Моя політика

Моя политика

Безпекознавство - основа теорії інформаційної безпеки

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

УДК 65.012.8 (063)

Актуальність теми, порушеної автором, полягає в тому, що заснування нового науково-фахового видання важлива й дуже відповідальна справа. Перші номери журналу "Інформаційна безпека людини, суспільства, держави" саме є таким проектом, в якому публікуватимуться новітні теоретико-методологічні ідеї та узагальнюватиметься практичних досвід фахівців із безпекознавства в інформаційній сфері.

 

Ініціаторам зазначеного проекту дуже важливо з самого початку чітко сформувати своє бачення об'єкта й меж досліджуваного предмета. Загальновідомо, що головна проблема нинішніх і майбутніх номерів цього журналу торкатиметься так званого "безпекознавчого дуалізму" (безпека — небезпека) в усіх його аспектах і проявах. Таким чином, у цього видання генеральним об'єктом дослідження має стати зазначений дуалізм "безпека — небезпека", похідними, робочими об'єктами — безпека й небезпека в усіх їх проявах, взаємозв'язках та аспектах. Одночасно виникає проблема визначення досліджуваного предмета, тобто тієї частки аспектів, які складатимуться предмет стосовно самостійного наукового напряму в безпекознавстві — інформацій на безпека людини, суспільства, держави. З цього випливає, що розвиток нашого знання про предмет безпекознавства сприятиме поглибленню наших знать про безпеку й небезпеку та їхню дуалістичну взаємодію
взагалі. І навпаки — поглиблення галузевих знать щодо інформаційної безпеки чи
небезпеки — збагачуватимуть наші науково-фахові уявлення про загальний предмет безпекознавства. У цьому випадку ми матимемо предмет загального безпекознавства, обмежений інформаційною сферою. Проте, основу становитимуть загальні теоретико-методичні та прикладні безпекознавчі проблеми, поняття, котрі мають висвітлюватися на сторінках цього видання.

Поряд із розвитком наших науково-фахових знань відбувається процес не лише усвідомлення, визначення й уточнення причинно-наслідкових взаємозв'язків відповідних явищ і процесів, а й їхнє лінгвістичне оформлення. З цієї причини дуже важливим напрямком діяльності редакційного колективу цього видання є визначення відповідної політики розвитку й популяризації науково-фахової мови галузі інформаційної безпеки, тобто понятійного апарату.

Зазначена проблема постійно вирішуватиметься не на порожньому місці. Вона постійно перебуває в центрі уваги вітчизняних фахівців, які роблять великий внесок у розвиток наукової і професійної термінології в державній мові України, зокрема в безпекознавчий галузі. При цьому до уваги беруться досягнення іноземної науки. Серед визначних фахівців, які розкривають порушену
автором проблему, можна особливо відзначити українських дослідників — Г. Г. Почепцова, В. О. Ліпкана, С. Г. Лаптєва, П. Я. Пригунова, В. Т. Білоуса, П. Р. Нижника, Г. П. Ситника — і російських — В. І. Ярочкіна, В. Л, Манілова, О. В. Манойла, О. І. Петренка, Д. Б. Фролова.

Мета статті — визначити співвідношення загальної теорії безпекознавства й теорії інформаційної безпеки.

Завдання — через розкриття сутності та змісту основоположних категорій безпекознавства — "безпека", "небезпека", "безпекознавчий підхід", "потреби", "інтереси", "національні інтереси" — висвітлити взаємозв'язок обох наукових напрямків, що нині формуються, та ієрархічну підпорядкованість між ними.

1. Безпекознавча сутність і зміст поняття "безпека"

З огляду на порушену проблему постає нагальна необхідність у формуванні нового наукового напряму, об'єктом дослідження якого був би безпекознавчий дуалізм "безпека — небезпека". Найбільш успішних результатів у висвітленні цього дуалізму досяг вітчизняний дослідник В. О. Ліпкан, начальник кафедри управління Національної академії МВС України, кандидат юридичних наук, У своїх багатьох наукових працях він започаткував основу формування відповідного наукового напряму — безпекознавство. Автор статті є однодумцем і співпрацює в цьому напрямі, розвиваючи теорію агентурно-оперативної (розвідувальної та контррозвідувальної) діяльності як складових безпекознавства.

Отже, можна констатувати — поки що в Україні немає більш-менш узгодженої, загальновизнаної та академічно зафіксованої думки в тлумаченні базових понять безпекознавства. Це стосується як категорії "безпека" взагалі, так і поняття "національної", "державної", "економічної", "військової", "інформаційної" та інших різновидів безпек, Саме на перелічені та інші проблемні питання має дати відповідь безпекознавча теорія, основи якої нині формуються в Україні. А саме, творча праця науковців і фахівців-безпекознавців щодо створення зазначеної теорії має вирішити такі проблеми:

- формування базових понять (створення відповідного понятійно-категорійного апарату), тобто мови нового наукового напряму;

- встановлення їх структурно-функціональних зв'язків;

- визначення загального підходу, формування системи галузевих підходів до формалізації процесів, що аналізуються (вивчаються), та розроблення на цій основі галузевих методів і методології дослідження, які б забезпечили поглиблене вивчення та виявлення відповідних (властивих цьому об'єкту досліджень) закономірностей.

У цьому сенсі безпекознавство як новий науковий напрям та навчальна дисципліна, котра викладається в Навчально-науковому інституті права та безпеки підприємництва Європейського університету, — виокремлюється як таке, що в основу досліджень проблем визначеного автором статті "безпекознавчого дуалізму" покладається безпекотворчий аспект існування антропо-соціокультурного організму, поєднуючи організаційні та самоорганізаційні його
початки. Концептуальним ядром безпекознавства є ідеологія безпекотворення, яка
постає як ідея безпеки. Безпекотворення виступає життєдайною основою ідеї безпеки, а безпека людини, суспільства, держави, навколишнього енерго-інформаційного середовища у своїй органічній єдності — цілісною вартістю ідеї безпеки, основою сучасних безпекотворчих процесів [1, с. 93]. Усе це значно розширює безпекознавчі обрії, робить сферу безпеки більш доступною для наукового пізнання.

Загалом безпекознавство охоплює широке коло проблем. За логікою розгляд найбільш важливих понять безпекознавства у сфері інформаційної безпеки має розпочинатися з базового, не менш складного соціально-політичного явища, безумовно головної базової категорій — "національна безпека". У даній безпекознавчий категорійно-лінгвістичній конструкції основним елементом є слово "безпека", яке несе головне смислово-інформаційне навантаження. Лише усвідомивши суть і зміст цього слова, можна більш точно визначити реальні межі
предмету інформаційної безпеки як наукового напряму.

У навчальному посібнику "Безпекознавство" В. О. Ліпкан визначає сутність поняття "безпека" таким чином: "Безпека — складне соціальне явище, об'єкт теоретико-управлінського дослідження, предмет соціальної інженерії. У результаті проведеної роботи встановлена закономірність, яка визначає безпеку в якості складної системи, сукупності взаємообумовлених елементів, таких як: справедливість (насилля, як її протилежність), потреба та інтерес безпеки" [1, c. 95].

Таким чином, виникає доцільністьспочатку розтлумачити поняття "потреба" та "інтерес".

Потреба — це спонукаючий внутрішній імпульс до збереження життя (до самозбереження), тобто умова, відповідна залежність "життя" об'єкта захисту, по-перше, від споживання необхідної енергії, живильної сировини, котра призводить до руху внутрішні процеси, до взаємодії останніх із зовнішнім середовищем, до взаємного проникнення; по-друге, від чинника стимулювання внутрішньої енергії об'єкта захисту, котрий перетворюється із об'єкта спрямувань зовнішніх сил у суб'єкта взаємодії із зовнішнім середовищем, котрому він віддає відповідну власну внутрішню енергію, а також, навпаки — енергії зовнішньої сил взаємодії вливається до внутрішнього середовища об'єкта захисту; до взаємного позитивного або негативного впливу один на одного, і таким чином стимулюють живильну силу та підтримують життєздатність об'єкта захисту як учасника взаємодії в зовнішньому середовищі або його скніння і смерть. Якщо за одиницю визначення взяти державу, то тут йдеться про міжнародні чи міждержавні відносини. Зазначені вище національні потреби в ресурсах можуть бути природного походження — біологічного, органічного або штучного —науково-технологічного, виробничого походження. Часто в неживому або тваринному світі потреби зовсім або мало усвідомлюються. Вони забезпечуються об'єктом захисту внутрішніми імпульсами, на рівні природних інстинктів самозбереження.

Інтерес — це вже усвідомлена об'єктом захисту потреба, котра виникає та існує в його свідомості задовго до появи природних інстинктивних імпульсів в організмі (системі, керованій людиною), нагадуючи про реальну потребу. Зазначене характерне лише людині як живій розумовій істоті, яка має свідомість і здатна навіть без наявності відповідних біологічних та інших сигналів усвідомлювати відповідні життєві потреби заздалегідь. Лише людина намагається створити необхідні умови для того щоб, коли надійде відповідний природній
біологічний чи інший імпульс про потребу, задовольнити її [2].

Потреби та інтереси можуть бути у формі певних ресурсів: продовольчих, енергетичних, фінансових, технологічних, інформаційних, матеріально-технічних, сировинних, фахово-трудових, психологічних тощо.

Національний інтерес — це усвідомлена, зафіксована в суспільній свідомості
життєво важлива (а у подальшому в нормативно-правових актах) потреба, котра
забезпечує необхідні життєво важливі ресурси й умови життєдіяльності та розвитку
народу, нації, суспільства, держави, громадянина і людини; це певний сукупний вираз потреби, котрий найповніше задовольняє кожного із представників нації чи народу, незалежно від його політичних та ідеологічних уподобань, релігійних, етнічних чи расових відмінностей [2].

Відомі українські політологи С. Д. Гелей і С. М. Рутар зазначають, що кожна національна держава у своїй зовнішній політиці як сукупності політико-дипломатичних, економічних, військових і правових засобів намагається найбільш оптимально реалізувати свій національний інтерес [3]. Науковці підкреслюють, що поняття "національні інтереси" є більш багатозначним; воно має як об'єктивний, так і суб'єктивний сенс [3].

В об'єктивному сенсі поняття "національні інтереси" — це сукупність умов (внутрішніх і зовнішніх), які забезпечують певний reoполітичний статус держави, національну безпеку, суспільну стабільність, рівень і якість життя громадян. Якщо в недалекому минулому два перших аспекти (геополітичний статус держави, національна безпека) були домінуючими, то на сучасному етапі в розвинутих країнах набирають ваги два останніх (суспільна стабільність, рівень і якість
життя громадян). У суб'єктивному значенні поняття "національні інтереси" має ідеологічне забарвлення залежно від політичного режиму, панівного політичного курсу, міжнародного порядку і т. ін.

Національний інтерес є визначальним джерелом формування стратегічної мети, стратегічних завдань, об'єкта спрямувань і напрямків розвитку народу, нації, держави, механізму, методів і форм їх реалізації. За своєю спрямованістю національні інтереси орієнтовані на забезпечення виживання та прогресивний розвиток і, певною мірою, лідерства особи, народу, нації, суспільства, держави. Зважаючи на те, що особа, суспільство та держава утворюють разом самостійний об'єкт захисту − націю, поняття „національна безпека" охоплює різні аспекти безпеки країни (державної, громадської, особистої). Нація перебуває в небезпеці, коли їй потрібно принести в жертву свої національні інтереси — об'єктивні потреби матеріального та духовного існування як внутрішньо цілісного й самобутнього соціального утворення. Не випадково, що саме в національних інтересах акумулюється ставлення нації до сукупності суспільно-політичних та державних інститутів, матеріальних і духовних цінностей.

Тільки через призму реалізації та захисту реальних національних (а не корпоративних) інтересів можуть і повинні розглядатися проблеми створення системи національної безпеки, її головна мета, тактичні цілі, завдання, принципи функціонування, усі внутрішні параметри. При цьому особливе значення має наукове визначення життєво важливих національних інтересів. Можна стверджувати, що це сукупність стрижневих потреб, задоволення яких забезпечує саме незмінність ідентифікаційних рис, існування та можливість прогресивного розвитку особи, нації, національного суспільства і національної держави. Категорія життєво важливих інтересів (вітальних інтересів) вживається в Концепції (основи державної політики) національної безпеки України.

Аналіз ієрархії потреб людини (згідно з теорією мотивації) дає підстави стверджувати, що безпека є однією з найважливіших після потреб у їжі, одязі, помешканні, тобто після фізіологічних. Незважаючи на те, що безпека не є чимось предметним (матеріальним), це своєрідна характеристика й необхідна умова життєдіяльності та життєздатності об'єктів реального світу. У цьому випадку йдеться про людину, суспільство, державу. Тому це цілком конкретна категорія, котра має за мету захист і просування життєвих інтересів людини, суспільства, держави.

Поняття „безпека” здається доступним на інтуїтивно-побутовому рівні, тому вживається досить широко. Але його суть і зміст у науковому плані повною мірою ще не достатньо досліджені. Одночасно безпрецедентні трансформації світу, свідками яких є ми з вами, спричинили докорінну зміну уявлень про безпеку, а головне — стали поштовхом до радикального переосмислення місця безпеки в ієрархії потреб та інтересів людини. Проте, до цього часу відсутня цілісна теорія забезпечення безпеки України у різних сферах її життєдіяльності: державній, економічній, соціальній, інформаційно-психологічній тощо. Доказом сказаного, зокрема, є наявність дискусій та різних підходів щодо визначень та розуміння таких базових понять, як "національні інтереси", "національна безпека", "воєнна організація держави", "система національної безпеки і оборони", та до критеріїв і методів оцінки безпеки, характеристик можливих небезпек та їх структуризації, принципів побудови ефективної системи й механізму   забезпечення   безпеки,   виявлення, попередження і протидії небезпекам тощо.

Річ у тому, що методологія, яка застосовується для моделювання систем безпеки різних типів і класів, у інформаційну епоху вже втратила свою актуальність. Нічні нагальною є потреба пошуку шляхів безпекотворення та формування оновленої системи безпеки з опертям на їх реальні суб'єкти — державні та недержавні організації, з'ясуванні ролі кожної з них, механізмів взаємодії і відповідальності [4, с. 26].

Сучасне безпекотворення, по-перше, нерозривно пов'язане з реалізацією важливої національної ідеї — безпеки нації.

По-друге, саме безпекознавство, заглиблюючись у теорію управління, військову науку, право, геополітику, психологію, етнодержавознавство, кібернетику, синергетику тощо, досліджує корелятивний зв'язок організаційних і само організаційних структур у можливість розроблення механізму управління ними.

По-третє, на безпекознавство покладається завдання розкриття природи безпеки, в цьому випадку інформаційної, сучасне тлумачення поняття безпеки, принципу безпекоцентризму, вироблення підходів щодо загальної та приватних теорій безпекознавства, галузевих безпекознавчихдисциплін, зокрема теорії інформаційної безпеки, співвідношення державної й недержавної системи безпеки в контексті нагальної потреби формування системи національної безпеки − стрижня сучасної державності [5].

Безпекознавчий підхід — методологічний напрям у науці, основне завдання якого полягає в розробленні методів дослідження та конструювання систем безпеки різних типів, класів і рівнів. Провідний лейтмотив безпекознавчого підходу — вивчення та викладення реалізації забезпечення безпеки в практиці безпекотворення. Важливою складовою цього процесу є утворення умов
функціонування державних і недержавних структур як єдиного цілого [6].

У безпекознавчому дослідженні безпека аналізується як певна множина елементів, взаємозв'язок яких зумовлює цілісні властивості системи. Головний акцент робиться на виявленні розмаїття зв'язків, які мають місце як зсередини досліджуваного об'єкта, так і у його взаємовідношеннях із зовнішнім середовищем. Безпекознавчі міркування є свідченням того, що безпека — не просто абстрактне визначення, а своєрідна сфера існування людини, нації, держави,
ресурсів, що міцно пов'язує людей не лише між собою, а й з тим навколишнім середовищем, в якому вони живуть. Причому йдеться не лише про збереження матеріального, а й духовного, енерго-інформаційного колориту нашої планети [7].

Усі науковці та фахівці-безпекознавці єдині в тому, що безпека − це органічне
поєднання й реалізації прагнення людини до існування в найбільш сприятливий для
нормального життя та розвитку умовах і можливості забезпечення з боку державних або громадських організацій необхідного рівня захищеності людини від різного роду небезпек, ризиків, викликів і загроз
. Зрештою, безпека розглядається як гармонія світу, людська симфонія в її нескінченних вимірами.

У дослідженні проблем національної безпеки найбільшого поширення і схвалення отримує методологічний підхід, згідно з яким її першооснову становлять потреби та інтереси окремих людей, з яких випливають потреби та інтереси суспільства й держави в цілому. При цьому держава розглядається як інструмент, за допомогою якого забезпечуються найкращі умови для розвитку особи, національного суспільства й самої держави, а узагальнена схема вирішення проблем національної безпеки на досягнутому рівні розвитку її теорії ґрунтується на трьох базових елементах:інтереси небезпеказахист. У цій конструкції два попередні елементи вже розтлумачені. Що стосується поняття „захисту", то автор статті розглядає його як сукупність відповідної діяльності, спрямованої безпосередньо на своєчасне виявлення й попередження, протидію носіям небезпеки та іншим негативним чинникам, їх нейтралізацію; і, в кінцевому результаті, − остаточне припинення функціонування джерел небезпеки.

Серед основоположних понять безпекознавства є забезпечення безпеки і оборони, котрі − у загальному значенні — можуть тлумачитися як задоволення потреб та інтересів об'єктів захисту (держави, суспільства, народу, наші, юридичної чи фізичної особи, громадянина й людини), тобто надання необхідних для життя цього об'єкта захисту, його існування та розвитку відповідних ресурсів (енергії), створення сприятливих умов надійного функціонування механізмів, відповідальних за підтримання його життєздатності; в цьому випадку функціонування окремих елементів, сукупних механізмів у системі забезпечення й реалізації безпеки та оборони України;    − у професійному значенні — усіляка допоміжна діяльність суб'єкта забезпечення безпеки (в цьому випадку держави Україна), котра сприяє найбільш ефективному вирішенню покладених на політичні, правоохоронні, оборонні органи та спеціальні служби завдання, зокрема у сфері державного управління, кадрове, інформаційне, матеріально-технічне, фінансове та інше подібне задоволення потреб керівних і виконавчих структур безпосереднього забезпечення безпеки та оборони — структур захисту від небезпек.

Як зазначалося вище, в суб'єктивному значенні поняття "національні інтереси" має ідеологічне забарвлення і тлумачиться залежно від політичного режиму, панівного політичного курсу, міжнародного порядку і т. ін. У зв'язку з цим суть і зміст національних інтересів є головним об'єктом спрямувань інформаційного протиборства політичних угруповань. Як правило, воно здійснюється із застосуванням всіх заходів та засобів інформаційно-психологічної боротьби, в тому числі й спеціальних інформаційних операцій (СІО).

Для України та інших посткомуністичних держав — це реальність політичної боротьби за владу. Прикладом можуть слугувати нинішні політичні баталії навколо вирішення питання щодо пріоритетів зовнішньополітичної орієнтації України і внутрішнього стратегічного розвитку українського суспільства. Різні політичні лідери та об'єднані навколо них політичні сили видають меркантильні інтереси правлячих клік, певних політичних сил, іноземних впливових кіл за державні, національні або загальнолюдські. З цієї причини виникає потреба в проведенні інформаційно-психологічної обробки решти представників населення певного національного суспільства та/чи світового співтовариства. Сучасне політичне життя України підтверджує політологічну теорію про те, що в суб'єктивному плані — національні інтереси стають постійним об'єктом політичних (ідеологічних, інформаційно-психологічних) спекуляцій з боку різноманітних політичних сил, які конкурують на внутрінаціональному політичному просторі, часто лобіюючи не національні, а інтереси іноземних держав, організацій, транснаціональних структур, політичних рухів тощо. З цієї причини існують сприятливі умови для іноземних держав, організацій та громадян у плані організації, управління й безпосереднього здійснення спрямованих заходів проти інформаційно-психологічної безпеки громадян, суспільства й держави Україна.

Реалії сьогодення такі, що в Україні відсутня не лише державна програма, відповідне фінансування, а й політична воля для проведення суто наукового дослідження сучасних потреб та інтересів особи, громадянина, народу, нації для визначення на цій основі реальних національних і державних інтересів та шляхів стратегічного розвитку українського суспільства. Переважна більшість науковців у цій сфері займається апологетикою, обслуговують кон'юнктурні замовлення політичних сил, які нині змагаються за владу в Україні.

Важливу роль відіграє також чітке розуміння наявності принципових відмінностей заходів забезпечення безпеки з боку певної спеціальної структури (спецслужби) від відповідних форм організації оперативної і правоохоронної діяльності держави в галузі виявлення, попередження, нейтралізації, протидії і припинення різного роду протиправної та кримінальної, іншої негативної діяльності в основних сферах життєдіяльності держави й суспільства загалом. Зокрема, це стосується доцільності розуміння сутності та принципів розмежування функціональних особливостей оперативної (агентурно-оперативної — розвідувальної та контррозвідувальної) та правоохоронної (непроцесуальної — оперативно-розшукової — та процесуальної — слідчої, іншої досудової) діяльності відповідних служб безпеки підприємницьких структур, державних спецслужб і правоохоронних органів.

У межах наукового забезпечення реалізації проекту реформування системи національної й регіональної безпеки поняття "безпека" має розглядатися в трьох аспектах:

- безпека як соціальне явище, тобто — це сукупність умов і чинників, сприятливих для комфортного існування та перспективи розвитку об'єкта захисту, іншими словами — відсутність умов для небезпек і несприятливих чинників. У цьому випадку предметом (тобто змістом) нового наукового напряму — безпекознавство, який розробляє талановитий вітчизняний науковець В. А. Ліпкан, мають визначатися закономірності, характерні риси, структурні елементи,
взаємозв'язки між ними, чинники, що впливають на її стан і характер, економічні, науково-технічні і т. ін. аспекти,
тобто все те, що визначає безпеку в розумінні соціального явища;

- безпека як особлива соціальна діяльність. У цьому випадку предметом (тобто змістом) безпекознавства, військових, спеціальних оперативних і правоохоронних дисциплін повинні бути сутність поняття, ознаки та характерні риси суб'єкта, цілей, завдань, об'єктів спрямувань, стратегії та тактики, виконавчого механізму та його елементів, форм і методів реалізації поставлених завдань діяльності в межах такого соціального явища як безпека взагалі,
державна і громадська безпеки, безпека економічної та господарської діяльності зокрема; які існують у ньому правила, закони, закономірності, тенденції, традиції, логіка формування соціальної мотивації до зазначеної діяльності. Тут йдеться про те, щоб з'ясувати, яку користь або шкоду матиме суспільство від зазначеної суспільної діяльності; чи має потребу в цій діяльності суспільство взагалі? Хто конкретно? Усі члени суспільства чи окремі їх групи, чи окремі індивіди? Яка соціальна значимість діяльності, котра визначається як забезпечення безпеки підприємництва?

- безпека як відповідний організаційно-правовий процес, процедура чи порядок реалізації соціальних завдань у сфері забезпечення безпеки, тобто створення сприятливих з вільних від небезпек умов функціонування відповідних державних та підприємницького механізмів, зокрема правове й неправове забезпечення; процедури організації та управління оперативної, охоронної і режимної роботи відповідних служб (органів) державних та підприємницьких структур. У цьому випадку предметом (тобто змістом) наукового напряму управління системою безпеки має бути сутність, критерії визначення генерального суб'єкта (замовника й організатора) і виконавчого   суб'єкта (тобто безпосереднього виконавчого механізму), особливості його структурних  елементів, їхній взаємозв'язок, ієрархія підпорядкованості під час функціонування виконавчого механізму; питання планування, керування й контролю, тобто адміністрування, а також правова регламентація відносин, законодавче визначення меж відповідальності та повноважень, сфери так званої "юрисдикції" служб безпеки підприємницьких структур недержавного сектору та державних спецслужб, причетних до забезпечення безпеки держави та суспільства в цілому.

Як соціальне явище безпека характеризує конкретний стан захищеності (сукупність сприятливих чинників і умов) будь-якої держави та її спроможність протистояти змінам умов функціонування, як таким що мають передбачуваний, так і спонтанний характер. Цікавим у цьому плані є визначення поняття безпеки, запропоноване В. Серебряніковим і доповнене В. І. Ярочкіним: "Безпека — стан захищеності особи, суспільства, держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, який базується на діяльності людей, суспільства й держави, світового співтовариства народів із виявлення (вивчення), Попередження, послаблення, усунення (ліквідації) і відбиття небезпек та загроз, здатних згубити їх, позбавити фундаментальних матеріальних та духовних цінностей, завдати неприйнятну (недопустиму об'єктивно й суб’єктивно) шкоду, зачинити шлях для виживання та розвитку" (4, с. 28].

Згідно із законодавством України різновид безпеки — інформаційна безпека, що визначається як "стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства й держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив: негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване поширення, використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації. Інформаційна безпека стан захищеності особи, суспільства й держави, при якому досягається інформаційний розвити к (технічний, інтелектуальний, соціально-політичний, морально-етичний), за якого сторонні інформаційні впливи не завдають їм суттєвої шкоди" [8].

Як особливий вид соціальної діяльності безпека має розглядатися як відповідний цілеспрямований організаційно-правовий процес, процедура або порядок реалізації соціальних завдань у сфері економічної та господарської діяльності, спрямованої на створення сприятливих і вільних від небезпек, ризиків, викликів та загроз умов життєдіяльності особи й суспільства, функціонування господарського механізму об'єкта захисту.

Як відповідний організаційно-правовий процес безпека − гарантована конституційними, законодавчими і практичними заходами захищеність та забезпеченість життєво важливих інтересів об'єкта від зовнішніх і внутрішніх загроз. Безпека — це органічна система організації державної  влади  щодо  реалізації   потреб та інтересів людини, її завданнями є:

− забезпечення правового регулювання відносин   між   суб'єктами економічної, господарської та інших видів соціальної діяльності; між виконавчими суб'єктами відповідних завдань (службами безпеки) щодо забезпечення безпеки та об'єктами захисту в економічній і підприємницькій сфері; між суб'єктами суспільних відносин у політичному, соціальному, культурному і психологічному житті;

− організація і здійснення оперативної (негласної, прихованої, конспіративної), детективної, правоохоронної, охоронної та режимної роботи державних спецслужб, правоохоронних органів, служб безпеки господарських структур та інших юридичних осіб недержавного сектору;

− визначення особливостей їхніх структурних елементів,  взаємозв'язків,   ієрархії порядкування під час виконання відповідних завдань, реалізації юридичних прав і обов’язків;

− вирішення питань планування, управління й контролю за додержанням встановлених норм і повноважень;

− встановлення меж сфер відповідальності суб’єкта господарювання, інших юридичних об’єктів недержавного сектору, а також державних спецслужб і правоохоронних органів, причетних до забезпечення різних видів безпеки держави і суспільства, захисту життєво важливих інтересів України та її громадян.

2. Сутність і класифікаційні особливості поняття "небезпеки"

Зважаючи на викладене, другою складовою безпекознавчого дуалізму є "небезпека". Теорія безпекознаства визначає різні рівні реальності виникнення й об'єму реалізації несприятливих наслідків для безпеки об'єкта захисту чи завдання йому відповідного збитку чи шкоди.

Небезпека — віртуальне чи природне існування або потенційна можливість виникнення несприятливих передумов чи безпосереднього завдання шкоди важливим національним (чи корпоративним) інтересам і національній (чи корпоративній) безпеці.

Ризик — реальне існування можливості виникнення ситуації, за якою формуються передумови протидії реалізації національних (чи корпоративних) цінностей, потреб, інтересів і цілей забезпечення національної (чи корпоративної) безпеки в обмежених масштабах. Наявність носія та інших чинників посилення передумов матеріалізації небезпеки, природна можливість використання носієм небезпеки існуючих природних або створення штучних чинників виникнення несприятливих передумов чи безпосереднього завдання збитку або шкоди важливим національним (чи корпоративним) інтересам і національній (або корпоративній) безпеці.

Виклик — безпосередня протидія носієм небезпеки та/або актуалізація функціонування інших чинників протидії в обмежених масштабах реалізації національних (чи корпоративних) цінностей, потреб, інтересів і цілей, вирішенню завдань забезпечення національної (чи корпоративної) безпеки у формі офіційних і неофіційних політико-дипломатичних дій, торгівельно-економічної, інформаційно-психологічної експансії тощо. Створення обмежених за масштабами несприятливих умов або завдання несуттєвого збитку чи шкоди об'єкту захисту.

Загроза — реальність виникнення суттєвого збитку, шкоди або інших негативних наслідків для життєво важливих національних (чи корпоративних) цінностей, потреб, інтересів і національній (чи корпоративній) безпеці, яка виходить за локальні межі та стосується основних національних (чи корпоративних) цінностей, (суверенітету, державності, територіальної цілісності тощо).

На наш погляд, безпека має розглядатися не стільки як стан захисту від небезпек, ризиків, викликів і загроз, скільки як стан управління ними, коли останні можуть відігравати конструктивну роль. Як відомо, небезпека є постійним стимулятором розвитку і вдосконалення систем забезпечення і реалізації заходів безпеки.

Висновки.

На підставі викладеного, можна зазначити:

1. Теорія інформаційної безпеки є похідною складовою безпекознавства й має
розглядатися як відповідна наукова підгалузь.

2. Наукові положення безпекознавства є загальними для теорії інформаційної
безпеки. Напрацьовані наукові положення в процесі дослідження проблем інформаційної безпеки визначаються як галузеві наукові положення.

3. Безпекознавчий дуалізм "безпека — небезпека", "потреби", "інтереси", "національний інтерес", "небезпека", "ризик", "виклик", "загроза", "забезпечення безпеки", "безпекознавчий підхід," "захист від небезпеки" — основоположні загальнобезпекознавчі наукові поняття в теорії інформаційної безпеки.

Література

1. Ліпкан В. А. Безпекознавство: Навч. посіб./ В. А. Ліпкан, — К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2002, — 194 с.

2. Кузьменко А. Проблеми відповідності стратегії та системи забезпечення безпеки України національним потребам/ А. Кузьменко// Юридич. журнал. —2006. — № 10. — С 79—88.

3. Гелей С. Д. Основи політології : навч. посіб. / С. Д. Гелів, С. М. Рутар. — К. : Товариство "Знання", КОО, 1999. — 427 с.

 4. Ярочкин В. І. Секьюритология — наука о безопасности жизнедеятельности./ В. І. Ярочкин. — M.: : Ось-89. 2000. −240 с.

5. Манилов В. Л. Исследование проблем национальной    безопасности: вопросы  методологии/ В. Л. Манилов// Воен. мысль. — 1995. — № 5. — С. 9—18.

6. Манилов В. Л. Угрозы национальной безопасности России/ В. Л. Манилов// Воен. мысль. −1996. — № 1. −С. 7—17.

7. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): навч. посіб. для вищих навч. закл./ H. P. Нижник, Г. П. Ситник, В. Т. Білоус/ Укр. академія держ. управління при Президентові України; Академія держ. податкової служби України. — К.: Преса України, 2000. — 304 с.

8. Петрик В. Сутність інформаційної безпеки держави, суспільства та особи/ В. Петрик// Юридич. журнал. — 2009. — № 5. — С 122—134.

Анатолій Михайлович Кузьменко,

кандидат юридичних наук,доцент кафедри міжнародного права

та порівняльного правознавстваКиївського університету права HAH України

Дана стаття була надрукована у грудні 2009 р. у науково-практичному журналі Національної академії Служби безпеки України „Інформаційна безпека людини, суспільства, держави”:

А. Кузьменко.Безпекознавство − основа теорії інформаційної безпеки/ НПЖ „Інформаційна безпека людини, суспільства, держави”. −К: НА СБУ, 2009. — № 2. — С. 11-17

Ukrainian English French German Polish Russian