Моя політика

Моя политика

Концепція lex mercatoria і міжнародне приватне право: особливості інформаційно-світоглядного протиборства

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

На каждой нации лежит не только культурная, но и юридико-политическая миссия обеспечить мир и правду как внутри государства, так и в международных отношениях. И для достижения этой священной цели, каждое государство нуждается в защите со стороны публичного и частного международного права.

А. Н. Мандельштам

 

Актуальність проблеми. Головною прикметою нашого часу є бурхливий процес глобалізації та інтернаціоналізації, що відбувається у всіх сферах соціального життя і має далекосяжні наслідки для всього людства, які не є однозначними за своїм характером. Безпосередній результат глобалізаційного процесу, за визнанням ідеологів глобалізму — виникнення і формування глобального цивільного інформаційного суспільства, матеріальною основою якого виступає світовий ринок та єдина світова економічна система. На нинішньому етапі становлення глобального цивільного суспільства виникає низка суперечностей між якісно новим станом світової економіки і неадекватністю існуючих механізмів та методів її правового регулювання.

Якщо сучасній світовій економіці властива метанаціональная природа, коли обмін продуктів виробництва і безпосередньо саме виробництво мають транскордонний, тобто міжнародний характер, то правове регулювання світової економіки відбувається на двох рівнях: на вищому і нижчому.

На вищому (владному) – міжнародні політико-економічні відносини (а саме: політичні та організаційно-правові в економічній сфері) між державами (суверенами, суб’єктами міжнародного публічного права) здійснюються в межах владного (публічного) міжнародного економічного права.

На нижчому (невладному)економічні відносини здійснюються у формі господарських (а саме: виробничих, науково-технічних, торгівельних, з надання послуг і виконання робіт). У даному випадку господарська діяльність має розглядатися як економічна у вузькому значенні як така, що за своєю суттю репрезентує виконавчу функцію, зокрема підприємницьку, тобто конкретні практичні дії, спрямовані на реалізацію економічної політики суверенів і отримання власної економічної вигоди (прибутку). З цього виходить, оскільки господарська діяльність юридичних і фізичних осіб підпорядковується політиці держави в економічній сфері, тобто здійснюється в межах економічної діяльності, визначеної державою (в іншому випадку вона не може бути легалізована, тобто дозволена владою), то міжнародне приватне право, яке регулює господарські відносини з іноземним елементом, як і раніше залишається за своєю суттю національним, не зважаючи на посилення тенденції до уніфікації і гармонізації з системами міжнародного приватного права інших держав.

Іншою проблемою є те, що швидкість змін, що відбуваються у світовій економіці, потребує оперативності та гнучкості існуючих механізмів правового регулювання. Саме зазначених якостей, на жаль, якраз і бракує окремим національним правовим системам. Причина недоліку криється в тому, що головною метою національних правових систем, як правило, є регулювання не стільки міжнародних, скільки суто внутрішніх відносин. Отже, зазначене дає підстави констатувати, що міжнародне приватне право, побудоване в основному на колізійному методі правового регулювання майнових і особистих немайнових відносин з іноземним елементом, опинилося в кризі перед лицем проблем, що виникли в процесі розвитку глобалізаційних тенденцій у світової економіки. Найбільше від цього мають незручності та потерпають ТНК, котрі охоплюють території різних держав і не мають єдиного правового поля з причини того, що підпадають під юрисдикцію різних національних правових систем, які в окремих випадках суперечать одна одній. Вони не можуть налагодити одноманітне, зрозуміле і менше витратне регулювання правовідносини як зі своїми відокремленими структурами та іншими господарськими партнерами, так і з самими владними структурами держави перебування, які репрезентують суверена.

Фахівці вважають, що саме дана криза у правовому регулюванні спричинила необхідність пошуку більш адекватних методів правової регламентації зовнішньоекономічних операцій поза правовим порядком, визначеним державою — заради подолання розриву, що існує і продовжує заглиблюватися між інтернаціональним характером світової економіки та господарською діяльністю, що транснаціональналізується, і переважно національною формою її нормативної регламентації. Тут важливо підкреслити, що на даному етапі формування „недержавної міжнародної правової системи” її ідеологи та провідники намагаються про це відкрито не заявляти. Вони лише зазначають, що протиставляючи lex mercatoria міжнародному приватному праву, мається на увазі лише міжнародне приватне право у вузькому значенні, тобто головним чином колізійне право.

Проте, у майбутньому глобалізованному інформаційному суспільстві, що формується, на перші позиції за ресурсним потенціалом і рівнем впливу на міжнародні процеси виходять ТНК. Держава як інституція управління суспільством і економічними відносинами на світогосподарському рівні стає гальмом (внаслідок властивій їй підвищеній консервативності, інертності та значно забюрократизованої системи прийняття і реалізації рішень – негативний аспект) і перешкодою (позитивний аспект) на шляху ТНК до свавілля, безконтрольної господарської діяльності, головною метою якої є отримання надприбутків, а не задоволення потреб суспільства. З цього приводу відомий американський політичний діяч Джеферсон одного разу зазначив: „ Я не пам’ятаю, щоб чесність примножувалася разом із багатством...”

У зв’язку з цим, низкою дослідників, серед яких є і автор даної доповіді, висувається наукова гіпотеза про намагання ТНК через 1) глобалізаційні процеси та 2) утворення міждержавних політико-економічних об’єднань типу Європейський союз, Північноамериканський економічний союз (США, Канада, Мексика) та Азіатський економічний союз, а також 3) запровадження наднаціональних владних структур типу Європарламент, Президент, міністр закордонних справ ЄС, тобто „світового уряду”, – нівелювати статус держави як суверена і позбавити, в кінцевому рахунку, її виключного права бути монопольним суб’єктом міжнародного публічного права, зокрема міжнародного економічного.

У зв’язку з цим, у теоретико-методологічній сфері правознавства і міжнародного права нині відбуваються не лише суто наукові дискусії, а й відповідне інформаційно-ідеологічне протистояння між прихильниками і супротивниками зміни юридичного статусу ТНК з рівня „юридичної особи” на „суверена”, що беззаперечно посилить владу і можливості Транснаціональних корпорацій не на користь суспільства. У даній ситуації концепція lexmercatoria як паралельна державному праву, ставить за мету вивести господарські відносини в зовнішньоекономічній сфері та їх правове регулювання за межі компетенції держав-суверенів. На їхню думку ТНК, інші юридичні та фізичні особи мають самі розбиратися між собою без втручання в їхні проблеми держави.

У цьому сенсі концепція lexmercatoria як паралельна система права державному праву є серйозним викликом традиційному міжнародному приватному праву, сформованому державою, як альтернативний засіб колізійному методу правового регулювання зовнішньоекономічних операцій. Проте, поки що нині більшістю держав-суверенів підтримується традиційний колізійний метод міжнародного приватного права.

Слід зазначити, що саме невизначеність правової природи концепція lexmercatoria робить її однією з самих суперечливих концепцій в сучасній теорії міжнародного приватного права. Навколо неї продовжуються численні, часом бурхливі дискусії її прихильників та опонентів. Суперечність теорії lexmercatoria обумовлена невизначеністю її термінів, доктринальної дефініції і юридичного змісту. Під час зазначених дискусій викриваються й деякі далекосяжні цілі прихильників lexmercatoria, зокремапротиставити сформовану на її основі систему так званого „істинного міжнародного приватного права”, утвореного ТНК, навіть публічному міжнародному економічному праву. Зазначене поряд із соціально-політичною складовою, вірогідно, є істотною перешкодою на шляху до ширшого визнання даної концепції в наукових колах науковців-цивілістів.

Мета доповіді – оприлюднити результати авторського дослідження безпекознавчо-правових аспектів порушеної проблеми.

Завдання – визначити сучасний стан і характер інформаційно-світоглядного (ідеологічного) протиборства навколо проблеми розвитку процесу уніфікації міжнародного приватного права і перспективи формування основ загальносвітового приватного права.

1. Соціальні корені зародження та історичні особливості розвитку lexmercatoria

Lex mercatoria (або jus mercatorum), як стверджують фахівці, виникло на рубежі ХІ - ХП ст. одночасно з міжнародною торгівлею в основному в межах європейського регіону. Проте, окремі автори указують на той факт, що торговельні звичаї беруть початок ще у часи „Lex Rhodia” в країнах Середземномор’я — у III ст. до н. е. [1]. Поява концепції Lex mercatoria передувала виникненню системи суверенних європейських держав. Розквіт lex mercatoria у XIII-XIV ст. став своєрідною реакцією купецького співтовариства на нездатність римського права ефективно регулювати міжнародні комерційні відносини. Характерними ознаками старого lex mercatoria було те, що:

по-перше, це право регулювало відносини між середньовічними купцями;

по-друге, воно створювалося не політичною владою, а самими купцями під впливом комерційної практики, котра існувала на той момент;

по-третє, його норми утілювалися у життя завдяки curiae mercatorum, тобто спеціальними купецькими судами, судді яких самі мали комерційний досвід;

по-четверте, норми цього права відрізнялися надзвичайною деталізацією і досконалістю, про що свідчить їх застосування аж до нинішнього часу;

по-п’яте, зазначене право було вельми уніфікованим і по-справжньому міжнародним, тобто його положення були ідентичними в різних країнах;

по-шосте, джерелами старого lex mercatoria стали статути купецьких гільдій, торговельні звичаї і прецедентне право купецьких судів.

Особливостями lex mercatoria, що існували на той момент, було і те, що купецькі суди намагалися виносити свої ухвали відповідно до принципу ex aequo et bono (тобто по-справедливості) та в максимально короткий відрізок часу, що на той період було дуже важливо, враховуючи швидкість, з якою велася торгівля. Найбільшого поширення норми lex mercatoria набули в містах-республіках Північної Італії та „консульських” містах півдня Франції, тобто там, де не було сильної феодальної влади. Фахівцями стверджується, і небезпідставно, що сучасне цивільне право багатьох держав зобов’язане саме старому lex mercatoria, існуванню численних інститутів і принципів, котрі зародилися в надрах саме цього права. Проте, наприкінці XV ст. розпочинається поступовий і невідворотний занепад lex mercatoria, який особливо посилюється у зв’язку з виникненням європейської системи суверенних держав і утвердженням абсолютної монархії в більшості країн Європи. Безпосереднім наслідком цього процесу стала й так звана  „націоналізація” lex mercatoria, тобто кодифікування його норм у внутрішньому законодавстві держав. У Великобританії, наприклад, lex mercatoria трансформувалося в common law (загальне право), а купецькі суди інтегрувалися в судову систему загального права [2].

Таким чином, починаючи з XVIII-XIX ст. регулювання міжнародних господарських зв’язків набуло суто національного характеру, а головним методом їх правової регламентації став колізійний метод.

Нині концепція lex mercatoria отримала новий імпульс для свого розвитку, оскільки система суверенних держав виявилася нездатною адаптуватися до глобалізації торговельно-економічних зв’язків. Власне кажучи, міжнародні економічні відносини вийшли з-під контролю національного права окремих держав і знов набули „по-справжньому міжнародного характеру”. У зв’язку з цим у другій половині 50-их років XX ст. деякі науковці-юристи починають відстоювати концепцію нового lexmercatoria, яке, на їх думку, здатне подолати кризу, що виникла в практиці нормативного регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин. Серед прихильників цієї відродженої концепції lexmercatoria слід назвати, в першу чергу, таких відомих юристів, як Б. Гольдман, Ф. Фушара, Ф. Канна, К. Шмиттгоффа та інших. Особливу популярність згадана концепція набула у представників французької юриспруденції [Там само].

2. Особливості причин посилення сучасного інформаційно-ідеологічного протистояння навколо міжнародного економічного і міжнародного приватного права

У роки „холодної війни” відбувалося світоглядне протиборство між марксистсько-ленінською ідеологією і рештою так званих буржуазних підходів до розвитку суспільства, серед яких окремо виділялися різного роду так звані „ревізіоністські” (що намагалися переглядати комуністичні догматичні погляди на розвиток людства) та „буржуазні теорії” розвитку людської цивілізації. Зокрема ідеологами із ЦК КПРС заперечувалися як наукові погляди науковців Заходу, які класифікували етапи розвитку людської цивілізації наступним чином: аграрне, доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне суспільство. Після зникнення у серпні 1991 року з політичної арени Комуністичної партії Радянського Союзу, розвалу комуністичного руху, занепаду, втрати популярності та впливу комуністичної ідеології на світову свідомість, зазначений ліберальній світоглядний підхід до оцінки і характеристики розвитку людства став домінуючим. Зникнення у сучасних умовах помітного ідеологічного протиборства ідей Карла Макса, Фрідриха Енгельса і Володимира Леніна (Ульянова) з ідеями Адама Сміта та його послідовниками не може свідчити про відсутність світоглядної (ідеологічної) боротьби між іншими представниками різних світоглядних підходів до розбудови людської цивілізації взагалі чи окремого національного суспільства зокрема.

2.1. Міжнародне приватне право в контексті постіндустріального суспільства. Ідеологи теорії постіндустріального суспільства зазначають, що зміст і функції права як соціального феномену значною мірою визначаються як економічною структурою суспільства (про що писав ще Карл Маркс), так й (як відзначав Макс Вебер) – пануючою в суспільстві культурою. Між правом, економікою та культурою існують складні зв’язки і взаємовпливи, котрі дозволяють нам говорити про дифузію, взаємопроникнення цих трьох елементів соціального буття. Цілком очевидне, що для традиційного аграрного суспільства, в якому головним сектором економіки є сільське господарство, буде характерним один вигляд, а для індустріального суспільства — інший. Так, більшість цивільних кодексів європейських держав було розроблено ще в епоху доіндустріального або індустріального суспільства. Їх зміст і стиль регулювання приватноправових відносин зумовлюється характером, властивим культурі модерна. У зв’язку з цим зазначені кодекси не відповідають вимогам нинішнього часу.

Як відомо, для індустріального суспільства, культури модерна (як культурної парадигми індустріального суспільства) та для його права характерні такі риси, як прагнення до визначеності на шкоду гнучкості норм, ригідність, ієрархічність, а також прагнення до широкої уніфікації та стандартизації. В індустріальному суспільстві право підпорядковане завданням масового виробництва, а соціальні зв’язки в такому суспільстві будуються за принципом жорстких ієрархічних зв’язків у рамках так званого „єдиного великого підприємства”, що часто вело до авторитарності у сфері управління. Звідси в праві індустріального суспільства ми бачимо переважання абстрактної норми над конкретикою ситуації. Для індустріального суспільства та його культури модерна найбільш адекватною філософсько-правовою формою виступає позитивізм, котрий веде до правового формалізму і догматизму. Такий різновид позитивізму, як нормативізм, взагалі виводить людину з правопорядку і правосвідомості, ставлячи на її місце породжену абстракцію, що складається з беззмістовних норм [2].

Необхідно зазначити, що головною відмінною рисою постіндустріального суспільства є те, що в ньому роль головної продуктивної сили відводиться знанням, інформації, створення яких за визначенням теоретиків пов’язане зі свободою і творчістю. Саме тому цей історичний тип суспільства іноді називають інформаційним суспільством. У рамках постіндустріального суспільства відбувається перехід від масового виробництва до гнучкого виробництва, зорієнтованого на індивідуальні потреби та навіть капризи споживача; а в організаційно-структурному плані відбувається перехід від крупної ієрархічної структури компаній до мережі дрібних динамічних підприємств. Загалом, все більше враховуються частковості та деталі, значення яких постійно зростає.

Один із провідних теоретиків постіндустріального суспільства Олвін Тоффлер говорить у зв’язку з цим про процес соціальної дестандартизації, пов’язаної з тим, що соціум спрямований до фрагментації, а не до єдності, до розосередження влади, а не до її подальшої концентрації у єдиного центра влади. „Ми рухаємося, — пише Тоффлер, — від масової фабричної системи у напрямі „кустарного” виробництва, „штучної” інтелектуальної праці, в основі яких лежать інформація і супертехнології; кінцевим продуктом цього руху будуть не мільйони стандартизованих закінчених виробів, а індивідуалізовані товари і послуги” [3].

Аналогічним чином, вважає Тоффлер, у постіндустріальному суспільстві міняється процес ухвалення економічних, політичних і правових рішень. Такі рішення, подібно до товарів і послуг, не стандартні, а індивідуальні [Там само].

Все це не могло не відбитися на системі. Якщо в індустріальному суспільстві за допомогою механізмів права прагнули до максимальної стандартизації в регулюванні соціальних відносин і універсалізації норм, які мали загальний характер, то в нових умовах стає очевидним, що загальні норми позитивного права не в змозі врахувати специфіку конкретного випадку, і що, дедалі більше, право в ім’я конкретної справедливості не може нехтувати деталями. Життя стало настільки складним і непередбачуваним, що норми в їхньому нинішньому вигляді часто не здатні здійснювати ефективну і справедливу регламентацію відносин в суспільстві. Особливості сучасного життя, її запаморочлива динаміка, вимагають нових, гнучкіших засобів і методів правового регулювання. У зв’язку з цим у праві посилюється диспозитивний початок, з’являється все більше „каучукових норм” і зростає питома вага того, що іменується „м’яким правом” (softlaw). Юристи все частіше говорять, що для вирішення того або іншого питання слід керуватися не стільки нормою, скільки широким соціально-економічним контекстом конкретної ситуації з урахуванням всіх її особливостей („tolookatthetotalityofcircumstances”). З постмодерністської точки зору для права актуальний не нормативізм Кельзена, а „децизіонізм” Карла Шміта, який ставить на порядок денного не норму (правило), а виключення і рішення [2].

Прискорення темпів змін у суспільстві означає, що правова система все частіше стикається з потоком „разових” проблем, що вимагають, у свою чергу, „разових”, тобто нетипових і нестандартних рішень. Норма, розрахована на певну стабільність, передбачуваність і типовість вирішуваних завдань, просто не спрацьовує, оскільки її застосування може вести до несправедливого результату. В умовах нестабільності та непередбачуваності акцент повинен робитися не стільки на нормі, скільки на рішенні, у зв’язку з чим зростає творча роль суду, який помітно нагадує ідею „вільного пошуку”.

Провісник постмодерна Фрідріх Ніцше колись кинув сакральну фразу – „життя вище моралі”, в якій був поміщений особливий сенс, зрозумілий лише зараз. Це означає, що життя завжди складніше і багатше за мляві абстракції, вона не укладається в Прокрустове ложе норм моралі та права. Саме життя нагально вимагає гнучкої і швидкої реакції з боку права, яку не може забезпечити позитивне право епохи модерна. Якщо раніше прихильники „юриспруденції понять” намагалися підім’яти життя під жорстко задані поняття і формули, то нині все більше юристів помічають нездатність юридичних понять охопити все різноманіття життя. Саме тому в континентальній системі права все більше виявляється інтерес до судового рішення як джерела права.

2.2. Міжнародне приватне право з погляду постмодерна. Розглянемо тепер питання про те, яким бачиться міжнародне приватне право (МПрП) в контексті теорії постмодерна.

Більшість авторів підтверджують національно-правову природу МПрП. Проте такий підхід, вважається опонентами, як такий, що невиправдано звужує сферу МПрП та в його основі закладається суто позитивістське уявлення про його природу в цілому. Так, традиційний, позитивістський підхід до МПрП полягає в тому, що під ним розуміється сукупність або система норм (колізійних та уніфікованих матеріальних приватноправових) національного права. Насправді, МПрП цілком виправдовує свою назву і його слід розглядати не як механічну сукупність окремих, достатньо уособлених систем національного права, а як комплексне багаторівневе явище, котре має, проте, й загальне ядро, певний спільний найменший знаменник, що лежить в основі всіх національних систем приватного права. Наявність такого загального ядра обумовлена єдністю, взаємопов’язаністю та взаємозалежністю міжнародних приватноправових відносин і міжнародного життя в цілому. Насамкінець, наявність цього загального ядра пояснюється єдністю людства як біологічного виду, який складає основу природного права. У такому ракурсі національні системи МПрП репрезентуються як різні гілки, прикріплені до стовбура єдиного древа глобального приватного права.

Правильність такого підходу підтверджується історією європейського приватного права, котре було колись єдиним juscommuneeuropae, а також наявністю загальноправового фундаменту у вигляді загальних принципів і принципів природного права. Вважається, що історично склалося чотири системи права: 1) національне право, 2) міжнародне (міждержавне) право, 3) транснаціональне право і 4) наднаціональне право. З цього виходить, що сучасне МПрП у широкому значенні має складатися з: 1) національного МПрП; 2) міждержавного приватного права; 3) транснаціонального приватного права; 3) наднаціонального приватного права [2]. Проте, реальність свідчить, що основна маса наукових робіт у галузі МПрП присвячена якраз національному МПрП.

Досліджені матеріали свідчать, що, хоча МПрП включене в національне право як частина приватного права, фахівці вимушені визнавати його тісний зв’язок з міжнародним (публічним) правом, який виявляється, зокрема, в тому, що низка норм національного МПрП зобов’язана своїм походженням міжнародним договорам. Крім того, МПрП і міжнародне публічне право покояться на певній загальній основі. Як писав у зв’язку з цим класик радянського МПрП Л. О. Лунц: „Відмежування міжнародного приватного права від міжнародного публічного права абсолютно не має підстав. Тісний зв’язок міжнародного приватного і публічного права виявляється в тому, що у міжнародному приватному праві йдеться хоч і не про міждержавні відносини, але все ж таки про такі відносини, які витікають з міжнародного життя. Звідси низка основних положень міжнародного публічного права має визначальне значення і для міжнародного приватного права [4].

Одним з таких загальновизнаних положень МПрП, котре витікає з основних принципів міжнародного публічного права, Л. О. Лунц вважав принцип національного режиму для іноземців. Певні галузі міжнародного публічного права особливо тісно пов’язані з МПрП. Йдеться, у першу чергу, про таку галузь, як міжнародне економічне право та його підгалузі — міжнародне торговельне право [Там само].

Як вважають деякі автори: „У широкому сенсі міжнародне економічне право — це сукупність норм, котрі регулюють економічні операції будь-якого роду, за умови, що ці операції виходять за межі правової системи однієї держави. Виходячи з такого розуміння, операція міжнародної купівлі-продажу між особами, місцеперебування яких знаходиться в різних державах, повинна регулюватися міжнародним економічним правом” [5]. Певні нюанси, котрі виникають у договірних господарських відносинах, не мають виходити за правові межі міжнародного економічного та інших галузей міжнародного публічного права. Зв’язок, що існує між МПрП і міжнародним публічним правом, й виявляється у тому, що деякі міжнародно-правові звичаї вважаються чинними джерелами МПрП. До принципів МПрП, що виникають з міжнародно-правових звичаїв, відносяться, зокрема, такі, як принцип „рівний над рівними не має юрисдикції” та принцип „недискримінації іноземних громадян”.

2.3. Міжнародне приватне право як глобальне приватне право. Так, історично сталося, що МПрП зберігало свою національно-правову природу до тих пір, поки національна держава могла ефективно контролювати економічне життя на своїй території та поки національна економіка володіла достатньою автономією щодо світової економіки. Проте, у міру інтернаціоналізації економічних відносин і у зв’язку зі зміцненням світового ринку відбулася зміна природи МПрП, яке неухильно втрачає свій суто національний характер з часом в ньому посилюється міжнародний, точніше глобальний елемент. По суті, сучасне національне право, так або інакше, має справу з відносинами, котрі містять іноземний елемент і які виходять за межі національної території та національно-правового регулювання.

З економічної точки зору, торгівля має все більш яскраво виражений міжнародний характер. У більшості випадків вона втратила форму операцій між покупцями з однієї країни і продавцями з іншої. Як відзначає Райх, тепер торгівля все більше ведеться людьми, об’єднаними єдиною структурою, які, як правило, проводять один з одним різні транскордонні операції [2]. Такого роду транскордонні операції можуть здійснюватися в рамках багатонаціональної корпорації і нині займають основне місце в торгівлі між розвиненими державами. Все це є прикладом виникнення глобальної економіки і ринку, який, у свою чергу, є об’єктивною передумовою для формування „глобального приватного права” (зокрема „корпоративного”), без наявності якого досить складно добитися ефективного функціонування глобальної системи торговельно-економічних зв’язків, яку утворюють, насамперед, ТНК. До того ж, зміцнення глобального приватного права сприяє істотному скороченню витрат підприємців, пов’язаних з юридичним забезпеченням їх операцій [Там само].

Вирішальний вплив на розвиток МПрП надає навіть не держава, а об’єктивна реальність у вигляді потреб міжнародного комерційного обороту та інтересів залучених в нього підприємців. Таким чином, МПрП стає руслом, по якому рухається могутній потік міжнародних господарських відносин, а саме – торговельних, виробничих, науково-технічних та інших економічних відносин. Національне МПрП мало сенс до тих пір, поки міжнародні зв’язки та контакти між людьми (через нерозвиненість засобів комунікації) залишалися виключенням. Проте, у сучасних умовах, коли переміщення капіталів, людей, товарів і послуг у світі стає повсякденністю, МПрП як виключно національне втрачає сенс, а на його місце приходить ідея глобального приватного права [Там само].

Розвиток глобального приватного права підпорядкований фундаментальному принципу, що покладений в основу зовнішньоекономічної політики і міжнародного економічного права, — принципу свободи світової торгівлі. Його головними тенденціями розвитку є, з одного боку, тенденція до уніфікації та створення єдиної, універсальної системи норм, котрі регулюють транскордонні торговельно-економічні зв’язки, а також, з іншого боку, тенденція до більшої свободи контрагентів при виборі засобів правового регулювання своїх взаємин. Сучасне глобальне приватне право базується на гнучких принципах, а також є плюралістичним правом.

Основна мета нового МПрП — досягнення справедливого рішення — нагально диктує перехід від жорстких колізійних норм до рішень adhoc на основі використання колізійної методології та загальних принципів. Власно кажучи, новітні кодифікування МПрП вже враховують цю тенденцію, оскільки в їх основі знаходиться принцип найбільш тісного зв’язку, що надає судді значну свободу розсуду при вирішенні колізійних проблем. У такому вигляді сучасне положення МПрП відіграє роль своєрідного криголама постмодернізації приватного права, у фарватері якого йдуть національні системи приватного права, вимушені шукати адекватну відповідь на виклики епохи постіндустріального суспільства. Одним із серйозних сучасних викликів саме і є концепція lex mercatoria[2].

3. Визначення lex mercatoria

Прихильники концепції lex mercatoria намагаються пояснювати, що її невизначеність обумовлюється, перш за все, тим фактом, що дана теорія — порівняльне нове явище у соціальному житті та знаходиться ще на етапі становлення під впливом мінливості процесу розвитку світової економіки. Щодо самого терміну „Lex mercatoria” (буквально означає „торговельне право”), то в юридичній літературі ще не досягнута єдність думок. Разом з цим поняттям в доктрині міжнародного приватного права пропонувалися ще і такі поняття, як „транснаціональне право”, „позанаціональне право” і тому подібне. Втім, поняття „Lex mercatoria” найбільш поширене і указує на певну спорідненість сучасного lex mercatoria зі старим lex mercatoria, яке існувало ще у часи Середньовіччя і було одним з історичних етапів розвитку нормативної регламентації міжнародної торгівлі.

Разом з тим серед науковців-цивілістів ще не склалося єдиної загальновизнаної наукової дефініції lex mercatoria. Зокрема, один із засновників цієї концепції Б. Гольдман вважає, що lex mercatoria сукупністю принципів, інститутів і норм, що витікають зі всіх джерел, котрі живлять юридичні структури та діяльність співтовариства, яке складають учасники міжнародної торгівлі [6].

Інші юристи вбачають в lex mercatoria „норми властиві всім або більшості держав, які беруть участь у міжнародній торгівлі..., де подібні загальні норми не є чіткими ... норми ... які арбітр вважає найбільш прийнятними і справедливими... з урахуванням законів декількох правових систем”, [7] або „віддзеркалення одноманітності комерційних дій, котре виростає із законів основних юрисдикцій”, [8] „єдину систему, що регулює міжнародні комерційні угоди” [9] і тому подібне.

Разом із доктринальними дефініціями lex mercatoria, запропонованими в науковій літературі, можна також зустріти спроби визначити це явище в судовій практиці.

Визначення lex mercatoria як „системи, що базується не тільки на інституціях і локальних звичаях окремої країни, а й на справедливості, котра складається з певних принципів і торговельних звичаїв, встановлених для загальної зручності та обумовлених поняттям справедливості, для регулювання міжнародної комерційної діяльності”, – якраз є одним із таких прикладів із сучасної судової практики.

Щодо опонентів lex mercatoria, то деякі з них трактують її не стільки як повноцінне право, скільки як principiamercatoria, тобто як „сукупність загальних принципів”, які не мають ніякої юридичної сили, або як квазіюридичні правила здорового глузду, справедливості та розсудливості, які правильніше були б застосовані та без посилання на lex mercatoria”.

4. Джерела lex mercatoria

У працях авторів, що відстоюють концепцію lex mercatoria, немає також єдності щодо чіткого переліку джерел цього права. Найчастіше серед джерел lex mercatoria в науковій літературі називають:        1) міжнародні конвенції, перш за все Віденську конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, 1980 р., а також типові закони, що розробляються на міжнародному рівні; 2) торговельні звичаї та звичаї (tradecustoms and usages);3) загальні принципи, що визнані більшістю комерційних держав;               4) правила міжнародних організацій; 5) типові контракти та проформи; 6) рішення міжнародних комерційних арбітражів; 7) комерційну практику, починаючи ще з ejusgentium; 8) теоретичні праці видатних юристів і тому подібне. Втім, деякі із згаданих джерел серйозно критикуються навіть прихильниками lexmercatoria [2].

5. Правова природа lex mercatoria

Розглядаючи концепцію lex mercatoria, не можна також залишити поза нашою увагою питання філософський-правового порядку: чи може існувати право без держави? Це, на перший погляд формальне питання, але має принципове значення для з’ясування юридичної природи lex mercatoria. Річ у тому, що більшість юристів, які не визнають існування lex mercatoria, у своїх міркуваннях спираються на теорію юридичного позитивізму, за яким право — це продукт держави, а оскільки lex mercatoria не є результатом діяльності держави, то воно не існує взагалі. Слід мати на увазі іншу думку, що зрештою право — це не стільки продукт держави, скільки результат самоорганізації суспільства. Це, до речі, добре розуміли давньоримські юристи, які вважали, що „там, де суспільство, там і право” (ubisocietas, ibijus). Право взагалі й lex mercatoria, зокрема, — це не команда суверена, підкріплена санкцією, згідно позитивістському уявленню про характер, а швидше еталон, модель необхідної та правильної з погляду суспільства поведінки суб’єкта.

Яскравим прикладом недостатньої визначеності юридичної природи lex mercatoria може також вважатися проблема співвідношення між lex mercatoria і міжнародним публічним правом. Щодо цього в науковій літературі існує декілька основних підходів. По одному з них lex mercatoria є складовою частиною міжнародного публічного права, котре регулює комерційні відносини за участю не тільки держав, а й фізичних і юридичних осіб, транснаціональних корпорацій, банків і тому подібне.

На думку прихильників даного підходу, у цьому відношенні lexmercatoria є приватноправовим відгалуженням (private-lawleg) міжнародного публічного права і свідоцтвом того, що „міжнародне право втрачає свою публічну (владну) природу і починає безпосередньо застосовуватися до  недержавних суб’єктів [10]. Точніше було б сказати до невладних суб’єктів, тобто не держав. Інакше кажучи, нормами lex mercatoria є ті норми міжнародного публічного права, які, „хоча все ще залишаються публічними (владними, тобто утвореними суверенами-державами – прим автора доповіді) за походженням, проте є приватними за своєю природою” [Там само].

Не важко відмітити, що принципи lex mercatoria, які найчастіше указуються в науковій літературі, є одночасно принципами сучасного міжнародного публічного права. Проте більшість прихильників концепції lex mercatoria вважає зазначене право, що формується, автономним правопорядком як щодо міжнародного публічного права, так і щодо національного права. Тобто, на їхню думку так зване „позадержавне право”. У цьому сенсі lex mercatoria визнає і відносить до власного надбання загальні з міжнародним правом джерела, в першу чергу а) міжнародні конвенції, б) загальні принципи та в) міжнародні звичаї.

Отже, принципи, на яких базується теорія lex mercatoria, визначаються наступні: а) принцип pactasuntservanda; clausularebussicstantibus; б) принцип справедливості (equity); в) сумлінності (bona fides); г) пропорційності; д) відповідальності та низка інших принципів. Разом з тим, основними принципами lex mercatoria виступають також принципи, властиві приватному (цивільному) праву більшості правових систем світу. Так, зокрема: а) заборона несправедливого збагачення; restitutioin integrum; б) принцип, за якому сторони контракту у разі виникнення непередбачених труднощів мають сумлінно вести переговори з тим, щоб подолати ці труднощі; в) принцип, відповідно до якого істотне порушення умов контракту однією стороною звільняє іншу сторону від зобов’язань за контрактом, але вона повинна прийняти всі заходи заради мінімізації втрат, викликаних порушенням контракту; г) estoppel; lex voluntatis (принцип автономії волі сторін договору); д) actorincumbitprobatio(позивач несе тягар доведення) і тому подібне.

Відносно природи lex mercatoria необхідно ще раз наголосити, що його матеріальним джерелом є головним чином міжнародне торговельне (комерційне) співтовариство (societas mercatorum), котре охоплює фізичних і юридичних осіб та прагне створити автономну і єдину систему, яка могла б забезпечити ефективну нормативну регламентацію міжнародної торгівлі. Прихильники зазначають, що для міжнародного торговельного співтовариства lex mercatoriaє у той же час невідкладною потребою і метою, оскільки міжнародному приватному праву за сучасних умов бракує необхідний рівень уніфікації, що робить його менш привабливим і недостатньо ефективним засобом в очах міжнародного торговельного співтовариства.

Разом із тим, опоненти lex mercatoria часто висувають два основні зауваження щодо цього явища: відсутність механізмів імплементації цього права, тобто забезпечення його реалізації в примусовому порядку, а також його недостатня визначеність і ясність.

6. Імплементація lex mercatoria

На думку певної групи фахівців, ніяк не можна погодитися з тезою щодо повної відсутності механізмів імплементації lexmercatoria. Адже норми lex mercatoria реалізуються так само, як і норми міжнародного публічного права, тобто на рівні внутрідержавного права і за допомогою внутрідержавних механізмів імплементації міжнародно-правових норм. Крім того, реалізація норм lex mercatoria може забезпечуватися не тільки юридичними, а й соціально-психологічними засобами: як, наприклад, тиск професійного співтовариства, необхідність підтримувати позитивну комерційну репутацію і тому подібне.

Щодо зауважень опонентів про недостатню визначеність lex mercatoria, то останніми роками все більше виявляється обнадійлива тенденція зростання ступеня визначеності його норм. Значним кроком у цьому напрямі слід вважати, перш за все, розробку і публікацію „Принципів міжнародних комерційних договорів” УНІДРУА (Міжнародного інституту уніфікації приватного права). У вступі цього документу сказано, що „метою „Принципів” УНІДРУА є встановлення збалансованої системи правил, розрахованих на застосування в усьому світі, незалежно від юридичних традицій, економічних і політичних умов в країнах, де ці „Принципи” застосовуватимуться”.

Згадані „Принципи” є, з одного боку, „викладом загальних принципів контрактного права”, котре нині існує, а з іншою, — вони спрямовані на подальшу гармонізацію та уніфікацію правових систем різних держав. Преамбула до „Принципів” передбачає можливість їх застосування в таких випадках: 1) коли вони свідомо вибрані сторонами міжнародного комерційного контракту; 2) коли сторони контракту посилаються в його тексті на lex mercatoria або на загальні принципи; 3) для доповнення або заміни національного права, якщо воно недостатньо ясне і чітке; 4) для тлумачення або доповнення міжнародних конвенцій з комерційних питань; 5) як модель для національного законодавства [2].

Вважається, що „Принципи” УНІДРУА мають великий потенціал як одне з джерел lex mercatoria, котре значно підвищить ступінь визначеності та надійності норм lex mercatoria. Можна передбачати, що „Принципи” УНІДРУА, будучи не тільки своєрідним компромісом між різними юридичними традиціями, а й втіленням найвищих досягнень основних правових систем світу, можуть стати вельми популярними як серед суддів міжнародних комерційних арбітражів, так і серед міжнародних комерсантів під час укладення міжнародних контрактів; а, отже, буде зростати авторитет і самого lex mercatoria.

Як свідчить практика, міжнародні комерційні арбітражі, також як і національні суди, у своїй діяльності починають все більше звертатися до джерел і норм lex mercatoria. Застосування lex mercatoria отримало найбільше розповсюдження саме серед міжнародних комерційних арбітражів.

Згідно Європейській конвенції, 1961 р., „Про зовнішньоторговельний арбітраж” (ст. 7.1), Арбітражному регламенту ЮНСІТРАЛ, 1976 р. (ст. 33.3), і Арбітражному регламенту Європейської економічної комісії ООН, 1966 р. (ст. 38), під час розгляду спорів арбітри керуються також торговельними звичаями (tradeusages), котрі, як вже наголошувалося вище, є одним із джерел lex mercatoria. Слід також додати, що відповідно до Нью-йоркської конвенції, 1958 р., „Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень” (ст. 3) держави — учасники Конвенції зобов’язані виконувати арбітражні рішення, зокрема, прийняті міжнародними комерційними арбітражами відповідно до lex mercatoria [Там само].

Щодо арбітражних рішень, винесених на основі норм lex mercatoria, то сьогодні їх можна назвати чимало.

Так, зокрема, у справі Sapphire International Petroleums Ltd. vs. National Iranian Oil Company арбітр міжнародного комерційного арбітражу застосував lex mercatoria замість національного права, посилаючись на те, що національне право може бути змінене державою і „часто є невідомим або недостатньо відомим для однієї зі сторін контракту” [11]. У справі Pabalk Ticaretvs. Ugilor/Norsolor арбітр вибрав безпосередньо lex mercatoria замість одного з національних правопорядків для вирішення спору. Цікаво, що таке рішення було пізніше оскаржене в Австрії і Франції, але суди цих держав дійшли висновку, що арбітр не перевищив своїх повноважень, вибравши lex mercatoria, і підтримали його рішення.

Особливо часто посилання на lex mercatoria можна зустріти в арбітражних рішеннях Міжнародної торгової палати (ICC). Якщо в міжнародній арбітражній практиці концепція lex mercatoria майже відразу почала завойовувати серйозні позиції, то досягти її визнання в національному праві держав виявилося набагато складнішим. Спочатку концепція lex mercatoria викликала велике недовір’я у національних судів. Зокрема, у справі Messageries maritimes (21 червня 1950 р.) французький касаційний суд виніс ухвалу, по якій „будь-який міжнародний контракт обов’язково повинен мати прив’язку до національного закону”.

Лише з початку 80-х рр. ХХ ст. національні суди поступово і не дуже охоче починають визнавати та застосовувати норми lex mercatoria. Відмітимо, що саме французькі суди одними з перших почали прихильно відноситися до lex mercatoria. За новим французьким Кодексом цивільного процесу (ст. 1496) арбітр застосовує до контракту право, вибране сторонами контракту, а за відсутності такого вибору він може застосовувати ті норми, які вважає найбільш доцільними. Як свідчить судова практика останніх років, французькі суди неодноразово підтримували арбітражні рішення, що базувалися на нормах lex mercatoria. Національні суди інших західноєвропейських країн континентальної системи також поступово почали брати приклад з французьких судів відносно lex mercatoria.

Відносно права США, котре належить до системи загального права, слід зазначити, що хоча американські арбітри не дуже схильні до використання lex mercatoria, проте американські суди навряд чи заперечуватимуть легітимність арбітражних рішень, в яких використане lex mercatoria. Як заявив американський Верховний суд в своєму рішенні у справі Mitsubishi Motors Corp. vs. Soler-Chrysler-Plymouth, Inc., „міжнародний арбітражний суд не повинен бути заздалегідь лояльним до юридичних норм будь-якої окремої держав”. Одноманітний торговельний кодекс (Uniform Commercial Code), який, на думку деяких американських юристів, є „кристалізацією lex mercatoriaі визнає, що lex mercatoria продовжує розвиватися і у такий спосіб „доповнюватиме кодекс” [12].

Найконсервативнішими щодо концепції lex mercatoria виявилися англійські суди, які тривалий час супротивилися цій концепції. З часом навіть вони почали схилятися до визнання lex mercatoria. Зокрема, у справі Ноті and Overseas Insurance Co. vs. Mentor один з англійських судів все ж таки визнав легітимність арбітражного рішення, винесеного відповідно до норм lex mercatoria.

ВИСНОВКИ. Виходячи з вищесказаного, можна підвести певні підсумки щодо питання про місце концепція lex mercatoriaв сучасній теорії і практиці міжнародного приватного права [2]:

По-перше, lex mercatoria— це реальність, а не міф, незважаючи на звинувачення цієї концепції в теоретичній сумнівності прихильниками юридичного позитивізму. До того ж вважається, що жодна теорія (юридичний позитивізм або будь-яка інша) не повинна обмежувати суддю або арбітра під час ухвалення рішення.

По-друге, виникнення lex mercatoriaє свідоцтвом нездатності міжнародного приватного права за допомогою одного лише колізійного методу ефективно виконувати функцію правового регулювання зовнішньоекономічних операцій. У цьому сенсі концепція lex mercatoria, з одного боку, складає серйозний виклик і альтернативу традиційному міжнародному приватному праву як праву, що базується на теоретичних принципах юридичного позитивізму, та доводить реальність існування автономного правопорядку, який тим же позитивізмом заперечується – поза державою немає права.

З іншого боку, lex mercatoria не може існувати без міжнародного приватного права, оскільки деякі важливі інститути контрактного права завжди повинні регулюватися не lex mercatoria, а національним законодавством за допомогою колізійного методу. Наприклад, такі питання, як договірна правоздатність, оподаткування, антитрестове законодавство і охорона навколишнього природного середовища завжди повинні регулюватися на основі закону країни суду (lexfori).

По-третє, lex mercatoria є новим явищем і знаходиться в процесі формування. Звідси недосконалість і недостатня визначеність цього права. В принципі, можна погодитися з юристами, які вважають lex mercatoriaм’яким правом” (softlaw), тобто сукупністю норм, котрі мають швидше не юридичну, а морально-політичну силу. Проте слід додати, що хоча lex mercatoria і може розглядатися як „м’яке право”, у той же час воно не є слабким правом і в умовах глобалізації стрімко розвивається у напрямі „твердого права” (hardlaw), тобто права perse.

По-четверте, lex mercatoria в очах транснаціонального комерційного співтовариства — зручніший і справедливіший засіб правової регламентації відносин, що виникають між суб’єктами цього співтовариства. Привабливість lex mercatoria для міжнародних комерсантів і представників ТНК пояснюється, в першу чергу, тим фактом, що його норми є відносно простими порівняно зі складністю національних правових систем. Крім того, lex mercatoria вважається справедливішим правом, оскільки відносини між, скажімо, двома бізнесменами з різних країн регулюються не на основі одного з правопорядків якогось одного бізнесмена за рахунок іншого, а на основі третього, автономного правопорядку, який однаковою мірою відомий обом бізнесменам.

По-п’яте, існування lex mercatoria є свідченням недостатньої уніфікованості національних правових норм, котрі регулюють комерційні відносини, ускладнені іноземним елементом. Щодо цього концепція lex mercatoria, яка є своєрідним спільним знаменником основних правових систем світу, зрештою виражає невідкладну потребу глобального цивільного суспільства в уніфікованих матеріально-правових нормах, здатних забезпечити адекватну регламентацію світової торгівлі, а також є віддзеркаленням одвічного прагнення людства до єдності та несе в собі значний гуманістичний заряд.

По-шосте, lex mercatoria виконує важливу функцію заповнення правового вакууму між різними національними правовими системами, а також між національним та міжнародним публічним правом.

По-сьоме, подальша доля lex mercatoria не зумовлена заздалегідь і в чималій мірі залежить від того, чи зможе міжнародне приватне право вийти з нинішнього кризового стану.

На погляд дослідників, можна передбачити три основні варіанти відповіді міжнародного приватного права на виклик lex mercatoria:

1.   Подальше зростання впливу lex mercatoria і відповідне зменшення авторитету міжнародного приватного права в середовищі міжнародних комерсантів і ТНК.

2.   Якщо міжнародне приватне право, насамкінець, справиться зі своїми проблемами і піде шляхом більшої уніфікації національних правових систем, тоді, ймовірно, відбудеться занепад концепції lex mercatoria, яка ще не встигла повністю сформуватися.

3.  Мирне співіснування і взаємодоповнення lex mercatoriaта міжнародного приватного права [2].

Реалізація останнього варіанту була б найбільш доцільною, оскільки зрештою між lex mercatoria і міжнародним приватним правом як науковими течіями існує тісний зв’язок, і вони не стільки заперечують один одного, скільки взаємодоповнюють і взаємозбагачують. Більш того, можна погодитися із професором А. С. Довгертом, стійким прихильником lex mercatoria, який розглядає зазначену концепцію як органічну частину „справжнього міжнародного приватного права”, котре має глобальну природно-правову природу. Проте, нині сучасний світ, як зазначалося вище, переживає могутнє, тектонічне зрушення у сфері економіки і культури, пов’язане з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального, від культури модерна до культури постмодерна, що не може не вплинути на зміст сучасного права. Методологічною основою постмодерністської науки і культури є „методологічний плюралізм” і навіть те, що Пауль Фейерабенд назвав „методологічним анархізмом”. Його методологічне кредо — все дозволено (anythinggoes!). Якщо говорити в цілому, то головним гаслом права епохи постмодерна є гасло „єдність у різноманітті” [Там само].

Позитивні та негативні наслідки даного підходу до сучасних процесів людство усвідомить і відчує лише з часом, в міру накопичення досвіду і знань про них. Поки що відбувається процес пізнання нового явища, яке має назву глобалізація, в надрах якої діють дві протилежні тенденції – інтеграції і дезінтеграції, намагання встановити Сполученими Штатами однополюсного світу з єдиним центром керування і заперечення з боку решти континентальних народів, насамперед в державах Європейського Союзу, Росії і Китаю, які намагаються розбудовувати багатополярний світ, де Сполученим Штатам відводиться роль не гегемона, а одного із світових векторів. Зазначене вище спричиняє посилення світоглядного протиборства, котре часом переходить в інформаційно-психологічне протиборство, аж до його крайньої форми – інформаційно-психологічної війни за свідомість як окремої людини, національного суспільства, так і свідомість людської цивілізації.

Література:

1. Trackman L. The law Merchant: The Evolution of Commercial Law. –Littleton, 1988. –P. 8.

2. Очерки международного частного права. Под ред. Проф. А. Довгерта. –Х.: ООО „Одессей”, 2007. – С. 70-130.

3. Тоффлер О. Адаптивная корпорация// Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология/ Под редакцией В. Л. Иноземцева. — М.: Аса-demia, 1999. — С. 458.

4. Лунц Л. А. Курс международного частного права: У 3 т. — М.: Спарк, 2002. — С. 47-48.

5. Карро Д., Жюйар П. Международное экономическое право. — М., 2002. —С. 4.

6. Goldman В. La lex mercatoria dans les contrats et l'arbitrage internationaux: realite et perspectives // Journal Droit international. — 1979. —№ 3. — P. 487.

7. Lando O. The Lex Mercatoria in International Commercial Arbitra­tion // International andComparative Law Quarterly. — 1985. — Vol. 34. —P. 747.

8. Wood P. Law and Practice of International Finance. — 1981. — P. 34.

9. Selden B. Lex Mercatoria in European and U.S. Practice: Time to Take aCloser Look// Annual Survey of International and Comparative Law. — 1995. — № 2.— P. 112.

10. Booysen H. Is International Law Relinquishing its exclusive public lawnature?// Tulsa Journal of Comparative and International Law. — 1997. — Vol. 4. — P.219.

11. International and Comparative Law Quarterly// — 1969. — Vol. 13. — P. 1011; See: Kurkela M. Letters of Credit Under International Trade Law: U.C.C., U.C.P. and Law Merchant. — 1985. — P. 14, 331.

12. Draetta U., Lake R., Nanda V. Breach and Adaptation of International Contracts. AnIntroductiontoLexMercatoria. USA, 1992. — P. 19.

Кузьменко Анатолій Михайлович,

к. ю. н., доцент кафедри міжнародного права

та порівняльного правознавства КУП НАН Україн

Дана доповідь була зроблена 17.02.2011 року в Київському університеті права НАН України на Міжнародній науково-практичній конференції „IVНаукові читання, присвячені пам’яті Володимира Михайловича Корецького, організованій КУП НАН України разом з Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Доповідь надрукована у збірнику наукових праць 2011 року:

А. М. Кузьменко.Концепція lexmercatoria і міжнародне приватне право: особливості інформаційно-світоглядного протиборства//IVНаукові читання, присвячені пам’яті В. М. Корецького: Зб. наук. праць/ КУП НАН України/ Редкол.: Ю. С. Шемшученко, Ю. Л. Бошицький, О. В. Чернецька, В. Н. Денисов. −К.: Вид-во Європейського університету, 2011. −С. 96-113.

Ukrainian English French German Polish Russian