Моя політика

Моя политика

Оперативна обстановка як категорія безпекознавства

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

У попередніх публікаціях про розвідувальну і контррозвідувальну діяльність спецслужб та оперативно-розшукову – правоохоронних органів – автором вже частково порушувалося питання, пов’язане з визначенням поняття такої категорії безпекознавства як „оперативна обстановка” [1].

Проте ознайомлення з багатьма науковими та фаховими публікаціями останнього часу, в яких колеги висвітлюють умови, в котрих забезпечується безпека суб’єктів господарювання в підприємницькій сфері, засвідчило те, що не всі вони достатньо чітко розуміють сутність, зміст і сферу застосування категорії „оперативна обстановка”, особливо у прикладних дослідженнях та під час підготовки текстів нормативних документів. Складається ситуація, коли співробітники державних спецслужб більш обізнані, частіше застосовують термін „оперативна обстановка”, а їхні колеги із служб безпеки недержавних суб’єктів господарювання намагаються „конструювати велосипед”, що виглядає не зовсім коректно щодо сталих понятійних категорій безпекознавства.

Не зважаючи на те, що в загальний науковий обіг автором вже було введено таке специфічне фахове поняття як „оперативна обстановка”, виникла нагальна потреба окремою статтею більш детально висвітлити теоретичні та прикладні аспекти зазначеної категорії, особливості її застосування у нормотворчій діяльності.

Для розкриття практичного значення цього поняття доцільно стисло нагадати основні теоретичні положення про оперативну обстановку.

По-перше, первісне поняття „обстановка” – це, насамперед, стан, характер умов і сукупність чинників виробництва; значення, місце і роль інтересів політичних сил, військових, представників ділових кіл, громадських лідерів у конкурентній боротьбі; розстановка політичних, економічних і військово-стратегічних сил на міжнародній арені, в регіоні, в окремій державі, організації тощо на певний момент часу.

Оперативна обстановка – це складне поняття, котре складається із елементів економічної, політичної, ідеологічної, соціальної, криміногенної та інших видів обстановок в тому чи іншому суспільстві або регіоні. Зазначені види обстановок у даному випадку виступають як чинники, основоформуючі передумови оперативної обстановки.Оперативна обстановка визначає відповідні умови та сукупність чинників, що на них впливають, в яких діють:

·  правоохоронні органи, спецслужби (розвідка і контррозвідка), дипломатичні служби, інші державні органи, відповідальні за правопорядок, громадську, державну, економічну, інформаційну та інші види національної безпеки, захист життєво важливих інтересів суспільства та оборону держави;

·  представники організованих злочинних угруповань, латентних структур;

·  учасники міжцивілізаційної, міжнародної і регіональної економічної, науково-технічної, політичної, ідеологічної, військово-стратегічної конкуренції; релігійного та міжетнічного протистояння;

·  інші учасникиміжнародних і внутрідержавних суспільних відносин.

Всі учасники відносин, що відбуваються в певній оперативній обстановці, поділяються на генеральних і виконавчих суб’єктів. У теорії міжнародних відносин до генеральних суб’єктів відносять держави, міжнародні, державні та недержавні організації, латентні співтовариства і навіть фізичних осіб з високим міжнародним авторитетом [2].

На формування характерних рисоперативної обстановки в сфері забезпечення безпеки держави, суспільства, людини і громадянина всередині країни та на міжнародній арені активно впливають внутрішні та зовнішні чинники у вигляді діяльності головних (генеральних) суб’єктів в особі вищих посадових осіб держав, державних органів влади та управління, транснаціональних фінансово-промислових, валютно-банківських об’єднань, економічних і науково-виробничих корпорацій, керівників і впливових активістів таємних транснаціональних елітарних співтовариств та підпорядкованих ним виконавчих суб’єктів в особі структур зовнішньополітичних відомств (дипломатичні служби посольств, консульств, військових місій, культурних, науково-технічних аташе, мовно-культурних центрів), загальнонаціональних державних спецслужб, спецслужб недержавних приватних підприємницьких структур (від транснаціональних корпорацій до середніх і дрібних), правоохоронних органів, зокрема кримінальної, податкової поліції тощо [3].

У даному випадку всі перелічені учасники відносин є суб’єктами правовідносин, тому що вони мають відповідну юридичну правоздатність і дієздатність. Зазначені суб’єкти діють у межах відповідних правових принципів і норм. Що стосується держав, міжнародних організацій та інших об’єднань, утворених державами на підставі міждержавних і міжнародних договорів чи угод, а також вищих посадових осіб держав та зазначених владних міжнародних організацій, то перелічені юридичні особи як такі, що поряд з юридичною правоздатністю та дієздатністю мають додатково й відповідні владні (публічні) повноваження щодо законотворчої і правозастосовної діяльності, – визначаються суб’єктами міжнародного і національного публічного (владного) права.

Одночасно в цій сфері оперують також декласовані, маргінальні, латентні елементи, тобто різного спрямування і потужності мафіозні структури, організовані злочинні угруповання, екстремістські та терористичні організації, окремі впливові злочинні авторитети, а також різні види латентних об’єднань тощо.

Серед всіх учасників міжнародних і внутрідержавних суспільних відносин особливе місце займають так званівиконавчі суб’єкти (насамперед спецслужби, правоохоронні органи), які забезпечують сприятливі та безпечні умови реалізації генеральними суб’єктами стратегічних і поточних завдань щодо досягнення визначених цілей, захисту національних чи корпоративних інтересів, реалізації перспектив стратегії розвитку націй, народів, держав, міждержавних об’єднань, транснаціональних угруповань, цивілізацій.

Як зазначалося вище, основними складовими елементами оперативної обстановки визначаються економічна, політична, ідеологічна, соціальна, криміногенна, релігійно-конфесійна, міжетнічна, міжнаціональна та інші види обстановок в тому чи іншому суспільстві, державі, регіоні, чи в міжнародному, глобальному масштабі. В залежності від рівня актуалізації, зазначені види обстановок у даному випадку виступають як чинники, як основоформуючі передумови оперативної обстановки.

У випадку забезпечення безпеки господарюючих суб’єктів, особливо у сфері підприємницької діяльності, де за законами бізнесу головними понятійними категоріями, а також рушійними елементами, є „прибуток” і „конкуренція”, – активно оперують як загальнонаціональні державні спецслужби, так і спецслужби підприємницьких структур (від транснаціональних корпорацій до середніх і малих), інших різновидів сучасних неурядових організацій, рухів, об’єднань.

Проте, фахівці з безпекознавства головними чинниками визнають політичну (в тому числі й міжнародну), ідеологічну, економічну та соціальну обстановки, котрі негативно або позитивно впливають на розвиток інших видів обстановок.

Звідси виходить, що в механізмі формування оперативної обстановки місце і роль інтересів певних політичних сил мають визначатися через розуміння того, що:

1. Політична обстановка в оперативній обстановці позначається специфікою вияву особливостей політичної боротьби. Політична боротьба – це продукт, засіб і форма виявлення суспільних відносин, котрих немає поза діяльністю людини, тобто поза боротьбою людини за свої права, пріоритети, владу, інтереси та потреби. У зв’язку із цим політична боротьба репрезентує глобальне явище соціальної реальності, котре уособлює в собі взаємозв’язок і діалектичну взаємодію своєрідних форм виявлення економічних, соціальних, ідеологічних та політичних відносин, тобто первинних основоформуючих елементів, котрі дозволяють визначати характеристики основних ознак загальної оперативної обстановки.

Політична обстановка,зі свого боку,визначається, насамперед, через розуміння того, що:

а) політика – це, по-перше:

·  діяльність, спрямована на захист інтересів тієї чи іншої групи політичних сил (класів, кланів), на завоювання і збереження державної влади, на її використання в інтересах представників відповідної групи (класу, клану) політичних сил;

·  взаємодія, взаємовідносини між соціальними групами, кланами, націями, державами, іншими суб’єктами міжнародного права, насамперед з приводу державної влади.

Політичні відносини безпосередньо реалізуються в політичній діяльності, боротьбі суб’єктів політики, існування без яких об’єктивно неможливе. Нині принципи вищості політики над економікою вимагають вирішення виробничих завдань через суспільні інтереси, а не містечкових, тобто під кутом зору підпорядкування цих завдань загальнонаціональним цілям економічної політики в межах стратегічного розвитку нації, держави.

Якщо провідні політичні сили не додержуються цих принципів і виробничий процес вступає у протиріччя з політичними інтересами, тобто домінує над ними – це беззаперечно тягне за собою невиправдані ускладнення в політичній обстановці в регіоні, світі чи на конкретному об’єкті безпекознавчого захисту.

Відмінна ознака політичної обстановки визначається конкурентною взаємодією з приводу влади між суб’єктами міжнародних і внутрідержавних правовідносин взагалі, державами та окремими особами, політичними партіями, рухами, угрупованнями. Зазначені учасники правовідносин за своїм правовим статусом, повноваженнями і відношенням до влади поділяються на суб’єктів міжнародного публічного (владного) або приватного (невладного) права. Аналогічним чином вони розподіляються в межах національного права – суб’єкти владного (адміністративного, кримінального, господарського тощо) і приватного (цивільного, сімейного, трудового, соціального забезпечення тощо) права. Це означає, зокрема, що:

·  якщо окремі особи, групи населення порушують закони, постанови, рішення, прийняті вищими органами влади держави, то вони в певній мірі впливають на політичну обстановку;

·  висловлювана незгода з існуючим політичним курсом правлячої еліти держави або окремими її суб’єктами, а також політичними силами, об’єднаними в партіях чи рухах тощо не дозволяє політичній системі певного суб’єкта міжнародного чи національного права (насамперед, держави) здійснювати свої владні функції в сфері внутрішньої і зовнішньої політики.

За визначенням російського фахівця з філософії Бутенка, політична обстановка – це процес виникнення, розвитку та вирішення антагоністичних і неантагоністичних протиріч між державами або іншими суб’єктами міждержавних відносин з приводу влади [4].

2. Ідеологічна обстановка в оперативній обстановці тісно пов’язана з політичною обстановкою. Ідеологічна обстановкафахівцями з безпекознавства визначається як процес виникнення, розвитку та вирішення протиріч у свідомості людей, що постійно провокуються впливом антагоністичних відмінностей уявлень про спосіб організації суспільства і напрямки суспільного розвитку, котрі пропагуються правлячими елітами держав, а також іншими суб’єктами міжнародного права та реальними діями окремих фізичних осіб із числа відповідальних партійних, громадських і державних діячів або їхніх активістів (прихильників) як носіїв цих ідеологій та осіб як носіїв відмінної ідеології, спрямованих проти ідеології конкурента.

Матеріальною основою ідеологічної діяльності є система економічних відносин, котрі утворені певними групами політичних сил (класами, кланами), носіями відповідних ідеологій. Таким чином, провідними виразниками ідеологій нині стали партії, котрі, репрезентуючи авангард тієї чи іншої групи політичних сил (класу, клану), організують боротьбу зі своїми ідеологічними чи політичними супротивниками, об’єднаними в партії, рухи, секти та інші угруповання. Звідси, ідеологічна обстановка залежить від:

·  економічної і політичної обстановки;

·  системи поглядів, ідей;

·   політико-правових, моральних, етичних, релігійних, філософських уподобань окремих лідерів, керівників, інших представників певних політичних сил (класів, кланів), партій, рухів, угруповань, а також їхньої практичної діяльності.

Протиріччя, котрі виникають між поглядами, ідеями окремих особистостей та їхніми практичними діями, спрямованими проти політичних, правових, моральних, релігійних, філософських основ ідеології представників правлячої еліти держави чи іншого суб’єкта міжнародного права, утворюють рушійні сили (причини) виникнення та розвитку ідеологічної обстановки. Саме на них орієнтується і серед них оперує супротивник, зокрема суб’єкт розвідувальної діяльності (держава, недержавний суб’єкт господарювання, ТНК, латентної структури тощо) через можливості виконавчого суб’єкта (сили і засоби спецслужб).

Наявність протиріччя між поглядами та діями є відмінною рисою ідеологічної обстановки, тому що ступінь розповсюдження ідей, ідеалів у розшарованому на певні політичні сили (класи, клани) суспільстві не обмежується лише формуванням свідомості в населення. Вона передбачає поєднання цього протиріччя з практичною діяльністю, з вираженням мотивів соціальної поведінки. Ідеології формуються і передбачаються для поширення не лише для виховування певного прошарку чи всіх політичних сил суспільства, навіть не для окремих особистостей, а для забезпечення умов виникнення і посилення мобілізуючих стимулів, спрямованих на реалізацію певних інтересів. У зв’язку із цим, як правило, ідеї завжди компрометували себе, якщо вони віддалялися від інтересів.

Механізм виникнення і взаємодіїекономічної, політичної та ідеологічної обстановки з оперативною обстановкою відбувається наступним чином:

На першому етапі виникає економічна обстановка в економічній боротьбі.

На другому – економічна обстановка формує політичні (класові, групові, кланові, корпоративні) інтереси, свідомість – з цього моменту зароджуються передумови для ідеологічної обстановки.

На третьому – розвиток боротьби, усвідомлення суб’єктом необхідності боротьби за владу створює передумови для виникнення політичної обстановки.

3. Економічна обстановка в оперативній обстановці – це, насамперед, сукупність відносин і протиріч, котрі виникають у конкретних місцях застосування праці. Вони властиві певній групі осіб, певному процесу виробництва і певному часу. Іншими словами, економічна обстановка – це сукупність умов і стимулюючих чинників протікання процесу вирішення протиріч у трудовій діяльності, антагоністичного чи неантагоністичного характеру. В цьому процесі завжди взаємодіють дві сторони: роботодавець – найманий робітник, керівник – підлеглий тощо.

4. Соціальна обстановка в оперативній обстановці як чинник має велике значення для суспільної безпеки в контексті політичної та ідеологічної боротьби. У зв’язку із цим необхідно розуміти, що первинними елементами соціальної обстановки визначаються:

·  дії груп особистостей,

·  умови виробництва (відносини між людьми в умовах певного способу виробництва, добування коштів на життя),

·  інтереси певних політичних сил, партій, рухів чи угруповань тощо.

Під час дослідження необхідно враховувати також й те, що:

неантагоністичним протиріччям, в основному, властиві:

·  наявність протилежних інтересів, котрі мають тимчасовий, відносний і перехідний характер;

·  наступні форми виявлення: самоусунення робітників від контролю над процесами праці; слабкий контроль керівника за кінцевим результатом праці; самовідчуження від праці;

існують також протиріччя між:

·  планами та диспропорціями виробництва;

·  оплатою і нормами праці тощо, котрі створюють передумови для виникнення неантагоністичних протиріч, котрі впливають на виникнення та розвиток несприятливої економічної обстановки в регіонах і на об’єктах загальнодержавного значення, безпекознавчого захисту з боку держави, а також на аналогічних загальнонаціонального значення недержавних структурах, безпека яких забезпечується приватними охоронними та підприємницькими спецслужбами;

·  відмінні ознаки економічної обстановки – це процеси, що виникають у результаті взаємодії суб’єктів економічної діяльності.

 Кожна сторона, що бере участь у конкурентній боротьбі, володіє конкретним потенціалом і прагне досягти переваг у змаганні з протидіючою стороною в силу природної антагоністичності інтересів.

Для вирішення проблеми оцінки, аналізу, прогнозування і моделювання ситуації в сфері безпеки в тому чи іншому регіоні взагалі та економічної діяльності конкретного суб’єкта господарювання: фірми, підприємства, кредитно-банківської чи іншої недержавної підприємницької структури, зокрема – важливо проводити постійний моніторинг, відбір інформації щодо змін у показниках характеристик, котрі визначають відхилення параметрів від запланованого стану потенціалів головних регіональних і світових гравців, а також характеру їхнього впливу на відносини між суб’єктами економічної конкуренції, – держав і сучасних могутніх транснаціональних наддержавних об’єднань, – на предмет виявлення ознак певної напруженості: збройних конфліктів, революцій, контрреволюцій та інших соціально-економічний потрясінь як природного походження, так і штучного, створеного спецслужбами іноземних конкурентів, супротивників та ворогів.

Потенціали держави чи іншого учасника міжнародних відносин, у даному випадку в економічній сфері,визначаються наступним:

·  економічні можливості;

·  засоби: матеріальні, людські запаси, джерела їх оновлення та поповнення;

·  науково-технічні досягнення, винаходи, котрі надають суб’єкту міжнародної (політичної, економічної, воєнно-стратегічної, науково-технічної тощо) конкуренції, якісно нові засоби боротьби;

·  кількісні та якісні показники сил, засобів, їхня дислокація в певний період;

·  досконалість їхньої організаційної структури та ефективність управління ними, мобілізаційні можливості, мобільність в розгортанні та інші складові елементи протиборства.

Кожна із сторін забезпечує безпеку своїх потенціалів за допомогою системи державних заходів і системи спеціальних органів, котрі реалізують зазначені державні заходи. Наявність потенціалів у сторін породжує потребу забезпечити безпеку і зберегти їх у таємниці від конкурентів, супротивників чи партнерів. З цією метою використовуються як легальні, так і нелегальні форми, методи, прийоми та засоби протиборства.

Так, приміром, сучасні переможці в „холодній війні” США і держави НАТО для досягнення переваг прагнуть проникнути до потенціалів, насамперед, всіх посткомуністичних чи інших держав, віднесених ними до списку країн із недружніми, тоталітарними чи недемократичними режимами, з метою контролю над суспільствами цих держав або, в разі крайньої необхідності, підірвати їхній потенціал, як вже це було зроблено проти СРСР, Югославії, Афганістану, Іраку, та нині організується відповідна кампанія, в тому числі й по каналах розвідувальних служб, проти Ірану та Північної Кореї.

У даному випадку основним об’єктом спрямувань таємних операцій іноземних конкурентів є політична влада, тому що встановлення контролю над економічним, оборонним, науково-технічним, іншими потенціалами вирішує частково проблему домінування, і тому відіграє вторинну роль під час проведення таємних операцій. Завдання щодо визначених потенціалів є похідними, тому що їхня реалізація не досягає кінцевого результату – стратегічної мети у геостратегічній, геополітичній і геоекономічній конкуренції в сучасному глобалізованому світі. Встановлення повного контролю над конкурентом неможливе без встановлення над ним політичної влади.

Як свідчить практика сучасної політичної боротьби, ідеологічної та економічної конкуренції, а такої практика втручання іноземних сил у внутрішні справи України [5], особливо останніх 2-3 років, – лише через встановлення політичного контролю досягається кінцева метапоширення влади через кадрову політику на всі інші потенціали держави-об’єкта розвідувальних спрямувань – систему державного управління, економіку, оборонну, систему безпеки, зовнішню політику, науку, освіту, соціальну сферу, ЗМІ тощо. Як наслідок – кардинальна зміна не лише внутрішніх, а й, у першу чергу, зовнішніх орієнтирів у діяльності держави. Така постійна зміна політичних сил у владі та орієнтирів розвитку суспільства призводить у кінцевому рахунку до дестабілізації суспільних відносин і руйнації державного механізму як основи забезпечення безпеки суверенітету і державності.

Оскільки реальні дані щодо потенціалів, як правило, всіляко приховуються і вони складають частину державної таємниці, тому проникнення до них можливе лише за допомогою таємних, негласних, прихованих, спеціальних форм і методів, а їхній підрив – нелегальними та легальними угрупованнями. Тобто шляхом проведення конкурентами комплексних оперативних заходів і таємних операцій. Аналогічна ситуація складається і навколо провідних недержавних суб’єктів господарювання: виробничих об’єднань, корпорацій, фінансово-банківських і комерційних структур тощо.

Аналіз політичної боротьби свідчить, що кожна із протидіючих сторін покладає надії на підтримку окремих осіб, груп людей, які поділяють погляди протидіючої сторони та в принципі можуть виконувати завдання щодо проникнення до таємних потенціалів або здійснити їхній підрив. Мотиви у зазначених осіб можуть бути як свідомі, так і несвідомі. У зв’язку із цим фахівці називають їх потенційними агентами супротивника, тому що подібні особи об’єктивно мають можливості надавати допомогу супротивнику.

У даному випадкусупротивник це об’єднання держав, конкретна держава, інша юридична чи фізична особа, котрі репрезентують суб’єктів міжнародних правовідносин, політичні сили, певні прошарки населення, групи, клани, а також окремі особи, котрі обов’язково знаходяться в антисуспільних відносинах або в опозиції до існуючого політичного режиму.

Під час реалізації супротивником свого політичного інтересу виникає поєднання антагоністичного змісту з неантагоністичною формою розгортання протиріч, у результаті котрих виникають ззовні мало або навіть нешкідливі, в рамках чинного законодавства дії супротивника, які не мають яскраво вираженої протиправності.

У цьому контексті слід також враховувати наукові положення Ткаліча А.І., кандидата юридичних наук, доцента, фахівця з проблем державної безпеки, про те, що „головними чинниками, котрі обумовлюють використання таємної (розвідувальної) діяльності в міждержавних і міжнародних відносинах є:

1.   У загальнонауковому розумінні – різні сторони (моменти) всіх видів свідомої людської діяльності: та чи інша ступінь волі, енергії, свідомості та дисциплінованості організаторів і безпосередніх учасників міжнародних відносин під час вирішення завдань, котрі стоять перед ними.

2.   У професійно-прикладному значенні – це суб’єктивні причини, котрі породжують:

o  необхідність придбання відповідної інформації про оточуючий світ для ефективного впровадження у життя власної зовнішньої політики;

o  необхідність своєчасного викриття прихованих небезпек, ризиків, викликів чи загроз національним інтересам державі ззовні;

o  необхідність адекватної протидії таким небезпекам, ризикам, викликам чи загрозам” [6].

На думку Ткаліча А. І., сприятливі умови для розвідувальної діяльності – це об’єктивні умови реальної української та загальної євразійськоїдійсності, котра сприяє маскуванню і практиці здійснення будь-яких конкретних фрагментів таємної діяльності, сукупність незалежних від волі чи свідомості людей особливостей міжнародного співробітництва та обставин із різних сфер життя його учасників (матеріально-виробничої, загальнополітичної, сімейно-побутової, духовної тощо).

Наявні результати проведеного автором дослідження [7] свідчать, що іноземні держави та їхні національні суб’єкти господарювання, особливо із числа потенційних супротивників, в залежності від особливостей історії розвитку міждержавних відносин вже мають різного рівня сформованості та розгалуженості апарат реалізації розвідувальних завдань в Україні, державах СНД і колишнього „соціалістичного табору”. В основу відповідної розвідувальної інфраструктури більшості провідних країн покладені рештки колишньої розвідувальної мережі, котра існувала на території Радянського Союзу. Можна вважати, що після серпня 1991 року головні центри сили Євразії: Сполучені Штати, Німеччина, Велика Британія, Франція і Китай, не кажучи вже про Росію (якщо це не так, то це було б легко кажучи „необачне ставлення” з їхньої сторони щодо власної безпеки), проводили активні заходи щодо вдосконалення окремих її ланцюгів у межах нових державних утворень СНД, доводячи до можливості їх автономного функціонування.

Виходячи із цих теоретичних посилань, наявність опозиційно налаштованих до політики правлячих кіл або просто невдоволеного своїм соціальним положенням прошарку населення об’єктивно створює певну вербувальну базу, в тому числі й в Україні. Саме це об’єктивно створює умови супротивнику для пошуку кандидатів на вербування з тим, щоб встановлювати з ними контакти, вербувати та за їхньою допомогою здійснювати підрив або проникати до таємних потенціалів держав (або національного значення недержавних суб’єктів господарювання) – об’єктів розвідувальних спрямувань.

Особливості розвитку оперативної обстановки створюють умови для існування протиріччя між можливостями супротивника встановлювати агентурні відносини з особами, які мають доступ до потенціалів, що охороняються, і здатністю держави (або національного значення недержавних суб’єктів господарювання) – об’єкту розвідувальних посягань протидіяти цим спробам. Вирішення цього протиріччя можна здійснити через:

·  встановлення супротивником контактів із потенційним агентом шляхом його вербування;

·  створення агентурних позицій в контррозвідці та розвідці, службах безпеки як державних, так і недержавних структур, в середовищі підвищеної вербувальної активності супротивника з метою стеження за процесами і проведення заходів щодо підстави своїх джерел на вербування.

У цьому випадку в оперативній обстановці відбувається зміщення центру ваги протиборства із легальної сфери в нелегальну. Це обумовлюється об’єктивними тенденціями розвитку оперативної обстановки, котрі полягають у виникненні відносин з моменту вербування за наступною моделлю: супротивник – агент – потенціал (таємниця), котрі опосередковані людською діяльністю, а в агентурних відносинах соціальні зв’язки виступають у вигляді:

·  інформації щодо потенціалу, розстановки сил і засобів у нелегальній боротьбі;

·  ознак впливу, підриву, конкретного результату у вигляді шкоди державі, іншому суб’єкту міжнародних правовідносин або національного значення недержавних суб’єктів господарювання.

Таким чином, оперативна обстановка – це стан, характер умов та сукупність чинників процесу вирішення протиріч у певний момент часу і на конкретній території при проникненні супротивника до таємних потенціалів держави (чи окремого суб’єкта господарювання) або в підриві потенціалів. Точніше – оперативна обстановка репрезентує певний момент політичної боротьби на конкретній території, де виникають дві конкуруючі сторони: держава (системи держави) або національного значення недержавних суб’єктів господарювання як об’єктів захисту від небезпек, ризиків, викликів і загроз – і супротивник. У результаті антагоністичної взаємодії цих двох елементів, які стають джерелом, виникає і розвивається оперативна обстановка.

Аналіз і безпекознавча оцінка має завданням визначити де, коли, яким чином супротивник прагне досягти переваг, тобто завчасно передбачити, спрогнозувати діяльність супротивника в умовах невизначеності та відсутності достатніх знань про нього. Вирішення зазначеного вище завдання має бути комплексним:

По-перше, розглядаючи оперативну обстановку під кутом зору загального, особливого і одиночного, доцільно визнати, що:

·  політична боротьба, виступаючи як загальне явище соціальної дійсності в окремо взятій державі та в цілому на міжнародному рівні, характеризується певною розстановкою політичних сил, партіями, ідеологіями, потенціалами тощо;

·  особливі моменти в політичній боротьбі виражаються через процеси розвитку політичної, економічної та ідеологічної обстановок;

·  одиничне (неповторне) виражається через оперативну обстановку, котра має в собі моменти загального і особливого.

Звідси виходить, що оперативна обстановка є вихідним моментом політичної боротьби у широкому значенні, у вузькому значенні – економічної конкуренції в сфері господарювання, її одиничним проявом. Вона завжди конкретна, одинична в певному просторі та часі.

По-друге, в кожному конкретному випадку необхідно виділяти причини (чинники) виникнення характерних рис оперативної обстановки. Якщо виходити із посилання, що вона є процесом, необхідно визнати наступне:

·  будь-яка діяльність, котра утворюється із економічних, політичних та ідеологічних процесів тощо, не може виробляти продукт своєї діяльності миттєво;

·  тому потребується певний час для виникнення цих процесів;

·  загострення оперативної обстановки розвивається, досягає свого апогею, потім поступово спадає і зникає.

Відповідно до теорії циклічності розвитку процесів оперативна обстановка має наступні форми градації стану:

Виникнення (зародження) – це момент зародження, з одного боку, протиріч (чинників), тобто економічної, політичної, ідеологічної, інших видів обстановок. Зазначені протиріччя між державою і супротивником розвиваються до рівня певної системи через потребу в супротивника проникнути до таємного потенціалу або його підірвати, а у держави (або національного значення недержавних суб’єктів господарювання) – об’єкта розвідувальних спрямувань – організувати контррозвідувальну протидію цим зазіханням і захист наявного в нього потенціалу.

Розвиток – це продовження процесупоглиблення протиріч в економічній, політичній, ідеологічній, в інших актуальних обстановках. Цей процес характеризується виявленням додатково нових чинників і умов в оперативній обстановці. Вони начебто накопичуються в процесах економічної, політичної, ідеологічної, соціальної та інших обстановок, досягаючи певної критичної межи.

Криза – це момент максимального загострення протиріч, тобто певний апогей процесу розвитку, під час котрої відбувається заміна влади, зміна економічної основи держави, нелегальні сили та засоби супротивника переходять на легальне положення, виникає так звана „революційна” або „контрреволюційна” ситуація.

Спад – це момент природного чи штучного вирішення протиріч в оперативній обстановці. Правлячі кола, отримавши інформацію про виникнення або про розвиток оперативної обстановки, використовують протиріччя на свою користь, впливаючи на визначені спецслужбами чинники та умови таким чином, щоб випередити супротивника в його діях. Спад оперативної обстановки є найбільш стабільним її утворенням, властивим їй протягом досить тривалого часу.

Будь-яке явище завжди підпорядковується закону причинності, в тому числі й оперативна обстановка, тому всяка її зміна потребує пізнання причин виникнення тієї чи іншої обставини. Якщо причини стають відомі спецслужбам, вони мають змогу спрогнозувати сутність і характер їхніх наслідків. Проте, необхідно враховувати, що визначення оперативної обстановки за схемою „потенціал служби безпеки (контррозвідки) – супротивник ­– середовище – об’єкти забезпечення безпеки” не завжди точно віддзеркалює сутність явищ. У цьому випадку виходить, що:

– нині держава зі своєю загальнонаціональною системою заходів безпеки не в повному об’ємі включається в протиборство; у сучасних умовах це обумовлюється наявністю недержавного (приватного) сектору в економіці України та інших державах посткомуністичного простору, котрий існуючою системою державної безпеки не охоплюється; крім цього, в державі не лише не відпрацьований належний порядок відносин і механізм взаємодії із системою служб безпеки недержавних суб’єктів господарювання, а вони просто відсутні, як і відповідні нормативно-праві акти, котрі б регулювали цю взаємодію;

– одночасно середовище майже завжди визначається негативним, тому що за своєю внутрішньою суттю середовище може відноситися до супротивника як „потенційна агентура”. Таке упереджене посилання виправдане, тому що воно формується під впливом тих обставин, що спецслужби найчастіше „працюють” із негативним середовищем як із супротивником, здійснюючи проти нього адекватні оперативні (таємні, конспіративні) заходи. З цієї причини на практиці виділяти середовище в самостійний елемент оперативної обстановки без ув’язки його із діяльністю супротивника чи конкурента вважається недоцільним.

Для аналізу та безпекознавчої, насамперед контррозвідувальної, оцінки необхідно брати більш ширший спектр показників тому, що чинники, котрі виступають як причини (рушійна сила процесів оперативної обстановки) дозволяють виділити низку різносторонніх закономірних наслідків. Багаточисельні наслідки кожного із чинників саме і є тими умовами, котрі мають нині обов’язково враховуватися аналітиками в довідках про оперативну обстановку.

Побудова альтернативних моделей (прогнозованих комплексних систем умов і чинників) майбутньої оперативної обстановки утворює необхідні передумови для спрямованого впливу спецслужб, особливо загальнодержавних, на її розвиток. Певна визначена обставина утворює основу:

·  для формування концепції прогнозування тенденцій оперативної обстановки та їх характеру;

·  для надання спрямованого вигідного впливу на супротивника з метою послаблення його потенціалу і нейтралізації підривних спрямувань;

·  для надання спрямованого вигідного впливу на власні сили, засоби та об’єкти захисту з метою мобілізації їхніх потенціалів і нейтралізації можливих наслідків підривних спрямувань та негативних впливів супротивників, конкурентів, ворогів.

Приміром, для дослідження і прогнозування оперативної обстановки з метою викриття фактів діяльності агентурної розвідки іноземних спецслужб на стадії виконання агентом завдань необхідно:

По–перше, для визначення на підставі оцінки та аналізу на об’єкті проникнення та в його оточенні можливих агентів супротивника, конкурента чи ворога доцільно постійно:

·  проводити порівняльний аналіз наявних директивних матеріалів з оперативними даними про спрямування іноземних партнерів;

·  узагальнювати та аналізувати на місцях дані щодо розвідувальних спрямувань до конкретних об’єктів і проблем;

·  виділяти на об’єктах спрямувань коло відомостей (документальних даних), котрі супротивник може отримати лише агентурним чи технічним шляхом;

·  узагальнювати та аналізувати дані, котрі вказують на можливу діяльність у даній місцевості агентів чи технічних засобів розвідки іноземних спецслужб.

По-друге, на підставі зазначеної вище попередньої роботи має здійснюватися розробка моделі вірогідної шпигунської діяльності агента іноземних спецслужб чи іншого конкурента, спрямованої на добування первинної розвідувальної інформації, а саме, мають бути визначені:

·  вірогідні шляхи проникнення агента іноземних спецслужб чи іншого конкурента на об’єкти спрямувань і до секретів на ньому;

·  напрямки і сфери вірогідних дій агента іноземних спецслужб під час добування первинної розвідувальної інформації;

·  категорії осіб, у середовищі яких найбільш вірогідно знаходитиметься агент іноземних спецслужб;

·  спрогнозувати способи та прийоми добування агентом іноземних спецслужб первинної розвідувальної інформації.

По-третє, розробити сучасну систему, котрі демаскують агента іноземних спецслужб, іншого конкурента на стадії виконання ним розвідувальних завдань.

Підсумовуючи вище викладені теоретичні міркування, вважається доцільним рекомендувати керівникам служб безпеки недержавних суб’єктів господарювання розробляти відповідну „Типову концепцію безпеки суб’єкта господарської діяльності”, використовуючи викладені автором статті наукові положення щодо оперативної обстановки.

Така „Типова концепція” має починатися розділом „Організаційно-правові заходи забезпечення безпеки підприємства”, в якому викладаються результати безпекознавчого аналізу та оцінки небезпек, ризиків, викликів і загроз.

Зокрема, у підрозділі „Загальні положення” визначається, що концепція безпеки підприємницької структури розроблена у відповідності до вимог:

·  Статуту підприємства, Установчого договору, Колективного трудового договору;

·  Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Кодексу про адміністративні правопорушення України, Кримінального кодексу України;

·  Законів України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 3 березня 2005 р., „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1.06.2000 p.;

·  Постанови КМ України від 10 серпня 1993 р. № 615 „Про заходи щодо вдосконалення охорони об’єктів державної та інших форм власності”;

·  Наказів Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства внутрішніх справ України від 21 березня 2001 р. № 53/213 „Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян”; від 21 березня 2001 р. № 53/213 „Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони”;

·  Наказу МВС України 25.11.2003 р. № 1429 про затвердження „Інструкції із здійснення підрозділами ДСО заходів майнової та особистої безпеки громадян з використанням технічних засобів охорони”;

·  інших законодавчих і нормативних актів України, що регламентують питання безпеки підприємств, діяльності правоохоронних органів.

Далі – основні поняття.

Безпека підприємства – стан, характер умов і сукупність сприятливих чинників стійкої життєдіяльності та розвитку Підприємства, при якому забезпечується реалізація його основних потреб та інтересів, пріоритетних цілей, високий рівень прибутків і захист від різних зовнішніх та внутрішніх дестабілізуючих факторів.

Основними цілями (кінцевою метою) створенняКонцепції безпеки Підприємства є:

·  гарантування схоронності матеріальної та інтелектуальної власності Підприємства;

·  сприяння керівництву Підприємства в досягненні внутрішньої і зовнішньої організаційної стабільності в роботі Підприємства;

·  виявлення акцій недобросовісної конкуренції, що готуються чи реалізуються, дій працівників державних органів, що зачіпають інтереси Підприємства, попередження і локалізація можливих шкідливих для Підприємства наслідків від зазначених дій.

Небезпеки, ризики, виклики та загрози безпеці підприємства – це потенційнічи реальні негативні впливи, що можуть завдати шкоди інтересам чи унеможливити їхню практичну реалізацію Підприємством. Небезпеки є неодмінними супутниками функціонування систем будь-якої природи: біологічних, технічних, соціальних. Небезпеки – це можливі або реальні явища, події та процеси, здатні завдати шкоду людині, соціальній групі, народу, суспільству, державі, планеті або навіть знищити їх, завдати шкоду їх благополуччю, зруйнувати матеріальні, духовні або природні цінності, викликати деградацію, закрити шляхи до розвитку. Небезпека може виступати у різних формах: у вигляді намірів, планів підготовки дій і самих дій, спрямованих на знищення, пограбування, підкорення, послаблення, ліквідацію об’єктів безпеки. У випадку неадекватної уваги до проблем, які уособлюють у собі зазначені „негативні явища” для систем, особливо для систем забезпечення безпеки може призводити до значної шкоди або ж взагалі до передчасного припинення функціонування тієї чи іншої системи.

У зв’язку з тим, що для практики забезпечення безпеки об’єкту захисту важливу роль відіграють знання відповідних ознак стадій розвитку небезпеки від уявної до реальної, безпекознавці визначили відповідну ієрархію негативних потенціалів [7]:

·  небезпека – потенційна, принаймні теоретична, можливість дестабілізації стану безпеки, виходу системи безпеки із запланованого режиму функціонування, що у перспективі таїть можливість завдання шкоди в обмежених (локальних) масштабах важливим національним інтересам, національній безпеці, державі, суспільству, певній верстві населення чи конкретній особі; небезпеку можна порівняти з категорією „голого умислу” кримінального права;

·  ризик – існування відповідних передумов більш реальних або можливість виникнення ситуації, за якої може розпочатися формування передумови безпосередньої протидії реалізації національних цінностей, інтересів та цілей забезпечення національної безпеки тощо; можлива невдача дій щодо забезпечення безпеки; з точки зору кримінального права – може бути шкода з необережності, злочинної самовпевненості чи з недбалості;

·  виклик – це вже наявність певних зусиль до протидії, усних висловлювання про наміри, поєднані з імітацією незначних дій, спрямованих на провокування протидії здійсненню національних цінностей, інтересів та цілей, вирішенню завдань забезпечення національної безпеки. У реальному житті це відбувається у формі офіційних і неофіційних політико-дипломатичних заяв, демаршів, закликів до дій, торгово-економічних санкцій, здійснення експансії, заклики до застосування силових заходів, проведення відповідних військових навчань, особливо у прикордонній зоні, випробувальні пуски ракет тощо; відповідні дії на стадії виклику з точки зору кримінального права можуть кваліфікуватися як хуліганство, підбурювання;

·  загроза – це небезпека на стадії переходу із можливості у дійсність, висловлений намір або демонстрація готовності одних суб’єктів спричинити шкоду іншим; – це результат протиріч, які є і формуються у самому суспільстві, міждержавних відносинах, і без їх виявлення ніяка безпека не може бути забезпечена; – це безпосередня завершеність приготувань до реальної протидії життєво важливим національним інтересам і національній безпеці, яка виходить за локальні межі та стосується основних національних цінностей (суверенітету, державності, територіальної цілісності). Після цього етапу вже завдається безпосередня шкода об’єктам захисту.

Загроза за своєю природою має завжди предметний характер, наповнена конкретним змістом і часто набуває конкретної правової характеристики. Ця характеристика частіше за все фіксується у законах, наприклад у статтях КК України (бандитизм, терористичний акт, розбій тощо).

З метою виявлення можливих небезпек, ризиків, викликів і загроз безпеці Підприємства проводиться комплексна оцінка різних аспектів оперативної обстановки, в якій воно діє. Умовно, для зручності, оперативна обстановка може бути розділена на наступні групи елементів:

1.   Підприємство – як сукупний об’єкт захисту.

2.   Середовище – як джерело різнопланового впливу на функціонування і розвиток підприємства.

3.   Носії негативного потенціалу в господарських відносинах – потенційні джерела небезпек, ризиків, викликів і загроз.

Доцільно аналіз небезпек, ризиків, викликів і загроз безпеці зробити по кожному з елементів з оцінкою імовірності цих негативних чинників, а також в плані визначення адекватних засобів, методів, способів, інструментарію та механізму протидії та забезпечення безпеки об’єкту захисту. Отримані висновки необхідно згрупувати в наступних розділах Концепції безпеки підприємства: „Технічний захист об’єктів та інформації підприємства”, „Фізична охорона персоналу і матеріально-фінансових цінностей підприємства”, „Інформаційне забезпечення виробничого процесу і прийняття відповідальними посадовими особами підприємства рішень”).

Оцінка оперативної обстановки,в якій функціонує підприємство, має проводитися по наступних позиціях:

І. Підприємство

Підприємство– це головний сукупний об’єкт захисту, а також одночасно одне із джерел небезпек, ризиків, викликів і загроз. Підприємство може бути представлене у вигляді наступних функціональних елементів:

1.   Персонал Підприємства:

o  керівництво (керівний склад);

o  постійні штатні співробітники (особовий склад);

o  перемінний особовий склад, торгові та страхові агенти, продавці, консультанти, інший допоміжний технічний персонал, залучений до роботи на тимчасовій основі.

2.   Фінансові кошти, валюта:

o  оборотні кошти Підприємства;

o  облікові кошти, виручені готівкою за продану продукцію чи товари;

o  облік готівки;

o  збереження готівки;

o  транспортування готівки.

3.   Приміщення:       

o  офіси;

o  виробничі ланки, полігони, цехи, випробувальні стенди тощо;

o  склади товарів, сировини, енергоносіїв;

o  торгові, виставкові зали;

o  інфраструктура оздоровчої чи соціально-реабілітаційної системи.

4.   Устаткування, обладнання, реалізований товар, продукція:

o  офісне устаткування;

o  виробничо-технологічне устаткування та обладнання;

o  торгове устаткування;

o  складське устаткування;

o  продукція, що реалізується;

o  товари, що реалізуються;

o  транспорт Підприємства;

o  комунікації і засоби зв’язку.

5.   Інформаційні ресурси та масиви на паперових і магнітних носіях:

o  документація, що відбиває фінансово-економічні показники, положення і перспективи Підприємства;

o  укладені договори і контракти;

o  розробки, плани, звіти, „ноу-хау” в області менеджменту, маркетингу, збуту, реклами;

o  перелік фірм-постачальників сировини, енергоносіїв, комплектуючих, товару;

o  список клієнтів.

6.   Імідж підприємства:

o  думка клієнтів і ділових партнерів щодо Підприємства, як про фірму, що завжди виконує свої зобов’язання і пропонує якісну продукцію, товар;

o  думка конкурентів щодо Підприємства, як про стабільну і могутню фірму;

o  думка державних контролюючих органів про Підприємство, як про фірму, що суворо дотримується законів і взятих на себе зобов’язань.

ІІ. Середовище

Середовище це сукупність умов і чинників, що впливають сприятливим чи несприятливим чином на діяльність персоналу, функціонування самого підприємства, виробництво і збут продукції, товару, а також на діяльність партнерів і фірм-конкурентів.

На безпеку Підприємства впливають наступні чинники середовища:

1.   Географічні фактори:

o  місце розташування офісів, виробничих потужностей, торгових точок, складів;

o  сусіди у широкому значенні цього поняття;

o  комунікації (телекомунікаційні, електричні, комп’ютерні, інші мережі зв’язку, транспортні мережі).

2.   Релігійні, расові, етнічні, національні чинники:

o  місце і роль титульної нації, характеристика складу основного населення, іноземці, характер відносин між ними в районі розташування об’єктів Підприємства;

o  соціальна стабільність;

o  ставлення населення до Підприємства, його керівного і особового складу, продукції, товару;

o  родинні та товариські відносини працівників Підприємства з місцевими жителями, іноземцями.

3.   Політико-ідеологічні чинники:

o  ставлення місцевої та республіканської влади до Підприємства;

o  ставлення ЗМІ до Підприємства;

o  ставлення громадськості, суспільних рухів, політичних партій до Підприємства;

o  рівень розбіжностей політичних та ідеологічних уподобань керівного і особового складу Підприємства з представниками місцевих та центральних органів влади, громадських організацій, рухів, населенням, іноземцями.

4.   Економічні чинники:

o  податкова і дозвільна політика держави та місцевої влади;

o  наявність у районі кваліфікованої робочої сили;

o  платоспроможність населення і стан попиту в районі.

ІІІ. Носії негативного потенціалу

Носіями негативного потенціалу є юридичні та фізичні особи: підприємства, організації, окремі громадяни, іноземці, дії яких свідомо спрямовані на протидію досягненню Підприємством своїх основних цілей чи завдати прямого збитку Підприємству, його продукції, товару, службовцям, матеріальному, фінансовому чи науково-технічному потенціалу.

До групи носіїв негативного потенціалу входять:

1.   Конкуренти:

o  підприємства, що пропонують аналогічний чи близький по якості та функціональному призначенню товар;

o  підприємства, що використовують ті ж комунікації, приміщення, транспортні засоби, канали збуту, джерела сировини;

o  організації, яким потрібні фахівці того ж профілю, що і працюючі на Підприємстві.

2.   Кримінальні елементи:

o  організовані злочинні групи, рекетири;

o  окремі злочинці, що промишляють злодійством, грабежем, розбоєм.

3.   Терористи.

4.   Окремі контролюючі державні органи.

5.   Організації, що займаються промисловим шпигунством.

6.   Спецслужби іноземних держав і організацій.

ІV. Види загроз функціонуванню та розвитку підприємства

Виходячи з аналізу оперативної обстановки, в якій функціонує Підприємство, можна зробити висновок щодо видів, характеру та імовірності виникнення небезпек, ризиків, викликів і загроз.

1. Загрози безпеці керівництва і особового складу (персоналу) Підприємства.

Основним джерелом загроз безпеці керівників та особового складу, тимчасово залученого до роботи персоналу Підприємства є кримінальні елементи (кредитори-спільники злочинних елементів), конкуренти і терористи.

Відомі наступні традиційні види загроз (по зростанню ваги наслідків):

·  психологічний терор, загрози, залякування, шантаж, вимагання, здирництво;

·  грабежі з метою заволодіння особистими речами, майном, цінностями і документами;

·  викрадення співробітників, членів їхніх родин і близьких родичів;

·  убивства, супроводжувані насильством, знущаннями і катуваннями.

Найбільш ймовірне проведення вищезгаданих дій щодо керівника Підприємства, його заступників, головного бухгалтера. У зв’язку з цим безпека зазначених осіб повинна бути забезпечена в першу чергу.

2. Загрози щодо фінансових коштів.

Основним джерелом загроз фінансовим засобам є кримінальні елементи, шахрайські сторонні організації, співробітники Підприємства, які мають доступ до коштів, стихійні лиха. Найбільш ймовірні види погроз:

·  розкрадання коштів у процесі продажу товарів і під час збереження в офісі Підприємства, торгових залах продавцями, працівниками бухгалтерії шляхом фальсифікації та підробки звітних документів;

·  шахрайство співробітників Підприємства при укладанні договорів чи угод купівлі/продажу сировини, продукції, товарів за невигідними для Підприємства цінами з метою отримання особистої вигоди (хабар, комісійний відсоток від продавця/ покупця);

·  крадіжка наявних коштів під час збереження і транспортування співробітниками Підприємства;

·  пограбування, в т. ч. розбійний напад, касирів, продавців, інкасаторів, відповідальних осіб криміногенними елементами в торгових залах, офісі та під час транспортування коштів з офісу в офіс Підприємства, з офісу до банку і навпаки;

·  шахрайство сторонніх організацій при укладанні договорів чи угод з Підприємством, при прийнятті зобов’язальних рішень, які свідомо не будуть виконуватися;

·  знищення цінностей у результаті стихійних лих (пожежа, повінь);

·  арешт рахунків Підприємства державними контролюючими органами;

·  банкрутство обслуговуючої банківської установи.

У зв’язку з цим варто забезпечити суворий облік продукції, товарів і коштів, їхнє надійне збереження в торгових залах і офісі, забезпечення їх надійного безпечного транспортування. Кошти повинні здаватися до спеціальних сховищ бухгалтерії Підприємства не рідше одного разу на добу.

Частина пограбувань може бути інсценована співробітниками Підприємства (самостійно або в змові з кримінальними елементами) з метою заволодіння фінансовими коштами. Тому, по кожному факту пропажі коштів повинне проводитися ретельне службове розслідування.

До підписання будь-яких договорів з новими діловими партнерами необхідно перевіряти їхню надійність і фінансове положення через свою Службу безпеки чи спеціалізовані агентства.

3. Загрози щодо приміщень Підприємства.

Основними джерелами загроз щодо приміщень Підприємства є кримінальні елементи, терористи, конкуренти, місцеве населення, власні співробітники Підприємства, природні явища. Найбільш ймовірні види погроз:

·  ушкодження приміщень стихійними лихами (ураган, пожежа, повінь – для підвальних приміщень);

·  пікетування, блокування виробничих, торгових, виставкових точок, офісу Підприємства, завдання пошкоджень фасаду будинку, вітринам місцевим населенням під час масових політико-громадських заходів, свят, демонстрацій, погромів, масового безладдя;

·  недбалість і порушення правил техніки безпеки персоналом Підприємства, у результаті чого можливе виникнення пожежі, підтоплення тощо;

·  нападу, вторгнення, захоплення виробничих приміщень, торгових і виставкових залів, офісу кримінальними елементами, екстремістами, терористами;

·  підпал, вибух, обстріл з вогнепальної зброї приміщень кримінальними елементами (конкурентами за допомогою злочинних елементів), екстремістами та терористами.

Необхідними заходами протидії є спеціальний технічний захист і фізична охорона виробничих приміщень, торгових і виставкових залів та офісу Підприємства.

4. Загрози устаткуванню, обладнанню, підготовленим до реалізації продукції, товарів і транспортним засобам Підприємства.

Джерелами загроз устаткуванню, обладнанню, транспортним засобам Підприємства є кримінальні елементи, екстремісти, терористи, співробітники підприємства, місцеве населення, стихійні лиха. Основні види погроз:

·  ушкодження устаткування та обладнання через збої в електропостачанні, а також у результаті стихійних лих;

·  ушкодження чи знищення устаткування, обладнання і підготовлених до реалізації продукції та товарів через порушення правил користування і недбалість співробітників Підприємства;

·  ушкодження чи знищення, крадіжка офісного, виробничого і торгово-виставкового устаткування, підготовлене до реалізації продукції та товарів кримінальними елементами, місцевим населенням у результаті екстремістських акцій, вандалізму чи пограбування;

·  викрадання автотранспортних засобів Підприємства та його співробітників кримінальними елементами;

·  викрадання устаткування, обладнання, продукції і товарів співробітниками Підприємства, відвідувачами.

Оскільки реалізована Підприємством продукція (товар), зокрема оргтехніка, є дуже привабливою для кримінальних елементів і має потенційно високу загрозу злочинних зазіхань (висока вартість товару, великий попит на ринку, легкість збуту за заниженими цінами у випадку пограбування) у денний час необхідно звертати особливу увагу на відвідувачів (покупців), а в нічний час забезпечити надійну схоронність товарних цінностей.

5. Загрози інформаційним ресурсам.

Головним джерелом загроз інформаційним ресурсам підприємства є співробітники Підприємства і конкуренти. Крім них, інформацією фінансового порядку, дотриманням установлених правил діяльності Підприємства і торгівлі цікавляться державні контролюючі органи. На електронну інформаційну систему Підприємства можливі також атаки з боку хакерів (зокрема, осіб і організацій, що займаються промисловим шпигунством, іноземних спецслужб). До основних видів загроз відносяться:

·  розголошення секретної і конфіденційної інформації співробітниками Підприємства навмисно та ненавмисно в бесідах і рекламних публікаціях у пресі, підкуп співробітників Підприємства зловмисниками;

·  розкрадання конфіденційних документів, кореспонденції співробітниками Підприємства і зловмисниками;

·  приховане спостереження за приміщеннями і співробітниками Підприємства, зловмисниками;

·  упровадження зловмисниками „своїх людей” на Підприємство;

·  перехоплення телефонних переговорів, факсимільних, телексних і телетайпних повідомлень, прослуховування приміщень зловмисниками за допомогою технічних засобів шпигунства;

·  технічне проникнення в комп’ютерну інформаційну систему Підприємства, зняття інформації з окремих комп’ютерів зловмисниками;

·  знищення інформаційних ресурсів у результаті стихійних лих, недбалості співробітників Підприємства, дій зловмисників;

·  знищення даних у комп’ютерній інформаційній системі Підприємства в результаті низької підготовки користувачів;

·  конфіскація бухгалтерської, технічної та іншої документації представниками державних контролюючих органів (можливо, підкуплених конкурентами) з метою паралізувати роботу Підприємства.

Джерелами витоку інформації можуть бути всі підрозділи Підприємства. Найбільш важлива інформація накопичується на рівнях керівництва і відділів, що займаються збором і обробкою маркетингової, фінансовий інформації. Служба безпеки має здійснювати заходи щодо захисту інформації на цих рівнях у першочерговому порядку.

6. Загрози іміджу Підприємства.

Головним джерелом загроз іміджу Підприємства є конкуренти. Можливі також загрози, що виходять від кримінальних елементів, державних органів влади та іноземних спецслужб, зокрема іноземних держав. До основних видів загроз відносяться:

·  нацьковування на Підприємство (керівника, співробітників) сусідів, населення, громадськості району, міста, державної влади;

·  компрометування Підприємства або окремих сторін його діяльності, продукції, товарів, керівників і провідних фахівців в очах населення, ЗМІ, влади;

·  здійснення тиску на клієнтів і ділових партнерів Підприємства з метою їхнього відмовлення від партнерських відносин з Підприємством.

Робота служби безпеки Підприємства повинна будуватися так, щоб сконцентрувати свою увагу на небезпеках, ризиках, викликах і загрозах з найбільш важкими наслідками і на загрозах, що можуть настати з найбільшою імовірністю (за принципом оцінювання: небезпечні та критичні).

Щорічно служба безпеки має робити поточну аналітичну розробку з метою виявлення тенденцій в сфері формування небезпек, загроз, викликів і загроз, виходячи з результатів оцінки оперативної обстановки, в якій функціонує Підприємство, з конкретизуванням наявних даних. Позачергова аналітична розробка загроз проводиться у випадку різкої зміни співвідношення складових в оперативній обстановці.

На підставі визначених фахівцями-аналітиками умов і чинників, описаних характерних рис та пріоритетного співвідношення елементів в оперативній обстановці визначається відповідна потреба власне в самій службі безпеки Підприємства: її цілі, завдання, об’єкти захисту і протидії, штатна структура, сили і засоби, вимоги до їхніх кількісних та якісних характеристик, функціональні обов’язки, нормативно-правова регламентація прав, обов’язків, заходи фінансового, матеріально-технічного забезпечення, правового і соціального захисту керівного, особового складу та допоміжного персоналу.

Література:

1.  А. Кузьменко. Розвідувальна діяльність як явище в сучасних міжнародних відносинах // Юридичний журнал. – 2006. – № 2. – C. 48-57.

А. Кузьменко. Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище// Юридичний журнал.      –2006. – № 3. – C. 46-56.

2.  Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. –К.: „АртЕк”, 1998. – С. 7-9.

3.  А. Кузьменко. Особливості формування розвідувальних технологій в епоху глобалізації // Юридичний журнал. – К.: Юстініан, 2006. – № 7. – С. 79-94.

А. Кузьменко. Особливості реформування спецслужб та правоохоронних органів України у сучасних умовах євроінтеграції // Юридичний журнал. – К.: Юстініан, 2006. – № 8. – С. 66-81.

4.  Бутенко. Вопросы философии. № 10. – С. 48.

5.  А. Кузьменко. Розвідувальна діяльність як явище сучасних міжнародних відносин// Міжнародне право і національне законодавство: Зб. наук. пр. за загальною редакцією д.ю.н. В.Л. Чубарєва. – К.: КиМУ, 2003. – Вип. 3. – С. 31-42.

А. Кузьменко. Особливості формування розвідувальних технологій в епоху глобалізації // Юридичний журнал. – К.: Юстініан, 2006. – № 7. – С. 79-94.

А. Кузьменко. Особенности конкуренции „групп влияния и давления” с государственною властью”// Персонал. – К.: МАУП,  – 2004. – № 7. –С. 3-6. – № 8. –– С. 3-8.

А. Кузьменко. Особливості сучасної конкуренції „груп впливу і тиску” з публічною владою держав: контроль над спецслужбами (розвідкою і контррозвідкою) – ознака реальної влади // Діалог цивілізацій: місце і роль латентних структур в управлінні світом: Зб. наук. пр. Третьої всесвітньої конференції, 28.05.2004. – К.: МАУП, 2005. – С. 146-160.

А. Кузьменко. Розвідувальна діяльність як особливий вид політичної практики латентних структур // Діалог цивілізацій: Зб. наук. пр. Четвертої всесвітньої конференції, 03.06.2005. – К.: МАУП, 2006. – С. 56-72.

А. Кузьменко. Глобалізація, національні духовні цінності, таємні операції спецслужб // Юридичний журнал. – 2006. – № 5. – C. 77- 94.

А. Кузьменко. Аналіз соціально-правової регламентації діяльності новітніх і нетрадиційних культів у конкурентній боротьбі з публічною посткомуністичною владою України // Юридичний журнал. – 2006. – № 9. – C. 67- 90.

6.  Ткаліч А. І. Тезаурус: тлумачний тематичний словник основних термінів і визначень. – К., 2001. – 148 с. 

7.  Див. перелік публікацій у п. 5.

8.  Ліпкан В. А. Безпекознавство: Навчальний посібник. – К., 2002. – С. 97-102.

Нижник Н. Р., Ситник Г. П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник / За заг. ред. П.В.Мельника, Н.Р.Нижник. – Ірпінь, 2000. – 304 с.

Кузьменко Анатолій Михайлович,

к. ю. н, доцент, завідувач кафедри господарського і міжнародного права юридичного факультету Навчально-наукового інституту права та безпеки підприємництва ПВНЗ „Європейський університет”

Стаття надрукована в Юридичному журналі видавництва „Юстиніан”:

А. Кузьменко. Оперативна обстановка як категорія безпекознавства// Юридичний журнал. – 2006. – № 11. – C. 68-79. — Режим доступу до публ.: http://www.justinian.com.ua

Ukrainian English French German Polish Russian