Моя політика

Моя политика

Інформація як природне явище, об’єкт наукового дослідження та предмет правовідносин у галузі власності

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Актуальність теми. Кожну людину в світі оточує море інформації різних видів. Прагнення зафіксувати, зберегти надовго своє сприйняття інформації було завжди властиве людині. Мозок людини зберігає безліч інформації, і використовує для зберігання її свої способи, основа яких — двійковий код, як й в комп’ютерів. Людина завжди прагнула мати можливість поділитися своєю інформацією з іншими людьми та знайти надійні засоби для її передачі та обміну. Винайдено безліч способів зберігання інформації на зовнішніх (відносно мозку людини) носіях та її передачі на величезні відстані.

 

Під час викладання навчальної дисципліни „Міжнародна інформація” виявилося, що студентам відділення міжнародного права буває не завжди зрозумілим природа і значення змістовної сутності поняття „інформація” та розмежування його значення з такими похідними поняттями „інформаційні данні”, „відомості”, „знання”. Проте, у майбутніх фахівців з міжнародного права має сформоване чітке уявлення про порушену проблему. Зазначене обумовлене тим, що без цього важко уявити кваліфіковане правове забезпечення регулювання правовідносин в інформаційній сфері та вирішення проблем, пов’язаних власністю. Аналіз наявних наукових і фахових публікацій свідчить про те, що їх автори також часто досить легковажно ставляться до вибору і застосування понять з етимологічному рядку „інформація – інформаційні дані – відомості – знання”. Такий стан обумовлений тим, що „інформація” в широкому сенсі абстрактне поняття, котре має залежно від контексту безліч значень. З одного боку, ми стверджуємо, що інформація як природне явище — це не матеріальна річ, а з іншого боку — інформація може бути об’єктом міжнародного права як предмет власності [1-3, 7, 8].

З точки зору різних галузей знань, дане поняття як наукова категорія досліджується і описується своїм специфічним відомчим набором ознак. Відомо, що інформація як природне явище та її властивості є об’єктом дослідження цілої низки наукових дисциплін, таких як: теорія інформації (математична теорія систем передачі інформації); кібернетика (наука про зв’язок та управління в машинах і тваринах, а також у суспільстві та людських істотах); семіотика (наука про знаки і знакові системи); теорія масової комунікації (дослідження засобів масової інформації та їх впливу на суспільство); інформатика (вивчення процесів збору, перетворення, зберігання і передачі всіх видів інформації та засобів їх автоматизованої обробки); соціоніка (теорія інформаційного метаболізму індивідуальної та соціальної психіки); інформодинаміка (наука про відкриті інформаційні системи); інформаціологія (наука про отримання, збереження і передачу інформації для різної безлічі об’єктів) і так далі.

Зі свого боку, наукова дисципліна „Міжнародна інформація” має стратегічне завдання - сформувати визначення поняття і змістовну сутність наукової категорії „міжнародна інформація” та її наукову модель, стрижневим словом в якому є поняття „інформація”.

1. Інформація як природне явище є об’єктом наукового дослідження багатьох наук. Природно,у цій якості як всякий об’єкт дослідження має низку основоположних властивостей:

по-перше, інформація визначається як особливий вид матерії, котра в реальності виявляється у сполученні з певним матеріальним носієм;

по-друге, інформація як особливий вид матерії матеріалізується і стає доступною для сприйняття людським розумом або яким-небудь приладом у момент її фіксації на зазначеному матеріальному носії;

по-третє, інформація є динамічним об’єктом, тобто знаходиться у постійному русі та розвитку;

по-четверте, усвідомлення наявності та змістовної сутності інформації у всіх її аспектах утворюється у момент взаємодії1) об’єктивних даних (сигналів природи) і2) суб’єктивних методів,які застосовує людина під час усвідомлення її реальності, змісту і значення інформації;

по-п’яте, інформація у вигляді природного сигналу у момент сполучення з людським мозком збуджує в ньому інтелектуальні процеси - здійснює пошук відповідних раніше зареєстрованих у корі головного мозку інформаційних даних - „вузликів на пам’ять”: 1) якщо інформаційний сигнал новий –  він „реєструється у мозку як новий нервовий вузлик на пам’ять” або 2) здійснює ідентифікацію знайдених „вузликів на пам’ять” з отриманим інформаційним сигналом; 3) після того як знайдені та ідентифіковані „вузлики на пам’ять” із вхідним інформаційним сигналом у свідомості людини відбувається їх актуалізація у вигляді відповідних образів реальної дійсності, тобто відбувається віддзеркалення накопиченого у мозку людського досвіду і знань про реальний світ;

по-шосте, на властивості інформації як природного інформаційного сигналу впливають як властивості матеріального носія інформації, з котрий разом утворюються інформаційні дані, так і властивості суб’єктивних методів людини, котрі взаємодіють із інформаційними даними в ході інформаційно-інтелектуального процесу - усвідомлення людиною певної реальності. Таким чином, зазначена реальність (матерія як природний інформаційний сигнал) усвідомлюється людиною не напряму, а через матеріальний носій – „мозок людини” або „інформаційні дані” („інформація як матерія + матеріальний носій”) плюс мозок людини. Після закінчення інтелектуального інформаційного процесу властивості інформації переносяться на певний матеріальний носій, і таким чином, створюються додаткові властивості у нових інформаційних даних, тобто властивості суб’єктивних методів додаються до нових інформаційних даних. У такому випадку інформація як сигнал об’єктивної реальності набуває відповідних суб’єктивних рис. Первинна інформація (сигнал природи), відображена у свідомості людини, може бути не ідентичною цьому природньому „сигналу”: в описі „сигналу” людиною привносяться елементи суб’єктивності, тобто він подається так, як його відчуває і розуміє конкретна людина. У такому вигляді інформація втрачає свою первинну об’єктивну сутність. Кількість аналогічних повторень інтелектуально-інформаційних процедур можуть спотворювати інформацію і віддаляти вивідні відомості від реальності. У даному випадку ми маємо справу з відомостями про інформацію, тобто матерію-носія знань і людського досвіду у філософському вимірі.

2. Інформація, повідомлення. відомості, знання як наукові категорії,володіють далеко не звичайними властивостями. Приміром, відомий вислів Бернарда Шоу: „Якщо у тебе і у мене є по одному яблуку і ми ними обмінялися, то у кожного з нас залишилося по одному яблуку; якщо у тебе і у мене є по одній ідеї і ми ними обмінялися, то у кожного з нас буде по дві ідеї”. Проте, цим особливості властивостей інформації не обмежуються. Інформація є специфічною і з погляду старіння (тобто на інформацію діє не сам час, а поява нової інформації, котра заперечує або уточнює дану), і з погляду різних варіантів щодо матеріального носія або знакової форми, і з погляду дії. Інший приклад, результат дії на споживача повідомлень А, В, С, Д... нерівнозначний результату дії тих же повідомлень на того ж споживача, якщо вони надходять у різних поєднаннях або в іншій послідовності та іншому поєднанні, й так далі.

Нині не існує єдиного визначення терміну „інформація”. У вузькому сенсі цього слова „інформація” як наукова категорія — зведення (відомості, повідомлення, дані) незалежно від форми їх представлення.

У науковій літературі можна знайти досить багато визначень терміну „інформація” як наукової категорії, котрі відображають різні підходи до тлумачення цього поняття, тобто опису досліджуваного природного явища: Інформаціясукупність даних, зафіксованих на матеріальному носієві, збережених і поширених у часі та просторі. Інформація набуває форму відомостей про явища навколишнього світу і процеси, що протікають у ньому, й сприймається людиною або спеціальним пристроєм.

З цієї причини в інформатиці найчастіше використовується наступне визначення цього терміну: Інформаціяце усвідомлені відомості про навколишній світ, які є об’єктом зберігання, перетворення, передачі та використання. Відомості це знання, виражені в сигналах, повідомленнях, вістях, новинах і так далі. Повідомлення – це поширенні по різних комунікаційних каналах відомості.

За формоюінформація виявляється, як правило,усно або у вигляді запису лексем мови.

Основні види формінформації представлення, способів її кодування і зберігання, котра має найбільше значення для інформатики, наступна: 1) графічна або образотворча — перший вигляд, для якого був реалізований спосіб зберігання інформації про навколишній світ у вигляді наскальних малюнків, а пізніше у вигляді картин, фотографій, схем, креслень на папері, полотні, мармурі та інших матеріалах, котрі змальовують картини реального світу; 2) звукова — світ довкола нас повний звуків і завдання їх зберігання та тиражування було вирішене з винахід звукозаписних пристроїв у 1877 р.; її різновидом є музична інформація — для цього вигляду був винайдений спосіб кодування з використанням спеціальних символів, що робить можливим зберігання її аналогічно графічній інформації; 3) текстова — спосіб кодування мови людини спеціальними символами — буквами (ієрогліфами), причому різні народи мають різні мови та використовують різні набори букв (ієрогліфів) для відображення мови; особливо велике значення цей спосіб придбав після винаходу паперу і книгодрукування; 4) числова — кількісна міра об’єктів та їх властивостей на навколишньому світі; особливо велике значення набула з розвитком торгівлі, економіки та грошового обміну; аналогічно текстовій інформації для її відображення використовується метод кодування спеціальними символами — цифрами, причому системи кодування (числення) можуть бути різними; 5) відеоінформація — спосіб збереження „живих” картин навколишнього світу, котрий з’явився з винаходом кіно. Існують також види інформації, для яких до цих пір не винайдено способів їх кодування і зберігання, а саме: 6) тактильна інформація, котра передається відчуттями; 7) органолептична інформація, котра передається запахами та смаками тощо.

Для передачі інформації на великі відстані спочатку використовувалися кодовані світлові сигнали, з винаходом електрики — передача закодованого певним чином сигналу здійснювалася по дротових каналах, пізніше — з використанням радіохвиль. З появою комп’ютерів (або, як їх спочатку називали в нашій країні, ЕОМ — електронні обчислювальні машини) спочатку з’явився засіб для обробки числової інформації. Проте надалі, особливо після широкого поширення персональних комп’ютерів (ПК), комп’ютери стали використовуватися для зберігання, обробки, передачі та пошуку текстової, числової, образотворчої, звукової та відеоінформації. З моменту появи перших персональних комп’ютерів — ПК (80-і р. ХХ ст.) — до 80 % їх робочого часу присвячено роботі з текстовою інформацією.

Зберігання інформації при використанні комп’ютерів здійснюється на магнітних дисках або стрічках, на лазерних дисках (CD і DVD), спеціальних пристроях незалежної пам’яті (флеш-пам’ять і т. ін.). Зазначені методи постійно удосконалюються, винаходяться нові пристрої та носії інформації. Обробку інформації (відтворення, перетворення, передача, запис на зовнішні носії) виконує процесор комп’ютера. За допомогою комп’ютера можливе створення і зберігання нової інформації будь-яких видів, для чого служать спеціальні програми, використовувані на комп’ютерах, і пристрої введення інформації. Інформація, представлена у глобальній мережі Інтернет, нині визначається особливим різновидом інформації. У мережі Інтернет використовуються особливі прийомизберігання, обробки, пошуку і передачі розподіленої інформації великих об’ємів і особливі способи роботи з різними видами інформації. Постійно удосконалюється програмне забезпечення, котре створює умови для колективної роботи з інформацією всіх видів.

3. Властивості інформації.Характерною відмінною особливістю інформації від інших досліджуваних об’єктів природи і суспільства, є її дуалізм, тобто подвійність: 1) на властивості інформації впливають як властивості вихідних даних, складових її змістовної частини, 2) так і властивості методів, застосованих людиною, котрі фіксують зазначену інформацію. При дослідженні інформації кожна окрема наукова дисципліна розглядає ті властивості, які їй найбільш важливі. Проте, наукова дисципліна „Міжнародна інформація”, систематизуючи існуючих підходів до виділення властивостей інформації, доводить, що інформації притаманні три основні групи властивостей: атрибутивні, прагматичні, динамічні.

1. Атрибутивні властивості це основоформуючі ідентифікаційні властивості інформації, без яких вона не існує в природі як явище тобто виділяє інформацію з великої кількості явищ природи.До даної категорії властивостей відноситься:

а) невідривність інформації від фізичного носія і мовна природа інформації. Один із найважливіших напрямів інформатики та міжнародної інформації як наук є вивчення особливостей різних носіїв і мов інформації, розробка нових, більш здійснених і сучасних. Необхідно відзначити, що хоча інформація й невідривна від фізичного носія та має мовну природу вона не пов’язана жорстко ні з конкретною мовою, ні з конкретним носієм;

б) дискретність. Відомості, котрі містяться в інформації, а також у відомостях і знання – дискретні, тобто характеризують окремі фактичні дані, закономірності та властивості об’єктів, що вивчаються, які поширюються у вигляді різних повідомлень, котрі складаються з лінії, складеного кольору, літери, цифри, символу, знаку;

в) безперервність. Інформація має властивість зливатися з вже зафіксованою і накопиченою раніше, тим самим, сприяючи поступальному розвитку та накопиченню.

2. Прагматичні властивості це ті властивості, які характеризують ступінь корисності інформації для користувача, споживача і практики. Вони виявляються в процесі використання інформації. До даної категорії властивостей найбільш важливими представляються наступні якісні властивості: 1) сенс (зміст) і новизна, 2) корисність чи відносність, 3) об’єктивність, 4) достовірність, 5) повнота, 6) точність , 7) стислість; 8) цінність, 9)  своєчасність, 10)  актуальність, 11) зрозумілість, 12) доступність.

2.1. Сенс (зміст) і новизна характеризується переміщенням інформації в соціальних комунікаціях і виділяє ті її частки, які незмінні та нові для споживача.

2.2. Об’єктивність і суб’єктивність інформації. Інформація – це віддзеркалення зовнішнього об’єктивного світу. Інформація об’єктивна, якщо вона не залежить від методів її фіксації, чиєї-небудь свідомості та думки. Поняття об’єктивності інформації є відносним. Це зрозуміло, якщо врахувати, що методи, що застосовуються людиною, є суб’єктивними. Об’єктивнішою прийнято вважати ту інформацію, до якої методи вносять менший суб’єктивний елемент. У ході інформаційного процесу ступінь об’єктивності інформації завжди знижується. Зазначену властивість враховують, приміром, у правових дисциплінах, де по-різному обробляються свідчення осіб, які безпосередньо спостерігали події або які отримали інформацію непрямим шляхом, тобто за допомогою умовисновків або із слів третіх осіб.

Приміром, повідомлення „На вулиці тепло” несе суб’єктивну інформацію, а повідомлення „На вулиці 22°С” – об’єктивну, але з точністю, залежною від погрішності засобу виміру. Об’єктивну інформацію можна отримати за допомогою справних датчиків вимірювальних приладів. Відбиваючись у свідомості конкретної людини, інформація перестає бути об’єктивною, оскільки, перетворюється (більшою чи меншою мірою) залежно від думки, думки, досвіду, знань конкретного фізичного суб’єкта.

2.3. Корисність (відносність) інформації. Корисністьвіддзеркалює певний рівень зменшення невизначеності відомостей про об’єкт. Відносність визначає міру корисності її для споживача, тобто чи є у нього потреба чи зацікавленість в даній інформації. На рівень корисності інформації достатньо сильно впливає її цінність. Цінність інформації різна для різних споживачів і користувачів. Корисність і цінність може бути визначена на підставі відносності, тобто відносності потреб та інтересів конкретних її споживачів. З цієї причини дана властивість оцінюється по тих завданнях, які можна вирішити за її допомогою. Найкоштовніша інформаціяоб’єктивна, достовірна, повна, і актуальна. При цьому слід враховувати, що й необ’єктивна, недостовірна інформація (наприклад, художня література), має велику значущість для людини.

2.4. Достовірність інформації. Достовірна інформація допомагає прийняти нам правильне рішення. Інформація достовірна, якщо вона відображає справжнє положення справ. Достовірністьвизначає те, що інформація в інформаційних даних виникає у момент реєстрації інформаційних сигналів, тобто у момент перетворення чистої матерії в інформаційні дані. Проте, не всі сигнали є корисними — завжди присутній якийсь рівень сторонніх сигналів, внаслідок чого корисні інформаційні дані супроводжуються певним рівнем „інформаційного шуму”. Якщо корисний сигнал зареєстрований чіткіше, ніж сторонні сигнали, достовірність інформації підвищується. Якщо навпаки, то її достовірність знижується. У цьому випадку для передачі тієї ж кількості інформації потрібно використовувати або більше даних, або складніші методи її сприйняття. Об’єктивна інформація завжди достовірна, але достовірна інформація може бути як об’єктивною, так і суб’єктивною.

Недостовірною інформація може бути з наступних причин: 1) навмисне спотворення (дезінформація) або неумисне спотворення суб’єктивної властивості; 2) спотворення в результаті дії перешкод („зіпсований телефон”) і недостатньо точних засобів її фіксації. Дезінформація розцінюється як негативні значення корисної інформації.

2.5. Точність і адекватність інформації визначається мірою її близькості до реального стану об’єкту, процесу, явища і тому подібне - це ступінь відповідності реальному об’єктивному стану справи. Неадекватна інформація може утворюватися при створенні нової інформації на основі неповних або недостовірних даних. Проте й повні, й достовірні дані можуть призводити до створення неадекватної інформації у разі застосування до них нераціональних і неадекватних методів.

2.6. Повнота інформації. Неповна інформація може призвести до помилкового виводу або рішення. Інформацію можна назвати повною, якщо її вистачає для розуміння. Повнота характеризує якісний аспект інформації та визначає достатність даних для ухвалення рішень або для створення нових інформаційних даних на основі наявних. Чим повніші дані, тим ширший діапазон методів, які можна використовувати, тим простіше підібрати метод, котрий вносить мінімум погрішностей у хід інформаційного процесу.

2.7. Актуальність інформації визначає рівень важливість для теперішнього моменту часу, тобто злободенність, насущність. Оскільки інформаційні процеси розтягнуті у часі, то достовірна і адекватна інформація старіє і може призводити до помилкових рішень. Нерідко з актуальністю, як й з повнотою, зв’язують комерційну цінність інформації. Необхідність пошуку (або розробки) адекватного методу для роботи з інформаційними даними може призводити до такої затримки в отриманні інформації, що вона стає неактуальною і непотрібною. На цьому, зокрема, засновано багато сучасних систем шифрування даних із відкритих джерел. Особи, які не володіють ключем (методом) для читання даних, можуть зайнятися пошуком джерела, оскільки алгоритм його роботи доступний, але тривалість цього пошуку настільки велика, що за час роботи інформація втрачає актуальність і, відповідно, пов’язану з нею практичну цінність. Лише вчасно отримана інформація може бути корисна.

2.8. Доступність інформаціїміра можливості отримати ту чи іншу інформацію. На ступінь доступності інформації впливають одночасно як доступність даних, так й доступність адекватних методів для їх інтерпретації. Відсутність доступу до інформаційних даних або відсутність адекватних методів обробки цих даних призводять до однакового результату: інформація виявляється недоступною. Відсутність адекватних методів для роботи з інформаційними даними у багатьох випадках призводить до застосування неадекватних методів, внаслідок чого утворюється неповна, неадекватна або недостовірна інформація;

3. Динамічні властивості це ті властивості, які характеризують зміну інформації у часі та просторі:

3.1) кумуляція інформації (від латин. cumulatio – збільшення, скупчення, накопичення, зростання): з часом кількість інформації зростає, накопичується; відбувається її переоцінка, додатковий аналіз, узагальнення і систематизації. Рух інформації в інформаційних комунікаціях і постійне її розповсюдження та зростання визначають таку властивість як багатократне розповсюдження або повторюваність. Хоча інформація й залежна від конкретної мови та конкретного носія, вона не пов’язана жорстко ні з конкретною мовою, ні з конкретним носієм. Як матерія вона зберігає свої основоположні властивості. Завдяки наявним властивостям багатократної використовуванності та розповсюдження по різних каналах і джерелах інформація може бути отримана і використана декількома споживачами.

3.2)старіння інформації. З плином часу виявляється схильність інформації до негативного впливу на неї цього ж часу: вона старіє. Феномен старіння інформації полягає в зменшенні її цінності. Старить інформацію не сам час, а поява нової інформації, яка уточнює, доповнює чи відкидає повністю або частково попередню. Науково-технічна інформація старіє швидше, естетична (витвори мистецтва) – повільніше. Логічність, компактність, зручна форма вистави полегшує розуміння і засвоєння інформації.

Соціальна (суспільна) інформація володіє ще і додатковими властивостями: мовною природою (окрім деяких видів естетичної інформації, приміром, образотворчого мистецтва). Один й той же зміст може бути виражений на різних природних (розмовних) мовах, записаний у вигляді математичних формул і т. ін.; семантичним (смисловим) характером, тобто понятійний, оскільки саме в поняттях узагальнюються найбільш істотні ознаки предметів, процесів і явищ навколишнього світу.

Інформація поділяється на види по різних критеріях [4, 7]:

1) за способом сприйняття: візуальна — сприймана органами зору; аудіальна — сприймана органами слуху; тактильна — сприймана тактильними рецепторами; органолептична, тобто сприйманасмаково-одорологічними рецепторами.

2) за призначенням: масова — містить тривіальні відомості та оперує набором понять, зрозумілим для більшої частини соціуму; спеціальна — містить специфічний набір понять, при її використанні відбувається передача відомостей, які можуть бути не зрозумілі основній масі соціуму, але необхідні та зрозумілі в рамках вузької соціальної групи, де використовується дана інформація; обмеженого доступу (або поширення): насамперед,особиста (приватна) — набір відомостей про яку-небудь особу, котра визначає соціальне положення і типи соціальних взаємодій усередині популяції; службова, комерційна, державна таємниця, — доступна вузькому колу осіб і передана по закритих (захищених) каналах.

Конфіденційна інформація не є секретною, але за певних умов її сукупність може потягти за собою розкриття секретної інформації. З цієї причини зазначений тип інформації відноситься до інформації обмеженого доступу. Секретна інформація, насамперед, репрезентує спеціальну службову інформацію. Гриф „цілком таємно” і „особливої важливості” визначають інформацію, котра відноситься до державної таємниці. Зазначені різновиди інформації з обмеженим доступом не підлягають несанкціонованому розголошенню, встановлений законом режим секретності накладає обмеження, що є запобіжним заходом від можливого спричинення шкоди суспільству, державі, особам, зацікавленим в її нерозповсюдженні або в ознайомлення осіб, не інформованих про те, що існує така інформація, а також отримання якої тим або іншим особам здатне призвести до спричинення цими особами збитків. Випадкове розголошення секретної інформації або її розповсюдження за межі конфіденційності називається витоком інформації.

Результати наявних досліджень свідчать, що вплив інформаційних технологій на розвиток суспільства в історичному контексті порівнюють з винаходами таких явищ, як: телефон та телебачення. Інформаційні технології, як явище, є очевидним викликом законодавцям, урядовцям і суспільству загалом, тому, що правові норми нині не здатні адекватно реагувати на правові нововведення, що постійно виникають у сфері інформатизації та телекомунікаційних технологій. Відповідно до результатів досліджень, проведених Каліфорнійським університетом, більше 90% інформації зберігається в цифровій формі в комп’ютерах, у такий спосіб займаючи менше місця, ніж на папері, у фільмах і відеозаписах. У цілому в мережі Інтернет зібрано близько 550 мільярдів документів, і щодня створюється ще 7,3 мільйони нових сторінок.

Вивчення міжнародних норм у сфері інформаційних технологій є вкрай важливим, оскільки нині технології „ламают” національні кордони, роблячи всім доступним світовий інформаційний простір. На відміну від попередніх науково-технічних надбань суспільства, інформаційні технології розвиваються набагато швидше і мають вагоміший вплив на наше повсякденне життя.

Швидкий розвиток науки і техніки розширив сферу професійної діяльності правників. Особливо стрімкий розвиток спостерігається у сфері інформатизації. Нині, безумовно, можна констатувати, що ми живемо в інформаційну епоху. Інформація тепер сприймається, як найважливіший продукт, і для всіх є життєво необхідним одержати його в належному вигляді, та оперувати ним в потрібний момент. Життя і розвиток інформації як кінцевого продукту діяльності інформаційної індустрії та споживання потягло за собою наукового визначення сфери життя інформації, а саме: інформаційне середовище як сукупності 1) інформаційної інфраструктури, 2) інформаційних технологій, 3) інформаційних ресурсів та 4) інформаційних відносин.

Інформаційна інфраструктура — сукупність центрів і каналів створення, накопичення, збереження, обробки і поширення інформації.

Інформаційні технології — матеріалізовані на базі інформаційної інфраструктури знання в області створення, накопичення, збереження, обробки, передачі і використання інформації.

Комунікаційні технології — засоби передачі інформації;

За своєю суттю інформаційні технології (IT) також покликані встановлювати зв’язки між людьми і тому, очевидно, неможливо уникнути поточних правових конфліктів. Отже, враховуючи глобальну природу інформаційних технологій, завдяки чому об’єднуються люди у різних куточках світу, не можливо оперувати лише національними правовими нормами, натомість необхідно удосконалювати міжнародне правове регулювання даної галузі.

Сучасний світ все більше і більше залежить від розвитку інформатизації, її наукового і правового забезпечення. Новітні технології не лише породжують нові правові питання, а й створюють передумови для змін у діяльності законодавців та правників. Традиційні правові методи і норми не спроможні належним чином регулювати новітні технологічні процеси. Це зумовлено тим, що велика кількість правників фактично не зіштовхувалась з технологічними аспектами у своїй практичній діяльності й тому, що вони, як правило, не можуть передбачити можливупояву правових проблем у майбутньому.

Суть і призначення інформації не міняється з появою нових технологій, просто вони забезпечують додаткові можливості для одержання, обробки і використання її. Сучасні інформаційні технології дозволяють користувачеві, віддаленому від великих міст, одержати інформацію з перших рук і практично в реальному часі. Відтепер межі „інформаційного простору” проходить через будь-який будинок, організацію, компанію або орган державної влади. Тільки потрібно підключитися до Інтернет. Інформація і знання складають всесвітнє суспільне надбання. Вони дуже важливі для розвитку освіти, науки, культури і зв’язку, для забезпечення культурної різноманітності і відкритого керування. Необхідно мати вільно доступну усім інформацію і знання, з метою ліквідування розриву між „інформаційно багатими” і „інформаційно бідними”.

Мережа Інтернет, стоверена як військово-комунікаційна мережа, згодом почала використовуватися університетами та дослідниками, і нарешті – трансформувалась в глобальну мережу інформації для кожного, хто її шукає і отримує. Нині, Інтернет це також світ комерції, де циркулює інформація, а також продаються товари і надаються послуги. Книжки, музикальні твори, програмне забезпечення також легко розповсюджуються через мережу Інтернет, що породжує велику кількість нагальних та належним чином неврегульованих правових питань.

Стрімкий розвиток телекомунікаційних засобів: мобільних та супутникових телефонів, супутникового та кабельного телебачення, – потребує новітнього правового регулювання, особливо на міжнародному рівні.

Проблема правового визначення „інформації”. Інформаційні та телекомунікаційні технології вже захопили діловий світ і зараз створюється підґрунтя для революції у приватному житті людей. А тому правники намагаються адекватно реагувати на прояви технологічного впливу усіма можливими засобами. Держави, у свою чергу, розробляють і пропонують законодавчі нововведення. На жаль, дана тенденція спостерігається в небагатьох країнах світу, а сам процес некоординований. Україна не є виключенням, хоча останніми роками намітилися позитивні зрушення: напрацьовано низку теоретико-методологічних напрацювань і законодавчо-нормативних актів, в котрих, зокрема, присвячено визначенню поняттям „інформація” та „інформаційні дані” [4, 7].

Так, ст. 177 Цивільного кодексу України серед об’єктів цивільних прав називає 1) результати інтелектуальної, 2) творчої діяльності та 3) інформацію [8]. Нерсесян А. С. задає слушне запитання: чи невипадково ці два види об’єктів цивільних прав розміщені один поряд з іншим? Далі від дає пояснення, що для визначення суті поняття „інформації” слід звернутись як до чинного законодавства України, праць юристів-фахівців у сфері інформаційного права, так і до певних інших галузевих джерел, котрі мають предметом дослідження інформаційні відносини [6]. Ст. 1 Закону України „Про інформацію” визначає поняття інформації наступним чином: „інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді” [3]. Ст. 200 ЦК України дає схоже визначення: „Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді” [8]. Нерсесян А. С. робить висновок, що законодавство України робить наголос на двох основних ознаках інформації: 1) „інформація – це відомості та/або дані”; 2) „інформація може бути збережена на матеріальних носіях або відображена в електронному вигляді” [6].

Законодавство України використовує терміни „відомості” та „дані” для позначення суті такого явища як інформація. Т. А. Костецька вважає, що інформація у формі, придатній для автоматизованої обробки її засобами обчислюваної техніки, є даними [5]. Відповідно, якщо така інформація існує у формі, непридатній для автоматизованої обробки комп’ютерами, є відомостями. Власне, дані за допомогою комп’ютерної обробки також перетворюються на відомості, котрі виводяться на монітор комп’ютера та (або) паперові носії за допомогою принтера.

Далі Нерсесян А. С. робить наголос, що суттєвими юридичними ознаками інформації є: 1) фізична невідокремленість – інформацію неможливо відокремити від матеріального носія; 2) відчуженість – інформація для включення в цивільний оборот використовується у вигляді символів, знаків, таким чином відділяючись від виробника та існуючи окремо; 3) двоєдність інформації та носія полягає в тому, що інформація – це річ на матеріальному носії; 4) розповсюджуваність (можливість тиражування) – можливість розповсюдження необмеженої кількості примірників без зміни змісту інформації; 5) організаційна форма інформації – документ [6].

Зазначені міркування мають частково рацію. Тут необхідно юристам більш ретельно вивчати теоретико-методологічні напрацювання „Міжнародної інформації”.

Так, необхідно повторитися, що, з точки зору філософії і психофізичного аналізу, „інформація” – це особливий вид матерії, яка придатна для сприйняття людиною чи певним технічним приладом під час її матеріалізації на певному матеріальному носієві. Насправді, доступність для сприйняття інформації забезпечується її властивістю нерозривності з матеріальним носієм. З цього виходить, що людина сприймає не „інформацію”, а „інформаційні дані” (якості інформації та матеріального носія), на які накладаються ще й якості суб’єктивних методів сприйняття людиною. У такому вигляді народжуються „відомості” та „знання”, тобто інформаційний досвід людини.

Підсумовуючи, доцільно зазначити, що для зручності в юридичній науці та практиці, законотворчій діяльності та законодавстві, в інформаційно-аналітичній діяльності, інших науково-прикладних видах теоретизування і нормотворення, - терміном „інформація” – визначати „інформацію” („інформаційні одиниці”) на 1) будь-яких матеріальних носіях, 2) „інформаційні одиниці” (файли) в електронних базах даних ЕОМ, „Інтернет” та інших ІТКМС, а терміном „інформаційні дані” – лише документально оформлену інформацію, тобто – у вигляді документу на паперовому носії чи його аналогу, а також у вигляді та званого „електронного документу”. До категорії „відомості” та „знання” має відноситися сукупність „інформації на будь-яких матеріальних носіях”, „інформаційні одиниці інформаційних масивів баз інформаційних даних ЕОМ та ІТКМС” та документи, визначені як такі у законному порядку. У даму випадку „відомостями” мають визнаватися окремі або у сукупності вище зазначені різновиди „інформації”; а „знанням” – більш фундаментальне значення „відомостей”, котре поєднує в собі сукупність „відомостей” – „повідомлень” – життєвого, професійного і наукового досвіду їх володіння і використання.

Література:

1. Закон України „Про електронні документи та електронний документообіг”// Сторінка „Законодавство України офіційного веб-сайту Верховної Ради України. –Режим доступу: http//zakon1.rada/gov/ua.

2. Закон України „Про електронний цифровий підпис”// Сторінка „Законодавство України офіційного веб-сайту Верховної Ради України. –Режим доступу: http//zakon1.rada/gov/ua.

3. Закон України „Про інформацію”// сторінка „Законодавство України офіційного веб-сайту Верховної Ради України. –Режим доступу: http//zakon1.rada/gov/ua.

4. Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти): Підручник/ Остроухов В. В., Петрик В. М., Кузьменко А. М. та ін.; за заг. ред. Є. Д. Скулиша. – К.: КНТ, 2010. –778 с.

5. Костецька Т. А. Інформаційне право України: Навчальний посібник. – К., 2009. -170 с. – С. 45.

6. Нерсесян А. С. Інформаційний вимір результатів творчої діяльності за правом інтелектуальної власності// Часопис Київського університету права: Український науково-теоретичних часопис. –К.: Київський університет права НАН України та Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. –№ 3. – С. 201.

7. Соціально-правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник. Кол. автор. Кузьменко А. М., Петрик В. М., Остроухов В. В./ За ред. В. В. Остроухова. –К.: Росава. –2007.–495 с.

8. Цивільний кодекс України// Сторінка „Законодавство України офіційного веб-сайту Верховної Ради України. – Р Режим доступу: http//zakon1.rada/gov/ua

1. Закон України „Про електронні документи та електронний документообіг”// Сторінка „Законодавство України офіційного веб-сайту Верховної Ради України. –Режим доступу: http//zakon1.rada/gov/ua.

2. Закон України „Про електронний цифровий підпис”// Сторінка „Законодавство України офіційного веб-сайту Верховної Ради України. –Режим доступу: http//zakon1.rada/gov/ua.

3. Закон України „Про інформацію”// сторінка „Законодавство України офіційного веб-сайту Верховної Ради України. –Режим доступу: http//zakon1.rada/gov/ua.

4. Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти): Підручник/ Остроухов В. В., Петрик В. М., Кузьменко А. М. та ін.; за заг. ред. Є. Д. Скулиша. – К.: КНТ, 2010. –778 с.

5. Костецька Т. А. Інформаційне право України: Навчальний посібник. – К., 2009. -170 с. – С. 45.

6. Нерсесян А. С. Інформаційний вимір результатів творчої діяльності за правом інтелектуальної власності// Часопис Київського університету права: Український науково-теоретичних часопис. –К.: Київський університет права НАН України та Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. –№ 3. – С. 201.

7. Соціально-правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник. Кол. автор. Кузьменко А. М., Петрик В. М., Остроухов В. В./ За ред. В. В. Остроухова. –К.: Росава. –2007.–495 с.

8. Цивільний кодекс України// Сторінка „Законодавство України офіційного веб-сайту Верховної Ради України. – Р Режим доступу: http//zakon1.rada/gov/ua

Кузьменко Анатолій Михайлович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри

міжнародного права і порівняльного правознавства

Київського університету права Національної академії наук України

Доповідь оприлюднена 24 листопада 2011 року на ІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми правової системи України” у Київському університеті права НАН України.

Доповідь надрукована у збірнику матеріалів конференції:

Кузьменко А. М. Інформація як природне явище, об’єкт наукового дослідження та предмет правовідносин у галузі власності// Сучасні проблеми правової системи України: зб. матеріалів ІІІ-ої Міжнародної науково-практичної конференції (24.11.2011 р., м. Київ)/ Київський університет права НАН України [редкол.: Ю. С. Шемшученко, Ю. Л. Бошицький, О. В. Чернецька та інші]. Випуск 3. -К.: Вид-во Європейського ун-ту,  2011. −С. 358-363.

 

Ukrainian English French German Polish Russian