Моя політика

Моя политика

Квітневий–2009 саміт „Великої двадцятки”: особливості оперативної обстановки і сучасної державної політики Китайської Народної Республіки у сфері безпеки

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Частина 2. Організаційно-правові особливості побудови системи національної безпеки Китаю і функціонування її механізмів

Вступ

 

Розуміння психології і способу мислення організаторів і виконавців, відмінних рис побудови китайської системи інформаційно-психологічного (особливо ідеологічного) впливу на населення власної держави та на зовнішнє середовище, особливостей побудови відповідного механізму, місця і ролі його окремих елементів (особливо державної і неурядової складової) у забезпеченні реалізації внутрішньої і зовнішньої політики сучасної Китайської Народної Республіки визначається, насамперед, організаційно-управлінськими і функціональними особливостями держаного і політичного ладу.

 

1. Загальна характеристика органів державної і політичної влади Китаю

 

З проголошенням у 1949 р. Китайської Народної Республіки Комуністична партія Китаю (КПК) установила нову систему державної влади. „Демократична диктатура народу” втілювала в собі особливості „єдиного фронту” – усіх класів і партій, консолідованих в антияпонській боротьбі у період з 1937 по 1945 рр.

 

На верхівці владної структури повстала КПК, члени якої на початковому етапі складали приблизно 2–4% загальної чисельності населення країни. У рамках цієї елітарної структури, насамперед у Центральному Комітеті партії, приймалися всі найважливіші рішення, що визначали соціальну, економічну, військову і зовнішню політику держави, а також відповідна політика інформаційно-психологічного, насамперед ідеологічного, забезпечення позитивного сприйняття діяльності ЦК і всієї Комуністичної партії КНР власним та іноземним населенням.

 

Основною функцією партійної організації було визначено керівництво чотирма соціально-економічними класами, які складають, на думку китайських ідеологів, „народ”: робітничий клас, селянство, дрібна буржуазія, включаючи крамарів, лоточників, чиновників та інтелігенцію, – і національною буржуазією. Очолюючи цей „єдиний фронт”, партія здійснювала нагляд і контроль за „ворогами народу”: поміщиками, представниками великої буржуазії, злочинцями, колабораціоністами Гоміньдана, шпигунами і взагалі всіма „контрреволюційними елементами”.

 

У 1954 р. після досягнення основних цілей консолідації всіх сил і нейтралізації „ворогів народу” аморфна структура „єдиного фронту нової демократії” була замінена офіційною Конституцією. Прийнята 20 вересня 1954 р. і виправлена у 1975, 1978, 1982 і 1992 рр. Конституція проголосила Китайську Народну Республіку державою народної демократії з єдиним багатонаціональним складом. Підкреслювалося, що до обов’язків уряду входить ліквідація експлуатації трудящих і побудову соціалістичного суспільства під керівництвом КПК.

 

1.1. Центральні органи влади.Головними державними органами влади КНР є Всекитайські збори народних представників (ВЗНП) на чолі з головою, Державна рада (ДР), Верховний народний суд (ВНС) і Верховна народна прокуратура (ВНП).

 

Законодавча влада. Вищим законодавчим органом є Всекитайські збори народних представників (ВЗНП). Депутати ВЗНП обираються на п’ятирічний термін депутатами ЗНП провінцій. До складу ВЗНП входять депутати, вибрані від провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування, правоохоронних органів і збройних сил. На своїй сесії депутати ВЗНП обирають главу держави – Голову КНР, затверджують прем’єра і склад Держради, вносять виправлення до Конституції і контролюють виконання конституційних положень, приймають і змінюють закони, призначають і звільняють з посади вищих чиновників Верховного народного суду і Верховної народної прокуратури, вирішують питання про війну і мир, а також обговорюють і затверджують державний бюджет. Депутати ВЗНП також обирають Постійний комітет (більш 150 членів), якому надається право тлумачення конституційних положень і законів, контроль за діяльністю Держради і виконання функцій ВЗНП між сесіями [40]. З 2006 р. голова ПК ВЗНП – У Банго.

 

Глава держави.У період з 1954 по 1958 рр. функції глави держави виконував Мао Цзедун. З 1959 по 1968 рр. цю посаду обіймав Лю Шаоці. Після відсторонення Лю від влади в ході „культурної революції” посада глави держави до 1975 р. залишалася вакантною, а потім була зовсім анульована. У 1982 р. зазначена посада була відновлена під назвою „Глава республіки”, а час перебування Глави держави на посаді продовжене з 4 до 5 років. У червні 1983 р. ВЗНП обрало на цю посаду ветерана економічного планування і заступника прем’єра Держради Лі  Сяньняня. У квітні 1988 р. Головою КНР був обраний ветеран збройних сил і член політбюро ЦК КПК Ян Шанкунь, а у 1993 р. – генеральний секретар ЦК КПК Цзян Цзэмінь. Нині цю посаду обіймає Ху Дзіньтао, його заступник Дзен Цинхун [Там  само].

 

Виконавча влада.Вищим виконавчим органом є Державна рада. Держрада вводить у дію різні адміністративні правила та постанови, виступає із законодавчими ініціативами у ВЗНП, контролює діяльність різних міністерств і відомств, розробляє та здійснює плани розвитку національної економіки і контролює виконання бюджету держави, відає зовнішньополітичними зв’язками, питаннями оборони та безпосередньо реалізує заходи забезпечення державної безпеки (в т. ч. й інформаційного простору), захист життєво важливих національних інтересів. Усією діяльністю Держради нині керує прем’єр-міністр Вен Дзябао (з 1954 по 1976 рр. – Чжоу Еньлай, з 1976 по 1980 рр. – Хуа Гофен, з 1980 по 1987 р. – Чжао Цзиян, з 1988 по 1997 рр. – Чі Пен, з 1997 р. по 2008 р. – Чжу Жуанцзі), якому допомагають його заступники і члени Державної ради. За Конституцією 1982 р., повноваження всіх зазначених осіб обмежені двома послідовними п’ятилітніми термінами.

 

Відповідно до плану реорганізації, націленим на більш раціональне функціонування бюрократичного апарата, на початку 1984 р. число заступників прем’єра було скорочено з 18 до 4 чоловік, а до 1992 р. з 98 міністерств і відомств було залишено 39. Засідання Державної ради проводяться у складі прем’єра, його заступників, державних радників і секретаря цього органа влади [Там само].

 

Судова влада.Структура судових органів КНР була скопійована з відповідної структури СРСР. На верхівці цієї піраміди стоїть Верховний народний суд і Верховна народна прокуратура. Верховний народний суд здійснює нагляд за дотриманням і застосуванням законів нижчестоящими судовими інстанціями всіх рівнів, а Верховна народна прокуратура направляє роботу щодо розкриття карних злочинів і виконання вироків. Голова Верховного народного суду і Генеральний прокурор Верховної народної прокуратури обираються на сесіях ВЗНП.

 

У перші 30 років комуністичного правління у Китаї не було всеосяжного цивільного або кримінального кодексу. Тому КПК привласнювала собі право винесення судових рішень і визначення міри покарань як по цивільних, так і по кримінальних справах. Подібна практика призводила до зловживань владою, особливо в період „культурної революції” (1966–1969 рр.), коли в результаті гострої фракційної боротьби мало місце безліч довільних і незаконних арештів, змушених самообмов, несправедливих тюремних ув’язнень і навіть страт.

 

З метою відновлення довіри суспільства до правової системи КНР і запобігання нового спалаху беззаконня ВЗНП у 1979 р. прийняло карний і кримінально-процесуальний кодекси. У них, крім іншого, підкреслювалося, що ніхто не може піддаватися переслідуванню тільки за те, що є носієм „реакційних ідей”. Концепція „належного дотримання законності” була посилена введенням законоположень, котрі забороняють безстрокову затримку підозрюваних і гарантують право обвинувачуваних на швидкий і відкритий судовий розгляд, а також забороняють винесення обвинувального вироку лише на основі визнання обвинувачуваним своєї провини.

 

Виправлена і перероблена Конституція 1982 р. містила великий перелік невід’ємних прав громадян, у тому числі свободи преси, зборів і об’єднань, релігійних вірувань, недоторканності житла та особистості (включаючи заборону на незаконний обшук, затримання або арешт), свободу і таємницю листування та, нарешті, права критикувати будь-який орган державної влади або будь-якого чиновника без страху піддатися переслідуванням. Принцип „рівності всіх перед законом”, який містився в Конституції 1954 р., але вилучений у ході наступних переглядів конституційних норм, був знову внесений до текст Конституції 1982 р. [Там само].

 

Військова адміністрація. Як складова частина держапарату намітилася у 1979 р. З цього часу загальна тенденція до поділу та розмежування партійних і державних функцій була закріплена у Конституції 1982 р. Так, відповідно до її положень була утворена нова державна структура – Центральна військова рада (ЦВР), на яку покладені функції загального керівництва Збройними Силами держави. Голова ЦВР Ху Дзіньтао (з 1993 по 2004 рр. – Цзян Цземінь), його заступник обираються народними депутатами на сесії ВЗНП, підзвітні ВЗНП та її Постійному комітету. Проте, верховенство влади партії над армією, правоохоронними органами і спецслужбами підкреслюється поєднанням членства у Військовому комітеті ЦК КПК і в Центральній військовій раді КНР. Особа не може бути призначена на посаду до ЦВР КНР, якщо вона не рекомендована ЦК КПК за поданням Військового комітету ЦК КПК. Як правило, на посади до ЦВР призначаються партійні функціонери або особи, перевірені на роботі у Військового комітету ЦК КПК [Там само].

 

Народна політична консультативна рада Китаю.Важливим елементом структури управління державою є Народна політична консультативна рада Китаю (НПКРК). У 1983 НПКРК нараховувала більше 100 тис. членів, які представляли 1600 різних політичних, професійних і громадських організацій. Сесія НПКРК обирає Всекитайський комітет, Голову (з 1993 р. – Чі Жуйхуань) і декількох його заступників. Після періоду бездіяльності з кінця 50-х років ХХ ст. НПКРК (а саме, після смерті Мао Цзедуна) знову з’явилася на політичній арені. Відповідно до статуту НПКРК у своїй діяльності виходить із принципу „довгострокового співіснування і взаємного контролю” між КПК, демократичними партіями і безпартійними діячами. НПКРК обговорює основні напрямки державної політики і здійснює „демократичний нагляд за діяльністю КПК, народних урядів та інших державних органів” шляхом внесення своїх пропозицій і критичних зауважень. Проте, за законом, висловлювані НПКРК думки і рекомендації є дорадчими і необов’язкові до виконання ЦК КПК і державними структурами [Там само].

 

1.2. Місцеві органи влади [40].В адміністративному відношенні Китай поділений на 31 одиницю першого рівня: 22 провінції, 5 автономних районів і 4 муніципалітети (міста центрального підпорядкування – Пекін, Шанхай, Тяньцзінь, Чунцін). З 01 липня 1997 р. до складу КНР ввійшов особливий адміністративний район Сянган (колишній Гонконг). Крім того, існує 159 адміністративних одиниць другого рівня (120 округів, 31 автономний округ і 8 аймаків). 2017 адміністративних одиниць третього рівня включають 1856 повітів, 101 автономний повіт, 51 хошун, 3 автономних хошуна і 6 інших адміністративних одиниць.

 

До „культурної революції” функціональна структура провінційних та інших місцевих урядів відповідала тієї ідеї, на основі якої будувалися загальнонаціональні органи влади. У кожній провінції та територіальній одиниці (населеному пункті) утворювалися власні Збори народних представників (ЗНП), Народна рада, Народний суд і Народна прокуратура, прямо підпорядковані вищестоящому за рангом відповідному органу державного управління, що створювало вертикаль єдиної ієрархії влади. Прямим голосуванням місцевого населення обиралися тільки депутати Зборів народних представників найнижчого рівня (сільської комуни, населеного пункту міського типу або міського району). В усі органи влади вищестоящих рівнів делегати (муніципалітети великих міст, сільські райони, повіти, округи і провінції) обиралися непрямим голосуванням на сесіях нижчестоящих за рівнем РНП. На кожному рівні РНП обирала свою Народну раду, яка ставала керівним органом місцевої адміністрації.

 

У період „культурної революції” зазначені інститути були замінені „революційними комітетами”, у руках яких зосереджувалися усі функції влади. Кожен „революційний комітет”, до складу якого входили адміністративні кадри, представники армії і місцевого населення („народних мас”), здійснював нагляд за діяльністю всієї адміністрації відповідного рівня, керуючись указівками партійного комітету цього рівня. Подібна система, введена в дію у лютому 1967 р., проіснувала до червня 1979 р., поки ВРНП не анулювала „революційні комітети” і формально не відновило в правах Збори народних представників і Народні ради, перейменовані відтоді в Народні уряди.

 

З метою посилення демократичного характеру управління і політичної відповідальності місцевих кадрів у 1980 р. було прийняте рішення здійснювати вибори представників до РНП повітового рівня шляхом таємного і прямого народного голосування.

 

1.3. Комуністична партія КНР .З 2002 р. Генеральний секретар – Ху Дзіньтао. Керівна роль Комуністичної партії в діяльності всіх урядових і суспільних інститутів зафіксована в Конституції 1954 р. і підтверджена конституційними реформами 1975, 1978 і 1982 рр. КПК КНР у 2007 р. у своєму складі об’єднувала 73 360 000 членів. Ідеологія заснована на марксизмі-ленінізмі, ідеях Мо Цзедуна (маоізмі) і теорії Ден Сяопіна. У програмних документах КПК називає себе „авангардом китайського робітничого класу, надійним захисником інтересів усього багатонаціонального народу держави і ядром сил, які ведуть Китай по шляху розбудови соціалізму”. КПК є центром зосередження політичної влади і політичного впливу не лише на китайське суспільство, а й за межами Китаю. Стратегічна кінцева мета КПК — реалізація комуністичного суспільного устрою [41].

 

Структура КПК і її діяльність.КПК організаційно побудована точно так само, як ВРНП і Держрада, які мають підпорядковані за рівнем однотипні структури по всій управлінській вертикалі. Вищими партійними органами є Загальнонаціональний з’їзд партії і Центральний Комітет, який обирається з’їздом. Штаб-квартира ЦК КПК знаходиться у столиці держави – Пекіні.

 

Делегати на Всекитайський з’їзд обираються непрямим голосуванням на партійних з’їздах провінційного рівня. Точно так само обираються і всі інші делегати далі вниз по вертикалі – на окружних, муніципальних, міських партійних конференціях, аж до Зборів партійних осередків фабрик, сільських комун, шахт, шкіл і армійських підрозділів. На кожному рівні партійний з’їзд (конференція, збори партійної організації) обирає свій виконавчий комітет і висуває делегатів на більш високий за рівнем партійний з’їзд. Головними обов’язками партійних органів нижчої ланки є ведення агітаційно-пропагандистської роботи, залучення у партію нових членів, зміцнення внутріпартійної і трудової дисципліни та забезпечення успішного виконання планів уряду і настанов ЦК КПК.

 

Відповідно до формулювань основних партійних документів Всекитайський з’їзд КПК є „вищим керівним органом партії”. З’їзди скликаються кожні п’ять років, хоча в „надзвичайних умовах” можуть відбутися достроково або бути відкладені на більш пізніший час. На Всекитайський з’їзд КПК покладене здійснення наступних функцій: а) обговорення і прийняття рішень по найважливіших партійних проблемах; б) обрання Центрального Комітету партії, Центральної комісії радників, Військової ради ЦК партії, а також Центральної Комісії з перевірки партійної дисципліни; в) заслуховування та обговорення звітів зазначених вище чотирьох партійних органів.

 

Центральний Комітет парті,обирається терміном на 5 років. Останній склад ЦК КПК обраний у листопаді 2002 р. на XVI Всекітайському з’їзді КПК і складається із 198 членів ЦК і 158 кандидатів у члени ЦК.

 

ЦК проводить у життя рішення Всекитайського з’їзду КПК і керує всією діяльністю партії в періоди між з’їздами. ЦК обирає Політбюро, Постійний Комітет Політбюро, Секретаріат і Генерального секретаря (з 2002 р. – Ху Дзіньтао). Посада Голови ЦК КПК, яку починаючи з 1943 і по 1976 обіймав Мао Цзедун , з 1976 по 1981 – Хуа Гофен, а з 1981 по 1982 р. – Ху Яобан, був скасований у 1982. У зв’язку з ліквідацією посади Голови ЦК КПК вищою посадовою особою в КПК став Генеральний секретар. Секретаріат ЦК КПК, який припинив своє функціонування в період „культурної революції” і відновлений у правах у 1979 р., організує повсякденну роботу ЦК під керівництвом Політбюро і Постійного Комітету Політбюро. Генеральний секретар відповідає за скликання засідань Політбюро і Постійного Комітету Політбюро, керує роботою Секретаріату ЦК. Влада Політбюро ЦК КПК необмежена: всі його члени займають найвищі керівні посади у державних органах КНР.

 

Центральна Комісія радників була утворена в 1982 р. для надання консультативної допомоги Центральному Комітету. Її склад (172 чоловік) формувався із числа вищих партійних кадрів, вік яких перевищував 70 років, а партійний стаж – 40 років. Створення комісії прискорило звільнення з високих посад старіючих партійних лідерів без шкоди для їхніх амбіцій, почуття власної гідності. До цього багато вищих партійних кадрів зберігали свої посади довічно або доти, доки не піддавалися „чищенню” з політичних мотивів. Як показала практика, свого часу інститут радників перетворився в опорний пункт консервативно налаштованих опонентів „ліберально” налаштованому Ден Сяопіну. З цієї причини у 1992 р. комісія була скасована.

 

Навіть після утворення в 1982 р. Центральної військової ради КНР загальне керівництво національною обороною продовжувалося здійснюватися Партійною радою з військових справ. На початку 90-х рр. ХХ ст. будь-які протиріччя у відносинах між цими двома органами були неможливі через повну ідентичність їхнього складу. У грудні 1978 р. на зміну Центральній комісії партійного контролю, діяльність якої була припинена у період „культурної революції”, прийшла Центральна комісія ЦК КПК з перевірки партійної дисципліни.

 

1.4. Комуністичний союз молоді [41]. КПК у масштабах усієї держави у своєму розпорядженні має допоміжну організацію, яка має назва Комуністичного союзу молоді Китаю (КСМК). КСМК складається з політично активної молоді у віці від 14 до 28 років, офіційно вважається „школою, де широкі маси юнаків і дівчат вивчають комунізм на практиці; це помічники партії і її резерв”. У період „культурної революції” КСМК був відсунутий на другий план новою масовою організацією молоді – хунвейбінами („червоними охоронцями”), а лідер союзу Ху Яобан був репресований. У 70-і роки ХХ ст., після розпуску організації хунвейбінів, діяльність КСМК і його провідна роль були відновлені.

 

2. Керівні органи Розвідувальної спільноти КНР. Для практичної реалізації сучасних стратегічних завдань у сфері безпеки КНР відпрацьовано ефективно діючий механізм управління та реалізації як публічних, політико-дипломатичних, так і таємних заходів [15, 33, 34].

 

2.1. ЦК КПК (як політичний орган) і Держрада КНР (як державний орган) у межах своєї компетенції керують діяльністю розвідувальної спільноти і покладають на національні спецслужби наступні спеціальні завдання: а) захист державного ладу; б) зовнішня розвідка; г) протидія діяльності іноземних розвідок; д) придушення заворушень населення проти внутрішньої полі­тики правлячої еліти і ЦК КПК; е) охорона державного кордону та боротьба з контрабандою і незаконною торгівлею; ж) охорона державної таємниці; з) контроль за в’їздом до країни іноземців і виїздом громадян КНР за кордон; и) охорона та забезпечення власної безпеки представників правлячих кіл країни; к) контррозвідувальне забезпечення урядових закладів, важливих промислових і військових об’єктів; л) підтримання в країні громадського порядку та боротьба проти організованої злочинності; м) контроль за надходженням валюти; н) податковий контроль за приватними підприємствами [Там само].

 

2.2. Політико-юридична комісія ЦК КПК є головним органом, який здійснює загальне керівництво і контроль за діяльністю китайських спецслужб,створена у 1983 р. До складу цієї комісії входять, зокрема, впливові посадові особи: міністр держбезпеки, міністр громадської безпеки, Генеральний прокурор, Голова Верховного Суду КНР. Особливу, відповідальну функцію куратора спецслужб у Постійному комітеті Політбюро ЦК КПКдонедавна мав Цяо Ші [Там само].

 

Центральна військова рада КНР (як державний орган); Військова рада ЦК КПК, Центральна комісія ЦК КПК з комплексного забезпечення громадського порядку, Центральна комісія ЦК КПК з перевірки партійної дисципліни (як політичні органи)є також органами, причетними до керівництва і контролю за діяльністю розвідувальних і контррозвідувальних служб, органів громадської безпеки Китаю.

 

2.3. Центральна військова рада КНР є свого роду державним виконавчим органом політичного органу – Військової ради ЦК КПК: проводить у життя і доводить до безпосередніх виконавців — МДБ, МГБ, військової розвідки ДГРІУ ГШ НВАК — всі постанови, директиви, вказівки та інші директивно-розпорядчі документи, прийняті Військовою радою ЦК КПК [Там само].

 

Таким чином, Політико-юридична комісія ЦК КПК, Центральна комісія ЦК КПК із комплексного забезпечення громадського порядку, Центральна комісія ЦК КПК з перевірки партійної дисципліни, Військова рада ЦК КПК і Центральна військова рада КНР є органами загального управління і контролю за діяльністю спецслужб [Там само].

 

3. Виконавчі структури Розвідувальна спільнота КНР складається із: 1. Міністерства державної безпеки (МДБ, Служба державної розвідки та контррозвідки). 2. Міністерства громадської безпеки (МГБ). 3. Військової розвідки (ДГУ ГШ — Друге головне управління Генерального штабу). 4. Військової контррозвідки (СВБ Голов.ПУ НВАК — Служба внутрішньої безпеки Головного управління Політуправління НВАК). 5. Головного митного управління. 6. Державного управління з питань контролю за валютою. 7. Податкового управління міністерства фінансів [Там само].

 

3.1. Загальнодержавні виконавчі органи розвідки, контророзвідки і забезпечення громадської безпеки Китаю.

 

31.1. Міністерство державної безпеки (МДБ) КНР– служба державної розвідки та контррозвідки – було створено 01 липня 1983 р. на базі оперативних управлінь, служб та відділів із складу Міністерства громадської безпеки, котрі безпосередньо займалися питаннями державної безпеки в державі. Головний офіс МДБ розташований в районі „Західного парку” Пекіна. Бюджет МДБ на 2000 р. становив близько 3 млрд. дол. США.

 

Нині МДБ стало головним загальнодержавним розвідувальним і контррозвідувальним органом Китаю, призначеним забезпечувати безпеку держави, сприяти її територіальній цілісності, організовувати боротьбу проти внутрішніх „контрреволюційних елементів”, шпигунської та підривної діяльності іноземних держав, а також добувати дані, спрямовані на сприяння успішній реалізації зовнішньої політики уряду, інтенсивному розвитку економіки, науки і техніки, зміцненню обороноздатності держави.

 

На нинішнє МДБ покладені такі стратегічні завдання: 1)  здійснення контррозвідувальних функцій на території Китаю та за його межами; 2) забезпечення безпеки держави; 3) ведення зовнішньої розвідки; 4) захист державних інтересів у зовнішній політиці, бізнесі та торгівлі; 5) збір, аналіз інформації у військовій, воєнно-політичній, військово-технічній та воєнно-економічній сферах і доведення її до вищого політичного керівництва держави; 6) охорона державного кордону; 7) забезпечення надійного збереження державної та військової таємниці; 8) контроль за діяльністю іноземців в країні; 9) припинення засобами контррозвідки діяльності іноземних розвідок, боротьба з внутрішніми ворогами; 10) зовнішньої контррозвідки: оперативний контроль за діяльністю представників державних установ та інших громадян КНР за кордоном; 11) організація і керівництво заходами контрпропагандистського забезпечення реалізації у державі та за кордоном загальнонаціональних політико-ідеологічних настанов ЦК КПК.

 

Крім МДБ, до державної системи розвідувальних і контррозвідувальних органів Китайської Народної Республіки нині в тій чи іншій мірі належать також органи військової розвідки, Міністерство громадської безпеки та відділи внутрішньої безпеки на об’єктах економіки, а також в держустановах.

 

Під час створення МДБ у 1983 р. до його структури ввійшли майже всі управління та інші структури колишнього „Відділу досліджень” ЦК КПК, котрий виконував функції зовнішньополітичної розвідки, а також оперативні підрозділи центрального апарату і територіальних органів колишнього Міністерства громадської безпеки (МГБ) КНР. Одночасно на МДБ були покладені три головні завдання, котрі до цього вирішувалися відповідними підрозділами Міністерства громадської безпеки (МГБ) і „Відділом досліджень”: 1) добування економічних і науково-технічних відомостей, особливо документальних даних, для сприяння інтенсивному розвитку економіки та забезпечення безпеки і обороноздатності КНР; 2) реалізація заходів щодо викриття, попередження і припинення зовнішніх ризиків, небезпек, викликів, загроз, спрямованих на порушення внутрішньої безпеки та територіальної цілісності держави; 3) боротьба зі шпигунством.

 

У галузі розвідки нині МДБ вирішує такі конкретні завдання: 1) добування політичної, економічної та науково-технічної інформації як легальним, так і нелегальним шляхом; 2) здійснення технічної розвідки по всіх напрямках; 3) проведення активних (насамперед агентурних) заходів на каналах міжнародного зв’язку КНР з іноземними державами; 5) розробка розвідувальних і контррозвідувальних органів суміжних із КНР держав та провідних центрів геополітичної сили шляхом впровадження своїх джерел в їхню агентурну мережу та зав’язування з ними на цій основі оперативних ігор; 6) опрацювання і реалізація всієї отриманої розвідінформації.

 

У галузі контррозвідки: 1) організація загальних заходів протидії спрямуванням спецслужб іноземних держав на території КНР; 2) перехоплення поштового (ПК – перлюстрація кореспонденції), електричного, радіоелектронного та інших видів технічних каналів міжнародного зв’язку, в тому числі космічних, а також забезпечення оперативного використання отриманих результатів; 3) викриття, попередження і припинення діяльності агентури спецслужб іноземних держав; 4) здійснення контролю за діяльністю в Китаї співробітників іноземних представництв, проведення їхньої оперативної розробки; 5) організація спостереження за іноземцями, які прибувають до КНР на короткий термін; 6) проведення разом із державними та партійними органами широкомасштабних профілактичних заходів, спрямованих на запобігання відпливу за кордон секретної інформації, в тому числі й по каналах зв’язків із співвітчизниками, шляхом обмеження контактів громадян КНР із іноземцями; 7) контррозвідувальне забезпечення Народно-визвольної армії Китаю; 8) контррозвідувальне забезпечення режимних об’єктів народного господарства та держустанов; 9) фізичне і оперативне забезпечення безпеки китайських державних та інших структур за кордоном; 10) забезпечення охорони керівників КПК і членів уряду КНР; 11) запобігання проникненню до держави „ворожої ідеології”; 12) організація контролю за настроями в різноманітних прошарках китайського суспільства (молоді, інтелігенції, студентства, нацменшин, військових тощо); 13) перевірка державних службовців на лояльність до влади та благонадійність; 14) боротьба з контрреволюційними злочинами, виявлення і припинення антиурядової діяльності різноманітних угруповань та окремих осіб; 15) разом із Міністерством громадської безпеки боротьба з негативними явищами в державі: корупцією, зловживанням владою, значними економічними злочинами.

 

Нині центральний апарат МДБ має 9 оперативних управлінь:

 

* Перше управління організує розвідувальну діяльність із території КНР (так зване „внутрішнє”) та взаємодію органів розвідки з іншими оперативними підрозділами МДБ, партійними комітетами і державними установами на місцях; керує діяльністю розвідувальних підрозділів територіальних органів МДБ; здійснює контроль за дотриманням правил конспірації в розвідувальній роботі; відповідає за стан роботи з допоміжною агентурою, здійснює підбір кадрів серед громадян КНР та їх вербування, з метою подальшої підготовки для роботи за кордоном.

 

* Друге управління (зовнішньої розвідки) керує діяльністю силами та засобами легальних резидентур зовнішньої розвідки за кордоном, підтримує контакти з китайськими установами, виконавчими суб’єктами міжнародного і міждержавного співробітництва; забезпечує підготовку і перекидання агентів за кордон, узгоджуються „дахові” посади в дипломатичних представництвах та інших установах. Для „дахового” прикриття, управлінням зазвичай використовуються посади дипломатів, кореспондентів інформаційних агентств тощо. Серед них активно використовуються посади: ІА „Сіньхуа”, в редакції китайських газет „Женьмінь жибао, „Бейцзин жибао”, „Гуанмт жибао”, Джунго цін нянь бао”, в англомовних китайських виданнях „China Daily”, „Light Daily”, „Economic Daily”, „Worker’s Daily”.

 

* Третє управління (зовнішньої розвідки) за функціональним призначенням аналогічне другому управлінню, але має чітко визначені географічні зони відповідальності: організує розвідувальну і контррозвідувальну роботу по Тайваню, Гонконгу та Макао.

 

* Четверте управління (умовна назва „технологічне”) забезпечує розвідувальні та контррозвідувальні операції оперативно-технічними засобами, організує і проводить оперативно-технічні заходи, займається перлюстрацією кореспонденції, здійснює протидію радіоелектронній розвідці, котра проводиться з позиції іноземних представництв у КНР; веде розробку нових засобів оперативної і спеціальної техніки, здійснює їхнє випробування та забезпечує ними оперативні підрозділи; розробляє засоби протидії іноземним зразкам спеціальної техніки.

 

* П’яте управління (регіональної розвідки) організує і координує розвідувальну діяльність органів МДБ на території КНР та процес взаємодії з МГБ і УВР НВАК. Відповідає за агентурну роботу з території КНР (насамперед по суміжних країнах): підбирає, навчає і виводить агентуру по легальних і нелегальних каналах до держав-об’єктів розвідувальних спрямувань; відповідає за надійність каналів зв’язку з китайськими агентами за кордоном, своєчасне одержання від них розвідувальної інформації і передачу її за призначенням.

 

* Шостеуправління (контррозвідка) здійснює в повному об’ємі контррозвідувальні функції на території Китаю: координує і контролює контррозвідувальну діяльність всіх територіальних органів МДБ, організує проведення крупних контррозвідувальних заходів у масштабі декількох провінцій силами територіальних органів МДБ; здійснює розслідування діяльності спецслужб іноземних держав та їхньої агентури на території КНР; організує оперативне спостереження, розшук, затримання, проведення обшуків та арештів по зазначених справах.

 

* Сьоме управління веде оперативну розробку іноземних представництв у КНР, підбирає і оформляє на роботу обслуговуючий персонал для дипломатичних та інших іноземних представництв.

 

* Восьмеуправління здійснює інформаційно-аналітичну роботу, контролює виконання іншими підрозділами МДБ інформаційних завдань, аналізує всю інформацію, що надходить до міністерства, в тому числі й відкриту, веде архів МДБ, має своїх співробітників під прикриттям у багатьох науково-дослідних установах КНР. Офіційна назва управління – Китайський інститут сучасних міжнародних відносин, котрий займається дослідженнями у воєнно-політичній, оборонній, економічній, соціальній сферах, а також вивчає сучасний розвиток геополітики, геоекономіки, геостратегії, міжнародних відносин. Управління має статус найбільшого в Азії аналітичного закладу і структурно поділяється на окремі напрямки. Відповідно до характеру досліджень, географічних зон і регіонів: 1) міжнародна стратегія; 2) світова економіка; 3) США і Канада; 4) Росія і СНД; 5) Західна Європа; 6) Східна Європа; 7) Японія; 8) Держави АТР; 9) Близький Схід; 10) Африка; 11) Латинська Америка.

 

Управління співпрацює з такими дослідними інститутами за кордоном: інститут ім. Дж. Вашингтона інститут Далекого Сходу (РФ), інститут досліджень і аналізу (Індія), інститут стратегічних досліджень АСЕАН, форум міжнародних відносин, Азіатський форум (Японія), інститут міжнародних досліджень (Корея).

 

У 1982 р. з метою поглиблення вивчення міжнародних відносин і міжнародної політики при управлінні створено Центр міжнародних досліджень, котрий прогнозує варіанти розвитку воєнно-політичної ситуації в різних регіонах світу.

 

* Дев’ятеуправління (внутрішньої безпеки та зовнішньої контррозвідки) відповідає за власну безпеку МДБ, забезпечує безпеку громадян  та дипломатичних представництв та інших установ КНР за кордоном,  включаючи фізичну охорону офіційних представництв Китаю на території іноземних держав. Крім цього, в складі управління діє бюро роботи зі студентами, які навчаються за кордоном. Головним завданням бюро є психологічна підготовка студентів перед відрядженням з метою недопущення впливу на них політичних та дисидентських рухів антикитайської спрямованості.

 

* Десяте управління (зовнішньої розвідки з питань науки та технологій) займається збором документальних даних щодо провідних новітніх технологій та добуває інформацію економічного характеру за кордоном.

 

* Одинадцяте управління (автоматизації) створює та обслуговує комп’ютерні мережі МДБ; аналізує оперативну інформацію, котра отримується в результаті пошуку в мережі „Інтернет”; займається підготовкою фахівців з обслуговування та використання комп’ютерної техніки. До складу управління входить відділ, котрий відповідає за створення вірусних та антивірусних програм, а також забезпечує безпеку комп’ютерних мереж МДБ від несанкціонованого доступу [Там само].

 

Виходячи із характеру завдань підрозділів, цілком закономірно можна віднести Перше, Друге, Третє і П’яте управління до колишнього Управління стратегічної розвідки, а решту — до колишнього Головного контррозвідувального управління.

 

До структури Центрального апарату МДБ входять також:

 

1) політико-адміністративні підрозділи: Управління зовнішніх зносин (дванадцяте), котре підтримує контакти з відповідними відділами ЦК КПК, міністерствами та відомствами КНР, а також забезпечує координацію міжнародного співробітництва з розвідками союзних та партнерських Китаю держав; Група радників складається із досвідчених розвідників і контррозвідників, фахівців у галузі міжнародних відносин; Управління з адміністративних питань (чотирнадцяте– фінансово-екномічне), до завдань котрого віднесені питання планування, фінансування, постачання, закупівлі оперативної техніки тощо; Канцелярія (секретаріат) займається загальними питаннями та діловодством.

 

2) навчально-виховні підрозділи: Політичне управлінняпроводить комплекс партійно-політичної роботи серед співробітників МДБ, організує пропагандистську та агітаційну діяльність в інтересах державної політики КНР; Управління кадрів відповідальне за поповнення, розстановку, призначення на посади, професійну підготовку, навчання та виховання керівного і особового складу КДБ; Інститут підготовки кадрів (академія управління кадрами) забезпечує фахову підготовку агентів, яких завербовано в навчальних закладах (університетах, інститутах, коледжах). А також кадрових співробітників МДБ. Термін навчання, залежно від рівня попередньої підготовки слухача та його подальшого призначення, становить від трьох місяців до одного року; Коледж міжнародних відносин здійснює мовну підготовку особового складу МДБ, а також представників Міністерства закордонних справ, торговельно-економічних представництв Китаю, які призначені для роботи на „дахових” посадах в китайських установах за кордоном.

 

3) спеціальні дослідні, пропагандистські та комунікаційні підрозділи: Інститут з питань дослідження проблем Тайванюофіційно підпорядкований Академії гуманітарних наук Китаю. Здійснює збір первинної розвідувальної інформації щодо Тайваню; Інформаційне агентство „Сіньхуа” забезпечує збір, аналіз, розповсюдження інформації за кордоном про міжнародні та внутрішні події в Китаї. До складу агентства входить Управління міжнародної інформації, котре щоденно надає керівництву МДБ „Довідковий матеріал” (інформаційно-розвідувальне зведення), а також два рази на місяць „Довідковий матеріал з міжнародних питань” (воєнно-політична обстановка в світі та прогноз щодо її розвитку). Використання МДБ „дахових” посад в агентстві „Сіньхуа” дозволяє виконувати завдання стратегічної агентурної розвідки практично в усіх державах світу. Чисельність особового складу агентства – близько 5 тис. осіб; Радіоцентр здійснює зв’язок із закордонними агентурними апаратами. Головний трансляційний центр розташований в східній частині Пекіну. Центр використовується як органами МДБ, так і УВР НВАК та Міністерством закордонних справ КНР. Забезпечення безпеки діяльності центру та його співробітників здійснюється силами та засобами дев’ятого управління МДБ [Там само].

 

З погляду на територіальну побудову, організаційна структура МДБ містить у собі: центральний апарат, провінційні, окружні, повітові і місцеві підрозділи, в тому числі й районні у великих містах. Відповідно до адміністративного розподілу КНР, до МДБ входять 30 територіальних управлінь, котрі, будучи підзвітними центральному апарату, координують оперативну діяльність бюро держбезпеки округів, міст, повітових відділів, відділень міських районів. Що стосується щільності розміщення структурних одиниць МДБ по території Китаю, то вона цілком могла бути скопійована структури територіальної організації МГБ, яка з існувала до 1983 р. Розвідувальні відділи територіальних органів держбезпеки курирують, цілком імовірно, ті ж регіони, котрі були закріплені за периферійними органами „Відділу досліджень” ЦК КПК.

 

З питань забезпечення державної безпеки, включаючи економічну безпеку держави, МДБ взаємодіє з МГБ, воєнною розвідкою НВАК, митною та фінансовою службами.

 

3.1.2. Міністерство громадської безпеки (МГБ) КНР (аналог звичайного ВМС) з 1983 р. сконцентрована на питаннях охорони громадського порядку і державного кордону. Міністерство громадської безпеки є другою за значенням після Міністерства державної безпеки спеціальною службою Китаю [Там само].

 

На МГБ  КНР покладені наступні завдання: 1) підтримання громадського порядку в державі; 2) облік та документування населення; 3) боротьба проти кримінальної злочинності (карний розшук); 4) боротьба, проти економічних злочинів; 5) охорона важливих підприємств та установ; 6) охорона та забезпечення власної безпеки представників правлячих кіл країни; 7) регулювання дорожнього руху та підтримання громадського порядку на автомобільних і залізничних шляхах; 8) контроль за вогнепальною та холодною зброєю; 9) охорона в’язниць та інших виправних закладів.

 

МГБ складається з управлінь, служб та відділів, головними з яких є: а) управління: громадського порядку; розброєної народної поліції; лісової поліції;  транспортної поліції; пожежної охорони; б) відділи: боротьби проти злочинності (карного розшуку); боротьби проти контрабанди; криміналістики; обліку населення;  іноземний (аналог нашого ОВІР);  оперативно-технічної охорони держустанов і об’єктів промисловості.

 

Специфічним різновидом китайських спеціальних органів є створені у всіх міністерствах, держустановах, на підприємствах відділи внутрішньої безпеки, котрі підпорядковані місцевим партійним органам і відповідним підрозділам МДБ і МГБ.

 

Інструкція ЦК КПК передбачає створення таких відділів на великих і середніх промислових підприємствах, об’єктах транспорту та зв’язку, капітального будівництва, у торговельних, фінансових, науково-дослідних, культурно-освітніх і медичних закладах повітового, провінційного та центрального підпорядкування. Хоча відділи внутрішньої безпеки не мають права на проведення процесуальних дій (обшуки, арешти, затримання, допити і т. ін.), їхня діяльність щодо проведення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання проникнення агентів розвідок іноземних держав до підвідомчих установ, підтримання в них суворого режиму секретності, запобігання розголошення секретних даних і втрати службових документів, — відіграє істотну роль у загальній системі захисних контррозвідувальних заходів, здійснюваних у тому числі й по напрямках курируючих їх органів МДБ і МГБ КНР.

 

Контрольні функції за діяльністю територіальних (місцевих) органів МДБ і МГБ здійснюють Політико-юридичні комісії при постійних комітетах місцевих зборів народних представників. Місцева партійна та адміністративна влади також контролюють підбір і розстановку кадрів МДБ і МГБ на місцях. У системі партапарату загальне керівництво діяльністю місцевих підрозділів спецслужб Китаю здійснюють Другі секретарі місцевих парткомів.

 

3.2. Розвідувальне співтовариство Народної визвольної армії Китаю. Особливе місце в загальнодержавній системі розвідувальних і контррозвідувальних органів Китаю займає відомче розвідувальне співтовариство військової розвідки, на котрій реформа 1983 року відбилася найменше. Органи військової розвідки нині є основним джерелом військової, військово-політичної та військово-економічної інформації щодо іноземних держав світу і рівня технічного оснащення, бойової підготовки їхніх армій. За чисельністю наявних сил і засобів, за обсягом завдань, котрі реалізуються, військова розвідка КНР займає домінуюче положення в загальній структурі китайських спецслужб [Там само].

 

Аналіз діяльності та спрямованості реформування органів воєнної розвідки Китаю свідчить, що протягом 90-х років ХХ ст. військове керівництво держави, враховуючи загальносвітові та регіональні тенденції в розвитку воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки, а також досвід реформування спеціальних служб інших держав, здійснювало відповідно до заходів удосконалення організаційно-штатної структури НАВАК.

 

3.2.1. Розпорядчо-координаційні органи військового відомства. Керування Збройними Силами, іншими озброєними формуваннями та військовими спецслужбами в КНР здійснює за дорученням Політбюро ЦК КПКВійськова рада ЦК КПК і Центральна військова рада (ЦВР) КНРЦВР, як постійно діючий виконавчий орган Військової ради ЦК КПК, визначає напрямки військового будівництва, політичні та стратегічні цілі війни, військовий бюджет, вирішує комплекс інших питань, пов’язаних із введенням у державі воєнного стану, проведенням загальної чи часткової мобілізації. Голова ЦВР є Верховним головнокомандувачем Збройних Сил Китаю (нині – Хуа Цзіньтао) [Там само].Основним органом в ЦВР КНР — Генеральний штаб (ГШ), через котрий здійснюється практичне управління збройними силами і військовими спецслужбами. Міністерство оборони в системі Державної Ради КНР реалізує лише настанови військово-політичного керівництва держави з технічного забезпечення розбудови Збройних Сил, їх комплектування, планування, розподілу і витрат військового бюджету, координує діяльність цивільних міністерств та відомств, виробників оборонної продукції, здійснює міждержавні військові зв’язки, інші представницькі функції.

 

Головне політичне управління ЦК КПК (ГоловПУ) займає особливу роль у системи управлінських структур НВАК. Через його структурні підрозділи здійснюється партійно-політична робота в армії, спецслужбах і правоохоронних органах. У зв’язку з цим воно напряму пов’язане з виконанням певних функцій забезпечення безпеки особового складу армії.

 

На думку китайських керівників, збройні сили розвивають головні традиції НВАК, визнають абсолютну керівну роль партії, зберігають характер народної армії. ГоловПУ також відповідає за штатні призначення командирського і політичного складу НВАК, підвищення по службі, перевід на нове місце роботи. Безпосереднім виконавцем директив ГоловПУ є політуправління військових округів і родів військ, котрі можна порівняти з комітетами з перевірки дисципліни у цивільних органах. Організаційна структура політуправлінь ВПС, МВС та інших родів військ і підрозділів НВАК відрізняються незначно,  віддзеркалюючи їхню специфіку.

 

До складу політуправлінь, як правило, входять: 1) загальні відділи: забезпечують роботу командира та його заступника. До нього входять секретаріат, адміністративне відділення, сектор листів і запитань, група з вивчення політики; 2) організаційні відділи: поточне керівництво партійними справами; 3) відділи кадрів: просування по службі, призначення, кадрові перестановки; 4) відділи пропаганди: питання пропаганди, ідеології, масові заходи та публікації; 5) відділи безпеки (baowei bu): ведуть всі питання, пов’язані з безпекою, включаючи вивчення особового складу армії, контроль за організацією фізичної охорони і безпеки керівництва НВАК та військових об’єктів; 6) відділи із зв’язків: вивчення відносин КНР із Тайванем. Відділ також займається організацією політичної пропаганди проти збройних сил іноземних держав, збором інформації шляхом опитувань жителів Тайваню; 7)  відділи роботи з масами: встановлення і підтримання порозуміння військового складу з місцевим населенням та владою; 8) бюро офіцерів у відставці та запасі: займається проблемами офіцерів у відставці чи запасі, включаючи питання працевлаштування, отримання житла тощо; 9) суди: спільна робота з комісіями з перевірки дисципліни, прокуратурою НВАК з перевірки справ засуджених за злочини.

 

3.2.2. Виконавчі органи воєнної розвідки. Безпосередньо ж питаннями військової розвідки в китайській армії займаються відповідні виконавчі органи – Друге головне розвідувально-інформаційне управління (ДГРІУ) або Друге головне управлінні (ДГУ) ГШ НВАК та Управління електронної і радіотехнічної розвідки (УЕРТР або 3-тє Управління) Генерального штабу Народної визвольної армії Китаю, котрі здійснюють воєнно-стратегічну і організують звичайну тактичну військову розвідку через армійські розвід підрозділи [Там само].

 

3.2.2.1. Друге головне розвідувально-інформаційне управління – ДГРІУ (за іншими джерелами – Головне розвідувальне управління) Генерального штабу НВАК є одним з найчисельніших управлінь. Нинішній начальник ДГРІУ (ДГУ) ГШ — Головного розвідувально-інформаційного управління (Другого головного управління) Генштабу НВАК  генерал-майор Цзі Шенде є одночасно заступником начальника Генерального штабу НВАК.  Одним із заступників начальника ДГУ ГШ НВАК є старший полковник Лі Нін1)*. Курирує військову розвідку Китаю заступник начальника ГШ генерал-лейтенант Сюн Гуанкай2)*.

 

ДГУ Генштабу НВАК складається з семи основних (оперативних) управлінь, окремого управління інформації та аналізу, а також управлінь внутрішньої безпеки, архівного, таємного і політичного: 1) воєнної розвідки, 2)агентурної розвідки, 3) спеціальної розвідки, 4) прикордонної розвідки, 5) політичної розвідки, 6) інформаційне, дешифрувальне та 7) управління технічних засобів, 8) секретаріат. Оперативно ДГУ ГШ НВАК підпорядковані розвідувальні управління ВПС, ВМС, розвідувальні управління семи військових округів і чотири гарнізонів центрального підпорядкування з всіма їх структурами. Крім штатних підрозділів, ДГУ також має в своєму розпорядженні низку комерційних структур, спеціальних учбових і науково-дослідних закладів.

 

Основними завданнями ДГУ ГШ НВАК є планування і ведення розвідки, а також добування, аналіз та обробка інформації розвідувального характеру, її своєчасне доведення до вищого військово-політичного керівництва КНР. Пріоритетними напрямками добування інформації є держави АТР, прикордонні з Китаєм держави: РФ, В’єтнам, Індія, а також США, Японія, Тайвань, Західна Європа. За обсягом розвідувальних завдань, котрі стоять перед ДГУ, вони розподіляються на стратегічні та оперативно-тактичні. До стратегічних завдань в інформаційному плані відносяться збір та систематизація даних про перспективний розвиток воєнно-політичної обстановки в окремих регіонах світу, стан обронної (особливо ядерної і ракетної)промисловості, прогнозування основних світових тенденцій в галузі економіки та виробництва озброєнь, характеристика політичних та державних лідерів тощо. До оперативно-тактичних завдань відносяться збір повної інформації про потенційну військову загрозу. Яку спроможні створювати сусідні з КНР держави: США, Японія, Росія, Середньоазіатські держави СНД, Монголія, Афганістан, В’єтнам, Індія, Республіка Корея [Там само].

 

До конкретних завдань ДГУ ГШ НВАК відносяться наступні: 1) порядок ведення бойових дій видами і родами військ збройних сил, їхня чисельність, бойові можливості, дислокація частин, з’єднань та об’єднань, плани можливого розгортання безпосередньо на китайському кордоні; 2) розмір, розташування, сильні та слабі сторони оброни іноземних адміністративно-політичних. Економічних та військових об’єктів з точки зору протистояння ядерними ударами стратегічних ракетних військ НВАК (СРВ НВАК); 3)  особливості рельєфу та інші географічні особливості місцевості держави; 4) способи ведення бойових дій, плани операцій початкового періоду та вірогідні першочергові цілі потенційних противників; 5) вірогідність створення воєнно-політичних і економічних союзів (угруповань) інших держав антикитайської спрямованості, можливі наслідки цього для КНР; 6) воєнна економіка: промисловий потенціал, можливості сільського господарства, технологічний рівень військово-промислового комплексу і стан стратегічного резерву; 7) біографічна розвідка (збір інформації на окремих персон): на політичних. Військових та державних лідерів, включаючи всі аспекти їхньої професійної діяльності, морально-психологічні характеристики та особисту поведінку [Там само].

 

Структурні підрозділи ДГУ ГШ НВАК (Розвідувальні управління ВПС, ВМС, військових округів та гарнізонів центрального підпорядкування) виконують функції основного керівного органу сил і засобів розвідки різних видів та родів збройних сил, військових округів, гарнізонів центрального підпорядкування. Основні завдання: 1) розробка планів  мобілізаційного розгортання і бойового застосування частин і підрозділів військової розвідки; 2) збір та узагальнення розвідувальної інформації; 3) оперативне інформування командування; 4) контроль за бойовою та політичною підготовкою і морально-психологічним станом особового складу збройних сил КНР.

 

Основні користувачі інформації, котра добувається ДГУ ГШ НВАК: члени Політбюро ЦК КПК, члени Центральної військової ради КНР (ЦВР КНР).

 

3.2.2.1.1. Управління воєнної розвідки ДГРІУ (УВР ДГУ) ГШ НВАК (Перше управління Другого головного розвідувально-інформаційного управління Генштабу НВАК). Поряд із МДБ КНРзазначене Управлінняє одним із головних розвідувальних органів Китаю. У залежності від масштабності поставлених завдань військова розвідка підрозділяється на стратегічну і тактичну [Там само].

 

Управління воєнної розвідкиу мирний час вирішує завдання збору даних щодо складу, озброєнь і мобілізаційних планів військ потенційного супротивника. В умовах війни військова розвідка є одним із основних видів розвідки. На неї покладено найбільше навантаження щодо розвідувального забезпечення бойових дій підрозділів НВАК. Військова розвідка організується командирами і штабами всіх ступенів і ведеться в будь-якій обстановці. Сили та засоби військової розвідки підпорядковуються начальникам підрозділів розвідок видів збройних сил.

 

Характерно, що у період так званої „культурної революції”, коли підрозділи зовнішньополітичної розвідки відчували значні труднощі в організації своєї діяльності за кордоном, УВР ДГУ не мало ніяких перешкод і діяло в повному обсязі. Співробітники резидентур військової розвідки не піддавалися гонінням і працювали з підвищеним навантаженням, виконуючи всі доручення керівництва КНР. З відновленням у 70-ті роки масштабів роботи зовнішньополітичною розвідкою, котра згодом увійшла до структури МДБ Китаю, керівництво УВР ДГУ ГШ НВАК знову переорієнтувало свої „легальні” та „нелегальні” резидентури на виконання завдань щодо одержання інформації з військово-стратегічної (геостратегічної) проблематики та на проведення спеціальних заходів і таємних операцій в інтересах керівництва НВАК. Його оперативні підрозділи були задіяні до розгортання широкомасштабної розвідувальної роботи за кордоном, спрямованої на одержання інформації з воєнно-стратегічних (геостратегічних), політичних (геополітичних), економічних (геоекономічних), науково-технічних та інших проблем, котрі необхідні для врахування під час формування ЦК, Військовою радою ЦК КПК, Центральною військовою радою і ГШ КНР програм забезпечення оборони та безпеки, а також на  захист військово-технічних інтересів Китаю.

 

Нині оперативними співробітниками поставлені завдання вирішуються з використанням як легальних, так і нелегальних позицій. Військові розвідники діють під прикриттям китайських офіційних державних, неурядових громадських і приватних структур.

 

На рівні тактичної розвідки УВР ДГУ ГШ здійснює загальне керівництво роботою розвідувальних підрозділів родів військ та військових частин. Таким чином, стратегічній військовій розвідці оперативно підпорядковані: 1) управління радіо- і радіотехнічної розвідки ГШ (умовна назва „3-є управління ГШ”); 2) розвідувальне управління штабу стратегічних ракетних військ (умовна назва 2-е управління штабу другої артилерії”); 3) розвідувальне управління штабу ВПС (умовна назва „2-е управління штабу ВПС”); 4) розвідувальне управління штабу ВМС (умовна назва „2-е управління штабу ВМС”); 5) розвідувальне управління військових округів  (умовна назва „2-е управління штабу ВО”); 6) розвідувальні відділи штабів ВПС військових округів  (умовна назва 2-й відділ штабу ВПС ВО); 7) розвідувальне управління флотів (умовна назва „2-е управління штабу флоту”); 8) розвідувальне відділення гарнізонів (Пекінський, Шанхайський, Тяньйзіньський); 9) розвідувальні відділи військових частин НВАК [Там саме].

 

Воєнна розвідка НВАК взаємодіє у сфері забезпечення державної безпеки, включаючи економічну безпеку країни з іншими спеціальними службами держави, а саме: Міністерством державної безпеки, Міністерством громадської безпеки, митною та фінансовою службами.

 

Виходячи з вищезазначеного, основними споживачами інформації УВР ДГУ ГШ — Військова рада ЦК КПК, Центральна військова рада КНР, Головне політичне управління НВАК, міністерство оборони, керівництво інших зацікавлених у використанні армії установ, об’єктів військово-промислового комплексу і командування армійських підрозділів Управління економіки ГШ, котрі уважно вивчають воєнно-політичну обстановку в іноземних державах, котрі представляють найбільший інтерес для Китаю.

 

У зв’язку з цим перед військовою розвідкою ставиться стратегічна мета: 1. Зміцнення політичної, військової, економічної і науково-технічної могутності Китаю. 2. Забезпечення обороноздатності та безпеки держави, підвищення бойової готовності Збройних Сил КНР. Слід зазначити, що пріоритетними напрямками діяльності є суміжні з КНД держави АТР, Росія, В’єтнам, Індія, США, Японія, Тайвань, а також держави Західної Європи [Там само].

 

Для реалізації зазначеної мети перед УВР ДГУ ГШ поставлені відповідні завдання з організації в повному обсязі розвідувальної роботи (збір розвідувальної інформації, підготовка і проведення активних оперативних заходів чи операцій безпосереднього підриву, створення розвідувальних позицій) щодо головних держав світу та  найближчих сусідів.

 

Так, УВР ДГУ ГШ збираєвійськово-політичну інформацію, котра визначає: 1) ситуацію в керівництві іноземних держав, а також в їхніх збройних силах,  взаємовідносини між ними; 2) роль армії в політичному житті, рівень підтримки армійськими колами політики уряду, певних політичних лідерів конкретної іноземної держави; 3) можливі чи наявні протиріччя між окремими воєначальниками, керівниками родів військ; 4) заходи в галузі оборонного та військового будівництва; 5) стан і перспективи розвитку військово-промислового комплексу; 6) державну чи галузеву політику в області розробки та виробництва нових видів озброєнь і засобів їх доставки. Тут надається перевага добуванню документальних матеріалів щодо досліджень військово-прикладного характеру, новітніх технологій, а також  зразків військової техніки та зброї з метою сприяння скороченню розриву між Китаєм і головними державами світу в змаганні за лідерство.

 

У напрямку збору секретних і відкритих даних безпосередньо щодо збройних сил іноземних держав головна увага розвідників та їхньої агентури зосереджується на отриманні даних, переважно документальних, щодо: 1) геостратегії головних держав світу і найближчих сусідів; 2) стратегічних та тактичних завдань збройних сил, передбачених військовою доктриною; 3) їхньої мобілізаційної готовності, мобільності, технічної оснащеності, бойової і морально-психологічної підготовки особового складу; 4) можливих підготовчих заходів, спрямованих на здійснення агресії проти Китаю, місць дислокації інтервенціоністських сил у безпосередній близькості від КНР; 5) цілей на території Китаю, призначених противником для знищення за допомогою зброї масового враження; 6) створення належних умов для практичної реалізації протидії збройним акціям армій іноземних держав проти Китаю [Там само].

 

У планістворення розвідувальних позицій зусилля воєнної і військової розвідки спрямовуються на проникнення на основні військові об’єкти з метою збору даних щодо підрозділів військових баз США в Південно-Східній Азії (ПСА) та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР), щодо військових приготувань держав НАТО, Японії, Південної Кореї, Тайваню, республік СНД, Індії, В’єтнаму, Мьянму, Монголії, Афганістану та інших держав зі спільним із КНР кордоном, від котрих можуть надходити реальні чи потенційні ризики. небезпеки, виклики чи загрози безпеці та обороні Китаю.

 

Розвідувальні операції щодо добування документальних даних відносно технологій здійснюються відповідно до потреб НВАК і ВПК Китаю, з представниками котрих УВР ДГУ підтримує постійні тісні контакти. У американських відкритих публікаціях нерідко наводяться приклади успішного агентурного проникнення китайської розвідки до структур ЦРУ та інших важливих об’єктів США, спроб здобути документацію щодо літака F-1, зразків протитанкових та інших ракет, мікрокомп’ютерів [Там само].

 

Китай активно вивчає процеси у міждержавних відносинах в рамках СНД. Збирає інформацію щодо діяльність західних спецслужб, котрі прагнуть не прогавити можливі об’єднавчі тенденції серед республік колишнього СРСР на новій основі, військової та економічної реінтеграції чи процеси загострення протиріч. Керівництво Китаю продовжує спрямовувати зусилля розвідки на інформаційне забезпечення питань регіональної безпеки, котрі безпосередньо зачіпають внутрішню стабільність Китаю [Там само].

 

Використовуючи відомі труднощі у військово-промисловому комплексі України, пов’язані з реформуванням, перепрофілюванням і приватизацією багатьох його підприємств, китайська розвідка прагне дібратися до найбільш важливих об’єктів ВПК, науково-дослідних інститутів, лабораторій, котрі займаються чи займалися раніше розробкою певних закритих  тем, зокрема в галузі ракето- і літакобудування, створення атомних підводних човнів, засобів доставки на орбіту космічної техніки. Для цієї мети використовуються контакти китайських учених, військових експертів, бізнесменів із носіями інформації українського, російського, бєларуського, інших військово-промислових комплексів держав СНД, зацікавленими в збуті своєї продукції. Займаючись збором даних щодо військової та економічної реінтеграції держав СНД, УВР ГШ НВАК цікавиться даними відносно керівного та особового складу збройних сил держав, об’єктів розвідувальних інтересів. До кола інтересів включаються всі аспекти їхньої не лише фахової підготовки та перспектив кар’єри, а й особистого життя.

 

Добута військовою розвідкою політична інформація використовується китайським урядом під час розробки військової стратегії, стратегічних і поточних завдань зовнішньої політики КНР у напрямку підвищення ефективності оборонного будівництва.

 

3.2.2.1.2. 3-тє Управління УВР ДГУ ГШ НВАК (стратегічної розвідки) організує роботу співробітників військових місій, аташатів (ВАТ) при посольствах КНР, відповідає за підготовку і оперативне керівництво органами агентурної розвідки, яку здійснюють резидентури за кордоном, а також підготовку офіцерів НВАК для роботи в іноземних державах. Чисельність – понад 450 співробітників.   Управління поділяється на декілька відділів за географічним принципом. Протягом 1996-2000 року кількість регіональних відділів збільшилася з 4 до 9, а апарат військових аташе – 65 до 91. До його складу входять відділи по державах: Східної Європи, СНД, Азії, Африки, США і Канади, АТР, Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки, Західної Європи; відділ інформації та аналізу – відповідає за обробку розвідувальної інформації, добутої апаратами військових аташе [Там само].

 

На військові аташати при посольствах КНР покладені завдання щодо: 1) проникнення до основних військових об’єктів, вербування агентури; 2) збору секретної інформації щодо армійських підрозділів, їхнього озброєння у  цікавих для КНР державах; 3) одержання зразків військової техніки, зброї, боєприпасів та спорядження.

 

Поряд із цим апарати ВАТ КНР активно використовують свої офіційні можливості для одержання і опрацювання конфіденційної (обмеженого широкого поширення) та відкритої інформації. Військові дипломати-розвідники відвідують навчання, маневри, паради військ, ведуть візуальну розвідку під час розвідувальних поїздок по країні, опрацьовують різноманітного роду періодичні видання, наукову і фахову літературу з військових питань, іноземні часописи і газети. Співробітники ВАТ КНР постійно зустрічаються з представниками генштабів, міністерств оборони, різноманітних родів військ держави перебування.

 

3.2.2.1.3. Дослідні управління.  У структурі УВР ДГУ ГШ створено 4, 5, 6 Управління, які відносяться до категорії „дослідних”. На них покладено завдання первинної розвідувальної оцінки і аналізу, підготовки експертних висновків щодо обстановки на конкретних розвідувальних об’єктах, в окремих державах і регіонах світу [Там само].

 

У структурі УВР ДГУ ГШ існує також Спеціальний аналітичний відділ, який  займається загальною розвідувальною оцінкою і аналізом інформації, котра надходить з усіх наявних у розвідки джерел: оперативних співробітників, агентури, технічних засобів, ЗМІ тощо. З урахуванням усіх наявних даних робляться попередні висновки і прогнози щодо тенденцій розвитку оперативної обстановки у світі в цілому та окремих найбільш важливих для реалізації поточної політики керівництва держави та її вплив на стратегію національного розвитку Китаю [Там само].

 

Зазначені вище підрозділ щодня подають підготовлену на базі отриманих військовою розвідкою матеріалів доповідні записки: „Оперативна розвідувальна інформація щодо основних подій за минулу добу”, а також тижневих і місячних подій: „Розвідувальний бюлетень”, „Тематична довідка щодо актуальних воєнно-політичних та військово-технічних подій”. Відпрацьована інформація направляється всім членам Політбюро ЦК КПК, Військової ради ЦК КПК, Центральної військової ради КНР, керівникам Генштабу НВАК і МО, прем’єру держради КНР, командувачам військових округів (тижневі і місячні). З урахуванням наявності в цих доповідних записках секретних даних доступ до них обмежений.

 

Спеціальний аналітичний відділ працює в тісному контакті з Пекінським інститутом стратегічних досліджень (Beijing Guo Zhanlue Yanjiusuo), відомим також як Асоціація міжнародних стратегічних досліджень (Beijing Guoji Zhanlue Xuehui). Зазначений інститут відносить себе до академічних дослідних установ, покликаних вивчати стратегічні міжнародні проблеми, пов’язані із забезпеченням національної безпеки КНР і миру в усьому світі. Він забезпечує академічний обмін із закордонними дослідними установами, організаціями та навчальними закладами. Інститут офіційно не відноситься до Генштабу НВАК. Проте, майже всі його співробітники є кадрові офіцери або колишні військовослужбовці, які половину свого часу проводять в УВР ДГУ ГШ. Зазначене так зване „вікно” використовується управлінням для збору інформації і розробки іноземців [Там само].

 

Головною метою інституту є встановлення контактів із іноземними установами та фахівцями з проблем стратегічної і національної безпеки, котрі цікавлять розвідку. Від імені інституту організовуються запрошення військових делегацій провідних держав світу. Проводяться міжнародні симпозіуми, конференції з воєнних питань та безпеки, а також підтримуються контакти з іноземними установами відповідного профілю Так, під дахом інституту здійснюється обмін делегаціями між високопоставленими представниками японської і китайської армій.

 

Інститут обмінюється інформацією з Академією військових наук та Асоціацією військових наук, котрі під керівництвом Військової ради ЦК КПК займаються вивченням і аналізом військових доктрин, стратегії та тактики головних держав світу. Вони фактично є мозковими центрами Військової ради ЦК КПК, Центральної військової ради КНР і Генштабу НВАК. В Академії та Асоціації працюють колишні та діючі кадрові офіцери НВАК, які мають досвід роботи за кордоном, зокрема в якості військових аташе. Відомо, що відділ дослідження закордонних військових проблем Академії має у своєму складі секції, котрі займаються США, Японією, державами Західної і Східної Європи, СНД і Азіатсько-Тихоокеанського регіону [Там само].

 

Крім того, один раз на десять днів видається спеціальний випуск „Waijun Dongtai (огляд подій в іноземних арміях), який розсилається від вищого керівного складу НВАК до командирів дивізії. Щомісячним виданням інституту є журнал „Міжнародні стратегічні дослідження” (китайською і англійською мовами) [Там само].

 

3.2.2.1.4. Сьомийвідділ з науково-технічної розвідки УВР ДГУ ГШ займається збором науково-технічної інформації, створює передумови для одержання науково-технічних документальних матеріалів з технології та розробки нових моделей, а також безпосередньо самих зразків зброї і військової техніки. Перед відділом стоїть завдання збору даних щодо бойових можливостей, вогневої мощі та конструктивних особливостей військової техніки потенційного супротивника.

 

Співробітники відділу спрямовують свої зусилля на збір даних щодо роботи потенційних супротивників над удосконалюванням хімічної, біологічної та іншої зброї масового враження. Особлива увага приділяється збору даних щодо новітніх розробок і технологій в ядерній сфері, удосконалення засобів доставки зброї масового враження, систем протиракетної оборони (ПРО), технічних даних наявних на озброєнні ракет протиповітряної і протичовневої оборони [Там само].

 

Відділ активно взаємодіє також із Комітетом з оборонної науки, техніки і промисловості (КОНТП).

 

За висновками американських експертів, наявність двох комп’ютерних центрів свідчить про наміри УВР ДГУ ГШ розширити можливості збору розвідувальної інформації з використанням електронної техніки.

 

3.2.3. Управління електронної і радіотехнічної розвідки ГШ НВАК (УЕРТР) є єдиною структурою військової розвідки КНР, на яку  покладається завдання з проведення радіоелектронної розвідки. У зв’язку з підвищенням значення для керівництва Генерального штабу УЕРТР було виділено із ДГРІУ ГШ в самостійне  3-тє Управління ГШ НВАК. Зазначене управління складається з відділів: радіорозвідки, радіотехнічної розвідки, космічної розвідки, розвідки на каналах радіорелейних і провідних ліній зв’язку, радіоелектронної боротьби, дешифрувального та інформаційного.

 

Розвідувальні завдання щодо добування інформації виконуються окремими спеціальними радіотехнічними частинами та підрозділами УЕРТР, а також за допомогою кораблів космічного спостереження типу „Ян” („Океан”) за бортовим номером 02, „Бейхай” – 102, „Шіянь” – 03, „Сянянхун” – 09 і 10. Для ведення космічної розвідки також використовуються штатні співробітники та перемінний склад ДГУ – співробітники центрів космічного спостереження та обробки даних: Цзюцюанського (провінція Ганьсу), Січуанського (провінція Сичуань) і Тайюанського (провінція Шансі) [Там само].

 

3.2.4. Управління внутрішньої безпеки Головного політичного управління НВАК (УВБ ГоловПУ НВАК) частково виконує функції військової контррозвідки. Зокрема, це управління поряд із політико-виховними функціями вирішує завдання: 1) розшуку агентури іноземних спецслужб серед військовослужбовців  і службовців за вільним наймом НВАК; 2) профілактичної роботи з метою підтримання в належному стані режиму таємності та запобігання втрат секретних документів в армії [Там само]. Як виходить із розпорядчих документів, до завдань відділів безпеки політичних управлінь військових частин і з’єднань, підпорядкованих Управлінню внутрішньої безпеки ГоловПУ НВАК, входить спільна робота з підрозділами МДБ щодо викриття, попередження і припинення діяльності агентури розвідок іноземних держав, а також так званих „контрреволюційних” елементів серед особового складу армії та службовців за вільним наймом. Участь цих підрозділів у забезпеченні безпеки армії має, як правило, допоміжний профілактичний характер.

 

Безпосередня розробка з використанням агентури та інших оперативних засобів осіб, підозрюваних у зв’язках з іноземними спецслужбами або тих, які скоїли злочин із халатності в роботі з секретними документами або порушили режиму таємності, а також тих, які займаються „контрреволюційною” та іншою антидержавною діяльністю, – ведеться оперативними підрозділами контррозвідки МДБ КНР. У разі необхідності вони можуть залучати до своїх заходів і можливості відомчої військової контррозвідки – УВБ ГоловПУ НВАК.

 

4. Організаційно-правові аспекти системи безпеки Китаю у сфері сучасного інформаційно-психологічного протиборства. У зазначеній оперативній обстановці керівництво КНР здійснює комплекс заходів, спрямованих на підвищення інформаційної безпеки країни, та підготовку до можливої інформаційно-психологічної війни. Для вирішення цих завдань здійснюється реорганізація урядових структур, проводиться переоснащення збройних сил і розробляються принципи інтеграції інформаційної інфраструктури Китаю у світові системи [15, 20, 33].

 

КНР має намір розширювати міжнародне співробітництво з метою максимального прискорення процесу інформатизації держави, розвитку телекомунікаційної інфраструктури, усіх видів зв’язку, продовження реалізації космічних проектів. При цьому китайське керівництво планує використовувати ефективний механізм залучення передових закордонних технологій, створений у ході проведення політики реформ і „відкритості”. В електронній промисловості Китаю вже нараховується 660 спільних підпри­ємств, обсяг іноземних інвестицій в які складає 7 млрд. дол.

 

З 1996 р. при Держраді КНР діє Комісія з питань інформатизації у складі провідних експертів із 20 державних органів Китаю, її головною функцією є визначення і підтримка найбільш важливих напрямків розвитку інформаційної техніки [Там само].

 

У рамках реорганізації державних структур у березні 1998 р. прийнято рішення про утворення Міністерства інформаційної промисловості шляхом злиття міністерств електроніки, поштового зв’язку і комунікацій. Одним із основних завдань нового відомства є вирішення проблем інформаційної безпеки КНР.

 

Командування Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) визначає заходи підготовки до ведення інформаційної війни як головну тенденцію в реформуванні китайських збройних сил. Роблячи ставку на переоснащення збройних сил сучасними видами озброєнь, включаючи новітні засоби радіоелектронної боротьби та інформаційної протидії, а також системами командування, управління, зв’язку і розвідки, керівництво КНР прийняло рішення до 2010 р. скоротити чисельність збройних сил на 500 тисяч чоловік. На передбачуваних театрах воєнних дій будуть обладнані інформаційні мережі з відповідним набором баз даних. Експериментальна модель подібної мережі обговорювалася у 1996 р. на Третій всекитайській нараді працівників системи військової інформації. Для підтримки військових об’єднань створені бази даних, які містять більш 1500 типових документів [Там само].

 

З 1996 р. функціонує організований урядом КНР Центр військових стратегічних досліджень, який розглядає, зокрема, питання ведення інформаційних воєн, оцінює ефективність засобів інформаційного ураження і розробляє рекомендації з протидії можливим загрозам китайському суспільству [Там само].

 

У 1997 р. Центральна військова рада КНРзатвердила документ під назвою „Розширення міжнародного обміну в області військової електронної техніки і технологій та нарощування військових ресурсів Китаю”. Відповідно до поставлених завдань планується розпочати кампанію за співробітництво з іноземними фірмами з метою залучення до Китаю закордонних технологій військового призначення для оснащення НВА КНР [Там само].

 

Проводячи політику широкої інтеграції у світові інформаційні системи, уряд КНР при цьому наполягає на необхідності перегляду тенденцій створення та удосконалення глобальних високошвидкісних мереж, здатних, на його думку, у нинішніх умовах породжувати конфлікти в міжнародних відносинах і нести загрозу підриву національних суверенітетів великої групи держав, у тому числі Китаю. У цьому зв’язку невідкладним завданням є розробка міжнародного механізму, норм і правил інформаційного обміну, які виключають прояв мережного домінування. При цьому фахівці вважають, що Китаю необхідно очолити боротьбу більшості країн, що розвиваються, у тому числі членів „Руху неприєднання”, за „справедливий інформаційний порядок”.

 

За оцінками китайських експертів, установлення такого інформаційного обміну можливе лише за умови дотримання принципів рівності суверенітетів, відповідності інтересам більшості держав світу, усунення диктату однієї чи низки провідних індустріальних держав, які використовують для цього свої економічні та технологічні переваги.

 

Для країн, що розвиваються, зазначають китайські аналітики, необмежена інформаційна свобода поряд з одержанням певних дивідендів у сфері торгівлі несе загрозу негативного соціально-політичного і культурного впливу на них. Відзначається, що принципи, на яких нині ґрунтується створення глобальної високошвидкісної мережі провідних Західних держав, не відповідають вимогам безпеки більшості держав світу.

 

Швидке збільшення в КНР числа користувачів глобальної мережі Інтернет ставить перед керівництвом держави проблему збереження на колишньому рівні його контролюючих і регулюючих функцій, оскільки в міру розширення в КНР телекомунікаційної інфраструктури зростає число організацій і приватних осіб, у тому числі іноземних, які одержують можливість впливати на процес формування суспільної думки та спонукати до дій, спрямованих на зміни соціально-політичного ладу в державі.

 

Серед основних завдань, що потребують вирішення Китаєм у процесі інтегрування в глобальні системи, фахівці виділяють захист інтелектуальної власності, а також блокування доступу до закордонної інформації, яка нав’язує, на їхню думку, неприйнятний для китайців спосіб життя, який підриває національні культурні традиції та морально-етичні норми. Крім того, вважається необхідним вжиття ефективних заходів щодо обмеження поширення в комп’ютерних мережах даних про діяльність урядових структур, а також розробка жорсткої системи правил, які регламентують доступ різних організацій та відомств до закордонних джерел.

 

Нинішня Комісія у справах інформатизації при Держраді КНРформує нове положення, яке регулюватиме діяльність національних структур, підключених до закордонних комп’ютерних мереж, і здійснюватиме більш жорсткі заходи державного контролю за цими процесами. Новими правилами, зокрема, передбачається обов’язкове ліцензування даної діяльності з вказуванням кожним із китайських абонентів її конкретних цілей і змісту, а також системних адрес їх закордонних партнерів [Там само]

 

Створюючи національну систему інформаційної безпеки, Китай критично поставився до американського варіанту, взятого за основу деякими державами. Заходи підготовки до інформаційних воєн, які розпочинаються в КНР, відображають власну стратегію, яка враховує особливості функціонування китай­ського суспільства і необхідність протидії інформаційній експансії і політики „інформаційного неоколоніалізму” США.

 

Список використаних джерел

 

  1. Аскаров Асет. Некоторые вопросы безопасности Центральной Азии: Взгляд сподвижника Дж. Намангани. ИАП „Время Востока”, 20.02.2009; 23.02-2009; 25.02.2009. easttime.ru
  2. Бжезинский З. Великая шахматная доска (Господство Америки и его геостратегические императивы)/  Пер. О. Ю. Уральской. –М.: Междунар. отношения, 1998.
  3. Бланк С. Взлеты и падения американских отношений со странами Центральной Азии. ИАП „Время Востока”, 09.08.2007. easttime.ru
  4. Богатуров А. Д. Американізація Центральної Азії? // Схід. – 2003. –№3. – С. 94
  5. Від стримування до глобального лідерства? Америка та Свiт після холодної війни: Наукова доповідь/ Авт. кол. Брент Бредлі, віце-президент і директор стратегічних досліджень проекту «Rand» для ВПС США, Залмай М. Задзад та ін. Вид.: Фонд підтримки досліджень у сфері національної безпеки, 1995 р.
  6. Вязгина Е. США и Центральная Азия. ИАП „Время Востока”, 22.08.2007. easttime.ru
  7. Вязгина Е. Изменение отношения России и Китая к Центральной Азии и развитие сотрудничества в рамках ШОС. ИАП „Время Востока”, 14.08.2007. easttime.ru
  8. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее Росии: Учебное пособие по геополитике. Кафедра Стратегии Воен­ной Академии Генерального Штаба РФ, Центр специальных метастратегических исследований, „Арктогея”.           – М., 1997. –С. 5-47.
  9. Информационно-психологическая безопасность в эпоху глобализации: Учеб. пособ.// Кол. авт. Кузьменко А. М., Петрик В.М., Штоквиш А. А./ Под ред. В. В. Остроухова. – К., 2008. –544 с.
  10. Канн М.  Геополитика Центральноазиатского региона и курс Пекина. ИАП „Время Востока”, 07.05.2009. easttime.ru
  11. Каукенов А. С. Интересы Китая и Индии в Центральной Азии. ИАП „Время Востока”, 22.01.2009. easttime.ru
  12. Каукенов А. С. Китай и Центральная Азия. ИАП „Время Востока”, 20.10.2009. easttime.ru
  13. Китайская экспансия в Среднюю Азию: игра на опережение или наступление? (Мнение экспертов). ИАП „Время Востока”, 12.08.2007. easttime.ru
  14. Косирев Д. Китайская дилемма Америки. Азиатская политика Билла Клинтона не устраивает многих в Вашингтоне//Независимая газета. –1997. –21 марта.
  15. Кузьменко А. М.  Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації (Частина 3. Доктринальні підходи Китайської Народної Республіки та  Республіки Індія. Частина 4. Доктринальні підходи Ісламської Республіки Пакистан та радикальних мусульманських рухів)// Юридичний журнал.   –2007.  –№ 7-8. http://www.justinian.com.ua/
  16. Кузьменко А. М. Особливості впливу на економічну безпеку України інтересів Китаю в Східноєвропейському, Чорноморському та Кавказькому регіонах: –К., 1996. –400 с.
  17. Кузьменко А. М. Особливості доктринальних основ розвідувальної стратегії і тактики США, суб’єкта розвідувальної діяльності в статусі „єдиної світової супердержави// Юридичний журнал. –К.: Юстиніан, 2008. –№ 4. http://www.justinian.com.ua/
  18. Кузьменко А. М. Регіональні особливості оперативної обстановки на Євразійському просторі: геополітичний аналіз і контррозвідувальна оцінка наслідків для безпеки України: Монографія. –К., –2001. –714 с.
  19. Маликов Кадыр. Информационно – идеологический аспект безопасности Центральной Азии.ИАП „Время Востока”, 22.12.2008. easttime.ru
  20. Манойло А. В., Петренко А. И., Фролов Д. Б. Государственная информационная политика в условиях информационно-психоло­гической войны. –2-е изд., стереотип. –М.: Горячая линия. Телеком, 2006. –541 с.
  21. Мураталиева Н.Т. Содержание и основные характеристики Центральной Азии. ИАП „Время Востока”, 07.04.2009. easttime.ru
  22. Омаров М. Н. На стратегическом перекрёстке. Центральная Азия в свете геостратегических и геополитических интересов США, Китая и России. ИАП „Время Востока”, 04.09.2008. easttime.ru
  23. Парамонов В., Столповский О. Внешняя политика государств Центральной Азии в отношении Китая. ИАП „Время Востока”, 04.11.2008. easttime.ru
  24. Парамонов В., Столповский О. Внешняя политика Китая в Центральной Азии. ИАП „Время Востока”, 29.10.2008. easttime.ru
  25. Парамонов В., Столповский О. Внешняя политика России в Центральной Азии. ИАП „Время Востока”, 21.10.2008. easttime.ru
  26. Парамонов В., Столповский О. Китай и Центральная Азия: сотрудничество в сфере безопасности. ИАП „Время Востока”, 13.10.2008. easttime.ru
  27. Парамонов В., Столповский О. Многостороннее сотрудничество России и стран Центральной Азии в рамках ОДКБ: проблемы и перспективы. ИАП „Время Востока”, 22.12.2008. easttime.ru
  28. Парамонов В., Столповский О. Основные проблемы в сфере экономических отношений. ИАП „Время Востока”, 22.12.2008. easttime.ru
  29. Парамонов В., А.Строков, Столповский О. Россия и Китай в Центральной Азии: политика, безопасность, экономика. ИАП „Время Востока”, 11.09.2008. easttime.ru
  30. Саадет Дегер. КНР и Япония/ Р. ІХ. Мировые расходы на вооружение// Международная безопасность и разоружение. Ежегод­ник СИПРИ 1993. Специализированное приложение к журналу „Мировая экономика и международные отношения”. –М.: Наука, 1993. –С. 160-162.
  31. Самбутян Ю. Китай стремится в „высшую лигу”. Самая боль­шая армия мира осваивает современную военную технологию/ Неза­висимое военное обозрение. –2000. –№36. –С. 3.
  32. Соколовський М. США і Китай — гра тільки почина­ється/Дзеркало тижня. – №16(340).        –2001. –21 квітня. –С. 5.
  33. Соціально-правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник. Кол. автор. Кузьменко А. М., Петрик В. М., Остроухов В. В./ За ред. В. В. Остроухова. –К.: Росава.  –2007. –495 с.
  34. Спеціальні служби іноземних держав/ http://www.agentura.ru/
  35. Статпаев Д. Китайская ставка на ШОС. ИАП „Время Востока”, 28.07.2008. easttime.ru
  36. Стратегия Китая раскрыта. ИАП „Время Востока”, 12.03.2008. easttime.ru
  37. Усубалиев Э. Е. Особенности геополитического пространства Центральной Азию. ИАП „Время Востока”, 29.12.2008. easttime.ru
  38. Усубалиев Э. Е. Центральная Азия – Япония: некоторые аспекты взаимоотношений. ИАП „Время Востока”, 19.09.2007. easttime.ru
  39. Уткін А. Нова вісь світового протистояння. Китайська гегемонія неминуча/ „Независимая газета”,  1997.
  40. http://www.gov.cn/
  41. http://russian.cpc.people.com.cn/

 


 

1) * старший полковник Лі Нін наприкінці 80-х р. очолював ВАТ КНР у Лондоні. Виявив активність у зборі інформації щодо військово-промислового комплексу Великої Британії, його перспектив та можливості щодо завоювання ринку збуту зброї в державах Близького Сходу в світлі конкуренції аналогічної продукції китайського виробництва. У 1990 р. закінчив курс підготовки іноземних фахівців при Хопкінському університеті у Вашингтоні. Вважається, що Лі Нін користується особистою підтримкою і патронажем заступника НГШ НВАК генерал-лейтенанта Сюн Гуакая і має широкі кар’єрні перспективи.

 

2)*генерал-лейтенант Сюн Гуакай – випускник Нанкінського університету міжнародних відносин, у розвідорганах з кінця 60-х років минулого століття. У 80-ті роки минулого століття очолював апарат ВАТ КНР у Вашингтоні. Практично вільно володіє англійською, французькою та німецькою мовами. Після повернення із США очолював ДУГ до середини 1994 р. Користується особистим патронажем колишнього голови КНР Цзян Цземіня, якому готував окремі тези для переговорів і зустрічей з керівниками і діловими колами США. Інколи, за особистими дорученнями глави КНР, виступає організатором таких зустрічей з американцями, не ставлячи до відома МЗС КНР.

 

Кузьменко Анатолій Михайлович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права Факультету міжнародної інформації і права Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету

 

 

Стаття надрукована у 2009 р. у „ Юридичному журналі” видавництва „Юстиніан”:

А. Кузьменко. Квітневий–2009 саміт „Великої двадцятки”: особливості оперативної обстановки і сучасної державної політики Китайської Народної Республіки у сфері безпеки// Юридичний журнал. –К.: Юстиніан. – 2009. – № 7-8. – C. 181-198. [Електронний ресурс] А. Кузьменко. Квітневий–2009 саміт „Великої двадцятки”: особливості оперативної обстановки і сучасної державної політики Китайської Народної Республіки у сфері безпеки/ Анатолій Кузьменко// Юридичний журнал. –2009. –№ 7-8. Режим доступу до журн.: http://www.justinian.com.ua/

 

Ukrainian English French German Polish Russian