Моя політика

Моя политика

„Правове забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави” як правова категорія

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Актуальність теми. Однією з важливих проблем зміцнення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави в сучасних умовах інформаційної глобалізації та розбудови інформаційного суспільства є розвиток і вдосконалення її правового забезпечення. У даному контексті слід нагадати, попри багаточисельні розмірковування і науково-фахові публікації, котрі розповідають про пониження ролі державних інституцій в управлінні повсякденного життя і розвитку суспільства, держава поки що реально залишається єдиною, хоча й зі звуженою, ніж у ХХ ст., монополією суспільно-політичною організацією, відповідальною і спроможною забезпечити сприятливе існування і прогресивний розвиток власних громадян і національного суспільства. З цієї причини в основу дослідження покладені результати вивчення низки доктринальних підходів сучасних провідних держав світу. Встановлено, що у сучасній юридичній теорії і практиці більшості держав поняття „правове забезпечення” використовується достатньо широко. В той же час його зміст, як самостійної правової категорії, що відображає специфічні сторони процесу пізнання правового забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави, досліджено ще недостатньо.

 

Мета доповіді – привернути увагу науково-фахових кіл України до проведення фундаментальних досліджень у сфері безпекознавства взагалі та теорії інформаційної безпеки зокрема.

Завдання – оприлюднити результати проведених автором останніх досліджень проблем інформаційної безпеки особи, суспільства і держави.

1. Безпека як явище і чинник формування функції держави щодо забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави

У доктринах інформаційної безпеки більшості сучасних держав поняття інформаційної безпеки особи, суспільства і держави розкривається як „стан захищеності національних інтересів конкретної держави в інформаційній сфері”. Виражаючи поняття „безпеки” через лінгвістичну форму „стан” фахівці не повною мірою розкривають внутрішній зміст наукової категорії „безпека”, оскільки в широкому загальнонауковому значенні досліджене явище природи і соціального життя охоплює не тільки стан, при якому відсутня або понижена до мінімуму небезпека, ризик, виклик або загроза сприятливому існуванню і прогресивному розвитку об’єкту захисту, а і функціонуванню відповідної системи, що створює такі умови й впливає на відповідні умови і чинники, які породжують відповідні небезпеки, ризики, виклики і загрози. У зв’язку з цим наукова категорія „безпека” охоплює також відповідну соціально корисну діяльність зі створення системи забезпечення інформаційної безпеки та системи цілеспрямованого вигідного управління (протидії) небезпеками, ризиками, викликами і загрозами.

З урахуванням цього поняття „забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави” повинне розглядатися як складна структура, котра включає як мінімум дві складові:

1) сукупність об’єктів захисту і суб’єктів, які забезпечують здатність недопущення спричинення шкоди сукупним національним інтересам (складовими елементами яких є життєво важливі інтереси особи, суспільства і держави) в інформаційній сфері як здібності „цілком можливої, дійсної, реально досяжною”;

2) діяльність суб’єктів із забезпечення здатності особи, суспільства і держави не припуститися спричиненню шкоди національним інтересам (як сукупності соціальних інтересів – особи, суспільства і держави), які знаходиться в гармонії на конкретно певному територіально-правовому просторі в інформаційній сфері як здібності „цілком можливої, дійсної, реально досяжною” [1, 2].

Звідси витікає, що перша складова цього поняття описує об’єкти і суб’єкти, котрі беруть участь у реалізації можливості недопущення шкоди національним інтересам, а також оперативну обстановку (тобто умови, в яких вони існують, розвиваються і функціонують), а друга — діяльність суб’єктів в даному напрямі в різних варіантах розвитку оперативної обстановки в інформаційній сфері.

Недопущення шкоди національним інтересам певного генерального суб’єкта міжнародних відносин („суверена” – суверенної держави) в інформаційній сфері та задоволення цих інтересів відносяться до числа найважливіших завдань сучасної держави. Як відомо, завдання суверенної держави визначають особливості формування її функцій, котрі, зі свого боку, є безпосередньою передумовою визначення цих завдань. У завданнях концентруються і перевтілюються дія економіки та політики на розвиток функцій держави. У свою чергу, функції держави є засобом виконання завдань.

2. Змістовна сутність і значення правової категорії „функції держави щодо забезпечення інформаційної безпеки” в епоху формування інформаційного суспільства

2.1. Загальна характеристика сутності категорії функції держави. Завдання забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави реалізується в рамках функції держави з аналогічною назвою. В теорії держави і права функції держави визначаються як „основні напрями внутрішньої і зовнішньої діяльності держави, в яких виражаються і конкретизуються її класове і загальнолюдське єство і соціальне призначення” [4]. При цьому розрізняються основні та неосновні функції.

Основні функції — це загальні, найважливіші напрями діяльності держави щодо реалізації корінних стратегічних цілей і завдань, котрі стоять перед державою у певний історичний період. Відомо, що основним функціям держави властива низка загальних рис [Там само]:

По-перше, в них найбільш опукло виявляється соціальне і загальнолюдське єство держави, її соціальне призначення. Достатньо зіставити, наприклад, такі напрями діяльності держави, як, з одного боку, наладка засобів зв’язку, забезпечення ремонту і будівництва доріг, робота транспорту, участь у міжнародних конвенціях про захист рослин від хвороб, боротьба з епідеміями тощо, а, з іншого боку — економічна, соціальна діяльність держави, здійснювана нею охорона прав і свобод громадян, всіх форм власності, правопорядку, оборона країни і т. ін.

По-друге, на відміну від численних державних функцій, здійснюваних, як правило, спеціально призначеними для цього органами (наприклад, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, вища освіта, фінансова діяльність, дипломатія, зовнішня торгівля і т. ін.), основні функції відносяться до діяльності держави в цілому, виконуються, хоча і в різній мірі, всіма або багатьма ланками державного апарату.

По-третє, з погляду свого змісту і структури основна функція має комплексний, збірний характер, вимагає системного аналізу. Вона утілює зосередження зусиль держави на одному з вирішальних, генеральних напрямів її внутрішньої або зовнішньої діяльності. Об’єктом зосередження зусиль держави є широке коло суспільних відносин в якійсь певній і значній сфері соціального життя.

Неосновні функції. Основні функції держави зумовлюються і групуються на найважливіших напрямах державного дієвого впливу на суспільні відносини. Разом з ними на досягненні спільно визначеної мети концентрується також й безліч інших функцій, іменованих неосновними функціями. Будучи складовими структурними частинами складних основних функцій, неосновні є окремими напрямами діяльності держави з виконання її завдань у конкретних сферах суспільного життя.

Правова категорія функції держави в сучасній юридичній науці розглядається як складне по своїй структурі внутрішньо суперечливе явище, котре вимагає аналізу його змісту з позиції філософських категорій єства і явища, основи та обґрунтовування, належного і сущого, структури та елементу тощо [8]. Зазначене явище включає соціальне призначення держави як основну і сутнісну сторону функції (зобов’язальнісне) і практичну діяльність держави з реалізації її призначення як динамічного елементу функції („сутнісне”).

У філософії „функція” в найзагальнішому значенні визначається як „зовнішній прояв властивостей якого-небудь об’єкту в даній системі відносин” [Там само]. Звідси витікає, що властивості імпліцітно (внутрішньо) властиві об’єкту і виявляються у процесі його функціонування, в його відносинах з іншими об’єктами. Причому у відносинах з іншими об’єктами виявляються не всі, а лише деякі властивості об’єкту. Зазначена обставина лежить в основі виділення конкретних функцій об’єкту, побудові їх системи, виходячи, по-перше, із сутнісних властивостей самого об’єкту, його потенційних можливостей і, по-друге, характеру предмету, з яким цей об’єкт вступає у відносини і на який він функціонально впливає.

Властивості держави, які безпосередньо породжують її ставлення до об’єктів функціональної дії, є підставою функції. Зазначені властивості об’єктивно властиві державі. До появи об’єкту функціональної дії вказані властивості існують як можливість, схильність, потенційна здатність [6].

Підставою функції забезпечення інформаційної безпеки сучасної держави є наступні її властивості:

1) демократичний і правовий характер державної влади з республіканською або монархічною формою правління;

2) наявність загальнонаціональних інтересів в інформаційній сфері, які частково не співпадають з національними інтересами інших держав світу;

3) наявність спеціального апарату влади і управління, покликаного протидіяти небезпекам, ризикам, викликам і загрозам національним інтересам в інформаційній сфері.

2.2. Особливості структури функції забезпечення інформаційної безпеки держави.Серед основоположних понять безпекознавства особливо виділяється категорія „забезпечення безпеки і оборони”,котра визначає більш узагальнену функцію держави у сфері безпеки і оборони . У даному словосполученні:

1)на рівні загально наукового значення – забезпечення— можна тлумачити як задоволення потреб та інтересів об’єктів захисту (держави, суспільства, народу, нації, юридичної чи фізичної особи, громадянина і людини), тобто:

а) надання відповідних ресурсів (енергії), необхідних для життя цього об’єкта захисту, його існування та розвитку;

б) створення сприятливих умов надійного функціонування механізмів, відповідальних за підтримання його життєздатності, – у цьому випадку визначається функціонування двох окремих груп елементів у сукупному механізмі:

1а) системи забезпечення і

1б) системи реалізації безпосередніх заходів безпеки та оборони України (а саме: заходів протидії шляхом надання спрямованого вигідного впливу на несприятливі чинники, тобто управління джерелами небезпек, ризиків, викликів і загроз, відбиття, придушення і знищення джерел і суб’єктів безпосередніх небезпечних посягань та протиправних, злочинних дій, спрямованих на завдання шкоди чи збитку);

2) у професійному значенні – „забезпеченняусіляка допоміжна діяльність суб’єкта, відповідального за безпеку (в цьому випадку громадян, українського суспільства і держави Україна), котра сприяє найбільш ефективному вирішенню покладених на політичні, правоохоронні, оборонні органи та спеціальні служби практичні завдання, зокрема у сфері державного управління, кадрове, інформаційне, матеріально-технічне, фінансове та інше подібне задоволення потреб керівних і виконавчих структур (підрозділів спецслужб), відповідальних за безпосередню реалізацію заходів безпеки та оборони — структур захисту об’єктів від несприятливих чинників та протидії чинникам матеріалізації небезпек, ризиків, викликів та загроз.

Функція „забезпечення інформаційної безпеки сучасної держави” є похідною від зазначеної вище безпекознавчої категорії „забезпеченнябезпекиі оборони”, тобто вона висвітлює у даному випадку лише інформаційний компонент безпеки як об’єкту дослідження безпекознавства. З цієї причини всі властивості безпекознавчої категорії „забезпечення безпеки та оборони” поширюється й на функцію „забезпечення інформаційної безпеки сучасної держави за принципом „від загального до часткового” і навпаки – результати, викладені у даній доповіді – на зазначену категорію безпекознавства – від часткового до загального.

Звідси виходить, що функція „забезпечення інформаційної безпеки сучасної держави”, подібно будь-якій іншій державній функції, також володіє складною структурою, котра включає, як мінімум, чотири елементи:

1) об’єкт спрямувань зусиль функції;

2) мета, на досягнення якої спрямована функція;

3) соціальне призначення держави;

4) фактична діяльність держави (в єдності з її принципами, способами, методами і формами) [6].

Біліше детально вказані елементи можна представити наступним чином:

2.1.1. Об’єктом впливу функції забезпечення інформаційної безпеки сучасної держави є об’єкти захисту:

1) люди,

2) соціальні об’єднання,

3) інформаційні ресурси (сукупність інформаційних даних і просто інформації),

4) інформаційна інфраструктура,

5) механізми даної держави та її зарубіжних партнерів – інших іноземних держав, міжнародних організацій і т. ін. Саме це ті об’єкти, на які спрямована наочно-практична діяльність сучасної держави щодо просування власних національних інтересів в інформаційній сфері, захисту їх від можливих небезпек, ризиків, викликів і загроз як внутрішнього, так й зовнішнього характеру.

Відомо, що інформаційна сфера утворюється сукупністю:

1) суб’єктів інформаційної взаємодії або дії;

2) власних інформаційних ресурсів (сукупності інформаційних даних та інформації), призначеної для використовування суб’єктами інформаційної сфери;

3) інформаційної інфраструктури, котра забезпечує можливість здійснення комунікації (обміну інформацією) між суб’єктами;

4) суспільних відносин, котрі складаються у зв’язку з формуванням, обробкою, зберіганням, передачею і розповсюдженням інформації, обміном інформацією усередині національного суспільства. При цьому кожна складова інформаційної сфери, у свою чергу, є також складним поняттям.

Так, суб’єкти інформаційної сфери є її найважливішою і системоутворюючою складовою. У даному випадку фізичні та юридичні особи (органи державної влади, політичні партії, громадські організації, господарюючі суб’єкти тощо) виступають як суб’єкти інформаційної сфери. Для реалізації своїх потреб або покладених на них функцій суб’єкти інформаційної сфери вступають у взаємозв’язки, різноманітність яких відображає всю безліч сфер людської діяльності [3].

Інформаційні ресурси (конкретні інформаційні дані або просто інформація) формуються суб’єктами інформаційної сфери як для себе, так і для інших суб’єктів комунікаційних відносин як на внутрішньому національному, так і на міжнародному рівні. Інформація включає змістовну і представницьку складові.

Змістовна складова інформації відображає її сутнісну сторону, пов’язану з віддзеркаленням реальної дійсності.

Представницька складова визначає форму представлення інформаційних даних та інформації в комунікаційних відносинах для передачі й забезпечення їх адекватного сприйняття споживачем [Там само].

Інформаційна інфраструктура є тим середовищем, яке забезпечує можливість отримання (збору, придбання, добування), обробки (у тому числі автоматизованої), зберігання, передачі інформаційних одиниць, розповсюдження інформаційних даних і інформації в суспільстві. Як й будь-яка інша інфраструктура суспільства, вона відображає досягнутий рівень розвитку суспільних відносин і науково-технічного прогресу, зокрема в області інформаційних і телекомунікаційних технологій. Таким чином, інформаційна інфраструктура суспільства утворюється сукупністю:

1) інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж зв’язку;

2) індустрії засобів інформатизації, телекомунікації і зв’язку;

3) системи формування і забезпечення збереження інформаційних ресурсів;

4) систем забезпечення диференційованого доступу до інформаційно-телекомунікаційних систем, мереж зв’язку та інформаційних ресурсів;

5) індустрії інформаційних послуг та інформаційного ринку;

6) системи підготовки і перепідготовки кадрів,

7) проведення наукових досліджень [Там само].

Суспільні відносини, що складаються в процесі отримання, обробки, зберігання, передачі та розповсюдження інформації та інформаційних даних, складають важливу частину життя суспільства, що безпосередньо робить вплив на його економічний і духовний розвиток. Вони є зв’язками, які виникають між суб’єктами інформаційної сфери в процесі їх наочно-практичної діяльності.

Основним об’єктом забезпечення інформаційної безпеки сучасної держави є його національні інтереси в інформаційній сфері, які репрезентують сукупність життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави.

Життєво важливі інтереси особи на сучасному етапі полягають у:

1) реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина,

2) забезпеченні особистої безпеки,

3) підвищенні якості та рівня життя,

4) духовному та інтелектуальному розвитку,

5) збереженні фізичного здоров’я.

Посилення міждержавної і міжцивілізаційної конкуренції в умовах інформаційної глобалізації та формування глобального інформаційного суспільства за наявності реального нерівномірного розвитку (так званого „цифрового розриву”) народів в рамках окремих національних суспільств висуває на першорядний пріоритет в системі державного забезпечення безпеки особи і суспільства на підвладній території саме вимогу підвищення якості та рівня життя, духовного та інтелектуального розвитку особи.

Життєво важливі інтереси суспільства включають:

1) зміцнення демократії,

2) формування інститутів громадянського суспільства,

3) досягнення і підтримання суспільної злагоди,

4) підвищення творчої активності населення,

5) духовне відродження національного суспільства і держави,

6) підвищення ефективності їх економічної діяльності.

Життєво важливі інтереси держави полягають у:

1) захисті конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності;,

2) встановленні політичної, економічної і соціальної стабільності;

3) підвищенні економічної ефективності та господарської діяльності громадян;

4) створенні умов для успішного проведення соціально-політичних і економічних перетворень національного суспільства;

5) безумовному виконанні законів і підтриманні правопорядку;

6) створенні умов для економічного, політичного і духовного розвитку всього суспільства, а також

7) організації міжнародного співробітництва на основі добросусідства і партнерства.

Досягнення життєво важливих інтересів сучасної держави в інформаційній сфері пов’язано із протидією існуючим небезпекам, ризикам, викликам і загрозам, під якими розуміється сукупність умов і чинників, котрі створюють небезпеку виникнення і матеріалізації несприятливих для життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави умов. Вище викладене свідчить, що об’єкт впливу даної функції є складним з точки зору реалізації завдань і досягнення цілей.

2.1.2. Мета функції забезпечення інформаційної безпеки полягає у просуванні національних інтересів сучасної держави в інформаційній сфері та протидії (цілеспрямованому вигідному впливі, управлінні) небезпекам, ризикам, викликам і загрозам цим інтересам. Дана мета визначає:

1) сутнісні властивості сучасної держави, які виявляються в процесі її фактичної діяльності щодо досягнення як тактичних, так і стратегічних цілей, а також

2) загальну спрямованість цієї фактичної діяльності. Ступінь досягнення поставленої мети може служити показником ефективності виконання даної функції сучасної держави.

2.1.3. Соціальне призначення сучасної держави визначається:

1) визнанням людини, її прав і свобод вищою цінністю, а дотримання та захист її прав і свобод — обов’язком держави;

2) спрямованістю політики держави на створення умов, котрі забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини;

3) визнанням і захистом приватної, державної, муніципальної та інших форм власності;

4) закріпленням ідеологічної багатоманітності та

5) світського характеру держави.

Не дивлячись на те, що дані постулати (засновані на атлантистській, англосаксонській традиції) нині домінують у світі, але не у всіх суспільствах континентальних народів Євразії вони однозначно сприймаються (особливо в питаннях пріоритетності особи перед державою і суспільством, світського характеру держави над клерикальним, а також в розумінні єства прав людини). Даний погляд на соціальне призначення держави активно нав’язується в сучасному міжнародному співтоваристві як найдосконаліша модель державного управління. Попри відсутності доктринальної єдності в міжнародному співтоваристві при оцінці сучасного рівня соціального призначення держави необхідно звертати безпосередню увагу на те, яке значення та зміст в її діяльності надається правам та свободі людини і громадянина.

Соціальний характер сучасної держави, як складова її соціального призначення, визначається в результаті вирішення протиріч між класом власників засобів виробництва, який по суті в посткомуністичних державах знаходиться на стадії формування, і класом найманих робітників. Соціальне призначення держави обумовлює загальну систему принципів, методів і засобів досягнення мети даної функції.

2.1.4. Фактична діяльність сучасної держави в області просування національних інтересів в інформаційній сфері та забезпечення безпеки цих інтересів полягає у:

1) розробці та реалізації відповідної державної політики;

2) залученні до її здійснення органів державної влади, громадських організацій і громадян;

3) використанні необхідних методів, способів і форм діяльності держави.

Реалізацію даної функції покладено на спеціальну систему забезпечення інформаційної безпеки, котра є частиною системи забезпечення національної безпеки. Система забезпечення інформаційної безпеки сучасної держави будується на основі розмежування повноважень органів законодавчої, виконавчої і судової влади в даній сфері, а також предметів ведення центральних (федеральних) органів державної влади та органів місцевого самоврядування (державної влади суб’єктів федерації у федеральній державі).

Основними елементами організаційної основи системи забезпечення інформаційної безпеки, наприклад, у північного сусіда – Російській Федерації – є: Президент РФ, Рада Федерації ФЗ РФ, Державна Дума ФЗ РФ, Уряд РФ, Рада Безпеки РФ; федеральні органи виконавчої влади, міжвідомчі та державні комісії, створювані Президентом Російської Федерації і Урядом Російської Федерації, органи виконачої влади суб’єктів Російської Федерації; органи місцевого самоврядування, органи судової влади, громадські об’єднання, громадяни, які відповідно до законодавства Російської Федерації беруть участь у вирішенні завдань забезпечення інформаційної безпеки РФ [5].

Президент федеральної держави керує в межах своїх конституційних повноважень органами і силами із забезпечення інформаційної безпеки держави; санкціонує дії щодо забезпечення інформаційної безпеки всієї держави; відповідно до законодавства держави формує, реорганізує і скасовує підлеглі йому органи і сили з забезпечення інформаційної безпеки всієї держави; визначає у своїх щорічних Посланнях Парламенту пріоритетні напрями державної політики в області забезпечення інформаційної безпеки всієї держави.

Парламентські палати (при багатопалатному парламенті) на основі Конституції держави, як правило, за поданням Президента і Уряду формують законодавчу базу в області забезпечення інформаційної безпеки країни.

Уряд держави в межах своїх повноважень і з урахуванням сформульованих в щорічних Президентських посланнях Парламенту пріоритетних напрямів в області забезпечення інформаційної безпеки держави координує діяльність органів місцевого самоврядування (федеральних органів виконавчої влади і органів виконавчої влади суб’єктів федерації, а також при формуванні в установленому порядку проектів бюджету місцевого самоврядування (суб’єктів федерації) на відповідні роки передбачає виділення коштів, необхідних для реалізації загальнодержавних (федеральних) і регіональних (місцевих) програм в цій області.

Рада Безпеки держави проводить роботу щодо:

1) виявлення і оцінки небезпек, ризиків, викликів і загроз інформаційній безпеці держави;

2) оперативно готує проекти рішень Президента держави із запобігання таких небезпек, ризиків, викликів і загроз;

3) розробляє пропозиції в області забезпечення інформаційної безпеки, а також

4) координує діяльність органів і сил із забезпечення інформаційної безпеки країни,

5) контролює реалізацію центральними (федеральними) органами виконавської влади і органами місцевого самоврядування (виконавчої влади суб’єктів федерації) рішень Президента держави в цій області.

Центральні (федеральні) органи виконавчої влади забезпечують:

1) виконання законодавства держави, рішень Президента і Уряду в області забезпечення інформаційної безпеки держави;

2) в межах своєї компетенції розробляють нормативно-правові акти в цій області та

3) подають їх в установленому порядку на розгляд і затвердження Президенту та Уряду.

Міжвідомчі та державні комісії, створювані Президентом і Урядом, вирішують відповідно до наданих їм повноважень завдання щодо забезпечення інформаційної безпеки держави.

Органи виконавчої влади місцевого самоврядування (суб’єктів федерації):

1) взаємодіють із центральними (федеральними) органами виконавчої влади з питань виконання законодавства, рішень Президента і Уряду в області забезпечення інформаційної безпеки держави, а також з питань реалізації загальнодержавних (федеральних) програм у цій галузі;

2) спільно з органами місцевого самоврядування здійснюють заходи щодо залучення громадян, організацій і громадських об’єднань до заходів сприяння у вирішенні проблем забезпечення інформаційної безпеки держави, вносять до центральних (федеральних) органів виконавчої влади пропозиції щодо вдосконалення системи забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави.

Органи місцевого самоврядування забезпечують дотримання законодавства держави в області забезпечення інформаційної безпеки держави.

Органи судової влади здійснюють правосуддя у справах про злочини, пов’язані з посяганнями на законні інтереси особи, суспільства і держави в інформаційній сфері, та забезпечують судовий захист громадян і громадських об’єднань, чиї права були порушені у зв’язку з діяльністю із забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави.

До складу системи забезпечення інформаційної безпеки держави можуть входити підсистеми (тобто складні складові елементи системи), орієнтовані на вирішення локальних завдань у даній сфері.

ПОПЕРЕДНІЙ ПІДСУМОК. Вище зазначене свідчить, що:

1. Державна функція забезпечення інформаційної безпеки має риси, властиві основним функціям держави:

1) в ній виявляється класове і загальнолюдське єство сучасної держави, її соціальне призначення;

2) виконання даної функції здійснюється багатьма ланками державного апарату;

3) функція має комплексний, збірний характер і для її дослідження потрібне застосування методів системного аналізу.

Таким чином, правова категорія „забезпечення інформаційної безпеки сучасної держави” відображає важливі специфічні риси процесу пізнання даного явища як однієї з важливих функцій держави. Функції держави здійснюються в певних формах і за допомогою спеціальних методів. Виділяються два види форм реалізації функцій держави: правові та організаційні, тобто позаправові (не пов’язані з правом).

2. Правові форми реалізації функцій держави необхідні для проведення заходів, котрі вимагають участі всього населення або більшої його частини. У цих випадках у формі закону або іншого нормативно-правового акту держава надає своїй волі загальнообов’язкове значення і доводить цю волю до всіх зацікавлених осіб та всього суспільства. Держава прагне реалізувати свою волю в конкретних владних відносинах, використовуючи для цієї мети правозастосування і правоохорону.

До неправових форм (не пов’язаним з правом) здійснення функцій держави відносять: організаційно-розпорядчу, контрольну, ідеологічну, виховну, інформаційно-технічну та інші види державної діяльності, які використовуються державою в процесі управління суспільством і забезпечення її функцій.

Правова форма реалізації функції забезпечення інформаційної безпеки держави є, по суті, основним напрямом діяльності державних органів з формування і використання права, правових засобів для досягнення функціональної мети.

Відомо, що правова форма реалізації функції держави зберігає всі основні функціональні елементи і є не менше складним явищем, ніж сама функція. Вона характеризується об’єктом, метою, соціальним призначенням і фактичною діяльністю держави щодо здійснення даної функції. Проте, на відміну від інших форм реалізації позаправових функцій фактична діяльність держави здійснюється за допомогою специфічних, властивих праву, засобів, методів і принципів. Обмеженість цих засобів, методів і принципів робить необхідним відповідне уточнення об’єктів і мети правої форми реалізації згаданої вище функції.

3. Мета правового забезпечення інформаційної безпеки полягає в ефективному використанні державою правових засобів для просування національних інтересів в інформаційній сфері та захисті цих інтересів від загроз внутрішнього і зовнішнього характеру. Зміст мети визначається, перш за все, змістом національних інтересів держави в інформаційній сфері та існуючими небезпеками, ризиками, викликами та загрозами цим інтересам.

4. Об’єктами правового забезпечення інформаційної безпеки виступають суспільні відносини, котрі виникають у зв’язку з конкретно-наочною діяльністю людей і людських об’єднань в інформаційній сфері та їх поведінкою.

5. Предметом цих відносин можуть бути права та свободи людини і громадянина, інформація, інформаційні дані та інформаційні ресурси, що становлять інформаційну інфраструктуру.

6. Фактична діяльність держави в рамках правового забезпечення функції забезпечення інформаційної безпеки має складну структуру, яка охоплює суб’єктів цієї діяльності, а також сукупність принципів, методів і правових засобів її здійснення. Зазначена діяльність виражається у вигляді послідовних стадій, кожна з яких відрізняється як суб’єктами діяльності, так і принципами, методами та правовими засобами, що використовуються.

7. Правове забезпечення правотворчості, реалізації норм права і вживання юридичної відповідальності як складової частини єдиного цілого правового забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і сучасної держави знаходяться між собою в тісному ієрархічному взаємозв’язку. Зазначений взаємозв’язок виражається в тому, що кінцеві результати дії одного виду правового забезпечення служать початком, підставою функціонування іншого. Кожний подальший вид правового забезпечення спрямований на досягнення цілей правового регулювання, яке не уявляється можливим реалізувати на попередніх стадіях правового регулювання. Важливою складовою частиною правового забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і сучасної держави є його нормативно-правове забезпечення, утворюване сукупністю правових норм, котрі регулюють відносини в даній сфері.

ЗАГАЛЬНИЙ ПІДСУМОК: категорія „правового забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави” відображає найістотніші риси правової форми реалізації відповідної функції сучасної держави і має складну структуру. Подальше дослідження цієї категорії вимагає розробки певного методичного апарату і може стати предметом самостійного наукового дослідження.

Література:

1. А. А. Стрельцов. Обеспечение информационной безопасности России. Теоретические и методологические основы: Монография. –М.: МЦНМО, 2002. –30 c.

2. А. А. Стрельцов. Правовое обеспечение информационной безопасности Российской Федерации как правовая категория/ Право и политика, 2001. –№2.

3. А. А. Стрельцов, Г. В. Емельянов. Информационная безопасность России. РАГС при Президенте РФ. -М., 1999. -С. 5.

4. Общая теория государства и права. Академический курс. –Т. 1. Теория государства/ Отв. ред.  М. Н. Марченко. -М., 1998. -C. 197.

5. Доктрина информационной безопасности Российской Федерации// Российская газета, 2000. -5 октября.

6. Проблемы теории государства и права/ Под ред. М. Н. Марченко. -М., 1999. -С. 144.

7. Исполнительная власть в Российской Федерации. Проблемы развития/ Под ред. И. Л. Бачило.    -М., 1998.

8. Философский словарь / Под ред. М. М. Розенталя, П. Ф. Юдина. -М., 1968. -С. 389.

Кузьменко Анатолій Михайлович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри

міжнародного права та порівняльного правознавства

Київського університету права НАН України

 

Доповідь оприлюднена 26 квітня 2012 р. на ІІІ Всеукраїнської наукового-практичної конференції „Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні” у Київському університеті права НАН України.

Доповідь надрукована: А. М. Кузьменко. „Правове забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави” як правова категорія// „Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні”: Зб. наук. пр. ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції „Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні”/ Київський університет права НАН України [редкол.: Ю. С. Шемшученко, Ю. Л. Бошицький, О. В. Чернецька та інші]. −К.: Вид-во Європейського університету, 2011. −С.

Ukrainian English French German Polish Russian