Моя політика

Моя политика

Особливості методу класифікації сучасних міждержавних правовідносин у сфері безпеки

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Актуальність теми. Сучасна парадигма розвитку теорії безпеки в Україні концентрується на науковому понятті, котре визначає окрему поки що не достатньо сформовану галузь фундаментальної науки під назвою „Безпекознавство”. Проте, парадокс полягає в тому, що всі ведуть балаканину навколо проблем безпеки особи, суспільства і держави, а охочих старанно зайнятися формуванням фундаментальних знань як із загальної теорії безпеки, так й теорії інформаційної безпеки, – обмаль.

 

Метаданої доповіді привернути увагу науковців і фахівців-безпекознавців до активізації розробок теоретико-методологічних безпекознавчих проблем.

Завдання – оприлюднити деякі результати авторських досліджень і, таким чином, викликати можливу наукову дискусію на шпальтах науково-фахових видань.

1. Безпекознавство

1) наука про безпеку, безпекознавчий дуалізм, взаємодію безпеки і небезпеки;

2) наука, яка вивчає закономірності ефективного забезпечення безпеки у соціальних, біологічних та технічних системах, котрі реалізуються за допомогою відповідних відносин у сфері безпеки;

3) галузь науки, що реалізує свою мету на базі творчого осмислення та переосмислення концептуального, теоретичного багатства теорії управління, синергетики, біології, генетики, геополітики, теорії міжнародних відносин, конфліктології, міжнародного права, правознавства, стратегії, філософії, соціології, соціальної психології, антропології та багатьох інших наук;

4) своєрідна матриця наук і наукових напрямів про безпеку;

5) суспільна міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні та специфічні об’єктивні закономірності організації та функціонування систем безпеки різного класу і виробляє на підставі їх пізнання загальні теоретичні положення, які спрямовані на підвищення ефективності їх функціонування;

6) галузь знань, яка інтегрує прикладні аспекти політичних, соціальних, воєнних, економічних, технічних, гуманітарних, інших наук та орієнтована на дослідження сутності, змісту, методів, форм, механізмів, сил і засобів забезпечення безпеки об’єкта захисту за умови впливу чинників внутрішнього та зовнішнього характеру.

2. Методи класифікації сучасних міждержавних правовідносин у сфері безпекисистема загальнонаукових і спеціальних принципів, методологічних прийомів, способів, котрі використовуються в інформаційно-аналітичному і науковому дослідженнях, котрі дають можливість максимально об’єктивно визначити ступінь сприятливості чи несприятливості зовнішніх і внутрішніх чинників, особливості характеру впливу міждержавних проблем, зовнішньополітичних настанов, збігу чи розбіжностей інтересів, планів і намірів щодо певної держави та їх значення для перспективи розвитку міждержавних відносин.Наочним прикладом практичної користі від поєднання методів геополітичного аналізу і контррозвідувальної оцінки в один для визначення проблем застосування учасниками міжнародних відносин розвідувальних технологій є розроблена методика класифікації міждержавних відносин і характеру взаємовідносин між їхніми спецслужбами. Зазначений метод дає змогу сформулювати наукові положення щодо взаємозалежності зовнішньої стратегії суб’єктів міжнародно-правових відносин, їхньої зовнішньої практики та характеру використання власних спецслужб для вирішення відповідних завдань щодо своїх противників, конкурентів, партнерів чи сусідів.

3. Держава як суб’єкт розвідувальної діяльності не є юридичною особою з точки зору права, вона є сувереном з усіма притаманними йому властивостями, який не лише не підвладний національному праву будь-якої іноземної держави, суверен просто вилучений із іноземних національних правових систем, а власну національну правову систему він утворює відповідно до „вищих інтересів” і контролює її застосування. Виходячи з основ міжнародного права, міжнародно-правові принципи та норми впливають лише на морально-етичну сторону ставлення держави до права, а не на невідворотність притягнення держави до правової відповідальності за правопорушення і злочини, вчинені нею або від її імені.

У межах спеціальної навчальної дисципліни „Безпекознавство” визнається, що суб’єктом розвідувальної діяльності є, насамперед, держава в особі:

1) її найвищих органів влади та управління, відповідальних за безпеку, оборону, зовнішню політику і захист інтересів держави, суспільства та її громадян, котрі на підставі загальнонаціональних потреб та інтересів визначають цілі, завдання і напрямки цієї специфічної діяльності, здійснюють загальне керівництво нею, фінансове та матеріально-технічне забезпечення;

2) спеціальних служб, котрі на замовлення найвищих органів влади та управління безпосередньо планують розвідувальну діяльність, розробляють таємні операції та окремі оперативні заходи, керують ними і самостійно виконують найбільш складні та відповідальні завдання. Спецслужби мають подвійний статус – суб’єкта розвідувальної діяльності, але нижчого владного рівня, тобто спеціального (виконавчого) суб’єкта розвідувальної діяльності – органу управління зі спеціальними функціями.

Як виходить із зазначеного вище тлумачення,поняття спеціального (виконавчого) суб’єкта розвідувальної діяльностівизначається владними функціональними обов’язками в розвідувальному процесі. Як правило, фахівцями з безпекознавства та практиками-контррозвідниками спеціальний (виконавчий) суб’єкт розвідувальної діяльності ототожнюється з поняттям спецслужб. У сучасних умовах за певних обставин виконавчим суб’єктом розвідувальної діяльності(зокрема в політичній, економічній, науково-технічній сфері)може бути й нерозвідувальна державна чи неурядова установа, котра за офіційним функціональним статутом може в рамках розвідувальної програми суб’єкта міжнародно-правових відносин або таємної операції чи окремих оперативних заходів його спеціального (виконавчого) суб’єкта, „найнятого” для безпосередньої організації розвідувальної діяльності, виконувати певні легальні, дозволені національними законами держави перебування та міжнародним правом дії, проте, підпорядковані єдиному оперативному задуму суб’єкта розвідувальної діяльності –держави.

4. Безпекознавчою наукою розвідувальна діяльність розглядається як таємний менеджмент держави у сфері зовнішньої політики, тобто відповідна:

1) політика держави в галузі оперативної діяльності спецслужб та

2) система взаємопов’язаних і підпорядкованих одна одній гласних і негласних дій, оперативних заходів, таємних операцій.

Так, у широкому розумінні цього поняття кадрові співробітники не займаються розвідувальною діяльністю – вони не визначають політику, а виконують окремі фрагменти – окремі оперативні дії, розвідувальні заходи, які є складовими елементами згаданої системи розвідувальної діяльності – тобто вони є спеціально підготовленими виконавцями, які реалізують певну розвідувальну політику держави. З цього виходить, що кадрові розвідники спецслужб не мають статусу суб’єкта розвідувальної діяльності тому, що вони є лише виконавцями, тобто особами, участь яких у розвідувальній діяльності є професійним обов’язком.

Звідси доцільно зазначити, що загальна професійно-прикладна оцінка виконавчого суб’єкта розвідувальної діяльності – цепрофесійна оцінка співробітниками спецслужб безпеки виконавчого суб’єкта розвідувальної діяльності щодо власної держави на предмет його визначення „хто є хто”: союзник, партнер, конкурент чи супротивник у конкретний час і ситуації, приміром для України.

Головним критерієм такого визначення для всіх випадків може бути лише один – мета діяльності сторін. Якщо цілі по більшості параметрів збігаються чи дуже наближені, сторони є партнерами. Якщо цілі в них однакові, вони – союзники. Якщо цілі переважно не збігаються, сторони – конкуренти, а коли явно протилежні – супротивники. Якщо до цього й засоби досягнення цілі у будь-якої сторони неправомірні, вони – вороги. Саме зазначена ідеологія закладена в основу методу класифікації міждержавних та інших міжнародно-правових відносин у розвідувальній галузі.

У цьому випадку важливу роль у сучасних умовах відіграє правильне визначення і розуміння поняття супротивника. Так, супротивник, по-перше, в загальнонауковому обігу – це збірне і дуже широке поняття, котре уособлює в собі: вороже військо (іншого неприятеля); суперника в змаганнях, конкурсі чи бізнесі; опонента в дискусії; будь-хто по інший бік умовної „барикади”; по-друге, в професійно-прикладному значенні – це той, хто протистоїть, протидіє чи недружньо ставиться до будь-кого чи будь-чого.

Це поняття доцільне у всякому випадку, коли чітко визначаються протиставлення: фізичної сили, інтересів, спрямувань, інтелекту тощо. Супротивник може бути зовнішнім і внутрішнім. Предметом спеціальної дисципліни безпекознавства є, насамперед, зовнішній супротивник, який, зі свого боку, може бути загальнодержавним чи відомчим. Звідси виходить:

1. Зовнішній загальнодержавний супротивник – конкретна держава, іноземна організація чи їхня коаліція, котрі протидіють інтересам України в різних сферах міжнародного співробітництва.

2. Зовнішній відомчий супротивник – конкретний супротивник служби безпеки (контррозвідки) чи іншого відомства держави-об’єкта посягань, котрий ідентифікується по сферах міжнародних відносин як політичний, економічний, науково-технічний, воєнний та спеціальний супротивник.

3. Зовнішній спеціальний супротивник, по-перше, взагальнонауковому значенні – це зовнішній супротивник, який виявляє себе в спеціальній сфері міждержавних (міжнародних) відносин, котра формується сукупністю конспіративних складових частин всіх офіційних секторів міжнародного співробітництва; по-друге, в професійно-прикладному значенні в сфері контррозвідувальної, оперативно-розшукової чи іншої правоохоронної діяльності – зовнішній супротивник контррозвідки.

4. Зовнішній супротивник контррозвідки – це, насамперед, конкретна спецслужба певної держави чи іншої іноземної організації; всі іноземні спецслужби разом взяті з моменту їхньої практичної протидії компетентним органам держави-об’єкту недружніх чи ворожих посягань у сфері забезпечення безпеки та захисту національних інтересів суспільства, тобто з моменту орієнтації своїх спрямувань у сферу суверенітету даної держави.

Таким чином, у нинішніх нестабільних геополітичних умовах фахівцям з проблем діяльності іноземних спецслужб дуже важливо вміти вчасно і професійно давати оцінку конкретному іноземному виконавчому суб’єкту розвідувальної діяльності на предмет його визначення „хто є хто” для України в конкретний час і ситуації: добрий сусід, союзник, партнер, конкурент, супротивник або навіть ворог. Головним критерієм такого визначення для всіх випадків має бути лише один – актуальність потреб, інтересів, мета і мотивація діяльності сторін, рівень розвиненості протилежних тенденції в їхній взаємодії. Методика визначення рівня і характеру міждержавних відносин у сучасних геополітичних умовах передбачає, зокрема, 4-рiвневу класифікацію міждержавних відносин: добросусідські, партнерські, суперницькі, конфронтаційні. На підставі наведених вище аргументів сучасні міждержавні відносини у сфері безпеки можна визначити наступним чином:

Міждержавні відносини у сфері безпеки добросусідського типу — у загальних рисах це такі відносини, за яких існує повна довіра між державами та відсутні суперечливі проблеми, а ті, що виникають, — вирішуються на основі компромісів шляхом взаємних поступок, не обмежуючи інтереси один одного. У даному випадку провадиться спільна робота спецслужб у напрямі забезпечення безпеки обох держав, тобто розвідувальна робота „один по одному” із застосуванням форм і методів легальної та обмежено умовно легальної розвідки, проводяться заходи спеціального інформаційного забезпечення зовнішньої політики власного уряду.

Міждержавні відносини у сфері безпеки партнерського типу — визначаються такі відносини, за яких немає принципових протиріч, а суперечливі питання вирішуються на основі компромісів, проте більш слабкий партнер звичайно поступається сильнішому, піддаючись тиску та поступаючись частиною своїх інтересів. Існує відносний рівень довіри, на перше місце ставляться власні інтереси. У даному випадку здійснюється розвідувальна діяльність „один по одному” в плані пошуку оптимальних рішень з максимальною вигодою для своєї держави, але без завдання при цьому прямої явної шкоди партнерові. В цьому випадку застосовуються всі форми та методи легальної, умовно легальної і технічної розвідки, проводяться заходи спеціального інформаційного забезпечення зовнішньої політики власного уряду з елементами інформаційно-психологічного впливу на населення держави-партнера, котрі поки що не завдають явної шкоди партнерським відносинам.

Міждержавні відносини у сфері безпеки суперницького типу — відносини, за яких звичайно існують передумови до виникнення суперечностей (на ринках збуту продукції або придбання сировини, в певній науково-технічній сфері тощо) або суперечливі проблеми (територіальні, майнові, обстоювання авторських прав, зміна пріоритетів у політиці тощо), котрі вирішуються шляхом тривалих дипломатичних переговорів у межах встановлених міжнародних правил та двосторонніх угод з метою пошуку компромісного вирішення з більшою вигодою для себе. Ступінь довіри мінімальний. У цьому випадку на фоні зовні партнерських відносин починається практика проведення активної розвідувальної діяльності „одного проти іншого” з окремими елементами глибоко законспірованих підривних акцій з метою вигідного впливу на вирішення спірних проблем. У даному випадку проводиться в повному обсязі легальна, умовно легальна і технічна, набуває підвищеного значення агентурна розвідка, проводяться заходи спеціального інформаційного забезпечення зовнішньої політики власного уряду і вигідного інформаційно-психологічного впливу на населення або окремі його групи держави-суперника.

Міждержавні відносини у сфері безпеки конфронтаційного типу — відносини, за яких спірні питання переростають у проблеми та суперечності, відкриті конфлікти, котрі важко або взагалі неможливо розв’язати. З цієї причини виникає напруженість у міждержавних відносинах, яка виявляється в формі різних дипломатичних, економічних чи гуманітарних обмежень, недружніх акцій, спеціальних інформаційно-психологічних операцій, акцій інформаційної агресії, санкцій стосовно окремих громадян, організацій або державних структур партнера, котрі, в свою чергу, провокують локальні (прикордонні) збройні зіткнення. Крайня стадія таких стосунків — оголошення війни з усіма наслідками, що витікають з цього для обох сторін і сусідніх держав. У даній ситуації спецслужби конфронтуючих сторін здійснюють „один проти одного” оперативні заходи і таємні операції у повному обсязі, застосовуючи оперативні можливості легальної, умовно легальної, технічної і агентурної розвідки, проводяться в повному обсязі СІО і АЗА для спеціального інформаційного забезпечення зовнішньої політики власного уряду і вигідного інформаційно-психологічного впливу на населення іноземної держави-сторони та інших учасників конфліктної взаємодії.

Література:

1. А. Кузьменко. Розвідувальна діяльність як явище в сучасних міжнародних відносинах// Юридичний журнал. –2006. –№ 2. – C. 48-58.—Режим доступу до публ.:

1) http://www.justinian.com.ua; 2) http://policy.infokiev.com.ua/

2. А. Кузьменко. Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище// Юридичний журнал. – 2006. – № 3. – C. 46-56. — Режим доступу до публ.:

1) http://www.justinian.com.ua; 2) http://policy.infokiev.com.ua/

3. А. Кузьменко. Держава як суб’єкт розвідувальної діяльності// Юридичний журнал. –2007. –№ 4. – C. 66-87. — Режим доступу до публ.: 1) http://www.justinian.com.ua; 2) http://policy.infokiev.com.ua/

Кузьменко Анатолій Михайлович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри

міжнародного та порівняльного правознавства

Київського університету права НАН України

Доповідь оприлюднена30.03.2012 р. на Науково-практичній конференції „Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави” в Навчально-науковому інституті інформаційної безпеки Національної акаденії Служби безпеки Украины.

 

Ukrainian English French German Polish Russian