Моя політика
Моя политика
Моя политика
В інформаційному протиборстві можуть брати участь не тільки держави у вигляді погоджених дій всієї системи органів законодавчої і виконавчої влади та окремих спеціалізованих державних виконавчих структур (насамперед спеціальних розвідувальних, контррозвідувальних, інформаційно-пропагандистських служб і навіть розвідувально-диверсійних підрозділів військ спеціального призначення,спеціалізованих на проведенні інформаційно-психологічних заходів і силового тиску на населення, командний і особовий склад збройних сил, правоохоронних органів і спецслужб супротивника), а й інші нерозвідувальні державні, громадські чи приватні організації як суто національні, так і транснаціональні, зокрема різних екстремістських, терористичних та інших радикальних спрямувань.
Розвідувальна діяльність – це, по-перше, елемент політики правлячих кіл; по-друге, різновид політичної практики держави‚ тобто особливий вид державної діяльності. Іншими словами, – це складова цілісного комплексу взаємопов’язаних та спеціально зорганізованих елементів специфічної діяльності для досягнення стратегічної або тактичної мети суб’єкта зовнішньої політики.
Вступ
Дослідження політичних, соціальних, правових, організаційно-управлінських механізмів державної інформаційної політики в умовах сучасного інформаційного протиборства і пошук шляхів їхньої оптимізації є важливими та актуальними.
Актуальність теми. Однією з важливих проблем зміцнення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави в сучасних умовах інформаційної глобалізації та розбудови інформаційного суспільства є розвиток і вдосконалення її правового забезпечення. У даному контексті слід нагадати, попри багаточисельні розмірковування і науково-фахові публікації, котрі розповідають про пониження ролі державних інституцій в управлінні повсякденного життя і розвитку суспільства, держава поки що реально залишається єдиною, хоча й зі звуженою, ніж у ХХ ст., монополією суспільно-політичною організацією, відповідальною і спроможною забезпечити сприятливе існування і прогресивний розвиток власних громадян і національного суспільства. З цієї причини в основу дослідження покладені результати вивчення низки доктринальних підходів сучасних провідних держав світу. Встановлено, що у сучасній юридичній теорії і практиці більшості держав поняття „правове забезпечення” використовується достатньо широко. В той же час його зміст, як самостійної правової категорії, що відображає специфічні сторони процесу пізнання правового забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави, досліджено ще недостатньо.
Цією статтею розпочинається цикл публікацій з висвітлення результатів досліджень проблем теоретико-методологічного і політико-правового забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави, а також політики безпеки в міждержавних і міжнародних відносинах.