Моя політика

Моя политика

Аналіз соціально-правової регламентації діяльності новітніх і нетрадиційних культів у конкурентній боротьбі з публічною посткомуністичною владою України

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Розкриття проблемних питань, порушених у цій статті є продовженням оприлюднення автором результатів наукового дослідження проблеми сучасної розвідувальної діяльності суб’єктів міжнародно-правових і внутрідержавних відносин. Особливе місце у цьому контексті займають відповідні маргінальні транснаціональні та національні неурядові організації і угруповання, котрі утворюють відповідні групи „вигідного впливу і тиску” у конкурентній боротьбі з публічної владою за контроль над державою та управлінням суспільним розвитком в умовах глобалізації [1].

 

Яким би чином ми не ставилися до діяльності зазначених „груп вигідного впливу і тиску”, однак не можна не констатувати того факту, що вони реально існують, самостійно розробляють і пропонують суспільству або через них лобіюються відповідними політичними чи іншими транснаціональними силами моделі суспільних відносин, стратегічні напрямки і цілі, котрих мають досягатися сучасними національними суспільствами та людством взагалі. Тобто ці „групи”, як правило транснаціональні за характером, беруть участь у політичній боротьбі за владу, принаймні на національному, загальнодержавному рівні. Проти них офіційна публічна влада держави застосовує увесь комплекс державного апарату: ЗМІ, політико-адміністративні, правоохоронні структури, спеціальні служби. Якщо так, то у сучасній політичній боротьбі лідери „груп вигідного впливу і тиску” вимушені здійснювати як легальну, так і нелегальну діяльність, а останнє обумовлює застосування у відповідь публічній владі низки організаційних заходів, котрі за ознаками виконавчого механізму, методів і форм їх реалізації збігаються із заходами сучасної розвідувальної діяльності [2].

Нагадаємо, що за стратегічними завданнями сучасна розвідувальна діяльність здійснюється суб’єктами по чотирьох напрямках: 1) розвідувально-інформаційні; 2) здійснення прихованого вигідного впливу і тиску; 3) безпосереднього підриву; 4) створення розвідувальних позицій та забезпечення безпеки учасників розвідувальних операцій і заходів [3]. Автором висувається наукова гіпотеза, що засновники та лідери новітніх та нетрадиційних культів, щоб вижити у сучасних умовах ідеологічної і політичної конкуренції повинні мати весь обсяг необхідної інформації для прийняття рішень, здійснювати вигідний вплив і тиск на опонентів, завдавати шкоди своїм супротивникам і ворогам, а також мати відповідні позиції і безпечні умови реалізації своєї політики; у сукупності – це можна здійснювати лише у формі розвідувальної діяльності, хоча й не повній класичній – як це здійснює публічна влада держави.

У зв’язку з цим для аналізу будь-якої діяльності необхідно мати відповідний універсальний метод. Запропонований автором підхід полягає в тому, що певна діяльність розкладається на складові, котрим дається відповідна характеристика. У сукупності вимальовується відповідна картина, яка формує реальне уявлення про певний вид діяльності та надає можливість її класифікації.

Доцільно нагадати, що поведінка суб’єкта відносин у суспільстві регулюється або соціальними нормами, котрі живуть у „соціальній свідомості” індивідів, або правовими нормами (принципами), визначеними державою чи суб’єктами міжнародного права та актуалізованими у вигляді відповідних нормативних актів. З юридичної точки зору, спостерігається два види поведінки, котрі обумовлюють й відповідну характеристику діяльності. Існує правомірна і неправомірна поведінка. Правомірна – відбувається в межах принципів і норм (правил), визначених правом у формі Закону держави чи міжнародного договору (конвенції). Неправомірна – виходить за межі правової норми чи принципу. У залежності від правомірності чи неправомірності визначається певний рівень соціальної корисності тієї чи іншої діяльності. Таким чином, існують певні види соціально корисної діяльності та соціально не корисні види діяльності, котрі завдають шкоди як окремій особі, так і суспільству, державі в цілому.

В залежності від вище зазначеного юридична оцінка і соціально-правова регламентація діяльності представників новітніх і нетрадиційних культів повинна відбуватися за принципом рівня корисності її для окремої особи, суспільства та держави. В основу принципу повинно бути покладено положення про забезпечення безпеки, благополуччя, сприятливого розвитку і процвітання особи, нації, суспільства та держави. А саме, забезпечення:

·  морального, психологічного і фізичного здоров’я особи, народу, нації;

·  громадської безпеки та правопорядку;

·  національної (особливо її головного компоненту – державної) безпеки.

Характеристика діяльності повинна відбуватися за наступною схемою:

1.   Суб’єкт діяльності новітніх і нетрадиційних культів має відповідні потреби та інтереси, права і обов’язки, котрі закладають основи його правосуб’єктності та правоздатності. Які вони?

2.   Цілі діяльності визначаються потребами, інтересами, правами та обов’язками, – це кінцева мета, котру прагне досягти суб’єкт. Які вони?

3.   Завдання – визначаються потребами реалізації цілей, тобто це сукупність заходів та тактичних особливостей використання шляхів, напрямків, способів та інструментарію у досягнення цілі. Які вони?

4.   Об’єкт спрямувань діяльності визначається її метою і відповідними завданнями. З юридичної точки зору, у діяльності новітніх і нетрадиційних культів може бути визначений загальний, спеціальний та об’єкт проникнення. Які вони?

5.   Механізм реалізації завдань і досягнення цілі – визначаєтьсястворенням відповідної структури (організації в цілому чи її спеціального структурного підрозділу), котрий визначає відповідні сили (професійних адептів) та засобів (людських – агентів чи інших різновидів конфідентів; технічних – ЗМІ тощо; силової підтримки – парамілітарні чи інші воєнізовані групи спеціального призначення, кілери, груп впливу чи тиску на супротивників або ворогів тощо). Який він?

6.   Методи діяльності визначаються відповідною технологію, способами, порядком застування сил, засобів та іншого інструментарію для вирішення визначених завданнями проблем чи певних питань. Які вони?

7.   Форми діяльності – це зовнішній прояв функціонування відповідного механізму реалізації завдань і досягнення цілей у відповідності до застосованої сукупності методів. З юридичної точки зору, форми можуть виявлятися через відповідну правову і неправову поведінку, визначену, зокрема, дисциплінарними чи адміністративними нормативними актами, господарським, цивільним, митним, кримінальним та іншими кодексами національного права і нормативними актами міжнародного права. Які вони? 

Загальні положення щодо визначення соціального явища діяльності новітніх і нетрадиційних культів 

Культ (лат. cultus) – „...схилення перед чимось, безмірне звеличення або обожнювання чогось або когось” [4].

Неокульт – релігійна або містична організація, що виникла у другій половині ХХ століття.

Секта (лат. sekta – вчення, напрямок, від sequor – наслідую) – релігійна група (громада), яка відокремилася від пануючої церкви” [5]. Таке поняття, як „секта”, рідко використовується у сучасній науковій лексиці (вживається переважно у журналістиці або богословській літературі) [6].

Культ є більш широким поняттям, ніж секта. Нетрадиційні релігійні та містичні культи можуть мати вигляд:

·  релігійних організацій: „Церква Єднання”, „Діти Бога”, „Церква останнього заповіту”, „Богородницька церква”, „Церква Христа”, „Церква Ісуса Христа святих останніх днів”, „Біле Братерство”, „АУМ сінрікьо”;

·  курсів і центрів духовного удосконалення та розвитку можливостей: Гуманітарний центр Хаббарда, Інститут душі „Атма”, „Школа ізотеричних знань”, різноманітні школи з вивчення йоги;

·  філософських шкіл: „Новий Акрополь”;

·  шкіл східних бойових мистецтв: „Білий Лотос”;

·  можуть також набувати інших форм [7].

Існує значна кількість класифікацій нетрадиційних релігійних і містичних об’єднань, тому доцільно, на нашу думку, їх поділити наступним чином:

·  християнські, котрі ґрунтуються на Біблії як основному джерелі та на особі Ісуса Христа як центральній фігурі релігійної доктрини.: „Діти Бога”, „Церква Ісуса Христа святих останніх днів”, харизмати („Слово віри”, „Перемога”, „Рух віри”, „Жива вода”, „Церква нового покоління”, „Слово істини” та інші), „Церква Христа”, „Богородницька церква”, „Апокаліптична православна церква” тощо;

·  східного типу, являють собою синтез релігійних та містичних вчень, а саме: буддизму, індуїзму, даосизму, конфуціанства, сінто, йоги та фольклорних вірувань: „Міжнародне товариство свідомості Крішни”, „АУМ сінрікьо”, Сахаджа-йога, „Товариство трансцендентальної медитації”, рух Шрі Чін-Моя, групи послідовників Шрі Сат’ї Саї Баби, рух Ошо Раджніша, „Товариство Шрі Ауробіндо”, різноманітні буддиські течії (дзен-буддизм, тибетський буддизм, власне буддизм, ламаїзм) тощо;

·  синкретичні, котрі поєднують в собі положення західних (переважно християнства) і східних релігійних та містичних рухів: „Біле Братерство”, „Церква Єднання”, бахаїзм, „Церква останнього заповіту” тощо;

·  сатанинські, релігійний напрямок, котрий передбачає поклоніння якійсь демонічній істоті: „Церква Сатани”, „Храм Сета”, „Товариство Асмодея”, „Слуги Вельзевула”, „Чорне Братерство”, „Товариство Сатани”, „Чорне коло” тощо;

·  наукологічні, котрі поєднують в собі елементи різних наук, філософських течій, релігійних та окультних напрямків.: „Церква Сайєнтології”, „Новий Акрополь”, „Наука Розуму”, „Вогняна квітка”, різні психотехніки, Іванівство та інші;

·  містичні (езотеричні), котрі спираються на „езотеричні” та часто містять у собі „окультні” знання (для обраних): теософія, Агні-йога, магічні групи, послідовники Андрєєва, Бердника, Рерихів, групи спіритуального характеру та інші;

·  язичницькі (вчення містить положення давніх язичницьких релігій): „Рідна Віра”, „РУН Віра”, „Собор Рідної віри”, „Ладовіра”, „Ягновіра”, „Слов'янська релігійна громада”, орантійці, духоборці, Українська віра арійського обряду та інші [8].

Неокульти мають низку спільних елементів. Це, попри все, уявлення про час, що передував створенню культу, як про час, сповнений розгубленості та страждань. У цьому випадку завдяки вірі відкривається „велика істина”. Об’єднує ці напрямки також уявлення про засновника культу як про людину, якій відкрилася „велика істина”. Осмислення його особистості може бути різним.

На відміну від секти, культ не є початком розвитку секти, це самостійний тип релігійного феномена. Основні його ознаки – відсутність структури і зв’язки між віруваннями та іншими сферами життя. Також слово „культ” вживається для позначення початкової фази розвитку нової релігії, характерною ознакою якої є вимога повного розриву з існуючими релігійними традиціями. У цьому їхня відмінність від секти, що завжди орієнтується на повернення до щирих джерел віри, на збереження „давньої віри” в її чистоті. Проте культ постає як дещо нове, як „сучасніша”, „передова” релігія, поява якої позбавляє цінності та змісту традиційні вираження віри [9].

Для таких рухів неважлива спадкоємність з існуючими релігіями, вони не шукають у такій спадкоємності своєї легітимації. Однак культ, так само як секта, здатна до інституалізації. Водночас вороже ставлення оточення може спричинити перетворення секти на культ. Такій перехід полегшується наявністю загальних рис – відсутністю внутрішньої складної організації і запереченням принаймні деяких цінностей секулярного суспільства. Найчастіше культ або відмирає, або перетворюється на інституалізовану релігію. Вивчення механізму впливу релігій як символічної форми на соціальну поведінку дає змогу виокремити соціокультурні умови формування релігійного символічного світорозуміння, можливі способи маніпуляції релігійною свідомістю [10].

Таким чином, розуміючи як слабкі, так і сильні сторони цієї ментальної моделі світосприйняття, можна сприяти практиці використання релігій як ефективного, консолідуючого важеля в соціумі. Отже, у соціології релігії визначаємо такі типи релігійних організацій: культ, секта (іноді запроваджується підрозділ на секту в початковій стадії і секту як довгостроково існуючу організацію), деномінація (проміжну форму між сектою і формою) і церква [11].

У будь-якій ідеології новітніх релігійних рухів обов’язково наявне уявлення про те, що світ найближчим часом буде радикально змінений в результаті перемоги сил світла над силами темряви або навпаки. Носіями добра є представники неокульту на чолі з гуру.

Вся решта буде або знищена, або не воскресне, або буде підлегла віруючим, які стануть елітою нового світу. Така перспектива може бути привабливим моментом для тих, кого не влаштовує життєве становище. Більшість новітніх культів, на відміну від традиційних релігій, розгортають активну пропагандистську діяльність. Кожен сектант відчуває себе місіонером. Сектантами нерідко стають люди, які прагнуть до духовної чи релігійної активності, хочуть відчути свою значимість.

Інший привабливий момент визначив психолог Артур Джаноф: різні культи сходяться в одному — вони пропонують задовольнити дитяче прагнення до любові та захисту від реальності. Нерідко культи приваблюють людей з тяжкими психічними вадами і тих, що страждають від різних неврозів та жахів. Кількість таких людей нині внаслідок економічної та моральної кризи, а також соціальної незахищеності у сучасному суспільстві, – достатня.

Рівень розвиненості суспільної думки України щодо порушеної проблеми

Слід зазначити, що клімат для поширення нетрадиційних культів в Україні надзвичайно сприятливий. Це пояснюється нинішньою суспільно-психологічною та соціокультурною атмосферою; відторгненістю нових релігійних та містичних груп від традиції, що знаходиться під певним впливом традиційних церков; виключною активністю іноземних місій та їхніми фінансовими можливостями, що значно перевищують ті, котрими оперують традиційні церкви. У більш широкому контексті причина бурхливої активізації неокультів — загальна орієнтаційна, світоглядна криза євроцентристської цивілізації, що спричиняється до спроб синтезу західної та східної релігійних традицій та інтенсифікує релігійні експерименти взагалі; загальна духовна криза, брак стрижневих ідей та загальнозначущих цінностей; розрив у соціальному досвіді та ціннісних засадах між поколіннями; ослабленість історичних церков і нерозвиненість їхньої місіонерської структури. Щодо населення України – це болісний кардинальний злам внаслідок розпаду „радянського суспільства”: звичного попереднього способу життя, відчуття безпеки, моральної і психологічної розгубленості, певної втрати духовності, зневіри у звичні національні духовні цінності, намагання відійти від старих стереотипів мислення, переосмислення нових суспільних моделей життя, пошук шляхів виживання, виходу із глобальної суспільної кризи.

У релігійному житті українського суспільства виявились і постійно зміцнюються суперечливі тенденції, котрі дістають неоднозначну оцінку громадської думки, нерідко зустрічають активне неприйняття нових ідеологій з боку частини населення, що може призвести до конфліктів у міжконфесійних та державно-церковних відносинах. Практика деяких з неокультів викликає суперечливу реакцію громадськості та представників засобів масової інформації, зумовлює занепокоєння традиційних церков, а також призводить до створення громадських об’єднань, котрі наполягають на обмеженні діяльності новітніх релігійних рухів на тій підставі, що вони вдаються до неприпустимих засобів впливу на свідомість та психіку людей. Висловлюється також думка, що поширення неокультів має негативний вплив на ціннісні, традиційні засади культури та морального стану суспільства. Заради об’єктивності слід сказати, що такі негативні тенденції насправді частково тісно пов’язані з появою та поширенням у нашій державі новітніх, не укорінених у традицію і ментальність населення, неокультів. Вони мають незвичні для більшості нашого населення ціннісні засади.

На жаль, у суспільній свідомості нашої держави ще немає достатнього розуміння, науково підтвердженого знання про проблему, рівня її загрозливості та важливості впровадження термінових заходів для вирішення питань забезпечення безпеки.

Так, у багатьох гуманітарних ВУЗах порушена автором проблема висвітлюється поверхово, деяким студентам, які виявляють бажання займатися проблемою деструктивної діяльності новітніх культів, ставляться різні перешкоди. Наприклад, у Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова одному студентові (тут і надалі з етичних мотивів прізвища не називаються), який мав намір написати дипломну роботу про діяльність деструктивних сект, це просто заборонили, мотивуючи тим, що тема зараз неактуальна. Одна співробітниця Інституту філософії НАН України заявила, що негативними моментами на протязі історії супроводжувалась діяльність багатьох релігій, наприклад, діяльність католицької iнквiзицiї, і, таким чином, не варто упереджено ставитися до діяльності неокультів.

У восьмому номері журналу „Людина i світ” за 1996 рік вийшла стаття „Новий вік: ознаки занепаду чи сходження?” Автор цієї статті стверджує: „Мабуть, в ідеалі взагалі варто було б відмовитись від вживання термінів „тоталітарні секти та культи”, „деструктивні секти”, „квазiрелiгiї” як у науковій літературі, так i в публіцистиці, та замінити їх нейтральним визначенням на зразок „нові” або „нетрадиційні релігійні течії”, а поки, де це необхідно, поняттями „групи або рухи „Нового віку”. Не зовсім зрозумілою є позиція автора: далеко не всі неорелiгiї є деструктивними, а лише ті, що несуть певну небезпеку для їх адептів та для суспільства.

Тішить той факт, що не всі науковці поділяють таку точку зору. Наприклад, відомий український вчений, професор, доктор філософських наук Калiнiн Ю.А., який тривалий час очолював кафедру релігієзнавства Київського університету iм. Т.Г. Шевченка, щодо цих об’єднань мав зовсім іншу точку зору. Він неодноразово підкреслював соціальну небезпеку, що створює діяльність деструктивних культів. Ті ж самі думки висловлювали і його колеги – викладачі кафедри релігієзнавства Суярко В.А., Ярмиш Г.Г. та інші науковці. Таку ж позицію відстоюють викладач Міжнародного інституту лінгвістики та права Римаренко І.В. та фахівець з проблеми неокультів, викладач Духовної академії УПЦ Петрик В.М., які систематично висвітлюють в різних періодичних виданнях діяльність деструктивних культів. Так, зокрема, Петрик В.М. на проблему відповідає так: „Вогнища iнквiзицiї давно згасли, католицька церква докорінно реформувалася, а соціально небезпечні моменти, котрі породжуються діяльністю деструктивних культів у даний час, залишилися”.

Аналіз телепрограм, проведений експертами УЦЕПД, свідчить: присутність неохристиянських культів у телеефірі є систематичною і щоденною. Загальна тривалість програм неорелігійного спрямування на каналах українського телебачення сягає 10-12 годин щотижнево. Натомість на православне мовлення припадає не більше 2-х годин на тиждень (разом з культурологічними програмами). Якщо до цього додати потужні видавничі можливості неорелігійних структур, пропаганду їх діяльності у друкованих засобах масової інформації — включаючи і державні, а також постійну присутність в Україні зарубіжних місіонерів, то буде очевидним той факт, що традиційні, зокрема православні, йнеорелігійні організації перебувають у фактично нерівноправному становищі щодо присутності в інформаційному полі України [12]. Обмеженість присутності традиційних церков у інформаційному просторі зумовлює і фактично обмежує права громадян на свободу совісті — внаслідок відсутності вільного доступу до інформації, а отже — вільного вибору у віровизначенні.

Таким чином, порушена проблема більш ніж актуальна, Тому автор подає своє бачення порушеної проблеми і викладає результати свого дослідження через розроблену власну методику. 

Засновники та керівники неокультів як суб’єкти конкурентної боротьби за владу над суспільством

Засновник (керівник) неокульту може визнаватися або реально бути великим пророком, видатним філософом, мудрим гуру чи видаватися живим богом. Він передає своїм прихильникам певну „істину”, котра гарантує спасіння всім тим, хто повірив у неї, за умов виконання певних вимог, різних заборон, табу, на чому наголошує засновник культу.

Аналіз історичних умов виникнення сучасних неокультів, можна класифікувати їх засновників за наступними характеристиками:

1) колишні діячі традиційних церков, вчені філософії, культурознавці, етнографи та інші представники гуманітарних наук, які займаючись професійною діяльністю пішли „далі” в розумінні божественного початку та устрою всесвіту, розійшлися у поглядах із традиційними теологічними науками канонічних церков. У даному випадку культи, утворені ними, знаходяться на межі між протестантизмом і неокультизмом. Діяльність більш поміркована;

2) особи з авантюристичними здібностями,які мали поверхові знання з теології, історії розвитку церков і т.ін. Для реалізації власних амбіцій і потреб (робити гроші, панувати над людьми, прорватися на вищі елітарні рівні, очолити управління суспільствами, націями тощо), як правило, вони експлуатували антикомуністичну спрямованість своїх теорій, що у роки „холодної війни” привертало увагу ЦРУ та інших спецслужб. Використовуючи свої зв’язки зі спецслужбами, вони робили кар’єру „бога”. Після припинення блокового військово-політичного протистояння в світі у 1991 року, набувши великого економічного капіталу і всесвітньої відомості, вийшли з-під контролю спецслужб і проводять власну „світову політику”.

Наочним прикладом є засновник „Церкви Муна” – „Церкви Єднання” – Мун Сен Мен: у серпні 1946 року японські окупанти заарештували його та посадили за грати; у 1955 році Сен Мен знов опинився на лаві підсудних у КНДР „за полігамію та сексуальний розбрат”; втік до Південної Кореї, де був завербований Центральним розвідувальним управлінням ПК, згодом – ЦРУ США; використовуючи зв’язки у вказаних спецслужбах з 1957 року розпочав свою проповідницьку діяльність у США, у 1971 році переїхав на постійне проживання до Сполучених Штатів, де заснував не лишу власну „церков”, а й могутню „економічну імперію Муна”. Нині контролює значну частину світового південнокорейського бізнесу [13];

3) особи з психічними вадами, які вийшли з традиційних церков чи долучилися до релігійно-містичної діяльності за інших обставин. Як правило, очолювані ними угруповання мають найбільшу загрозу для особи, суспільства і держави. 

Цілі, завдання та об’єкти спрямувань діяльності представників неокультів

Цілі мають подвійний характер: офіційно заявлені – проповідування свого вчення та забезпечення спасіння для своїх адептів на випадок „приходу кінця світу”; реальні – влада і гроші, панування над людьми.

Завданняпідпорядковуютьсяреалізації реальної та офіційно заявленій цілі.

Об’єкт спрямувань:загальний – суспільна свідомість; спеціальнийсвідомість конкретної особи; об’єкт проникнення – конкретна людина, певна соціальна чи етнічна група, політичні партії та громадські організації, державні установи, правоохоронні органи і спецслужби, центральні та місцеві органи влади і управління.  

Механізм реалізації політики неокультів 

Як правило, угруповання, що досліджуються, постійно піклуються про власну безпеку у зв’язку з тим, що вони діють у дуже конкурентному середовищі та мають різноманітних опонентів. У малочисельних утвореннях всіма питаннями займається керівник секти або певна група наближених до нього осіб.

Керівники угруповань, визнаних публічною владою держави як деструктивні, або тоталітарного (суворо закритого) типу мають при собі не лише окрему особу, яка відповідає за внутрішню безпеку та порядок у організації, а й створює навіть кваліфіковану службу безпеки з розвідкою, контррозвідкою, фізичною охороною і розгалуженою агентурною мережею, в т.ч. агентурою впливу у політичних, дипломатичних, ділових, наукових, військових, урядових колах держави та у міжнародних структурах. 

Методи та форми діяльності представників неокультів і сучасна політична боротьба 

Дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених та дослідників свідчать про те, що нині не лише існує реальна загроза, а відбувається процес зрощення неокультів з політикою. Є всі підстави вважати, що у цій ситуації діяльність новітніх і нетрадиційних культів виявляє ознаки здійснення одних із найгостріших і, можливо, найефективніших заходів безпосереднього підриву та вигідного прихованого впливу і тиску – ідеологічної диверсії, підконтрольної спецслужбам, насамперед США як одноосібній супердержаві, котра отримала перемогу в ідеологічній конкуренції з комунізмом, а зараз розгортає на світовій арені непримиренну боротьбу з іншими антиімперіалістичними, антиглобалістськими, антиамериканськими та антисіоністськими рухами, прагне забезпечити одноосібне домінування на світовій арені шляхом нав’язування ліберальної моделі американського зразка організації сучасних національних суспільств іноземних держав і утворення новітньої „американської світової імперії”.

За наявними у автора даними, на початку 90-х років ЦРУ США розробило програму розвідувальної діяльності „HUMINT”, згідно з якою організації новітніх і нетрадиційних культів розглядаються як канали проведення розвідувальних заходів і операцій щодо іноземних опонентів Сполучених Штатів. Зокрема, мормони розглядаються як перспективний канал надходження конфіденційної інформації [14]. Вищевказане свідчить про їх можливе використання американськими та іншими іноземними спецслужбами, нерозвідувальними урядовими та закордонними недержавними організаціями для створення механізму втручання у внутрішні справи нашої держави і проведення на її території повномасштабної розвідувальної діяльності, в тому числі й розвідувально-підривного характеру. Не є великим секретом, що в Україні та інших державах Центральної, Східної і Південної Європи та СНД відбуваються керовані із Вашингтону із залученням місцевих прихильників американської ліберальної моделі суспільного розвитку стратегічні заходи „декомунізації” посткомуністичних суспільств. Однією із форм є „оксамитові”, „помаранчеві”, „трояндові” та інші кольорові революції, котрі спостерігалися у державах Східної Європи, Югославії, Прибалтики, Грузії, Україні, невдалі масові заворушення населення у Киргизстані та Узбекистані. Фахівці з неокультів, правоохоронні органи та спецслужби серед активних учасниками масових політичних акцій опозиційних („демократичних”) сил до посткомуністичної публічної влади постійно фіксують представників неокультів, керованих іноземними місіонерами.

Автор ще раз змушений повторитися, що сутність, мета і завдання ідеологічної диверсії викладені одним із головних ідеологів підривної діяльності проти СРСР, першим директором ЦРУ США Алленом Даллесом, який ще у 50-ті роки ХХ століття зазначив наступне: „...В управлінні державою ми створимо хаос и безладдя... Ми станемо непомітно, але активно сприяти самодурству чиновників, хабарникам. Безпринципність, бюрократизм і зволікання підніматимуться до рівня благодаті... Чесність і порядність висміюватимуться і вони нікому не стануть потрібні, перетворяться у пережиток минулого. Хамство і наглість, брехня і обман, пияцтво та наркоманія, тваринний страх одного перед іншим та безсоромність, зрадництво, ворожість народів, насамперед ворожість і ненависть до росіян, – все це ми будемо спритно і непомітно культивувати, все це розквітне махровим кольором... [15]”

Історичний досвід таємного протистояння в роки „холодної війни” також засвідчив, що стратегія Заходу‚ зокрема США‚ щодо колишнього Радянського Союзу мала антагоністичний і достатньо жорсткий характер. Сприйняття цієї стратегії під таким кутом зору диктувалося причинами ідеологічного порядку. В цих умовах була необхідна тверезість самооцінки і гнучкість політики‚ об’єктивного ставлення до опонента та його можливостей. Проте‚ таких якостей не доставало радянському керівництву.

Американський соціолог культури Дж. Белл стверджує, що в умовах глобалізації утворився небезпечний розрив (несумісність) протестантських духовних цінностей, що забезпечили саму можливість утвердження капіталізму в світовому масштабі, та, що нав’язуються з допомогою реклами (особливо останнім часом) установками масової культури сучасного суспільства споживання. Нинішнє споживчо-гедоністичне ставлення до життя прямо протилежно аскетично-трудовому духу раннього і класичного капіталізму, блокує самовідтворення його ідейно-мотиваційних основ і всього західного соціокультурного типу.

Але набагато більш гострим, ніж у межах самого Заходу, культурне протиріччя виявляється в планетарному масштабі. Отут усе більше загострюється нездоланний конфлікт між специфічними ідейно-ціннісно-мотиваційними підставами традиційних цивілізацій і псевдоцінностями комерціоналізованої квазікультури одномірного суспільства масового споживання. Тієї квазікультури, чия американізована продукція виробляється не в ім’я цілей культури, орієнтованих на цінності істини, добра і краси, а в ім’я одержання прибутку в системі розширеного відтворення.

А оскільки зміст цієї масової культури є суто економічний, то для неї не має значення, з яким ідейно-ціннісним матеріалом працювати, аби дістати максимальний прибуток. При цьому масова квазікультура виступає в якості антигуманного та антикультурного початку і прямо суперечить базовим ціннісним установкам усіх цивілізацій, у тому числі й Західної.

Таким чином, можна сказати, що основна мета культурно-ідеологічної глобалізації, що нині відбувається, – створення в масштабах усього світу нової людини, яка легко піддається впливу, керованої через засоби комунікації з єдиного культурно-ідеологічного Центру.

Глобалізація у сфері ідеології зачіпає також і релігійну сферу. Нині фахівцями зафіксовані ознаки того, що глобалісти прагнуть здійснити певну уніфікацію релігійних і національно-культурних цінностей під реалізацію свого всесвітнього проекту. У зв’язку з цим, зазначений процес нині наштовхується на несприйняття континентальними народами Євразії атлантистських цінностей і способу життя. Раціоналізм, дух торгашества та індивідуалізм глобалістів наштовхується на духовний початок континентальних народів Євразії, в основі якого завжди була ідея, а не економічний розрахунок, колективізм та вождізм. Доцільно зробити відповідне роз’яснення. Ініціатори нинішньої глобалізації мають подвійне ставлення до змісту ліберал-демократичної ідей.

Так, ліберал-демократизм для американців в реалізації зовнішньої політики США заснований на „панамериканському шовінізмі” – „Америка понад усе!”; „Народи світу живуть погано, тому що вони не визнають американські цінності та американський спосіб життя”; „Америка зобов’язана здійснити світову месію...”.

Ліберал-демократизм для іноземних аборигенів заснований на визнанні носіями цієї ідеології із числа представників еліти континентальних націй (апологетів або агентів впливу глобалістів) меншовартості власних національних (насамперед духовних) цінностей, корисності плазування перед усім американським та доцільності за допомогою американських друзів перевиховувати населення власної держави, позбавляючи його рудиментів, успадкованих із минулих режимів, і запровадити до його свідомості американські стандарти способу життя, ліберальні цінності, навіть всупереч внутрішній природі континентальних народів, які населяють Євразійський простір. У цьому випадку робиться ставка на організацію спрямованого прихованого впливу на прозахідно налаштовані сили в політичних і ділових колах, на представників системи освіти та виховання, а також на молодь.

Як наслідок для України – православні духовні цінності, які є історичною першоосновою у формуванні решти загальнонаціональних духовних цінностей, способу життя, сприйняття світу і мислення, визначаються як такі, що не визнані авторами англосаксонського цивілізаційного проекту як основоформуючі елементи нової суспільної ідеології у посткомуністичних суспільствах. Причиною такої їх оцінки може бути той факт, що православні духовні цінності були вже скомпрометовані активним використанням радянським режимом для формування особливої спільності „радянський народ” та відповідного „радянського менталітету”, заснованого на приматі „колективізму”, „радянського патріотизму”, вождізмі” тощо. З цієї причини православні духовні цінності, поряд з іншими духовними цінностями нашого народу, на думку глобалістів, можуть стати на заваді впровадженню ліберальної ідеології та ринкових економічних відносин в Україні та у суспільствах інших нових посткомуністичних держав.

З цієї причини православні та інші національні духовні цінності стають об’єктом ворожих посягань: критики, висміювання, паплюження, ревізування або відкритого придушення з боку ідеологічних конкурентів. Нинішнє загострення протиріч, приміром, у сучасних міжконфесійних відносинах православної церкви частково обумовлено й глобалізаційними процесами, тобто зовнішнім чинником. Зазначене виявляється в діяльності окремих представників новітніх культів, так званих „модернізованих церков”, утворених в США, як правило, за участю ЦРУ та інших американських спецслужб для використання в роки „холодної війни” в таємних операціях проти носіїв комуністичної та інших нелояльних до Сполучених Штатів ідеологій. В діяльності керівників сучасних угруповань новітніх культів в Україні, зокрема афро-американського (Посольства божого), корейсько-американського (Церква Муна) походження, спостерігається прагнення:

·  нав’язати населенню нашої держави природно невластиві модернізовані теологічні уявлення про світ, бога, людину, сім’ю, суспільство, владу і державу, – тобто змінити свідомість народу, нав’язати інші цінності життя;

·  постановити їх у психологічну та економічну залежність від керівництва угруповання, тобто здійснюється спеціалізований психологічних тиск на адептів за допомогою найсучасніших методик психології в галузі управління свідомістю великими масами народу; постійне психологічне спонукання обов’язкового внесення грошових пожертв у зростаючих масштабах на користь „церкви”;

·  здійснювати приховане спостереження і керування поведінкою української пастви, в тому числі й в періоди підвищеної соціально-політичної напруги в суспільстві, таким чином втручаючись у внутрішні справи Української держави (найбільш характерно було виявлено у „Білому братерстві”).

Саме з цієї причини значна група впливових політиків-лібералів, так званої „євроатлантичної орієнтації”, сприяє поширенню та зміцненню позицій іноземців–лідерів новітніх і нетрадиційних культів, американського походження, в тому числі тоталітарного та деструктивного характеру. Не цураються ці політики також їхньої фінансової і політичної підтримки під час передвиборних кампаній та інших політичних акцій. Вітчизняні та закордонні ЗМІ періодично повідомляють про зв’язки окремих представників „Нашої України” і БЮТ з лідерами неокультів, котрі діють в України [16].

Зазначена діяльність, якщо не завдає помітної шкоди одразу, то принижує роль традиційних церков, вносить відповідний додатковий розбрат у душі віруючих, примушує відходити їх від сповідання вірувань традиційних для України церков.

При проведенні своїх масових заходів керівники неокультів нерідко використовують останні досягнення науки та техніки. Особливу увагу приділяють вивченню психології в галузі психологічних методів впливу і управління великими масами народу. Часто використовуються особливі методи впливу на психіку, гіпноз, екстрасенсорику і навіть спеціальні апарати, створені для прямого впливу на мозок, котрі підключаються до комп’ютерних мереж. Проте, СБ України та інші правоохоронні органи України у відсутності політичної волі з боку вищого керівництва держави не проводять достатніх заходів щодо документування і правого припинення зазначених фактів. Вони, у кращому випадку, обмежуються лише оперативним спостереження за процесами.

Автор ще раз наголошує на тому факті, що більшість з неокультних рухів виникло на території США штучно за участю американських спецслужб для боротьби зі всесвітнім комунізмом. Нинішній їхній деструктивізм полягає в тому, що з самого початку зазначені угруповання створювались для розвалу, привнесення негативів у суспільні відносини та у свідомість людей. Крім того, набувши значного фінансового капіталу і високого суспільно-політичного впливу в США та світі в цілому, сучасні керівники зазначених структур, на зразок „Аль-Каїди”, частково вийшли з-під контролю спецслужб і здійснюють власну зовнішню політику з амбіціями на монопольне управління світом. Від негативних наслідків їх діяльності нині потерпають й колишні європейські партнери американців по „холодній війні”.

Так, на відміну від України „неокульти” визнані у Франції, Німеччині, Росії, інших іноземних державах як шкідливі для суспільної моралі та здоров’я. Так, французькій спеціальній службі „РЖ” (політичного розшуку), контррозвідці ДСТ і загальнодержавній розвідці ДЖСЕ законодавчо надано право оперативно контролювати та припиняти діяльність подібних тоталітарних сект та організацій з метою викриття, попередження, припинення чи зниження їхнього негативного впливу на французьке суспільство [17]. Аналогічні повноваження має німецька федеральна контррозвідка БФФ і розвідка БНД та російські відповідно ФСБ і ФСК. В нашій державі на відміну від інших нещодавно керівник однієї із сект навіть призначався головою Служби безпеки України. Це дуже неоднозначна і знакова подія для проблеми, що досліджується. У світовій практиці кадрової політики спецслужб подібного не траплялося.

Щодо особливостей методів, котрі застосовуються під час ритуальних заходів неокультовими організаціями, необхідно зазначити, коли людина переживає моменти екстазу, зокрема й релігійного, в її організмі виробляються ендорфiни — речовини, подібні до наркотичних. Саме вони створюють відчуття щастя, польоту. Наприклад, ендорфiни виробляються організмом жінок під час пологів. Окрім знеболювання, вони також служать своєрідною винагородою організмові за зусилля, допомагаючи повніше відчути щастя материнства та гармонію зі світом. Схожими відчуттями супроводжується творча діяльність. Ще ці почуття добре знайомі альпіністам. Ризик, важка праця, кисневий голод. На верхівці — екстаз та почуття богоподiбності. Заради кількох таких хвилин багато хто готовий жертвувати всім.

Значну частину членів новітніх релігійних та містичних об’єднань можна порівняти з наркоманами, які готові на все заради чергової дози. Наркоман досягає екстазу, просто вводячи шприц у вену. А названі об’єднання нерідко запозичують з арсеналу східних релігій різноманітні психотехніки, що допомагають впливати безпосередньо на центр задоволення в мозку. До неорелігійних груп людей приводять різні мотиви — невдоволення життям, прагнення до самопізнання, бажання виділитися з натовпу. Проте потім ті та інші потрапляють на бiохiмiчний „гачок”.

Страх — головна зброя тоталітарних культів. Страх людини перед самотністю після тривалого перебування у громаді, де вона не могла на самоті залишитися зі своїми думками. Страх перед самостійним життям, котре здається неможливим після обмеженого світу релігійної громади. Страх перед переслідуванням, а в деяких випадках i фізичною розправою, на що здатні „брати та сестри”, які так захоплено закликають до „загальної любові”.

До основних деструктивних ознак культового устрою релігійної або містичної групи тоталітарної спрямованості можна віднести [18]:

·  групову ізоляцію (ізоляція групи, ізольована група), що призводить адептів до усвідомлення власної групової надзвичайності;

·  наявність директивного лідера, який орієнтує групу за вигідним для себе напрямом у прийнятті колективного рішення;

·  однорідність (гомогенність) групи, що має розвиток внаслідок недопущення (часто лідером) існування різних думок або цінностей;

·  відсутність визначених процедурних норм, особливо у ситуації емоційного напруження або стресу [19].

Наслідками домінування групового мислення стають такі загальні негативні характеристики:

·  формується завищена оцінка влади (могутності) групи, що включає ілюзію невразливості та віру в групову мораль;

·  адепти отримують впевненість, що навіть у ситуації стресу членство у групі є раціональним; з’являються групові стереотипи, що беззастережно підтримуються всіма;

·  культивується примус (груповий тиск) заради підтримання групової однорідності, що, як правило, включає самоцензуру, ілюзію одностайності, тиск на вільнодумство тощо.

Внаслідок постійної психологічної обробки з боку лідерів у тоталітарних сектах відбувається трансформація групової свідомості її членів i виникають певні моделі групового мислення.Розглянемо деякі з них.

1.   Одностайність членів групи не спонтанна, а спланована i манiпулятивно реалізується лідерами культу. Харизматичний лідер формує навколо себе віддану верхівку (еліту), яка i є „групою ухвалення рішення”, тобто процес реального ухвалення рішення відчужений від пересічних адептів. Індивідуальне прагнення останніх належати до групи формується через постійне суворе випробування їхньої вірності культовим ідеалам з використанням практики „батога i пряника”. Культ стає визначальною ціннісною орієнтацією життєдіяльності людини i єдиним, первинним, джерелом міжособистісних зв’язків членів культу.

2.   Структурні недоліки виражені у деiндивiдуалiзацiї як результат прагнення членів культу до однорідності. Спростовуються усталені життєві принципи i „приймається” новий набір норм та стереотипів поведінки, що схвалені групою. Деiндивiдуалiзацiя не вторинний продукт культової практики, а навпаки, культ існує заради „забезпечення” своїх прихильників особистісними змінами, заміни їхньої світоглядної орієнтації, поведінки та спокуси контролю.

3.   Спонтанні та манливі стресові ситуації („провокаційні ситуаційні контексти”) мають вигляд жорстокого соціального контролю, що використовується як інструмент почуття провини, страху та ганьби за власне минуле з метою створення постійного емоційного напруження i сподівання на привабливе майбутнє. Проте для адептів обов’язковою умовою його досягнення є суворе дотримання внутрішньої групової регламентації, що встановлена i діє виключно в інтересах еліти („групи ухвалення рішення”). Отже, спостерігається відчуження, деприватизацiя щодо процесу ухвалення особистістю рішення.

4.   Передчасне погодження з думкою групи модифікується у беззастережну, екзальтовану відповідність культовій доктрині. За умови відсутності можливості критикувати рішення еліти, необхідним стає неадекватне обожнювання як самої доктрини, так i її носіїв: доктрина — єдиний шлях до правди, з нею мало погоджуватися, їй необхідно повністю відповідати.

Зазначена діяльність призводить до певної руйнації особистості через такі форми:

·  фізичні (обмеження у харчуванні, сні, виснажлива робота);

·  психічні (негативні зміни у психіці та поведінці особистості, виявляється її нездатність до критичного мислення);

·  розумові (звуження інтелектуальної та культурної сфери особистості, обмеження знань, навичок i умінь, що стосуються культу);

·  соціальні (регресія здатності до спілкування, тотальна ворожість до всієї системи функціонування суспільства).

За свідченням представників французької Асоціації захисту сімей i осіб від згубного впливу сект (АssociationpourlaSauvegardedelaFamilleetdelaJeunesse, Herblay, France), процес втягування нових адептів до секти має ретельно розроблену стратегію і умовно поділяється на чотири етапи.

І етап (полестити та спокусити):

·  досягається через прості, навіть спрощені відповіді на складні питання буття (життя, смерть, хвороба) у теплий атмосфері групи;

·  наголошується на всіх актуальних проблемах сучасної епохи (екологія, прибульці з космосу, медитація, „звільнення” тощо);

·  використовуються лестощі („ти гарний, розумний, ти потрібен нам для Великої Місії”);

·  гарантуються щастя, свобода і знання.

ІІ етап (нейтралізуються психозахиснi якості особистості та її здатність до критичного сприйняття дійсності):

·  досягається завдяки втомі (напружена праця, лекції, тривале проповідування по домівках або у громадських місцях з метою вербування нових членів, виснажливі медитації, молитви, засвоєння доктрини секти тощо);

·  відбувається зміна режиму харчування (дієта, піст тощо);

·  створюються такі умови життя, за яких адепт не може „зупинитися” i замислитися над тим, що він робить i як живе;

·  обмежується приватне життя особи (значно зменшується можливість побути на самоті, обов’язкове насильницьке сповідування перед групою, статева регламентація тощо);

·  змінюється лексичний запас (майбутній сектант повинен опанувати мову, котра „добре” сприймається на слух, справляє враження серйозної у науковому або релігійному сенсі, проте має смисл лише всередині групи);

·  зазначена методика позбавляє адепта будь-якого спілкування зі світом i фактично звужує його інтелектуальний потенціал (результат, протилежний обіцянкам на I етапі).

ІІІ етап (закріплюється членство адепта у групі, стимулюються соціальні розриви):

·  настійні рекомендації (покинути навчання);

·  від’їзд за кордон (як правило, під приводом продовження сектантської підготовки);

·  розрив із сім’єю, друзями, суспільством; будь-яка інформація, що надходить ззовні, проголошується підозрілою та необ’єктивною; всі, хто критикує секту, змальовуються негативно, як небезпечні й такі, які виступають проти прогресу людства; іноді родина проголошується відповідальною за всі труднощі, що спіткали членів секти;

·  суспільство визнається місцем загибелі, медицина вважається непотрібною, психіатрія — небезпечною, інші релігії як повністю переборені, політика — застарілою; лише група під керівництвом Свого Вчителя, який оголошує себе рятівником людства, може вести паству дорогою до щастя;

·  коли у свідомості членів групи поширюється впевненість у власну винятковість i здатність до спасіння людства, їм пояснюють, що „суспільство чинить опір, у нього є свої звички, свої інтереси, вам не повірять, вас переслідуватимуть; i це є доказом того, що ви — в Істині; така аргументація збільшення опору суспільства щодо адепта призводить до глибшого поглинання останнього сектою.

IV етап (передбачається зробити повернення до суспільства неможливим):

·  відсутні прибуток, соціальна підтримка та практичний професійний досвід;

·  часта зміна місць перебування не дозволяє встановлювати стійкі зв’язки із зовнішнім (стосовно групи) світом, які б могли полегшити повернення;

·  втрачаються старі друзі;

·  родинні зв’язки або розірвано, або загострено до конфлікту;

·  якщо подружжя та їх діти — члени однієї групи, то неможливо вийти з секти одному, необхідно, щоб цього зажадало якнайменше двоє дорослих членів родини;

·  страх, жорстка дисципліна, суворі покарання, постійні доноси, побоювання зовнішнього світу, грошові борги тощо;

·  приймається рушення, що простіше залишитися, бути як інші;

·  можливість досягти щастя, свободи, багатства або знання повною мірою узгоджується з необхідністю терпіти страждання; домінуючою стає мотивація, що дуже нерозумно відступати, коли мета вже близько, коли вже стільки вистраждано i вкладено (у тому числі й фінансів); якщо член секти пережив багато страждань, то він готовий до більших випробувань.

Наведені вище етапи спрямовані, насамперед, на те, щоб швидко і міцно злити людину із сектою, спаплюжити її свідомість та розвинути комплекс гострої iнфантилiзацiї. За таких умов адепти культової групи стають повністю залежними від свого „вчителя” i здатні перетворитися на небезпечних фанатиків.

У 1993 р. в Україні було проведено психологічну експертизу з метою дослідження людей, які відчули на собі вплив деяких новітніх релігійних культів („Велике Біле Братерство”, „Богородичний центр” тощо). До складу експертної комісії входили досвідчені вченi-психологи (О. Жажков, О. Бухтіяров, Л. Тарасова). У результаті дослідження вони дійшли висновку: у людей, які зазнали впливу керівників цих угруповань, піддалися „зомбуванню” психоенергетичними засобами, відбулися в особистих інтелектуальних i енергетичних структурах суттєві розлади. Такі зміни виявляються у механізмах нервової регуляції поведінкою i життєдіяльністю. Відбувається спотворення природного механізму функціональної асиметрії.

Дослідники зазначають, що подібні результати спостерігалися доктором Камероном („Програма ЦРУ М-Культура”, Канада) при застосуванні ним шокової та інших форм впливів на психіку. У таких осіб понижуються вищі інтелектуальні функції та вербальний інтелект, що, у свою чергу, спричинює зниження порогу критичності, підвищенню догматизму i стереотипії в інтелектуальній діяльності; змінюється співвідношення інтелектуального рацiонально-логiчного та iррацiонально-iнтуїтивного контурів вертикальної ієрархії нервової регуляції. Таким чином, це призводить до придушення творчої індивідуальності, а особливо творчої уяви, механізмів висування і критичної перевірки гіпотез, інтуїції, пластичності поведінки тощо.

Було виявлено наступні фенотипічні риси у структурі особи: соціальна дезадаптацiя; схильність до формування чи сприйняття так званих надцiнних ідей, котрі з часом оволодівають свідомістю індивіда, знецінюючи все інше; поєднання характеристик підвищеної чуттєвості з емоційною холодністю, відчуженістю у зв’язках із соціальним середовищем. Проте слід акцентувати увагу на принципі добровільності, котрим керуються вируючі, сприймаючи ті чи інші релігійні погляди, ідеї, настанови, релігійний авторитаризм тощо.

Саме цей принцип стає тією „нормою, певним статусом, без чого віруючий свою життєдіяльність i уявити не може” [20].

Основні моменти в діяльності неокультів, що становлять небезпеку для суспільства:

1.   Поширення впливу культів, діяльність яких супроводжується підривом національної безпеки, порушенням громадського порядку, ушкодженням здоров’я та моральності населення. Загрози, переслідування, а в деяких випадках i фізичний тиск на тих, хто вирішив залишити культ, з боку його лідерів.

2.   Використання релігійних організацій кримінальними структурами. Можливе відмивання через секти „брудних” грошей, отриманих злочинним шляхом чи, навпаки, використання пожертв і навіть самих віруючих для протиправної діяльності. У цьому зв’язку створює небезпеку поширення наркоманії. Деякі секти використовують різні наркотичні речовини, вводячи своїх послідовників у залежність, що надає можливість маніпулювати вируючими та отримувати прибутки.

3.   Використання спецслужбами іноземних держав як прикриття сект, духовних центрів та філософсько-релігійних шкіл для проведення розвідувально-підривних заходів.

4.   Використання керівниками культів останніх досягнень науки і техніки для впливу на психіку адептів. Особлива увага приділяється вивченню психології. Часто використовується гіпноз, екстрасенсорика й навіть спеціальні хімічні препарати і апаратура, котрі впливають на вольову сферу людини.

5.   Можливий вихід з-під контролю окремого войовничого культу, діяльність якого може призвести до загибелі людей, масових безладів та терористичних актів.

Таким чином, з точки зору наукової оцінки новітніх і нетрадиційних неокультних об’єднань чи груп – це не є різновид протестантизму в релігійному русі, а скоріше – це є різновид бізнесу на людських душах, котрий в багатьох державах світу законодавчо заборонений або значно обмежений.

Для того, щоб сформувати „нову людину”, підлеглу зовнішньому керуванню, необхідно нейтралізувати перші дві категорії і закласти в нього відповідну культурно-ідеологічну програму, що нині й робіться в заходах ідеологічної диверсії.

Як же можна нейтралізувати вплив людей, орієнтованих на традицію? – Свободою віросповідання і свободою критики будь-яких священних символів (під знаком демократії та плюралізму думок). Таким способом з ідеологічно незміцнілих розумів молоді вибивається трепетне відношення до усіх священних символів. Немає нічого святого, усе піддається сумніву, критиці та осміянню. Однак крім знищення традиційних релігій, також закладається зневажливе ставлення і до державних символів, тобто підводиться база для ослаблення, а згодом і знищення національної держави. Спочатку підміна державних кольорів і символіки партійною, а потім – знищення державницької ідеї.

З впливом батьків справа обстоїть ще простіше. Нині, коли відбувається стрімка зміна середовища мешкання людини, її адаптаційні можливості знаходяться на межі. Тільки молодь є психологічно більш підготовленою до цих змін. А батьки – не те будували, не в то вірили і не туди йшли. Молодь же є більш прогресивною і сучасною (а вірніше – більш керованою). Найбільш яскравий приклад – вибори Президента України, коли проводилися молодіжні мітинги та влаштовувалися молодіжні пікети в центрі Києва в підтримку Л. Кучми. Аналогічне маніпулювання свідомістю молоді під час „помаранчевої революції” та останньої виборчої кампанії до Верховної Ради України.

Реальні події засвідчують, що подібні угруповання можуть забезпечувати передвиборчу кампанію окремим політикам або фінансувати певні партії та політичних лідерів. Звертає на себе увагу намагання лідерів релігійного об’єднання „Слово віри” (нині „Посольства божого”) створити позиції впливу в органах влади, державних та комерційних підприємствах і засобах масової інформації для лобіювання своїх інтересів. Це надає представникам неокультів можливість проведення протиправної діяльності або лобіювання діяльності якогось культу з порушенням прав інших релігійних конфесій.

Так, яскравим прикладом цьому може служити звернення депутатів парламенту з листом до тодішнього секретаря Ради національної безпеки і оборони В. Горбуліна: „50 народних обранців переконані в позитивному характері роботи пасторів „Слова віри” (нині „Посольство боже”), тому вимагають провести об’єктивний аналіз діяльності цієї конфесії і вжити заходів, щоб правоохоронні органи і представники виконавчої влади не допускали необґрунтованих переслідувань релігійної організації” [21]. Одночасно харизматичними релігійними організаціями України було висунуто та обрано до Верховної Ради пастора церкви „Слово життя” В. Шушкевича та президента Всеукраїнської місії „Дух істини” С. Привалова, які проходили за партійними списками політичного об’єднання „Громада” [22]. У 2004-2006 роках харизмати активно взяли участь у „помаранчевому русі” і радикальним чином вплинули на перемогу свого адепта на останніх виборах мера Києва.

Через свої представництва в Україні представники Церкви Муна намагаються також проникати у владні структури нашої держави. Зокрема, вони встановили контакти з колишнім міністром ВПК і конверсії, колишнім міністром освіти, депутатами Верховної Ради минулого скликання; двом із них за рахунок церкви в 1996 році було організовано поїздку до США для участі в конференції міжнародної організації „Федерація сімей за мир в усьому світі”, котра створена для пропагування ідей Муна на світовій арені [23].

Аналогічна тенденція зберігається й в діяльності організації саєнтологів та інших. 

Неокульти і підприємницька діяльність

Аналіз характеру підприємницької діяльності зазначених та інших неокультних організацій свідчить про прояв певної непорядної конкуренції. Шляхом спрямованої ідеологічної і психологічної обробки не лише пересічних адептів, а й адептів із числа представників ділового світу зі значним капіталом, створюють умови для заволодіння майнової та немайнової власності як „пожертва в ім’я віри”. На підставі цього, автором статті робиться висновок, що більшість культів, заснованих особами з авантюристичними схильностями, займаються непорядною підприємницькою діяльністю під прикриттям релігійної.

Так, переважна більшість неокультів є або релігійними об’єднаннями, що звільняються від сплати податків з грошей, що надходять від пожертвувань, або громадськими організаціями, котрі не сплачують податків з членських внесків. З’являється можливість вести „бізнес”, завдяки якому шахраї намагаються заробляти великі гроші, вводячи в оману людей.

Приміром, у місті Рівне „святий отець” Георгій відкрив релігійну громаду „Альфа і Омега”, котра активно використовувалась для проведення комерційної діяльності. Послушницями цього угруповання були молоді привабливі жінки. Неофітки кидали сім’ї, віддавали керівнику своєї громади все: гроші, квартири і навіть своє тіло. У підвалі по вулиці С. Петлюри „святий отець” займався „активним богослужінням” з неофітками, використовуючи наркотичні речовини та алкогольні напої [24].

Спираючись на підтримку окремих представників владних структур, громадянин Нігерії пастор Сандей Аделаджа постійно проводить кампанію щодо підвищення популярності та легалізації своєї проповідницької діяльності в Україні, в тому числі через позови в судові інстанції до посадових осіб владних структур. Одночасно, його оточенням, крім релігійної громади харизматичного спрямування „Слово віри” (нині „Посольство боже”), організовано низку підприємств: благодійну релігійну організацію „Благовіст”; видавництво „Форест”; комерційне підприємство „Прост” та „Скінія”. Крім того, Аделаджа є духовним директором фірми „Валента” (колишнє АТЗТ „Стоїк”, засноване Некрасовим В.Т. та його родичами, пізніше передане Співаковій В.І., Співакову Г.О. і фірмі „Фонто ЛТД”) та „Укрвагонсервіс” (директор Некрасов В.Т.). Для легалізації подальшого перебування Аделаджа в нашій державі Співаков Г.О. оформляє продаж своєї квартири пастору. Неодноразові перевірки з боку прокуратури проповідницької і господарської діяльності „Посольства божого” виявляють порушення законодавства України з боку Сандея Аделаджа та його оточення. У кожному випадку спостерігається „телефонне право”: в розслідування втручаються впливові адепти церкви із числа депутатів Верховної Ради, адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, Київради, інших структур України.

Інший приклад – Церква Муна володіє, наприклад, суднобудівними заводами, газетами, готелями, професійними спортивними командами, риболовецькими флотиліями, заводами з виготовлення зброї, банками, акціями таких компаній, як „Боїнг”, „Мак Дональд Дуглас”, „Груман” та ін. У багатьох штатах США керівні посади обіймають послідовники Муна, а для пропагування ідей „Церкви Єднання” створена велика кількість міжнародних організацій, серед яких: Міжнародна асоціація з вивчення принципу (CARP), Міжнародний фонд допомоги та дружби (ІRFE), Міжнародний культурний фонд (ІCF), Академія професорів у всьому світі (PWPA), Міжнародний релігійний фонд (ІRF), Рада міжнародної безпеки (ІSC), Міжнародна асоціація діячів мистецтва (AAІ) та інші.

З метою здійснення широкомасштабних акцій щодо розповсюдження віровчення іноземні місіонери намагаються створити інформаційну базу для розширення своєї діяльності в Україні. Особливу активність функціонери „Церкви Єднання” виявляють у промислово розвинутих районах нашої держави (Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Львівська, Київська області), спрямовуючи свої зусилля на залучення до секти, в першу чергу, представників інтелігенції та обдарованої молоді, проявляючи зацікавленість до нових технологій, наукових розробок та винаходів, чим створюють передумови для завдання шкоди економічному та інтелектуальному потенціалу нашої держави.

Інститут економіки Німеччини підвів підсумки вивчення негативного впливу сайєнтологiчної організації на економіку країни. Було встановлено, що надмірна завантаженість людей справами саєнтологiчної організації утруднювала функції керівництва: „Психологічна деформація співробітників, що загрузли у боргах, та яких шантажують, виробниче шпигунство i розкрадання, беззаконня, зловживання службовим положенням, нечесна конкуренція та порушення обов’язку щодо нерозголошення службової таємниці” [25].  

Правова оцінка діяльності неокультів та її законодавче регулювання

Під час проведення аналізу діяльності неокультів постійно виникає проблема визначення відповідальності за посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів. Уперше вона була передбачена в ст. 209 КК УРСР. Після прийняття у вересні 2001 року нового Кримінального кодексу України цей склад злочину знайшов своє відображення у ст. 181 КК України.

Частина перша ст. 181 КК України передбачає відповідальність з організацію або керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою.

Під названою групою слід вважати об’єднання двох або більше осіб. Така група може бути як у зареєстрованому релігійному об’єднанні, під егідою якого діє група („Свідки Ієгови”,„Рух віри”, „Церква Ісуса Христа святих останніх днів” та ін.), так і в релігійному об’єднанні, діяльність якого має нелегальний характер (сатаністи, „Синій лотос”, „Біле братерство” тощо) [26].

Релігійні групи, діяльність яких має нелюдський або бузувірський характер, неоднорідні за складом. Більшість звичайних віруючих таких груп становлять малограмотні люди з відсталими поглядами, які фанатично увірували в догмати тоталітарної секти; найчастіше вони не бачать і не знають істинних цілей своїх лідерів. Тому було б серйозною помилкою розглядати такі групи лише як злочинне формування і стверджувати, що всі їх учасники об’єднані метою посягання на здоров’я людей. Нині основним методом боротьби з тоталітарно-сектантською ідеологією вважається проведення профілактично-роз’яснювальної роботи з членами таких сект (релігійних груп), а до кримінальної відповідальності за здійснення перерахованих у ст. 181 КК України дій необхідно притягати як організаторів і керівників релігійних груп, діяльність яких поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей, так і дійсних натхненників і винуватців злочинів, що виникають у галузі віросповідання [27].

Організація тоталітарної секти (групи) – це діяльність щодо об’єднання двох або більше осіб для здійснення посягань на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних вчень чи виконання релігійних обрядів [28]. Злочинна діяльність стосовно створення групи (організації), згаданої диспозиції ч. 1 ст. 181 КК України, може здійснюватися як однією особою, так і кількома особами (останнє зустрічається частіше у „Свідків Ієгови”). Таким чином, організатором групи слід вважати особу, яка сформувала її, тобто втягувала віруючих у тоталітарну секту, надавала їх релігійну літературу, призначала проповідників (наставників) тощо. Для визнання такої особи або декількох осіб організаторами не є обов’язковим подальша їх участь у діяльності групи. На території нашої держави діють „мандрівні” проповідники, своєрідні „роз’їзні організатори сектантських груп (Церква Ісуса Христа святих останніх днів”, „Біле братерство”), які ведуть активну діяльність щодо створення релігійних груп у різних місцях [29].

Керівництво тотальною сектою означає дію осіб, які очолюють групу з проведенням нелегальних обрядів моління (зборів). На цих зібраннях рядовим членам секти нав’язується необхідність відмови від громадської або суспільної діяльності чи виконання цивільних обов’язків під виглядом дотримання догматів сектантського віровчення, а також здійснюється примус віруючих до виконання бузувірських обрядів моління. До діяльності з керівництва групою належать також спонукання групи до виконання на збіговиськах і в особистому житті інших обрядів („духовне ламання”, виснажуючі пости, виконання фізичних вправ тощо) [30].

Свою злочинну діяльність керівники можуть здійснювати як під час зборів, так і шляхом індивідуального впливу на віруючих. Методи, котрі застосовуються з метою домогтися виконання групою нелюдських обрядів, також можуть мати різний характер (залякування віруючих „божою карою”, погрозами відлучення від групи, обман неосвічених рядових членів групи тощо). Кожна сектантська група має свого безпосереднього керівника. Крім того, в деяких сектах („Свідки Ієгови”, „Церква Ісуса Христа святих останніх днів) є особи, які здійснюють керівництво діяльністю кількох розрізнених сектантських груп. У „Свідків Ієгови” розподіляють між собою сферу впливу з керівництва сектантськими групами відповідно до чинного адміністративно-територіального поділу [31].

Керівники названих вище організаційних розподілів повинні нести відповідальність згідно з ч. 1 ст. 181 КК України у випадку посягань на здоров’я людей під приводом виконання релігійних обрядів, скоєних у групах, які належать до зони їх впливу. Однак така відповідальність настає лише тоді, коли діяльність підлеглих груп випливає з установок керівників цих організаційних розподілів і є підстави вважати, що вони спрямовують свідомо і передбачають її можливі наслідки. Потрібно також враховувати, якою мірою організована діяльність керівників впливає на виникнення конкретних фактів посягання на здоров’я людей. Таким чином, у процесі розслідування справ про злочини, які виникають у середовищі названих вище сект, груп на релігійному ґрунті, необхідно ретельно з’ясовувати їх організаційну структуру, намагатися встановити осіб, які очолюють її вищі організаційні ланки, і, залежно від зібраних у справі доказів, вирішувати питання про притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 181 КК України [32].

Аналогічно з посяганнями на здоров’я і життя під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів виникає проблема відповідальності за посягання на власність осіб, які були піддані спрямованій обробці в ході проповідування віровчень чи виконання ритуальних обрядів. Зазначена злочинна діяльність ч. 1 ст. 190 КК України визначається як шахрайство „Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)”. Наступні частини статті уточнюють особливості видів, методів і способів скоєння злочину: ч. 2 – Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. 3 – Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 – Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою”.

Враховуючи ту обставину, що шахрайство здійснюється тоталітарною сектою (групою), тобто об’єднанням двох або більше осіб, до кримінальної відповідальності за здійснення перерахованих у ст. 190 КК України дій необхідно притягати як організаторів і керівників релігійних груп, діяльність яких поєднана із заволодінням власності людей, так і дійсних натхненників і винуватців злочинів, що виникають у галузі віросповідання [33]. 

Світова практика попередження і припинення деструктивної діяльності новітніх релігійних рухів

Міжнародна практика засвідчує стурбованість поширенням деструктивних неорелiгiй з боку світової спільноти та урядів багатьох країн світу. З цією метою вони вживають відповідних запобіжних заходів і захищають права традиційних церков.

У США та Європі активізується робота з протидії антиконституційним проявам з боку певної частини представників неокультів. Доктор Маргарет Зiнгер, професор психотерапії Каліфорнійського університету, виділила елементи, що роблять цi культи привабливими:

·  вони пропонують спрощені життєві принципи;

·  вони дають хибне відчуття спільності та захищеності від життєвих труднощів;

·  вони пропонують роботу, успіх, визнання.

Маргарет Зiнгер закликає бути обережними з вербувальниками з різних культів, бо ризик стати членом культу підвищується при особистому контакті з ними. У зв’язку з цим вона радить: „Будьте обережні з людьми занадто приязними! Будьте обережні з людьми, які намагаються дати прості відповіді на складні життєві питання. Будьте обережні із запрошеннями незнайомих людей завітати на фестиваль, вечерю, семінар. Обережно треба ставитись до запрошень відвідати безкоштовні курси з йоги, психотерапії, медитації з самосвідомістю”.

Спеціалісти попереджають, що існує реальна можливість взяти людину під абсолютний контроль. Переконання під тиском та „промивання мозку” можливо здійснити, витягнувши людину з нормальних умов життя та нормального ходу думок і взявши її у контрольований стан.

У своєму щоденнику Дженнi Мiллз, член секти „Храм Народів”, яка загинула в Гайані разом з іншими прихильниками цього релігійного угруповання, вірно підкреслила різкий контраст між привабливою формою та деструктивним змістом: „Якщо ви зустріли найприязніших людей у вашому житті, які приведуть вас у найтеплішу компанію, де лідером буде сама натхненна та найбільш розуміюча вас людина, якщо ви взнаєте, що мета цієї групи настільки чудова, що ви й не думали, що її можна досягти, знайте, що це занадто красиво, щоб бути правдою”.

Християни різних конфесій – учасники Міжнародного християнського семінару "Тоталітарні секти в Росії" (травень 1994 р., м. Москва) одностайно підтвердили антигуманний і антихристиянський характер діяльності Білого Братства, АУМ "Сінрікьо", Свідомості Крішни, Церкви Христа та деяких інших. У 1995 році прес-служба ФСБ РФ поширила заяву, в якій визнала діяльність неорелігійних структур як таку, що становить загрозу національній безпеці держави. Спеціально створена мерією м. Москви у 1995 році комісія з медико-психологічної та юридичної оцінки діяльності окремих релігійних організацій рекомендувала „створити при уряді Москви постійно діючу експертно-консультативну групу у складі представників основних традиційних для Росії конфесій, психіатрів, психологів, релігієзнавців, юристів, на яку покласти функції державного контролю над діяльністю релігійних об’єднань на території Москви”.

Закон РФ „Про свободу віросповідань та релігійні організації” 1997 року вимагає узгодження діяльності релігійних структур з чинним законодавством шляхом державної реєстрації і обмежує права церков, котрі діють в Росії менше 15 років. Крім того, незареєстрованим конфесіям забороняється відкривати навчальні заклади, виховувати дітей у релігійному дусі, що виходять за межі освітніх програм. Вони не мають права проводити релігійні обряди у лікарнях, дитячих закладах, будинках для літніх людей та інвалідів, місцях позбавлення волі чи запрошувати з-за кордону гостей для релігійної діяльності. Реєстрація релігійної общини з центром за кордоном у Росії можлива тільки за умов надання відповідному державному органу сертифікату про визнання цієї структури у країні перебування. В РФ активно протидіє неорелiгiям „Комітет захисту молоді від псевдорелігійних організацій” та створена у травні минулого року при Академії наук Росії Спеціальна комісія по боротьбі з псевдонауками.

Такі правові заходи у Російській Федерації були вимушеними, оскільки держава, рухаючись до загальноєвропейської інтеграції, намагається зберегти національну самобутність народу. Доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник НДI МВС РФ Антонян Ю.М. стверджував, що знешкодити небезпечні прояви з боку неокультів можна за допомогою чинних законів: „Необхідно лише кваліфікувати дії членів цих релігійних організацій згідно зі статтями Кримінального кодексу. Будь-якій спробі зашкодити суспільству, навіть під прапорами релігії, слід класти край. Людина має право вільно сповідувати свою віру лише не завдаючи шкоди іншим”.

Зокрема, у ФРН поліція користується переліком потенційно небезпечних деструктивних релігійних організацій, за керівниками та активістами яких ведеться особливе спостереження. Якщо про діяльність будь-якого релігійного угруповання Німеччини з’являються численні свідчення, що в цій організації відбувається жорсткий тиск на його членів або вони залучаються до проведення антидержавної діяльності, то Федеральне міністерство сім’ї, осіб похилого віку, жінок та молоді поширює інформаційні матеріали, де звертає увагу громадян на викриті факти, попереджаючи їх про небезпеку, котру завдає членство у тому чи іншому культі.

Переважна більшість державних органів, деякі політичні партії та структури ділових кіл вимагають від своїх нових членів або співробітників заявляти при анкетуванні, чи належать вони до будь-якого культу тоталітарного спрямування.

Свого часу Посольство ФРН у Москві висловило своє занепокоєння розповсюдженням на території Росії так званих „молодіжних сект” і надіслало вербальну ноту з цього приводу [34]. У цьому документі вказується, що Федеральний уряд Німеччини тривалий час інтенсивно займається вивченням питань щодо діяльності так званих „молодіжних сект”, передусім у зв’язку з можливою загрозою для соціального розвитку молоді, що становить діяльність подібних угруповань: „По мнению Федерального правительства опасность от так называемых молодежных сект заключается, в частности, в том, что иерархическая, авторитарная структура часто противоречит общепризнанным демократическим ценностям, в том, что их основополагающая идеология и претензии на абсолютную правоту убеждений о „пути к спасению души” соблазняют людей и полностью овладевают теми, кто ищет для себя перемен и новых ориентиров, а также в требовании безоговорочного подчинения своих членов, для чего порой применяются также изощренные угрозы. Отрицательными последствиями членства в этих сектах могут быть: срыв школьного и профессионального образования членов, коренные изменения их личности и утрата восприятия действительности, что может привести к конфликтам с родственниками, близкими людьми. Кроме того, в результате изменений в жизненной идеологии, а также в связи с использованием сектами методов воздействия на психику человека могут возникнуть психо-социальные проблемы” [35].

Далі також перелічені чотирнадцять так званих молодіжних сект. Сім із них вже тривалий час діють на території нашої держави: „Діти Бога”, „Міжнародне товариство свідомості Крішни”, рух Ошо, „Церква Сайєнтології”, „Шрі Чін Моя”, „Трансцендентальна медитація”, „Церква Єднання”.

Привертає до себе увагу той факт, що першими побачили небезпеку від діяльності неорелiгiй католицька та євангелістські церкви Німеччини. Ними було ініційовано створення інститутів для збору відповідної інформації та надання її громадськості. Експерти Федерального та земельного відомства захисту конституції, основного контррозвідувального органу Німеччини, вважають, що агенти, які використовуються для розробки „Церкви Сайєнтології”, потребують психологічної підготовки та реабілітації. Передбачається навіть залучення до розробки сайєнтологів кадрових працівників Федерального та земельного відомства захисту конституції, для яких організовують спеціальне психологічне обслуговування. Крім того, для попередження переслідування з боку сайєнтологів, приймаються заходи спрямовані на повне прикриття співробітника, який бере участь у розробці секти, включаючи його сім’ю та друзів. Представники німецької контррозвідки спрямовують свої зусилля на просування оперативних джерел у керівні структури секти. Для цього передбачається виділення додаткових кошт. На думку фахівців, для успішного просування агента у керівні ланки секти знадобиться близько 500 тисяч німецьких марок.

Уряд та Національні збори Франції піддають аналізу саме явище існування новітніх релігійних рухів та вивчають питання доцільності прийняття окремих законодавчих актів стосовно регламентації діяльності неокультів у Франції. З цією метою за пропозицією Президента Франції Ж. Ширака, у липні 1995 року було створено Парламентську комісію на чолі з депутатом Національних зборів Франції Аленом Гестом. В результаті вивчення документів державних установ Франції, аналізу наукових досліджень, бесід з науковцями та спираючись на опитування свідків і жертв діяльності сект, зазначена комісія підготувала доповідь.

Особливе занепокоєння викликало залучення до новітніх релігійних рухів дітей, які ще не можуть передбачити майбутніх негативних наслідків перебування в них та виконання відповідних культових правил.

У доповіді також відзначалося, що діяльність окремих сект завдає шкоди державі та суспільству в цілому. Деякі неокульти відкрито виступають проти наявних у суспільстві моральних норм, вважаючи, що тільки норми, котрі діють у цих угрупованнях, мають право на існування. Це призводить, у деяких випадках, до провокування суспільних заворушень. Проведений аналіз свідчить, що окремі секти займаються підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдаючи таким чином, економічної шкоди державі.

Загальним положенням при визначенні заходів щодо зміцнення заходів запобігання негативним наслідкам від діяльності певної частини неокультів є теза про доцільність „підвищення пильності держави та суспільства до сект і їх діяльності”. У цьому плані вважається необхідним вести ретельне вивчення самого феномену новітніх релігійних рухів і поширення інформації про їх діяльність; більш суворе застосування чинного законодавства у випадках порушення цими угрупованнями прав людини на свободу, працю, громадський порядок, податкового та економічного законодавства. Також передбачається можливість надання допомоги колишнім членам сект у моральному та психологічному плані.

Як захід для поліпшення контролю за діяльністю релігійних організацій з боку держави, пропонується створити підпорядкований безпосередньо Прем’єр-міністру Франції Міжміністерський координаційний орган, котрий мав би відповідні адміністративні та правові засоби, а також окреме фінансове забезпечення. На такий орган планується покласти вивчення та відслідковування у взаємодії із зацікавленими інституціями (МВС, Служба загального розвідінформування - RG, Мін’юст, Міністерство соціальних справ, МЗС, Мінфін та ін.) усіх аспектів діяльності релігійних організацій. За результатами своєї роботи він мав би складати щорічний звіт для інформування Прем’єр-міністра та інших державних органів, а також вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи державних установ з протидії небезпечній діяльності окремих релігійних організацій.

Нині у Франції для захисту населення від шкідливих наслідків діяльності певної частини неокультів створено Комісію при Прем’єр-міністрові, робочу групу в МВС та мережу громадських організацій. Вони розробили ряд рекомендацій і, як наслідок, — останнім часом до розпуску було оголошено вісім релігійних груп, серед них „Церква Сайєнтології”, „Трансцендентальна медитація”, „Міжнародний хрестовий похід” та інші.

Після масової загибелі членів „Ордену сонячного храму”, що сталася в грудні 1995 року в Франції, французька Служба загального розвідінформування провела детальне вивчення діяльності 173 неорелігійних утворень, котрі діють у країні. Результатом вивчення стала двотомна доповідь, котра була опублікована. При цьому начальник вказаного підрозділу Ів Бертран заявив, що метою його служби була не „інвентаризація сект”, а „ґрунтовний аналіз того, яку шкоду суспільству може заподіяти кожна з них”. Крім того, правоохоронні органи цих країн з дозволу та фінансової підтримки уряду створюють псевдоструктури неорелiгiй з метою позитивного впливу на адептів або компрометації їх лідерів та припинення функціонування сект згідно з чинним законодавством.

Британська “МІ-5” попереджала поліцію і вищі керівні кола про загрозу масових самогубств і організованого насильства з боку з боку сектантів Сонячного храму, Воріт Раю і АУМ “Сінрікьо”.        

В Італії боротьба проти зловживання релігією здійснюється шляхом ретельного збирання інформації про антиконституційні прояви з боку релігійних організацій. Якщо встановлюється, що керівництво тієї чи іншої конфесії забороняє своїм адептам зустрічатися зі своїми близькими та друзями, якщо дітей намовляють проти батьків або держави, а від членів релігійної спільноти вимагають робити значні фінансові внески, передавати майно, заповідати гроші тощо, тоді у дію вступає Кримінальний кодекс. Спецслужби Італії, з урахування зростання кількості злочинів, скоєних сектантами, проводять відповідні запобіжні заходи із залученням поліції та спецпідрозділів „ДІА” і „РОС”. Водночас боротьба із зловживанням свободою совісті здійснюється шляхом ретельного накопичення інформації про антиконституційні прояви з боку релігійних організацій. Якщо встановлено, що керівництво тієї або іншої конфесії забороняє своїм адептам зустрічатися з рідними і друзями, намовляє дітей проти батьків або держави, вимагає від членів спільноти значних пожертвувань у вигляді передачі майна або заповіту грошей, то в дію вступає Кримінальний кодекс.

В Іспанії, за підписаними з владними структурами угодами, такі привілеї має католицька церква. Окремо виділені „глибоко укорінені церкви меншин”, яким надано ряд переваг над іншими віросповіданнями. Всі інші конфесії діють в рамках загального законодавства і лише включені до реєстру релігійних об’єднань.

У Греції, де 97% населення номінально належить до православної церкви, застосовує певні обмеження до католиків і протестантів.

В Австрії у 1997 році прийнято закон про релігії, згідно з яким привілейоване право надане 12-ти „визнаним релігіям”.

Різко негативно оцінили діяльність неорелiгiй тоталітарного спрямування учасники Міжнародного семінару "Вибух окультного тоталітаризму у сучасному світі" (Данія, 1995 рік).

У Бельгії для відслідковування процесів, що відбуваються у так званому „сектантському середовищі”, створена спеціальна служба „Сюрте де Л’Ета”, котра поряд з виконанням інших функцій, збирає і видає всю необхідну інформацію щодо порушення законодавства на релігійному ґрунті.

У США існує практика вивчення через ФБР діяльності релігійних організацій у випадку, коли до муніципальних органів або поліції надійшло декілька скарг, як правило не менше п’яти [36]. Політика запобігання можливим негативним наслідкам діяльності певних релігійних організацій будується в Сполучених Штатах переважно на впровадженні широкої інформованості суспільства. Будь-яка інформація такого характеру підлягає оприлюдненню через всі засоби масової інформації до комп’ютерної мережі включно. У США діє закон про відповідальність за психонасилля і майже 2000 правових норм, що регулюють взаємовідносини держави з релігійними організаціями.

Нове законодавство Японії надає право правоохоронним органам здійснювати трирічний нагляд за діяльністю релігійних організацій, члени яких протягом останніх десяти років звинувачувалися у масових вбивствах. Поліції також дозволяється проводити обшуки за місцем розташування секти, а вказані культи зобов'язані щоквартально надавати доповідь про свою діяльність до органів влади і управління.

У 1999 році при Прем’єр-міністрові Республіки Польщі створено спеціальну експертну раду з числа представників зацікавлених міністерств, відомств і католицької церкви, основним завданням якої є координація діяльності державних органів по протидії розповсюдженню сектантства у державі. Міністерству юстиції РП доручено виробити чіткі юридичні визначення понять релігійних сект, груп і рухів, а також надати уряду пропозиції щодо внесення відповідних змін у чинне законодавство. Наглядовій раді по телебаченню та радіомовленню дано вказівку напрацювати спеціальні внутрішні інструкції по запобіганню пропаганди сектантства в електронних ЗМІ. Польський єпископат РКЦ, на випадок можливих спроб захисту нових деструктивних віровчень в Європі з боку США, погрожує „застосуванням авторитету всієї католицької церкви”.

У 1999 році під тиском православної церкви та громадських об’єднань керівництво Румунії визнало недоцільним проведення в м. Бухаресті міжнародної конференції Свідків Ієгови.

Згідно з положеннями Закону Литовської республіки „Про релігійні общини і співтовариства”, держава визнає тільки дев’ять релігійних конфесій із статусом традиційних. Отримання подібного привілею іншими конфесіями можливе тільки за рішенням Сейму і не раніше 25 років після їх первинної реєстрації.

Президент Латвії запропонував доповнити закон про релігійні організації та кримінальний кодекс статтями щодо відповідальності незареєстрованих релігійних структур за нанесені громадянам фізичні та психічні збитки. Весною 1986 року Міністерство юстиції Латвії відмовило у реєстрації Свідкам Ієгови.

Законодавство Білорусі забороняє призначення іноземних громадян на керівні посади в релігійних організаціях.

У Вірменії, за законом 1997 року про релігії, крім панівної Вірменської Апостольської Церкви, всі інші конфесії мають суттєві обмеження.

Формальні заборони певної організації, на думку значної кількості фахівців країн Заходу, призводять лише до підпільної релігійної діяльності та втрати можливостей контролю з боку правоохоронних і фінансових органів. Вважається, що заходи повинні вживатися не проти тієї чи іншої організації, а проти конкретного злочину. Водночас у країнах, де мали місце самогубства або терористичні акти під прикриттям релігії (Канада, Франція, Японія, Швейцарія та інші), дедалі частіше висловлюється думка про необхідність створення спеціального підрозділу попередження подібних трагедій — щось на зразок підрозділів боротьби з організованою злочинністю або поширенням наркотиків [37].

У квітні 1984 року комітет Європарламенту в справах молоді, культури та спорту представив доповідь „Про активність деяких новітніх релігійних рухів у країнах Європейської співдружності” (за ім’ям доповідача отримала назву „доповідь Коттрела”), Для визначення меж легітимності релігійної активності (для нашої держави треба враховувати ці вимоги тому, що вона претендує на повноправне членство в Євросоюзі) у доповіді визначаються наступні критерії:

1.   Неповнолітні не повинні примушуватися до членства в русі та приймати урочисті обітниці, котрі б визначали спосіб їхнього життя на тривалу перспективу.

2.   Слід надавати певний період для обдумування про майбутню участь у релігійній організації.

3.   Після приєднання до організації новонаверненому має надаватися можливість контактувати з родиною і друзями.

4.   Члени організації, які вже розпочали курс навчання, не повинні примушуватися до того, аби його продовжувати.

5.   Мають поважатися такі індивідуальні права, як право залишати організацію; право контактів з довкіллям (персонально або поштою чи телефоном); право на незалежну пораду щодо участі у русі, право у будь-який час звернутися за медичною допомогою.

6.   Нікого не можна примушувати порушувати закони, в тому числі збирати гроші для організації жебракуванням чи проституцією.

7.   Рухи не повинні наполягати на виконанні постійних зобов’язань від потенційних рекрутів, наприклад, студентів чи туристів, які завітали до тієї чи іншої країни.

8.   Під час рекрутування до організації її назва і принципи повинні бути негайно правдиво повідомлені.

9.       На запит компетентних органів рухи повинні повідомляти адресу чи приблизне місцезнаходження своїх членів.

10.   Новітні релігійні рухи повинні страхувати тих, хто перебуває на їхньому утриманні, а на тих, хто на них працює, повинні поширюватися всі закони про соціальне страхування відповідної країни.

11.   Якщо особа подорожує за кордоном в інтересах релігійної організації, остання повинна взяти на себе відповідальність за повернення її додому, особливо у разі її захворювання.

12.   Листи, а також інформація про телефонні дзвінки від рідних членів рухів повинні передаватися негайно.

13.   Якщо рекрутований до організації має дітей, вона повинна зробити все від неї залежне для подальшого навчання цих дітей, уникаючи обставин, що загрожують їхньому добробуту.

Автор доповіді рекомендував створити спеціальні парламентські комісії для дослідження цих проблем. Чотири країни ЄС вже створили такі комісії: Австрія, Бельгія, Німеччина і Франція.

Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1178 від 5 лютого 1992 року пропонує для країн-членів Ради Європи включити до базових освітніх програм об’єктивну всебічну інформацію про поширені релігії у світі та про права людини, елементи порівняльного релігієзнавства. Інформація про різні релігійні утворення, їхні особливості та реальну дійсність повинна бути доступна широкому загалу. З цією метою тим державам, котрі ще не ратифікували Європейської Конвенції про захист дітей, рекомендується утворювати незалежні інституції, котрі б накопичували і поширювали відповідну інформацію, а також ухвалити законодавство, котре б дало змогу реально запровадити цю Конвенцію в життя. Вже існуюче законодавство про захист дітей має виконуватись більш послідовно. Вступаючи до того чи іншого культу, люди повинні бути інформовані про те, що вони можуть вийти з них. Нарешті, ті, хто працює в культах, мають бути зареєстровані в органах соціального забезпечення і на них повинні поширюватися всі соціальні гарантії, навіть в тому разі, якщо вони вирішать залишити культ.

Резолюція Європарламенту від 29 лютого 1996 року ще раз підтверджує беззастережність визнання свободи совісті та релігії як фундаментальних свобод, зосереджує увагу держав-членів Ради Європи на певних елементах діяльності „асоціацій, котрі називають сектами”. Проте, враховуючи, що деякі з них принижують особистість, порушують права людини і національне законодавство, культивують расистську ідеологію, практикують фінансові зловживання та ухиляння від сплати податків, вживають наркотики тощо, Європарламент був змушений рекомендувати ефективно застосовувати чинне законодавство проти зловживань у релігійній сфері, забезпечити такі законодавчі — адміністративні, фіскальні, карні — заходи, котрі б виявилися достатніми для попередження незаконної діяльності „сект”. Урядам пропонується утримуватись від автоматичного надання статусу релігійних організацій і навіть передбачити можливість переглянути статус тих „сект”, що користуються з кримінальною метою правовими перевагами, наданими релігійним організаціям.

Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла Рекомендацію № 1412 (1999) „Протиправні дії сект”, в котрій висловлюється занепокоєння стосовно груп, що вважаються сектами, незалежно від того, називаються вони релігійними, езотеричними чи спіритуальними [38]. У цьому документі виявляється крайня необхідність пересвідчитись, чи відповідають дії цих груп, незалежно від релігійної, езотеричної чи спіритуальної природи, принципам демократичного суспільства. Парламентська Асамблея Ради Європи закликає уряди держав-членів:

„І. У разі необхідності створювати та підтримувати незалежні загальнонаціональні та регіональні інформаційні центри для груп релігійного, езотеричного чи спіритуального характеру.

ІІ. Включити відомості про історію окремих віровчень та філософські погляди їх представників до навчальних програм загальноосвітніх шкіл.

ІІІ. Застосовувати звичайні заходи, передбачені кримінальним та цивільним законодавством даної країни щодо неправомірних дій, вчинених від імені груп релігійного, езотеричного чи спіритуального характеру.

IV.  Гарантувати суворе дотримання законодавства про обов’язкове відвідування школи дітьми та втручання відповідних органів у разі їх недотримання.

V.  У разі необхідності вжити заходів щодо створення неурядових організацій жертв або родин жертв релігійних, езотеричних чи спіритуальних груп, особливо у країнах Центральної та Східної Європи.

VI.  Підтримувати такий підхід до релігійних організацій, котрий би сприяв розвитку порозуміння, терпимості, діалогу при вирішенні конфліктів.

VII.  Вживати заходи проти будь-яких дій, котрі б призводили до дискримінації релігійних чи спіритуальних меншин”.

Крім того, Асамблея рекомендує Комітету Міністрів:

„І. У разі необхідності вживати заходи щодо створення інформаційних центрів для груп релігійного, езотеричного чи спіритуального характеру у країнах Центральної та Східної Європи в рамках програм допомоги цим країнам.

ІІ. Створити Європейський Центр спостереження за діяльністю груп релігійного, езотеричного чи спіритуального характеру з метою полегшення обміну інформацією між національними центрами”. 

Висновки  

Духовно-релігійна сфера національних інтересів безпосередньо пов’язана з дією механізмів самозбереження нації, суспільства, держави та зі створенням максимально сприятливих умов для її цивілізаційного розвитку необхідною умовою розбудови демократичної держави є те, що національні інтереси, особливо у духовно-релігійній сфері, мають визначатися виключно волевиявленням народу безпосередньо або через вищі інституції державної влади. При цьому визначальним є принцип відокремлення церкви від держави як можлива конституційна демократична засада взаємовідносин держави і релігійних організацій, умова та гарантія свободи совісті.

Відокремлення церкви від держави – це повна секуляризація державно-правових відносин та звільнення усіх сфер, що перебувають у компетенції держави, від регулятивно-санкціонуючої ролі релігії і церкви. Підґрунтям цього принципу є невтручання держави, її органів та інститутів, службових осіб у внутрішні справи богослужбового, канонічного, організаційного характеру та здійснювану в межах законів діяльність релігійних організацій, забезпечення рівності прав і можливостей для всіх без винятку віросповідань, організацій, створених з ознакою ставлення до релігії. Хоча світська держава у питаннях віри є нейтральною, вона захищає права та законні інтереси релігійних організацій, поважає їхні традиції та внутрішні настанови, які не суперечать чинному законодавству. У свою чергу, релігійні організації не можуть втручатися у справи держави, її органи, виконувати будь-які державні функції, брати участь у виборах органів державної влади тощо.

Нині в Україні одним із пріоритетних напрямків консолідації суспільства є спрямування його політичної волі на реалізацію загальнонаціональних інтересів та максимальне використання духовно-інтелектуального потенціалу. Серед першочергових завдань консолідації нації – нейтралізація загроз сепаратистських тенденцій, підвищення життєвого рівня населення, модернізація управління державою і суспільним розвитком та зміцнення духовно-морального здоров’я народу.

Результати, проведеного автором аналізу загроз від діяльності неокультів по сферах життєдіяльності українського суспільства, збігаються з висновками відомого в Україні фахівця з неокультів, кандидата наук з державного управління Петрика В. М. Так, загрози у:

1) політичній сфері:

o  ідеологічна підтримка іноземними релігійними центрами посягань на конституційний лад, державний суверенітет та територіальну цілісність України;

o  розробка механізму втручання інших держав через засоби духовно-релігійного впливу у внутрішні та зовнішні справи України;

o  порушення прав українських громадян зокрема свободи совісті та його віросповідання як на території України, так і за її межами;

o  невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема щодо передачі культових споруд і майна;

2) економічній сфері:

o  підтримка іноземними релігійними центрами економічної ізоляції України, блокування процесів інтеграції у європейську та світову економічну системи;

o  комерціалізація релігійних організацій, виробництво та продаж не ліцензованої продукції, ухилення від сплати податків ті інших обов’язкових платежів, порушення трудового законодавства тощо;

o  неконтрольований приплив в Україну іноземної валюти і матеріальних цінностей під виглядом підтримання місіонерської та благодійної діяльності;

o  діяльність „тіньових” економічних структур під „дахом” релігійних організацій;

o  привнесення іноземних ціннісних життєвих орієнтацій та уподобань, які підривають престиж і конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника;

3) соціальній сфері:

o  пригнічення соціальної активності громадян, звуження їхніх світоглядних орієнтирів, руйнація усталених суспільних та родинних зв’язків;

o  використання релігійного чинника для суспільно-політичних протистоянь окремих соціальних верств населення та регіонів України;

o  пряма загроза життю і здоров’ю населення через поширення різноманітних форм „нетрадиційного лікування”, „оздоровлення”, знахарства та окультизму;

o  поширення новітніми деструктивними культами різноманітних форм моральної і духовної деградації у суспільстві, особливо серед молоді;

4) військовій сфері:

o  порушення принципу відокремлення церкви від держави у вигляді неконтрольованого „співробітництва” окремих релігійних організацій із силовими структурами і як наслідок – політизація останніх та зниження рівня боєздатності воєнної організації держави;

o  створення та функціонування незаконних воєнізованих формувань під приводом необхідності захисту віри та церкви;

5) інформаційній сфері:

o  гальмування іноземними релігійними центрами входження України до світового інформаційного простору, поширення ними хибної інформації щодо нашої держави;

o  інформаційна закордонна експансія через духовно-релігійні канали;

o  витік по релігійних каналах інформації, що становить державну, службову, корпоративну таємницю, а також конфіденційні відомості та інші не для широкого поширення, які є власністю держави, юридичних чи фізичних осіб [39].

З огляду на перелік можливих загроз від діяльності представників деструктивних і тоталітарних культів найбільш застосовувані статті Кримінального кодексу України можуть бути: ст. 255 (створення злочинної організації), ст. 260 (створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань); ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), ст. 293 (групове порушення громадського порядку), ст. 294 (масові заворушення), ст. 295 (заклики до вчинення дій, що загрожують громадському правопорядку), ст. 296 (хуліганство); ст. 181 (посягання на здоров’я громадян під приводом виконання релігійних обрядів), ст. 120 (доведення до самогубства), ст. 138 (незаконна лікувальна діяльність); ст. 150 (експлуатація дітей), ст. 156 (розбещення неповнолітніх); ст. 203 (зайняття забороненими видами господарської діяльності), ст. 205 (фіктивне підприємництво), ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів), ст. 233 (незаконна приватизація державного і комунального майна), ст. 222 (шахрайство з фінансовими ресурсами); ст. 189 (вимагання), ст. 190 (шахрайство), ст. 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою); ст. 111 (державна зрада у формі шпигунства та у формі надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України), ст. 114 (шпигунство), ст. 231 (незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю), ст. 330 (передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави), ст. 228 (розголошення державної таємниці), ст. 232 (розголошення комерційної таємниці).

Автор даної статті вважає, що при вирішенні проблем, пов’язаних з діяльністю неокультів, доцільно брати за основу наукові напрацювання щодо визначення основних постулатів духовно-релігійної складової національної безпеки України,оприлюднені Петриком В.М. на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції 25 березня 2005 року. А саме в тому, що:

Духовно-релігійна складова національної безпеки України стан релігійно-церковного життя нації (її державно-церковних, між церковних і внутрішньо церковних відносин), що є чи за певних обставин може бути загрозою національним інтересам держави, стабільному розвитку суспільства, здійсненню прав, виконанню обов’язків і забезпеченню свобод громадян. Це стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів українського народу (особи, громадянина, груп віруючих, суспільства, держави) від внутрішніх і зовнішніх небезпек, ризиків, викликів і загроз, безпосереднього втручання та система суспільно-політичних заходів щодо забезпечення цього стану захищеності [40].

Основні напрямкидуховно-релігійної складової національної безпеки України: – духовно-релігійна незалежність;

·  демократичність і стабільність духовно-релігійного життя держави;

·  здатність до саморозвитку і прогресу.

Основні об’єктидуховно-релігійної складової національної безпеки України:

·  особа, її свідомість, релігійні права і свободи;

·  релігійні організації та характер взаємовідносин між ними;

·  держава, її суверенітет, територіальна цілісність, національно- культурна самобутність народів, що її населяють.

Головним суб’єктомдуховно-релігійної складової національної безпеки України є Українська держава, яка разом із традицією церков (церквами) здійснює цілеспрямовану політику в релігійній сфері, політику забезпечення духовної єдності народу, стабільності та динамізму прогресивного розвитку всього суспільства.

Основні принципи духовно-релігійної складової національної безпеки України:

·  пріоритетність прав людини, верховенство закону та єдине правове поле для всіх суб’єктів державно-церковних відносин незалежно від їхньої національної приналежності, фінансових можливостей та політичних уподобань;

·  дотримання балансу інтересів особи, громади віруючих, конфесій, суспільства, держави та їхня взаємна відповідальність щодо захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері;

·  своєчасність та адекватність дій держави стосовно реальних небезпеки, ризиків, викликів і загроз національній безпеці України з метою найефективнішого захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері;

·  пріоритетність ненасильницьких (договірних) способів розв’язання як внутрішніх, та і зовнішніх конфліктів у сфері духовно-релігійних відносин;

·  відповідальність концепції, форм і методів забезпечення національної безпеки України у духовно-релігійній сфері загальноєвропейських в загально цивілізаційних систем безпеки, а також створення відповідних умов інтеграції до цих систем.

Стратегічні інтересинації у духовно-релігійній сфері є виключно компетенцією її життєво важливих інтересів (тобто усвідомлених потреб) за певних історичних умов і повинні вважатися реальним проявом останніх щодо конкретного просторово-часових характеристик. Загроза стратегічним інтересам нації у духовно-релігійній сфері становить реальну небезпеку ефективній життєдіяльності державного механізму та розвитку країни, що може трансформуватися у загрозу життєво важливим національним інтересам.

Оперативно-тактичні інтересинації у духовно-релігійній сфері мають локальний характер. Звичайно вони короткотривалі та втрачають актуальність після розв’язання відповідних поточних проблем. Вони підпорядковані глобальній меті – реалізації стратегічних інтересів, тобто є практичним засобом їхнього впровадження в життя.

Життєво важливі інтересинації у духовно-релігійній сфері полягають у тому, що всі без винятку релігійні організації та рухи діяли виключно у правовому полі держави, плідно співпрацюючи на благо українського народу, його суверенності та розвитку.

Національні інтереси Україниу духовно-релігійній сфері зумовлені насамперед її статусом суверенної держави, яка самостійно визначає свою внутрішню і зовнішню політику, керуючись власними уявленнями про ситуацію у світі, усвідомлюючи при цьому також необхідність дотримання міжнародного світового правопорядку.

Духовно-релігійний суверенітет націїне має чітко визначених загальноприйнятих критеріїв оцінки і тому може помилково вважатися неактуальними [41].

Нинішній бурхливий процес творення нової моделі релігійно-церковного буття визначається тією особливістю, що він відбувається не лише завдяки дії внутрішніх чинників, а й під впливом активної місіонерської діяльності закордонних релігійних організацій і центрів. Певні релігійні центри розглядають нашу державу як своєрідну „білу Африку”, український народ – натовп безкультурних аборигенів без своєї історії, віри та традицій. У зв’язку з тим, що інтереси національної безпеки України вимагають призупинення ідеологічного тиску закордонних служителів культів на українських віруючих, особливу небезпеку для національної державності України становлять використання осередків неокультів спецслужбами іноземних держав та іншими закордонними організаціями для створення механізму втручання у справи над нашої держави, збору конфіденційної інформації, державних секретів, розпалювання міжконфесійної та міжнаціональної ворожнечі, проведення заходів безпосереднього підриву, інших протиправних дій.

Вплив неокультів на суспільне життя України вимірюється не лише кількісними показниками. Вони не просто входять в сучасне життя нашого суспільства, несучи з собою багато проблем. Погано володіючи мовою, не знаючи національних традицій і звичок, закордонні емісари досить часто виявляють неповагу до українських законів, не зважають на складність релігійної обстановки та духовне історичне минуле, – ставлять канони „своєї” релігії понад усе. Значна частина зарубіжних проповідників і місіонерів прибуває в Україну безконтрольно, під виглядом туристів, фахівців освіти, охорони здоров’я, культури та комерційних фірм.

Неокульти дедалі більше впливають на соціально-політичну ситуацію в Україні – маніпулюючи колективною свідомістю, формують електоральну поведінку і громадську думку через своїх парафіян, кількість яких постійно збільшується. Діяльність цих організацій загалом не сприяє розвитку національної свідомості народу нашої держави, збереженню та розвитку українських історичних традицій і культури. Складність економічної, соціальної, політичної і культурно-релігійної ситуації в державі, несформована правова база, порівняно низький рівень життя, тенденція до дезінтелектуалізації населення України. Безконтрольне перебування на її території іноземних емісарів призводить до зростання масштабів втручання у внутрішні справи нашої держави, намагання впровадження чужих цінностей, далеких від української національної культури і традицій, дестабілізації міжконфесійної ситуації, руйнування системи народної освіти, поширення серед населення віри у псевдомедичні способи лікування, суттєвого ускладнення ситуації в державі.

Окремі неокульти використовуються іноземними структурами для розробки механізму втручання у внутрішні справи України або розпалювання міжетнічних конфліктів. Для уникнення понятійної невизначеності, слід поширювати у наукових і фахових дослідженнях застосування узгоджених понять:

Міжконфесійний конфлікт крайня форма загострення і зіткнення інтересів релігійних об’єднань. Міжконфесійні конфлікти мають не лише релігійне, а й політичне підґрунтя. Вони характеризуються складним переплетінням причин, надзвичайним динамізмом, невизначеністю позицій учасників та обмеженістю конструктивних підходів до їх вирішення. Конфлікти впливають на свідомість і поведінку значної частини населення, особливо на емоційному і побутовому рівнях, породжують суперечливі оцінки діяльності різних конфесій. При цьому аргументи, які висуваються учасниками конфлікту, не завжди відповідають дійсності. Міжконфесійні конфлікти часто супроводжуються хуліганськими діями, груповими діями, що порушують громадський порядок, можуть призвести до масових заворушень та інших протиправних дій, які загострюють соціально-політичне становище і підривають безпеку держави.

Деструктивний культ — це релігійна або містична організація, діяльність котрої супроводжується порушенням громадського порядку, ушкодженням здоров’я і моральності населення, іншими антиконституційними проявами, що порушують права і свободи громадян. „Деструкція (лат. desructio) — порушення чи руйнація нормальної структури чогось” [42].

Деструктивні культи завдають шкоди державі тим, що їх члени часто випадають із суспільного життя і трудової діяльності або чинять протизаконні дії, перебуваючи під впливом керівників культів. У частини адептів неокультів спостерігаються порушення фізичного та психічного стану. Найбільш соціально-небезпечними різновидами деструктивних культів є тоталітарні культи.

Тоталітарний культ — це релігійна або містична організація, котра характеризується необмеженою владою духовних лідерів, жорсткою дисципліною, сильним впливом на психіку адептів, релігійним фанатизмом та екстремізмом, переслідуванням людей, які покинули цей культ [43]. Деякі з цих неокультів відкрито виступають проти наявних у суспільстві моральних засад, вважаючи, що тільки норми, котрі діють у цих угрупованнях, мають право на існування. У деяких випадках це призводить до провокування правопорушень громадського порядку і масових заворушень. Деякі представники неокультів, займаючись підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдають економічної шкоди державі. Негативним наслідком перебування людей у лавах певних новітніх релігійних угруповань є суттєве погіршення їхнього психічного стану.

Особливо небезпечними антиконституційними проявами характеризується діяльність таких культів, що отримали назву „апокаліптичні” (апокаліпсис — кінець світу, після якого має наступити божий суд над людьми). За словами Б. Хоффмана, директора шотландського Центру вивчення тероризму та політичного насильства, релігійний обов’язок у членів таких організацій завжди асоціюється з убивствами в ім’я „спасіння” та утвердження „істинної віри”.

Апокаліптичний культ — різновид тоталітарного угруповання, де сповідується масове насильство як законний засіб прискорення „божого суду” над невіруючими. Екстремістське налаштовані лідери апокаліптичних культів проповідують серед своїх віруючих поняття про гріховність та ворожість навколишнього світу, наголошуючи на необхідності боротьби з іновірцями і „безбожниками”, а в деяких випадках намагаються організувати масові самогубства членів свого культу або загибель інших людей, приурочивши їх до встановленої ними дати апокаліпсису.

Апокаліптичні настрої не обминули й таку традиційно ісламську країну як Туреччина. За свідченням засновника „Союзу світового братерства” („Товариства прибульців”), Бюлента Чорака, в останній місяць 1999 року життя на Землі мало припинитися й розпочатися в новому вимірі. Щоб потрапити туди, треба було увійти у фіолетовому одязі до кімнати такого ж кольору та покінчити життя самогубством.

В Україні спостерігається зростання впливу різних небезпечних культів. Зафіксовано значну кількість актів вандалізму і вбивств тварин, а також кілька жертвопринесень людей з боку сатаністів. Невідомо, чим би могла закінчитись історія горезвісного „Білого братерства”, якщо б його керівники не потрапили до в’язниці. Окремі особи після тривалого перебування у лавах подібних сект потрапляють до психіатричної лікарні. Деякі сатанинські секти також належать до апокаліптичних культів. Діяльність цих угруповань характеризується тим, що вони своїми протизаконними діями намагаються наблизити кінець світу та прихід Диявола.

На території нашої держави діють такі неокульти, як „Церква Єднання” (Церква Муна), „Церква Сайєнтології”, „АУМ сінрікьо” та „Діти Бога” (християнська місія „Сім’я”), керівники і лідери котрих неодноразово притягувались до кримінальної відповідальності у різних країнах світу.

Для ефективної протидії антиконституційним діянням з боку представників новітніх та нетрадиційних культів необхідно внести відповідні зміни у законодавство України. З цією метою пропонується:

1) впровадити заходи, у тому числі й в законодавчій сфері, на реальне відокремлення церкви від політики, зокрема, та від держави в цілому. Розробити правовий механізм притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за зазначені правопорушення з метою попередження і припинення розробки іноземними функціонерами механізму втручання у справи нашої держави;

2) внести зміни і доповнення до Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”, якими:

o  заборонити призначення на керівні посади в релігійних організаціях, які діють в Україні, громадян іноземних держав;

o  дозволити іноземцям проповідницьку та іншу релігійну діяльність тільки при наявності дозволу Держкомрелігій та офіційної згоди місцевих органів влади населених пунктів або територіальних одиниць, де планується здійснення вказаної діяльності з обмеженням максимального перебування таких осіб в Україні до 6 місяців;

o  надати Держкомрелій та його регіональним управлінням не тільки реєструючі, але й контролюючі функції (за аналогією з Мін’юстом, який має право застосовувати до зареєстрованих об’єднань громадян різні стягнення: попередження, штраф, тимчасове призупинення окремих видів діяльності);

3) розробити та впровадити Закон України „Про захист громадян від шкідливих психологічних впливів на психіку людини”, котрий би регулював процедуру звернення до суду і доведення в ході судового процесу фактів негативного впливу на парафіян. Нині статті Кримінального кодексу України 161 (порушення прав громадян залежно від їх расової та національної належності та ставлення до релігії) та 181 (посягання на здоров’я громадян під приводом виконання релігійних обрядів) є „мертвонародженими” через недосконалість кримінально-процесуального забезпечення. Процедурні питання притягнення до відповідальності за цими статтями потребують відповідних змін у Кримінально-процесуальному кодексі України. Статті 190 (шахрайство) та 189 (вимагання), 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою) КК України потребують доповнень. Використання релігійних почуттів віруючих для скоєння цих злочинів повинно стати обтяжливою обставиною при обвинуваченні;

4) посилити з боку Служби безпеки, інших спецслужб і правоохоронних органів оперативний контроль за ефективністю адміністративно-правового режиму регулювання діяльності неокультних організацій в Україні та інформаційне забезпечення органів влади застосування рішучих адекватних та вчасних профілактично-попереджувальних заходів і припинення протиправних посягань.

Література: 

1.  А. Кузьменко. Розвідувальна діяльність як явище в сучасних міжнародних відносинах// Юридичний журнал. –2006. – № 2. – C. 48-58; Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище// Юридичний журнал. –2006. –№ 3. – C. 46-56; Контроль над спецслужбами (розвідкою і контррозвідкою) – ознака реальної влади// Юридичний журнал. –2006. – № 4. – C. 82-92; Глобалізація, національні духовні цінності, таємні операції спецслужб// Юридичний журнал.     –2006. –№ 5. – C. 82-92. А. Кузьменко. Розвідувальна діяльність як особливий вид політичної практики латентних структур// Діалог цивілізацій: Зб. наук. пр. Четвертої всесвітньої конференції, 03.06.2005. – К.: МАУП, 2006. – С. 56-72.

2.  А. Кузьменко. Контроль над спецслужбами (розвідкою і контррозвідкою) – ознака реальної влади// Юридичний журнал. – 2006. – № 4. – C. 82-92; Глобалізація, національні духовні цінності, таємні операції спецслужб// Юридичний журнал. – 2006. – № 5. – C. 77-94.

3.  А. Кузьменко. Розвідувальна діяльність як явище в сучасних міжнародних відносинах// Юридичний журнал. –2006. – № 2. – C. 48-57; Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище// Юридичний журнал. – 2006. –№ 3. – C. 46-58.

4.  Словарь русского языка/ Сост. Ожегов С.И. – М.: 1986. – С. 616.

5.  Український радянський енциклопедичний словник. – К.:Українська радянська енциклопедія, 1987. Т.3. –С.185.

6.  Новітні та нетрадиційні культи, транснаціональні об’єднання і безпека України./ Кол. авт. В.М. Петрик, Коваленко А. А., Кузьменко А. М. та ін. (ч.1). - К., 2001. - 203 с.

7.  Там само.

8.  Там само

9.  Шандо Ф. Структурна перспектива релігії у традиційному та техногенному соціумі (культ, секта, деномінація, церква)/ Роль православних духовних цінностей у формуванні національної свідомості та громадської позиції сучасної молоді: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25.03.2005 р. – К.: МАУП, 2006. – С. 231-237.

10.  Там само.

11.  Там само

12.  Аналітична записка. Проблеми неорелігій в контексті становлення демократичних державно-церковних відносин. - К., 1998. - С. 15-16.

13.  Привалов К. Секты: досье страха. - М.:Политиздат, 1987. - С.72.

14.  Новітні та нетрадиційні культи, транснаціональні об’єднання і безпека України./ Кол. авт. В. М. Петрик, Коваленко А. А., Кузьменко А. М. та ін. (ч.1). - К., 2001. - 203 с.

15.  Там само.

16.  Там само.

17.  Еріх Шмідт Еенбум. Спецслужби Ватикана//Розвідки Північної Америки‚ Європи та Японії. Країнознавчий портрет і аналіз: Монографія. Вайнгайм: Дослідний інститут політики миру (ФРН), вид.STOPPEL. -1995‚ ISBN 3- 89306-726-4.

18.  Сьомін В. С. Міжнародні християнські організації та національна безпека України: Монографія. - К., 1999.

19.  Mark N.Wexler. Expanding the Groupthink Explanation to the Study of Contempory Cults// Cultic Studies Journal. -Vol.12. -1999. ¹ 1 - С.49-79.

20.  Косуха П. Деструктивнiсть i тоталiтарнiсть у релiгiйнiй дiяльностi// Феномен релiгiї. - К.: Iн-т фiлософiї НАН України, 1996. - С.8.

21.  Моніторінг. Релігія і Церква в Україні// Людина і світ. -1998. - № 9. - С.29.

22.  Разумков О. Державна політика щодо релігії і церкви як чинник демократизації церковно-релігійного життя в Україні// Матеріали Міжнар. конф. 15-16 травня 1998 року „Релігія і суспільство в Україні: фактори змін”. -К.,1998. - С.13.

23.  Новітні та нетрадиційні культи, транснаціональні об’єднання і безпека України./ Кол. авт. В.М. Петрик, Коваленко А.А., Кузьменко А.М. та ін. (ч.1). - К., 2001. - 203 с.

24.  Римаренко І.В. Свобода світогляду в Україні// Правовий статус особи: стан, проблеми і перспективи: Зб. наук. статей з нагоди 50-річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини. -К., 1998. - Частина 2. - С.95.

25.  zitiert nach Landtag Nondrhein-Westfalen, Drucksache 12/387 vom 14.11.1995.

26.  Цимбал М.М. Деякі питання кримінально-правової характеристики організаторів злочинних груп у галузі віросповідання/ Роль православних духовних цінностей у формуванні національної свідомості та громадської позиції сучасної молоді: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25.03.2005 р. – К.: МАУП, 2006. – С.194-196.

27.  Там само.

28.  Там само.

29.  Там само.

30.  Там само.

31.  Там само.

32.  Там само.

33.  Там само.

34.  Вербальная нота - 2604 Посольства ФРГ Министерству иностранных дел Российской Федерации от 22 ноября 1995 года.

35.  Там само.

36.  Барах Л.Л. Вклад комиссии Картера в организацию службы охраны психического здоровья// Вісник Асоціації психіатрів України. -1995. - № 2. - С. 45-57.

37.  „Секти” і „культи” у Західній Європі: проблеми правового регулювання// Людина і світ. - 1997. - № 10. - С.29.

38.  Рекомендація Парламентської асамблеї Ради Європи № 1412 (1999) „Протиправні дії сект”// Людина і світ. -1999. - № 9.

39.  Петрик В.М. Стратегія захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері України/ Роль православних духовних цінностей у формуванні національної свідомості та громадської позиції сучасної молоді: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25.03.2005 р. – К.: МАУП, 2006. – С.129–140.

40.  Там само.

41.  Там само.

42.  Советский энциклопедический словарь/ Сост. Прохоров А.П. -М.: Советская энциклопедия, 1987. - С.379.

43.  Петрик В.М. Стратегія захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері України/ Роль православних духовних цінностей у формуванні національної свідомості та громадської позиції сучасної молоді: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25.03.2005 р. – К.: МАУП, 2006. – С.129–140.

Кузьменко Анатолій Михайлович,

к. ю. н, доцент, завідувач кафедри господарського і міжнародного права юридичного факультету Навчально-наукового інституту права та безпеки підприємництва ПВНЗ „Європейський університет”

Стаття надрукована в Юридичному журналі видавництва „Юстиніан”:

А. Кузьменко.Аналіз соціально-правової регламентації діяльності новітніх і нетрадиційних культів у конкурентній боротьбі з публічною посткомуністичною владою України// Юридичний журнал. – 2006.    – № 9. – C. 67-90. — Режим доступу до публ.: http://www.justinian.com.ua

Ukrainian English French German Polish Russian