Моя політика

Моя политика

Розвідувальна діяльність епохи глобалізації інформаційно-психологічного протиборства: особлива організаційно-правова форма та специфічний засіб політичної практики

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

 

УДК 355.483

 

В статті розкриваються деякі аспекти розвідувальної діяльності в умовах глобалізації інформаційно-психологічного протиборства. Особлива увага зосереджена на теоретико-правових основах визначення сутності сучасного поняття розвідувальної діяльності. Викладена характеристика складових елементів розвідувальної діяльності як особливої організаційно-правової форми та специфічного засобу політичної практики.

 

The article deals with certain aspects of intelligence activity under conditions of globalization of the information and psychologicalwarfare. Special attention is paid to theoretical and legal aspects of defining the essence of modern notion of intelligence activity. Provided is the characteristics of components of the intelligence activity as special organizational and legal form and specific means ofpolitical practice.

 

 Аналіз різних тлумачень поняття "розвідувальна діяльність", котрі робляться вітчизняними і закордонними науковцями та фахівцями з безпекознавства, свідчить про те, що на сьогодні немає єдиного розуміння сутності цього специфічного явища в міжособистісних стосунках у людському суспільстві. Зокрема, після розвалу СРСР в Україні переважає спрощений, вузький, навіть  дуже примітивний непрофесійний підхід до розуміння поняття і змісту розвідувальної діяльності - "це крадіжка та передача до розвідувального центру чужих секретів". Виходячи із вище наведеного, вважається актуальним  оприлюднити практичний досвід розробки  основ контррозвідувальної теорії про розвідувальну діяльність, а також відповідні теоретичні напрацювання щодо методики дослідження розвідувальної діяльності як специфічного соціального і суспільно-політичного явища. Актуальними у зв'язку з цим, є наступні проблеми:

1.  Теоретико-правові основи визначення сутності сучасного поняття розвідувальної діяльності.

2.  Організаційно-правові особливості організації розвідувальної діяльності.

3.  Характеристика складових елементів розвідувальної діяльності.

На підставі проведених багаторічних досліджень, можна було б сформулювати наступні теоретико-правові основи визначення сутності сучасного поняття розвідувальної діяльності: "Розвідувальна (агентурно-оперативна) діяльність у міжнародно-правових відносинах має багатоаспектний характер і репрезентує особливий (прихований, негласний, конспіративний, таємний тобто оперативний) вид практики організації і реалізації зовнішньополітичної практики учасників міжнародно-правових відносин (держав, неурядових організацій, маргінальних міжнародного значення угруповань, фізичних осіб, так званого "міжнародного рівня інтересів і наявного в них фінансово-економічного потенціалу тощо).

Ця діяльність спрямована на отримання переваг над іноземними партнерами чи конкурентами, насамперед у політико-дипломатичній царині, шляхом заволодіння і використання їхніх секретів чи завдання шкоди шляхом безпосереднього підриву їхнього політичного, економічного, військового, науково-технічного потенціалу, міжнародного авторитету, позицій у світі чи регіоні, міжнародним чи міждержавним зв'язкам, або для задоволення інтересів і потреб власної правлячої еліти – шляхом надання вигідного впливу на іноземних партнерів чи конкурентів [1].

Розвідувальна діяльність є таємною діяльністю. З цього виникає природне питання, а чи можливо взагалі щось невідоме та ще й спеціально утаємничене вивчати і досліджувати. Практичний досвід контррозвідувальних підрозділів різних видів служб безпеки, державних і недержавних підприємницьких структур, свідчить про те, що це можливо.

При порушенні зазначеної проблеми доцільно виходити з того, що розвідувальна діяльність - це елемент політики правлячих кіл, різновид політичної практики держави, тобто особливий вид державної діяльності, складова цілісного комплексу взаємопов'язаних і спеціально зорганізованих елементів для досягнення стратегічної або тактичної мети у внутрішній або зовнішній політиці. В умовах глобалізаційних процесів окрім держав в ній беруть участь також інші учасники міжнародно-правових (владні суб'єкти) і цивільно-правових (невладні суб'єкти) відносин вимушені займатися розвідувальною діяльністю у тому чи іншому вигляді [2].

Як правило, планування, розробку спеціальних заходів і реалізацію розвідувальних спрямувань щодо іноземних держав і транснаціональних структур, а також з точки зору забезпечення національної безпеки - організацію протидії розвідувально-підривним посяганням іноземних партнерів або конкурентів щодо власної держави та національних інтересів правляча еліта покладає на відповідні державні інститути - Ради (комітети) національної безпеки і оборони, стратегічного планування і т. ін., розвідувальні, контррозвідувальні та інші спеціальні служби. Саме вони репрезентують елементи сукупного поняття "державна влада", "держава", "суб'єкт міжнародного публічного права", "суб'єкт розвідувальної діяльності".

Природно, що на характер їх діяльності впливають відповідні історичні умови і геополітичні процеси, головними суб'єктами яких є держави, різні транснаціональні міжнародні та міждержавні об'єднання.

Розкриття змісту розвідувальної діяльності іноземних держав, недержавних підприємницьких та інші неурядових структур проти України (з метою завдання безпосередньої шкоди) або щодо України (без мети завдання безпосередньої шкоди) передбачає розгляд основних її структурних елементів: суб'єктів, цілей, завдань, об'єктів спрямувань, сил і засобів у системі відповідного виконавчого механізму, форм та методів його функціонування. З'ясування їх суті дозволяє виділити найважливіші внутрішні та зовнішні взаємозв'язки розвідувальних заходів, особливо спрямованих на безпосередній підрив. Зазначені базові знання про предмет розвідувальної діяльності у теоретичному плані дозволяють сформувати реально науково обґрунтоване його поняття, визначити зовнішні ознаки прояву явища, що вивчається, тобто його форму та внутрішню сутність цієї форми, а також зазначені знання у прикладному (практичному) плані дають можливість контррозвідувальним підрозділам СБ України, а також службам безпеки українських структур недержавного сектору економіки, грамотно організувати відповідні заходи протидії протиправним посяганням непорядних партнерів або конкурентів і захисту економічних інтересів держави, її громадян та суспільства в цілому.

Розгляд організаційно-правових особливостей розвідувальної діяльності надають можливість виокремлювати із великої кількості інших явищ - власне розвідувальну діяльність.

Основними постулатами теорії менеджменту, що введені в науковий обіг безпекознавства, є такі поняття як: "організація", "організація діяльності", "організаційна діяльність", "форма організації діяльності", "оперативна діяльність", "управління" тощо.

Так, організація- це, - у буквальному перекладі з французької мови є "повідомлення стрункого вигляду, упорядкування, вибудовування, приведення в систему - у загальному значенні: а) внутрішня упорядкованість узгодженість, взаємодія більш менш диференційованих і автономних частин цілого, обумовлене його побудовою; б) сукупність процесів або дій, котрі призводять до виникнення та удосконалення взаємозв'язків між частинами цілого; - у фаховому прикладному значенні: звід правил і практичних дій щодо оформлення виконавчого механізму внутрішньої і зовнішньої політики у галузі забезпечення правопорядку, боротьби зі злочинністю; оборони держави; громадської, державної, національної безпеки та захисту життєво важливих національних інтересів України, суспільства та її громадян, оптимізація процесу безпосередньої її реалізації на принципах системного підходу; б) сфера діяльності щодо розробки "правил гри" та забезпечення їх виконання під час вирішення конкретних завдань як внутрішньо національних так і зовнішньополітичних [3].

Організаційна діяльність- це сфера діяльності щодо упорядкування чого-небудь: планування відповідних заходів, підготовка та розстановка кадрів, управління, контроль тощо.

Організація діяльності - процес упорядкування сил і засобів, визначення цілей і завдань, низки інших заходів, котрі визначають певну діяльності.

Організація діяльності - важлива відносно проміжна діяльність між стратегією і тактикою, котра налічується в кожній з них складова частина оперативної майстерності: теорія і практика упорядкування виконавчих дій на принципах системного підходу, що утворює методологічну основу оперативного мистецтва взагалі.

Організація діяльності - це також погодження систем заходів, що розробляються: - на рівні стратегії - відповідними директивними приписами та в межах конкретних зовнішньополітичних програм, зовнішньополітичних операцій, акцій, кампаній, війн тощо, а також з директивними приписами та в межах конкретних програм, настанов, рішень, інших нормативних документів, що визначають заплановані напрямки внутрішнього національного розвитку та практичні заходи реалізації стратегічної політики розвитку суспільства і держави; - на рівні тактики - з конкретними організаційно-методичними приписами вищих інстанцій та в межах більш менш диференційованих та автономних частин зовнішньої і внутрішньої політики (операцій, акцій, актів, заходів, мір та окремих прийомів) [4].

Організація діяльності(у загальному значенні менеджменту) включає, насамперед: 1) визначення цілей і загальних завдань, ролі та місця інформаційно-аналітичної діяльності в практиці управління відповідними процесами, подіями чи діями під час виконання спільної роботи певною кількістю учасників, які виконують власну частку роботи окремо або з інших причин обмежені погоджувати напряму свої дії з. рештою партнерів, тому управляються з певного єдиного центру, відповідального за синхронізацію дій всіх учасників виробничого процесу; 2) утворення системи органів та інших структур - механізму, відповідального за створення сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов та реалізацію стратегічних і поточних завдань, заходів у галузі забезпечення правопорядку, боротьби зі злочинністю; оборони держави; громадської, державної, національної безпеки та захисту життєво важливих національних інтересів України, суспільства та її громадян; 3) управління цією системою (практичні вольові дії щодо стимулювання функціонування виконавчого механізму) з метою вирішення завдань, поставлених перед нею правлячою елітою держави та суспільством в цілому [5]. Відповідно до положень теорії управління організація діяльності має дві форми організації діяльності: неправову і правову.

Неправові форми організації операційної діяльності відомств, правоохоронних органів і спецслужб держав, структур суб'єктів господарювання полягають у:

1) розробці планів поточної і стратегічної діяльності в цілому та по окремих напрямках, зовнішньополітичних акцій, внутріполітичних та інших заходів з визначенням цілей, завдань, конкретних виконавців, механізму контролю за дотриманням ними намічених функцій, порядку координації діяльності учасників різних структур і заходів для підпорядкування єдиному оперативному задуму;

2) визначенні кількісної і якісної потреби та комплектуванні штату особового і керівного складу основного та допоміжного апаратів;

3) створення механізму управління діяльністю сил і засобами, а також вирішення конкретних операційних (технологічних) завдань;

4) розстановці сил і засобів та доведенні до них функціональних завдань;

5)інструктажі виконавців з поточних моментів;

6) контролі, координації їх дії;

7) корегування завдань і лінії поведінки;

8) відведенні від заходів тих сил і засобів, які себе реалізували повністю або діють незадовільно, і у введенні нових сил і засобів.

Організація операційної (технологічної) діяльності переважної більшості зовнішньополітичних відомств, структур державного управління внутрішньою політикою і правоохоронною системою, а також підрозділів управління суб'єктів господарювання,  правоохоронної діяльності, забезпечення безпеки і оборони, - має в основному гласний, публічний (владний) характер.

Виключенням є органи розвідки, контррозвідки та інших спецслужб, в тому числі охоронні підприємницькі структури і служби безпеки суб'єктів господарювання, діяльність котрих поряд з гласною формою має конспіративну, негласну, приховану, таємну. Лише деякі її аспекти (наприклад створення основних розвідувальних органів держави, визначення їх головних цілей, завдань і повноважень, основних принципів взаємовідносин з іншими органами держави тощо), котрі не містять загрози розконспірації оперативної діяльності спецслужб. Відкритий характер мають також відповідні офіційні ліцензійні вимоги охоронних підприємств і служб безпеки у господарських структурах.

Загальні (гласні) неправові форми організації публічної діяльності державних структур і підрозділів суб'єктів господарювання визначаються, насамперед, нормами Конституції, законів України, Указів Президента України та Постанов Кабінету Міністрів України, а спеціальні неправові форми негласної (конспіративної) діяльності - відомчими підзаконними актами.

Звідси виникає нагальна потреба визначити сутність правових форм організації операційної (цивільних структур), оперативно-розшукової (правоохоронних органів) та агентурно-оперативної (розвідки, контррозвідки та інших спецслужб) діяльності.

Правові форми організації визначених вище видів діяльності здійснюються шляхом:

1) видання правових актів, котрі спрямовуються на вирішення таких питань організації діяльності у державах і у суб'єктів господарювання, як процес їх створення: порядок утворення зовнішньополітичних органів, відповідних спецслужб, правоохоронних органів, охоронних підрозділів, служб безпеки, мережі інформаційно-довідкових, просвітницько-консалтингових структур, інформаційно-аналітичних підрозділів;

2) визначення і правове закріплення їхньої компетенції; джерел фінансування; порядку комплектування, визначення кваліфікаційних вимог до особового та керівного складу, процедур призначення на посади і службового просування посадових осіб, охорони праці та соціального забезпечення співробітників, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; нормативне регулювання взаємодії, співробітництва з іншими органами та спецслужбами, взаємовідносин між ними (тобто зовнішньополітичних відомств і спецслужб з поліцією, судом, прокуратурою, адвокатурою тощо і навпаки);

3) утворення механізму поширення правових знань і проведення інших профілактичних заходів серед населення.

При цьому явно перевершує частка адміністративно-розпорядчого нормування і регулювання зовнішньої і внутрішньої діяльності цивільних і правоохоронних органів, спецслужб, військових структур і суб'єктів господарювання як на внутрінаціональному (у середині держави), так і на міжнародному рівні (у межах міжнародного публічного і міжнародного приватного права, а також поза правовим полем взагалі).

Управління як процес вольового впливу на елементи виконавчого механізму репрезентує один із найважливіших аспектів в організації того чи іншого виду діяльності. Наприклад, інформаційно-аналітичне забезпечення, надаючи необхідну інформацію та відповідні варіанти рекомендацій практичного вирішення проблем із прогнозованими можливими наслідками, створює сприятливі умови для діяльності керівників, механізмів і систем, сил і засобів реалізації заходів.

Так, у зовнішньополітичному аспекті в правоохоронній сфері, галузі оборони, безпеки та захисту національних інтересів управління - це безперервний вольовий вплив керівних ланцюгів системи на діяльність сил і засобів виконавчих структур (на рушійні елементи виконавчого механізму), засноване на всебічному вивченні умов боротьби іноземних держав та інших суб'єктів міжнародно-правових відносин з їхніми політичними супротивниками, латентними структурам, зокрема злочинними співтовариствами.

У цьому контексті завдання управління полягає у:

1) визначенні перспективних і поточних цілей та завдань операційної, оперативно-розшукової, агентурно-оперативної діяльності у відповідності з політичними цілями правлячих кіл і шляхів їх досягнення;

2) в організації і визначенні тактики використання сил та засобів політико-дипломатичних, правоохоронних органів, розвідки, контррозвідки та інших спецслужб для ефективного вирішення завдань, що стоять перед ними;

3) створення відповідної законодавчої основи забезпечення їхньої діяльності.

У внутріполітичному аспекті діяльності – управління - це безперервний вольовий вплив керівних ланцюгів системи на діяльність сил і засобів виконавчих структур (на рушійні елементи виконавчого механізму), засноване на всебічному вивченні умов боротьби державних органів та суб'єктів господарювання зі злочинністю, провідними кримінальними елементами, організованими злочинними співтовариствами взагалі, конкретними злочинними групами та угрупованням. У даному випадку управління полягає у безпосередньому визначенні:

1) перспективних і поточних цілей та завдань оперативної діяльності правоохоронних органів, спецслужб держави, охоронних структур і служб безпеки суб'єктів господарювання у відповідності до тенденцій розвитку злочинності, особливостей організації використання організованими злочинними угрупованнями сил та засобів у ході реалізації протиправних і злочинних намірів щодо об'єктів посягань;

2) шляхів ефективного вирішення завдань викриття, попередження і припинення злочинної діяльності, зниження рівня злочинності до мінімально можливого рівня, котрий не загрожував би загальному суспільному благополуччю, добробуту і правопорядку в державі.

Управління правоохоронною і організаційно-розпорядчою діяльністю органів і спецслужб держави, особливо в межах таких специфічних різновидів її організації як оперативно-розшукової (правоохоронних органів) та агентурно-оперативної діяльності (спецслужб) у сфері оборони, безпеки, громадського правопорядку і захисту національних інтересів передбачає:

1)  підготовку (на основі інформаційно-аналітичної розробки актуальних проблем шляхом аналізу наявної інформації) управлінських рішень, котрі визначають цілі та завдання:

а) системи загальнодержавних легальних організаційно-профілактичних заходів,

б) оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів;

в) агентурно-оперативною діяльності розвідки, контррозвідки та інших спецслужб на різних рівнях;

2)планування загальнодержавних і спеціальних, оперативно-розшукових та агентурно-оперативних заходів, особливо щодо протидії:

а) організованій злочинності, зокрема транснаціонального характеру;

б) заходам підривного характеру, котрі організуються і реалізуються іноземними конкурентами щодо України та її добропорядних партнерів;

3)визначення найефективніших акцій, спрямованих на вирішення поставлених завдань і порядок їх проведення;

4)організаційну діяльність щодо узгодження питань підготовки та використання сил і засобів правоохоронних органів, спецслужб, розвідки і контррозвідки, інших державних структур для реалізації прийнятих рішень;

5)  контроль за функціонуванням:

а) правоохоронної, контррозвідувальної, розвідувальної систем;

б) відповідних режимів у держави (в’їзду-виїзду за кордон, перетину державного кордону, пересування іноземців територією держави, реєстрації жителів України та іноземців за місцем проживання, захисту державної таємниці, службових і комерційних секретів тощо);

в) за виконанням прийнятих рішень;

6) координацію і взаємодію правоохоронних, контррозвідувальних, розвідувальних органів, їхніх сил і засобів, інших неспеціальних державних відомств і структур суб'єктів господарювання.

Розвідувальна діяльність складається із наступних основних (базових) елементів:

1) суб'єкт (той, хто має потреби та інтереси, правоздатність і дієздатність;

2) цілі (кінцевий результат, котрий має бути досягнутий, - формуються на підставі потреб та інтересів;

3) завдання (визначають шляхи, способи, інструментарій, механізми щодо реалізації оперативного задуму і досягнення цілі);

4) об'єкт посягань (він же для системи безпеки, зокрема для контррозвідки - об'єкт захисту), котрий існує у відповідних умовах навколишнього середовища і відповідної внутрішньої організації, - визначається цілями та завданнями, котрі формуються потребами та інтересами;

5) механізм реалізації завдань, досягнення цілі, здійснення необхідного впливу на об'єкт захисту (посягань) з метою задоволення потреб та інтересів, котрий складається із відповідних сил (кадрових співробітників) і засобів (інструментарію та людського, технічного і військ спеціального призначення);

6) методи (технології) і

7) форми прояву (носій сукупності ознак вияву способів застосування сил, засобів, інструментарію відповідно до обраних методів) [6].

Поняття суб'єкта розвідувальної діяльності,перш за все, пов'язане з наявністю владних повноважень виражати та реалізовувати стратегічні настанови, які визначаються зовнішньополітичним курсом держави чи іншого самостійного суб'єкта міжнародно-правових відносин. Отже, у загальнотеоретичному значенні суб'єктом розвідувальної діяльності в сучасних геополітичних умовах і міжнародних відносинах є певний суб'єкт міжнародно-правових відносин (держава, міжурядова, неурядова, приватна національна чи транснаціональна військово-політична, фінансово-економічна, торговельно-промислова, науково-виробнича та інша подібна структура), тобто конкретний суверен або юридична особа (у виняткових випадках фізична особа зі світовим потенціалом впливу, наприклад Дж. Сорос, Білл Гейтс), яка має власні потреби та інтереси, а також владні повноваження виражати та реалізовувати відповідні ним стратегічні настанови, які визначаються у вигляді зовнішньополітичного курсу щодо іноземних партнерів, конкурентів, супротивників чи ворогів. Тобто суб'єктами розвідувальної діяльності є, по-перше, суб'єкти міжнародного публічного права в особі держав (суверенів) і похідні від них - міждержавні та міжурядові організації і об'єднання, утворені державами на підставі міжнародних договорів і угод; а також і суб'єкти міжнародного приватного права - фізичні та юридичні особи, переважна більшість з яких представлена суб'єктами господарювання, серед них і транснаціональні компанії.

Саме для узгодженого єдиного тлумачення понять в оперативну практику і науковий обіг фахівцями з безпекознавства введено додаткові терміни "генеральний" і "виконавчий" суб'єкти розвідувальної діяльності.

Генеральний суб'єкт розвідувальної діяльності- та чи інша держава, певна міжнародна структура (в тому числі й маргінальна), котрі виступають в якості самостійного суб'єкта міжнародного права (чи претендують на це), і таким чином є реальними генеральними підрядниками розвідувальної діяльності в міжнародних відносинах.

Виконавчий суб'єкт розвідувальної діяльності конкретна офіційна чи неофіційна (державна чи неурядова) спецслужба конкретної держави, неурядової чи недержавної організації, котра виступає в ролі юридичної особи, основного субпідрядника під час реалізації певного фрагменту розвідувальної діяльності, тобто репрезентує головного учасника розвідувального процесу. Спецслужби - сукупність різного роду напіввійськових структур з таємним характером діяльності: розвідувальної, контррозвідувальної, поліцейської, каральної, пропагандистської, дослідної та інші воєнізовані органи та підрозділи особливого призначення. Оперативна діяльність - конспіративна (таємна) частина діяльності спецслужб, котра здійснюється специфічними силами, засобами та методами. В оперативній діяльності відрізняються три складові: агентурна, оперативно-технічна та інформаційно-аналітична [7].

Сучасні функції спеціальних служб у сфері міжнародних відносин спрямовані на розв'язання чотирьох стратегічних завдань:

1) розвідувально-інформаційногозабезпечення прийняття і реалізації правлячою елітою держав чи інших учасників міжнародних відносин стратегічних і поточних рішень;

2) проведення заходів вигідного прихованого впливу на партнерів, конкурентів, супротивників чи ворогів;

3) проведення заходів безпосереднього підриву, тобто завдання безпосередньої шкоди наявним потенціалам (політичному, економічному, військовому, науково-технічному, оборонному тощо) ворогів, супротивників чи конкурентів;

4) створення відповідних розвідувальних позицій та забезпечення умов безпеки учасникам розвідувального процесу.

Цілі та завдання, намічені суб'єктом розвідувальної діяльності, визначають конкретний об'єкт розвідувальних спрямувань, далі відповідний - механізм (виконавчого суб'єкта), методи і форми (гласні-негласні) функціонування (діяльності) його окремих елементів. І насамкінець - відповідні організаційно-правові форми діяльності виконавчого суб'єкта - спецслужби:

1) легальна розвідка,

2) умовно-легальна розвідка,

3) агентурна розвідка,

4) технічна розвідка.

У залежності від сфери інтересів розвідувальна діяльність поділяється на:

1) політичну,

2) економічну,

3) науково-технічну,

4) військову розвідку,

5) зовнішню контррозвідку.

Таким чином, розвідувальна діяльність перетворилася на особливий вид організації зовнішньополітичної практики суб'єктів міжнародно-правових і міжнародних цивільно-правих і господарських відносин, тобто приховану, таємну, конспіративну зовнішньополітичну діяльність здійснювану спецслужбами або під їхнім контролем іншими державними та неурядовими організаціями. Зміст процесу її реалізації визначається як агентурно-оперативну діяльність.

Звідси доцільно зазначити, що загальна професійно-прикладна контррозвідувальна оцінка виконавчого суб'єкта (спецслужб) розвідувальної діяльності- це професійна оцінка співробітниками контррозвідки або спецслужб безпеки виконавчого суб'єкта розвідувальної діяльності щодо власної держави на предмет його визначення "хто є хто": союзник, партнер, конкурент, супротивник чи ворог, - приміром для України, в конкретний час і ситуації. Головним критерієм такого визначення для всіх випадків може бути лише один - ціль діяльності сторін. Якщо цілі в них однакові, вони - союзники. Якщо цілі по більшості параметрів збігаються чи дуже наближені, сторони є партнерами. Якщо цілі переважно не збігаються, сторони - конкуренти, а коли явно протилежні - супротивники. Якщо до цього й засоби досягнення цілі у будь-якої сторони неправомірні, вони - вороги [8].

Таким чином, розвідувальну діяльність можна визначити:

-   по-перше, як специфічний різновид соціального і суспільно-політичного явища;

-   по-друге, як й інші подібні явища, наприклад політико-дипломатична діяльність, розвідувальна діяльність є складним, відносно самостійним соціальним, суспільно-політичним і правовим явищем у міжнародних відносинах;

-   по-третє, її антипод - контррозвідувальна діяльність є також соціальним, суспільно-політичним і правовим явищем, але на внутрінаціональному рівні, тобто у внутрідержавних соціальних і суспільно-політичних відносинах;

-   по-четверте, об'єкти розвідувальних спрямувань є одночасно об'єктами захисту контррозвідки;

-   по-п'яте, розвідувальна діяльність є об'єктом дослідження, насамперед контррозвідки, за характером - міжгалузевого значення і може визначатися "інститутом" права контррозвідувальної галузі правознавства, що формується на зразок теорії оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів.

Розвідувальна діяльність має свою сферу існування, організаційно-правову побудову форм діяльності, ознаки їх виразу, механізм і методи реалізації завдань і досягнення цілі, закони та закономірності внутрішньої взаємодії структурних елементів розвідувальної діяльності та їх розвитку, взаємодії з оточуючим середовищем. Все це обумовлює потребу утворення особливої специфічної сукупності як загальнонаукових, так і власних, галузевих, притаманних лише для неї методів, засобів, способів та іншого інструментарію наукового і прикладного дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кузьменко AM. Розвідувальна діяльність як явище сучасних міжнародних відносин// Юридичний журнал. -К.: Юстиніан, 2006. - № 2. –С. 48-57. www.Justinian.com.ua.

2. Кузьменко AM. Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище// Юридичний журнал.     - К.: Юстиніан, 2006.   - № 3. - С. 45-56. www.Justinian.com.ua.

3. Кузьменко A. M. Контроль над спецслужбами(розвідкою і контррозвідкою - ознака реальної влади в сучасній конкуренції "груп впливу і тиску" з публічною владою держав// Юридичний журнал - К.: Юстиніан, 2006. - № 4. –С.82-92. www.Justinian.com.ua.

4. Кузьменко A. M. Глобалізація, національні духовні цінності, таємні операції спецслужб// Юридичний журнал. -К.: Юстиніан, 2006. -№ 5. –С. 77-94. www.Justinian.com.ua.

5. Кузьменко A. M. Особливості формування розвідувальних технологій в епоху глобалізації //Юридичний журнал. - К.: Юстиніан, 2006. -№ 7. –С.79-94. www.Justinian.com.ua.

6. Кузьменко А. М. Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище// Юридичний журнал. - К.: Юстиніан, 2006. - № 3. - С45-56. www.Justinian.com.ua.

7. Кузьменко AM. Контроль над спецслужбами (розвідкою і контррозвідкою - ознака реальної влади в сучасній конкуренції «груп впливу і тиску» з публічною владою держав// Юридичний журнал - К.: Юстиніан, 2006. - № 4. -С 82-92. www.Justinian.com.ua.

8. Соціально-правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник. Кол. автор. Кузьменко A.M., Петрик В. М., Остроухов В. В./ За ред. ВВ. Остроухова.  - К.: Росава.- 2007. -С. 154-158.

9. Ткалич А. И. Тезаурус базового учебника контрразведки: проблемы и алгоритмы его разработки и практического использования. - К.: Изд. НА СБ Украины, 2001. - 148 с.

10. Там само.

11. Кузьменко AM. Розвідувальна діяльність як явище сучасних міжнародних відносин// Юридичний журнал. - К.: Юстиніан, 2006. - № 2. - С. 48-57. www.Justinian.com.ua.

12. Кузьменко AM. Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище// Юридичний журнал. -К.: Юстиніан, 2006. -№3. -С 45-56. www.Justinian.com.ua.

13. Кузьменко А. М. Аналіз соціально-правової регламентації діяльності новітніх і нетрадиційних культів у конкурентній боротьбі з публічною посткомуністичною владою України// Юридичний журнал. -К.: Юстиніан, 2006. - № 9. - С. 57-90. www.Justinian.com.ua.

14. Ткалич А. И. Тезаурус базового учебника контрразведки: проблемы и алгоритмы его разработки и практического использования. - К.: Изд. НА СБ Украины, 2001. - 148 с.

15 Соціально-правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник. Кол. автор. Кузьменко A. M.,Петрик В. М., Остроухое В.В./ За ред. В. В. Остроухова.  - К.: Росава. -2007. - С. 189-191.

6. Кузьменко А. М. Особливості формування розвідувальних технологій в епоху глобалізації// Юридичний журнал. - К.: Юстиніан, 2006. - № 7. - С 79-94. www.Justinian.com.ua.

А. M. Кузьменко, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедрою міжнародного і господарського права юридичного факультету Навчально-наукового інституту права та безпеки підприємництва Європейського університету;

М. І. Онищук, кандидат історичних наук, доцент кафедри інформаційно-психологічної безпеки Воєнного інституту Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка

Надійшла до редколегії 23.10.07.

© Кузьменко A. M., Онищук М. І., 2007.

 Дана стаття надрукована у грудні 2007 р. у науково-практичному журналі Військового інституту Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка „Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка” (військово-спеціальні науки):

А. М. Кузьменко. Онищук М. І.Розвідувальна діяльність епохи глобалізації інформаційно психологічного протиборства: особлива організаційно-правова форма та специфічний засіб політичної практики/ Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка (військово-спеціальні науки). −К: ВІ КНУ ім. Т. Г. Шевченка, 2007. — № 18-19. — С. 87-91.

Ukrainian English French German Polish Russian