Моя політика

Моя политика

Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації: (частина 7. Доктринальний підхід Республіки Польща)

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Вступ

Республіка Польща є одним із найважливіших партнерів України. Довжина спільного кордону з Україною – 542 кілометри. Площа країни становить понад 312 тис. км2, населення – близько 39 мільйонів осіб.

 

На відміну від нашої країни, Польща має більший історичний досвід державності, тому й завдання, які вирішуються нею, істотно відрізняються від завдань, котрі стоять перед Україною. Водночас економічні реформи в Польщі зумовлені аналогічними причинами, що й в країнах СНД, – необхідністю переходу від командно-адміністративної економіки до ринкової. Це створює важливі передумови для розвитку нових економічних відносин двох держав. У цілому економічна політика польських урядових кіл враховує міжнародний розподіл праці та орієнтована на пошук зв’язків з якомога більшою кількістю партнерів [1].

Розвиток відносин стратегічного партнерства з Республікою Польща є одним із основних пріоритетних напрямів зовнішньої політики правлячої еліти України. Широкі можливості для співробітництва двох сусідніх держав зумовлені не лише геополітичним розташуванням, а й глибокими історичними, культурними та економічними зв’язками.

Гносеологічні корені та характер чинників визначення сучасних геостратегічних настанов розвідувальних спрямувань Республіки Польща

Зовнішнє геостратегічне середовище польської держави визначається її географічним положенням як північно-східного регіону Центральної Європи, котрий існує в обрисах колишніх Речі Посполитої. Як відомо, територія Польщі історично була і залишається ключовим елементом, предметом конкурування у взаємовідносинах таких головних континентальних центрів сили, як Німеччина, Австро-Угорщина, Росія, атлантистів зі Старого Світу – Франції та Великої Британії, а згодом атлантистів із Нового Світу – з Північної Америки, зокрема Сполучених Штатів.

Як відомо, у традиційній політиці атлантистів* щодо держав Східної Європи, розташованих між Росією та Німеччиною, саме Польщі американський вчений з геополітики Х. Макіндер відводив основоформуючу роль «санітарного коридору», який був би одночасно буферною і конфліктогенною зоною між Москвою і Берліном, котра покликана перешкоджати можливості виникнення будь-якого російсько-німецького союзу, життєво небезпечного для всього атлантистського блоку держав [2].

Саме з цих причин Велика Британія і Франція, а після 1945 року й Сполучені Штати Америки, прагнули всіляко дестабілізувати ситуацію в Польщі, постійно нав’язувати її населенню думку про необхідність «незалежності» та «визволення» з-під радянського чи німецького впливів. Тому в роки «холодної війни» Польща в стратегічній політиці атлантистів була головним чинником ослаблення Організації Варшавського Договору. Контроль над Польщею дозволяє нейтралізувати протидію з боку «континентальних євразійських сил» експансії атлантистських держав США, Великої Британії і Канади, а також сприяло свого часу ослабленню радянського, а нині сприяє стримуванню російського впливу, а за допомогою НАТО – поширенню Західної цивілізаційної (насамперед, американської) геостратегічної експансії на територію решти менш впливових сил континентальної Євразії.

Аналогічну роль у Радянському Союзі відігравала Україна, вихід якої обумовив дезінтеграцію СРСР і утворення нових маловпливових держав – України, Молдови, Білорусі, Грузії, Вірменії, Азербайджану, території яких нинішніми західними геостратегами розглядаються як «прифронтові», тобто «санітарного коридору» у протистоянні у короткій перспективі з Росією, а у далекій – з комуністичним Китаєм. До цього «санітарного коридору» додаються також середньоазіатські держави СНД Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан Казахстан і нейтральний Туркменистан. На території Киргизстану і Грузії вже дислоковані військові бази Сполучених Штатів, а також в Узбекистані (внаслідок організованих із-за кордону  антиурядових  «кольорових» заворушень у державі Президент Каримов призупинив відповідні положення угоди про військове співробітництво із США і НАТО, значно обмеживши військову присутність американців у Узбекистані).

Таким чином, після 1945 року дві німецькі держави ФРН і НДР, які були по різні боки протистояння між «Сходом і Заходом» відігравали роль прифронтових держав. Протягом більш, ніж 40 років західнонімецькі геостратеги докладали величезних зусиль не лише на вирішення проблеми об’єднання німецьких територій в єдину Німеччину, а й на зміну її геостратегічного статусу: від прифронтової держави до головної центральноєвропейської політико-економічної і військової сили шляхом переміщення межі так званого «фронту протистояння по напрямку Схід-Захід» далеко на схід від німецьких територій. У 1999 році це вдалося: нині в рамках НАТО роль так званих «прифронтових держав» і відповідні обов’язки німецька сторона передала нинішнім польським, чеських та угорським союзникам, а також невдовзі – румунським, словенським, болгарським, словацьким, литовським, латвійським та естонським новоспеченим партнерам [3].

У геостратегічній конструкції системи безпеки Заходу, що розбудовується, території України і Польщі займають центральне місце, тому що за загальною площею вони значно фізично відокремлюють Західну спільноту від Росії і решти східних конкурентів, не лише за напрямом «Схід–Захід», а й «Північ–Південь». У випадку ненадання польськими і українськими урядами дозволу перетинання іноземними військами їхніми територіями і повітряним простором значно ускладнює ведення бойових дій. Саме цим обумовлюється потреба встановлення контролю над Україною (контроль над Польщею атлантистами вже встановлений) як важливим елементом будь-якої конфігурації системи регіональної безпеки. Останнє пояснює причини нинішнього жорсткого розгортання зовнішньої і внутрішньої конкуренції за владу в Україні. Так, приміром, прагнення «помаранчевих» та інших кольорів  проамериканськи і пронатовськи налаштованих українських політичних кіл втягнути Україну до членства в НАТО однозначно призведуть до юридичного закріплення за Україною статусу «прифронтової держави» на східному напрямі системи безпеки держав Євроатлантичної спільноти. Аналогічне положення дає Україні також входження до ЄвраЗЕС, але іншого конкуруючого блоку.

Перспектива утворення зазначеної вище геостратегічної оперативної обстановки в регіоні, поєднана з одночасною невпевненістю у реальності успіху швидкого створення в Україні базових осередків інфраструктури міжрегіонального значення і відповідного законодавчого забезпечення необхідної присутності елементів системи безпеки викликала необхідність захисту інтересів Франції в Східній Європі іншими способами. Останнє стало спонукаючим мотивом приєднання правлячих кіл об’єднаної Німеччини до французького геостратегічного проекту «Веймарський трикутник», щодо Польської Республіки. Проводячи разом із французькими партнерами з 1991 року нову східну політику в межах політико-дипломатичного тріумвіратного процесу «Веймарський трикутник» німецькі та французькі партнери визначили Польщу основним провідником їхньої політики в Центральній і Східній Європі. Франція і Німеччина взяли на себе обов’язок активно сприяти вирішенню питань вступу Республіки Польща до ЄС і НАТО [4]. Компенсацією за такі послуги після набуття членства в НАТО польським партнерам у сфері оперативної відповідальності основним об’єктом спрямувань визначена Україна, особливо в плані надання спрямованого вигідного інформаційно-психологічного впливу на політичні, військові, правоохоронні, ділові та громадські кола української еліти, яка знаходиться на стадії формування і усвідомлення власних партійно-класових і загальнонаціональних інтересів.

Одночасно німецькі та французькі партнери через адміністративний ресурс в Міжнародному валютному фонді, Всесвітньому банку розвитку і реконструкції, Європейському банку розвитку і реконструкції, в інших міжнародно-фінансових установах, де французи мають своїх представників на керівних посадах перших або других осіб, посприяли припливу іноземних інвестицій від держав Західної спільноти. Так, з 1991 по 1996 рік потік іноземних інвестицій до Польщі склав близько 69 млрд дол., до Угорщини – 117 млрд дол., а до України – аж 4 млрд дол. технічної допомоги, яка пішла на оплату послуг іноземних радників і консультантів, в основному американських.

Результати дослідження свідчать, що в основу регіонального геостратегічного проекту «Веймарський трикутник» були покладені взаємні національні інтереси Франції, Німеччини та Польщі, а також політична воля правлячих еліт цих держав. Так, ще в 1996–1997 рр. автором статті були отримані відповідні документальні дані щодо планів і намірів французьких, німецьких, польських і російських правлячих кіл, а також коментарів та думок вітчизняних і зарубіжних аналітик спецслужб на цей рахунок, – зазначене дало підстави дійшли висновку, що мотивами трьохстороннього французько-польсько-німецького зближення було таке:

·  Німеччина використовувала авторитет Франції у власних інтересах для налагодження партнерських зв’язків з Польщею у відносинах із якою традиційно існувала конфронтаційна основа через певні територіальні чи інші проблеми;

·  Франція – зближення Німеччини з Польщею для створення гарантованого виключення можливості традиційних експансіоністських зазіхань німецьких військово-політичних кіл до французьких департаментів Ельзас і Лотарингія, а також для зниження американського та російського впливу в регіоні;

·  Польща – Францію і Німеччину як захисників від тиску з боку Росії, Францію – від недружніх зазіхань Німеччини [5].

У такій ситуації на формування сучасної оперативної обстановки на Східноєвропейському просторі «польський» чинник, набуваючи значення одного із головних елементів у розбудові нової структури регіональної безпеки, має особливе значення. Він не лише претендує на статус основоформуючого регіонального центру сили, а й реально став ним. Нинішня Польща концентрує на собі основні розвинені транзитні товаро- та енергопотоки, транспортні та комунікаційні трансконтинентальні мережі. Як виходить, нині сучасна паливно-енергетична інфраструктура України та Росії замикається та інтегрується з відповідною системою Європи саме через Польщу. Відтак, й проекти паливно-енергетичної магістралі Ямал–Польща–Західна Європа** та нафтопровід Одеса–Броди–Гданськ також не оминають Польщу. Саме така ситуація створює умови, коли виникає природна залежність економік України та Росії від геостратегічної політики правлячих кіл у Варшаві, оскільки в такому разі Польща стає єдиною ланкою зв’язку із Заходом українського енергетичного і машинобудівного та російського сировинного (паливно-енергетичного) комплексів [6].

Зі свого боку, розуміючи всі позитивні та негативні наслідки, котрі має в собі статус «буферної» чи «прифронтової держави», нинішні польські політики прагнуть змінити традиційну стратегію Польщі щодо країн Східної Європи, котра розглядалася лише виключно крізь призму виходу з-під залежності Росії. Нині польське керівництво намагається проводити прагматичну балансуючу політику, котра полягає в тому, що останнім часом у східній польській політиці правлячі кола почали відмовлятися від традиційної ролі форпосту Заходу, що нав’язується партнерами по НАТО, на користь формування статусу центру реінтеграції всього посткомуністичного простору на рівноправній, принаймні вигідній польській стороні основі. Конфронтація з Росією поступово замінюється на прагнення активного освоєння російського геопростору та на геоекономічне зближення з російською економікою. Як свідчать наявні матеріали, польські інвестиції та фінансово-економічна експансія в Росію і Україну вже є реальністю.

Така регіональна реінтеграція стає передумовою контрольованої з польської сторони інтеграції всього східноєвропейського посткомуністичного простору до ЄС. Побоювання прихильників «транзитної моделі» України, що Республіка Польща перехопить цю роль, підтверджуються: Вона вже стала необхідною транзитною ланкою, котра зв’язує Україну та Росію з континентальною Центральною і Західною Європою, приймаючи від них провідну стратегічну роль посередника в регіоні. Концентрація геополітичної влади в Польщі створює передумови до монопольного захоплення нею статусу поки що єдиної розвиненої стратегічної ланки транспортних шляхів між Європою і Сходом. На далеку перспективу Польща практично залишається останнім найдешевшим бастіоном сировинного суверенітету європейського континенту.

Геостратегічні інтереси Польщі. Після розпаду тоталітарної системи до влади у Польщі прийшли політичні сили, які фінансувалися і морально підтримувалися США, Великою Британією, іншими державами НАТО, Францією та Ізраїлем. Колишня правляча комуністична польська еліта швидко пристосувалася до нових умов і переорієнтувала свою стратегію також на відносини із Заходом. З цієї причини у політичних колах польського суспільства досягнутий консенсус щодо стратегічного напряму розвитку польської нації, незважаючи на те, що населення Польщі не однозначно поставилося до навої зовнішньополітичної стратегії держави. Стратегічна мета Республіки Польща – інтеграція до євроатлантичних структур – реалізована вступом до НАТО і ЄС. На думку представників польського керівництва, різних політичних спрямувань, це сприятиме стабілізації її становища в Європі та вирішенню більшості внутрішніх проблем. Насправді, реалізація зазначеного вище завдання створило для Польщі сприятливі умови для розвитку регіонального співробітництва. Нині, поглиблюючи свої відносини із сусідніми державами, насамперед у рамках колишньої Вишеградської групи та Центральноєвропейської ініціативи (учасники яких мають спільні регіональні інтереси), Польща бере активну участь також у консультативних тристоронніх дипломатичних зустрічах з питань безпеки і співробітництва в Європі країн, у так званому «Веймарському трикутнику» (Париж–Берлин–Варшава) [7].

Польські експерти зазначають, що нині їхній державі не загрожує будь-яка реальна небезпека. Країна має велику кількість партнерів, котрі запевнили польське керівництво щодо підтримки умов забезпечення безпеки Польської Республіки. Оскільки немає сенсу випробувати партнерів, слід шукати таку формулу безпеки, котра б застрахувала Польщу від військової агресії чи іншого роду негативної експансії з боку іноземних партнерів на випадок виникнення можливої кризової ситуації як у політичному, економічному, так і воєнному плані. У владних і політичних польських колах вважається, що інтеграція з країнами Євроатлантичного регіону дозволить польській стороні уникнути перевірки на витривалість польських ресурсів і солідарності інших держав [8].

Польські фахівці, які займаються розробкою стратегічної політики, вважають, що стратегія польського керівництва в сфері забезпечення регіональної безпеки має бути спрямована на:

·  зміцнення стабільності, котра була досягнута останніми роками у відносинах із сусідами, зокрема Україною і Росією на Сході та Німеччиною і Францією на Заході (нині залишаються проблемними польські відносини лише із Білоруссю);

·  посилення і зміцнення прозахідної орієнтації загальнонаціональної думки в польському суспільстві;

·  закріплення хороших відносин із партнерами, які прийняли рішення зберегти нейтралітет або мають орієнтацію на держави СНД.

На думку польських аналітиків, щодо регіональних партнерів по колишній Вишеградській групі доцільно дотримуватися трьох головних принципів:

·  просування польських інтересів не мають бути загальмовані через проблеми або обмеження, котрі виникатимуть внаслідок внутрішньої чи міжнародної ситуації у зв’язку зі вступом Республіки Польща до лав НАТО і ЄС;

·  необхідно розробляти принципи та підтримувати різні ініціативи щонайширшого міжнародного співробітництва з державами, котрі підготовлені до розробки загальної позиції і прийняття практичних кроків як у середині, так і за межами Польщі;

·  консультації та співробітництво з питань безпеки мають бути максимально відкритими.

Отже в середній та довгостроковій перспективі польське керівництво має сприяти трансформації польсько-чеських відносин, котрі нині мають характер зваженості та неконфліктності, в ще більш активні та сфокусовані на розвиток різних структур у Центральноєвропейському регіоні, який став важливим елементом сучасної європейської геополітики. Вважається, що міждержавні відносини між Чехією і Польщею мають бути ключовим чинником цього регіону як союзників по НАТО і ЄС.

У Республіці Польща гостро стоїть питання взаємовідносин із Литвою, кандидатом на вступ до НАТО. У цій ситуації певними політичними колами значно ідеалізується польсько-литовська єдність на підвалинах колишньої Речі Посполитої. Саме цей ідеологічний фантом призводить до думки багатьох поляків, що в майбутньому зовнішня регіональна геополітика Польщі спрямовуватися на інтеграцію з Литвою.

Зі свого боку, литовська сторона схиляється до інших геополітичних конструкцій, а саме: Литва–Польща, Чехія, Латвія, Україна.

Виступаючи за розвиток добросусідських відносин з Україною, Білорусією і Росією, нова оборонна концепція Республіки Польща орієнтується на співробітництво з державами НАТО як союзниками і Францією як добрим сусідом по ЄС. Одночасно, не відкидаючи можливості виникнення загрози з боку Західних держав (в разі природного виникнення протиріч інтересів, насамперед економічних), сучасна воєнна доктрина робить акцент на тому, що найбільш вразливий та небезпечний для Польщі єсхідний напрям.

Силовий компонент забезпечення оборони та безпеки РП [9]. Військовий бюджет держави – 3,6 мільярда доларів. Регулярні збройні сили, комплектування низових посад, в яких відбувається за призовом військовозобов’язаного контингенту на 12 місяців, становлять понад 240 тис. осіб, воєнізовані формування – 23 тис. Мобілізаційні ресурси країни – 10 мільйонів осіб.

Сухопутні війська налічують понад 140 тис. військовослужбовців, об’єднаних у 10 дивізій, 17 окремих бригад, 24 окремих полки, Військово-повітряні сили – близько 55 тис. осіб. Вони мають 330 бойових літаків, 17 бойових вертольотів. У Військово-морських силах служать близько 17 тисяч осіб, об’єднаних у три флотилії, морську авіацію, війська берегової охорони.

Відповідно до «Принципів польської політики безпеки», оприлюднених на початку 90-х років минулого століття, стратегічними орієнтирами стала інтеграція в Європейський Союз (ЄС) і НАТО. У зв’язку із цим постсоціалістична Польща одна з перших, ще в 1994 році, приєдналася до програми «Партнерство заради миру». На її території відбулися перші спільні з НАТО військові маневри. Тоді ж Варшава і Вашингтон досягли домовленості з питань обміну інформацією у військовій сфері. Під час візиту до Польщі у липні 1995 року тодішній міністр оборони США Уїльям Перрі запевнив польське військово-політичне керівництво, що «адміністрація Б. Клінтона має намір нарощувати чисельність членів НАТО і що Республіка Польща стане однією із перших держав, які поповнять лави Альянсу» [10].

Військово-доктринальні зобов’язання Польщі, також датовані початком 90-х років минулого століття, ґрунтуються на визнанні непорушності власних кордонів і відсутності на офіційному державному рівні територіальних претензій до сусідніх держав, а також на відмові від застосування сили та загрози її застосування у спірних ситуаціях. Як вже зазначалося вище, ні «Принципи польської політики безпеки», ні «Політика безпеки та оборонна стратегія Республіки Польща» не вказують на вірогідних супротивників, проте визначають, що Польща має враховувати можливу зовнішню загрозу, насамперед, зі Сходу.

При оцінці, аналізу і прогнозуванні польської політики щодо України необхідно враховувати ту обставину, що неофіційна позиція певної дуже впливової частини польського політичного бомонду зберігає відповідні претензії на так звані «кресові землі» в Західній Україні. У зв’язку з цим необхідно зазначити, що зміст сучасних офіційних документів Республіки Польща не співпадає з реальною ситуацією в цій галузі. Як свідчать наявні матеріали, відповідні неурядові організації та римо-католицька церква по своїх каналах здійснює проникнення в Україну для створення умов вирішення на свою користь проблеми так званих «кресових земель», колишніх володінь польської шляхти в прикордонних областях України. Зазначені процеси не знаходяться поза увагою польських спецслужб, які неофіційно координують цю діяльність. Таким чином, територіальна проблема між Польщею та Україною існує, тому не можна вважати, що в майбутньому певні політичні сили, котрі зможуть прийти до влади у Варшаві, не змінять тексти нинішніх польських урядових документів. Звідси зазначена проблема має бути постійно в полі зору спецслужб, дипломатичного відомства та інших структур  України, відповідальних за розвиток польсько-українських відносин.

Окреслюючи політико-правове забезпечення процесу розвитку військової могутності польської держави, необхідно підкреслити, що в жовтні 1998 року польський уряд, враховуючи об’єктивні наслідки постсоціалістичних перетворень, визнав за необхідне трансформувати «Програму модернізації Збройних Сил Республіки Польща на період до 2012 року» в новий документ – «Програму інтеграції з НАТО і модернізації ЗС РП на період до 2012 року». Головною метою його є значне підвищення боєздатності збройних сил в умовах їх одночасного скорочення.

Нова програма змістовно розширена за рахунок збільшення кількості конкретних завдань Польщі в процесі її інтеграції та становлення в структурі НАТО. У документі передбачається прискорити темпи скорочення та реструктуризації ЗС, а також підготовку об’єктів військової інфраструктури.

Крім цього, «Програма» передбачає:

·  доведення законодавчої бази Польщі в галузі збереження військової та державної таємниці до стандартів Альянсу;

·  реформування органів управління збройними силами за рахунок якісного удосконалення їх кадрового складу та технічного забезпечення;

·  створення інтегрованої з НАТО системи ППО і контролю за повітряним простором;

·  підготовку об’єктів військової та цивільної інфраструктури Польщі, визначених для забезпечення можливого прийняття контингенту із складу Об’єднаних збройних сил (ОЗС) НАТО;

·  поступове збільшення бюджетних асигнувань на оборону (на 2,5–3% щорічно);

·  скорочення чисельності особового складу ЗС до 180 тисяч військовослужбовців у 2003 році з одночасним збільшенням чисельності військовиків-професіоналів, оновленням системи професійної підготовки та навчання особового складу;

·  реорганізацію всіх трьох видів національних збройних сил;

·  скорочення кількості військових гарнізонів та частин з одночасним розпродажем вивільнюваного військового майна і збільшенням бюджетних асигнувань на програму переозброєння ЗС;

·  концентрацію зусиль на приведення до вимог НАТО рівня бойової підготовки та технічного переоснащення, насамперед, тих частин і з’єднань, котрі залучаються до участі в спільних операціях і заходах у складі ОЗС НАТО.

Характеризуючи послідовність і рішучість дій польського керівництва на шляху до НАТО, доцільно звернути увагу на підписання міністрами оборони Німеччини, Данії та Польщі у вересні 1998 року (до офіційного вступу країни в Альянс) договору про створення протягом року спільного німецько-датсько-польського армійського корпусу із штабом у місті Щецин (Польща). Формування цього об’єднання відбулося на базі Ютландського (німецько-датського) корпусу, оновлена структура котрого стала першим в історії НАТО військовим формуванням, до складу якого увійшло з’єднання країни – члена колишньої Організації Варшавського Договору.

Звідси воєнно-політичні інтереси Республіки Польща полягають у прагненні зміцнити свою військову безпеку за рахунок перебування в структурі НАТО. Хоча входженню Польщі до цього блоку активно перешкоджала Росія, цей факт стався реальністю в 1999 році. Крім цього, Польща, зберігаючи значний воєнний потенціал, створила новий найбільший Краківський військовий округ на південно-східному стратегічному напрямі з метою надійного захисту від «загрози зі Сходу». Розподіл військ на території РП із 31 грудня 1995 р. становить: на Заході – 40 %, у Центральній частині – 30 i на Сході – 30 %. Такий порядок зберігається донині.

Таким чином, визначення пріоритетів і формування напрямів оперативної діяльності польських спецслужб підпорядковане сучасній воєнній доктрині та уподобанням нинішніх зовнішньополітичних інтересів Польщі. Тому важливо пам’ятати, що глибокі соціально-політичні зміни останніх років у Європі вплинули й на ідеологію та зміст нової доктрини в сфері оборони і безпеки держави, на розбудову збройних сил і спецслужб країни. В цьому існують природні причинно-наслідкові зв’язки.

Як відомо, без підтримки Заходу антикомуністичні сили не змогли б опанувати владу в Польщі. Тому посилення їхнього впливу на зміну пріоритетів у зовнішній політиці та концептуальних підходів до вирішення проблем оборони і безпеки держави неминуче призвело до зміщення уподобань на користь Західних партнерів. (Нині з появою в Україні у 2004 році патронованих і фінансованих американцями та британцями проатлантистських сил, зокрема  поміркованого ліберального політичного і ліберал-радикального об’єднань в особі відповідно «Нашої України» та «БЮТ», об’єднаних навколо нинішнього Президента України В.А.Ющенко, – схожі з польськими тенденції спостерігаються нині в Україні). Це відповідало далекосяжним геополітичним і воєнно-стратегічним планам держав НАТО, насамперед, – послаблення позицій Радянського Союзу в регіоні шляхом сприяння процесу дезінтеграції Організації Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги. Вихід з-під впливу Москви та обстоювання польськими правлячими колами лише національних (а не союзницьких) інтересів створювало в той час для цього сприятливі умови. Припинення участі Польщі, насамперед, в ОВД суттєво підірвало міць та стратегічну роль Східноєвропейського воєнного блоку на континенті, що призвело ОВД до розпуску. (Аналогічно вихід України із складу СРСР поклав край існуванню колись наймогутнішої військово-стратегічної і геоекономічної потужності).

Побоювання «нової польської прозахідної політичної номенклатури» можливого реваншу з боку прокомуністичних сил, в тому числі, за допомогою чергового силового втручання Радянського Союзу, також сприяло зближенню зі стратегічними інтересами Заходу. (Аналогічні побоювання притаманні й нинішнім українським прихильникам проатлантичної орієнтації, які досить невпевнено почуваються на владному олімпі України, більшість населення якої відверто не поділяють їхню геополітичну орієнтацію). У зв’язку з цим свого часу певними внутрішніми силами Польщі та західними центрами «психологічної війни» проводилася спрямована антирадянська і антикомуністична пропаганда, яка після серпня 1991 року механічно була перенесена на обслуговування міждержавних відносин з новими державами СНД, трансформуючись в антиросійські, антибілоруські та антиукраїнські налаштовування [11].

Нинішні українські проатлантисти використовують польський досвід – на фоні вже не антирадянської, а антиросійської риторик намагаються знайти захист від російської економічної експансії під парасолькою НАТО. Проте зазначені налаштовування на Заході знаходять підтримку лише в англосаксів – американських і британських партнерів. Німці та французи достатньо стримано ставляться до українських пронатовських ініціатив, вбачаючи в особі України серйозного майбутнього економічного і науково-технічного конкурента. Саме представники Франції і Німеччини в Європейському союзі, які виступають за пониження американського впливу на євразійському просторі, координуючи свою політику щодо України з Росією в межах «Страсбурзької тріумвіратної угоди» (1996) і Польщею – в межах «Веймарського трикутника» (1991), – неофіційно створюють негативну позицію щодо вступу України до європейських і євроатлантичних структур. Нинішній статус України більше влаштовує, в тому числі й певну частину політичних і ділових кіл Польщі, які використовують українську територію як зручний ринок збуту польських товарів, котрі не можуть конкурувати на західних ринках.

Інформаційно-психологічне забезпечення досягло своєї мети – поступове зміщення акцентів після 1989 року на користь співробітництва Польщі із Західними партнерами по лінії військових відомств і спецслужб, а також прояви рецидивів ворожості та навіть агресивності в польському суспільстві щодо України. Як наслідок, з 1988 року польські спецслужби розпочали активні підривні, насамперед вербувальні, операції щодо громадян та інших мешканців України, а також інтенсивні агентурно-оперативні заходи щодо представників української діаспори в Польщі. Одночасно із застосуванням ЗМІ та інших можливостей польських спецслужб розпочалося проведення активних заходів, спрямованих спеціальних інформаційних операції щодо населення України, особливо польської діаспори.

Нині ситуація дещо змінюється в бік формування партнерських відносин і конструктивної взаємодії в міжнародних справах між Києвом та Варшавою. Поте, зазначені зміни відбуваються в умовах, коли партнери по НАТО на польську сторону поклали оперативну відповідальність за так зване «ідеологічне патронування над правлячою і політичною елітою України». У зв’язку з виходом на новий рівень відносин із Польщею дещо знизилася активність дипломатичних представництв і спеціальних служб щодо проведення явних підривних заходів та придбання агентурних позицій для збору політичної та військової інформації. Натомість зусилля спрямовуються на добування економічної інформації засобами легальної та умовно легальної розвідки через торгове дипломатичне представництво, а також на розширення інших категорій конфідентів впливу (інформаторів, довірених осіб, лобістів тощо), на релігійні, громадсько-політичні та інші об’єднання етнічних поляків в Україні. Активну участь у цьому процесі беруть неурядові об’єднання на чолі з «Вспульнотою польською» та польським кліром Римо-католицької церкви [12].

Одним із основних каналів вигідного впливу, створених поляками в Україні, є польський масонський орден «Святого Станіслава», керований Його Високістю Князем VIII Великим Магiстром Ордену Юлiушем Новiна-Сокольницьким. Особливістю діяльності цього ордену є те, що адептами зазначеного ордену стали майже 80 % найвпливовіших політиків, громадських діячів, вищих офіцерів спецслужб, МВС, керівників Прокуратури, Міністерства юстиція, інших правоохоронних структур, Міністерства оборони і Генерального штабу  збройних сил, провідних представників ділових кіл України [13].

Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок, що оперативна обстановка на польському напрямі відзначається:

·  продовженням утворення нових і зміцнення існуючих позицій представників Римо-католицької церкви, котра підтримується польським кліром та політичним бомондом, у різних регіонах України, збільшення фінансової допомоги з боку РКЦ полонійним громадсько-політичним організаціям;

·  утворюється пропольське лобі на різних рівнях місцевої влади шляхом формування високоосвіченого прошарку населення з етнічних поляків та українців, які їм симпатизують, за допомогою надання відповідної освіти в Польщі, що дає змогу громадянам України польського походження в перспективі обійняти впливові посади в управлінських і владних структурах нашої держави;

·  як наслідок поширення польської присутності в західних областях України ймовірне в перспективі винесення етнічними поляками на розгляд уряду питання про подвійне громадянство з подальшим ініціюванням «Галицької автономії», що може дати поштовх до активізації політичних та економічних відносин Галичини з Польщею і послабить зв’язки західних та східних областей України. Таким чином може бути вирішено питання щодо відчуження «кресових земель» від України;

·  існує небезпека перетворення частини території єврорегіону «Буг» у сировинний додаток Польщі та ринок дешевої робочої сили (такий підхід збігається з інтересами німецьких партнерів, які використовують Польщу для виробництва напівфабрикатів для підприємств ФРН);

·  створення мережі спільних спеціалізованих інформаційних центрів та інститутів може призвести до того, що зацікавлені структури Польщі матимуть постійний доступ до інформації про науково-технічний потенціал України [14].

Таким чином, підтверджується теоретичне положення про те, що в межах розвідувальної діяльності пріоритети завдань постійно змінюються: з поліпшенням міждержавних відносин підвищується пріоритет заходів спецслужб щодо прихованого вигідного впливу; з погіршенням (у цьому випадку заходи вигідного впливу не спрацьовують) – пріоритет змінюється в напрямі активізації розвідувально-інформаційних заходів (шпигунства), аж до застосування заходів безпосереднього підриву наявних життєво важливих потенціалів України (тобто завдання безпосередньої шкоди та збитків). У нинішніх умовах характер оперативних завдань іноземних спецслужб може коливатися від розвідувальних заходів прихованого вигідного впливу, насамперед на перших посадових осіб України, до обмежених підривних дій (стримування української сторони в сферах, де виникають передумови для можливого конкурування і загрози польським інтересам).

Оцінюючи оперативну обстановку на польському напрямі, котра розвивається після 1989 року, не можна лишати поза увагою такий різновид зовнішнього впливу, як співробітництво представників спецслужб Західних держав із польськими колегами.

Так, за наявними даними, представники спецслужб держав Східної Європи, колишніх союзників по ОВД, насамперед Польщі, за вказівкою керівників нових політичних сил, які прийшли до влади, передали американським партнерам накопичену в банках даних інформацію щодо СРСР і радянських громадян. Крім цього, представниками польських та угорських спецслужб надані американським колегам зміст документів, котрі передавалися по каналах спецслужб із Радянського Союзу. В подальшому ще до вступу в НАТО керівництво колишнього Управління охорони держави – УОД (нині це АР і АВБ) Республіки Польща у межах співробітництва налагодило регулярний обмін інформацією щодо держав СНД (в тому числі й України) з ЦРУ і РУМО США та БНД ФРН, пізніше із французькою ДЖСЕ [15].

Одночасно польське керівництво дозволило представникам американських спецслужб створювати на території Польщі власні підрозділи для проведення оперативної діяльності по державах СНД. Так, у селищі Кларисьове під Варшавою вила колишнього секретаря ПОРП Едварда Герека передана під оренду посольству США в Польщі, котре розташувало там регіональну резидентуру ЦРУ по державах Східної Європи. Під час виведення з території Польщі підрозділів Північної групи військ колишньої Радянської Армії співробітники польських спецслужб спільно з колегами із ЦРУ і БНД проводили оперативні заходи, у тому числі й вербувальні операції, щодо колишніх радянських військовослужбовців та інших громадянах СНД.

Нині представники спецслужб США, Великої Британії, Франції беруть активну участь у підготовці кадрів для розвідки та контррозвідки, військової спецслужби ВІС Польщі. У польських спецшколах викладають оперативні дисципліни співробітники американської і британської розвідок. Частина офіцерів спецслужб Польщі стажується і навчається на базах ЦРУ США в Кемп Пері (Camp Poary), британської СІС (МІ-6) у Форті Монктом (Fort Monckton) та французької ДЖСЕ у місті Бьой (Beuil) [16].

Загальна характеристики польсько-українських відносин. Польща першою серед зарубіжних країн визнала незалежну Україну в грудні 1991 року. Але ще восени 1989 група польських парламентарів взяла участь у роботі першого з’їзду Народного Руху України, на якому було продемонстровано рішучу підтримку прагнень українських націонал-демократичних сил. Незважаючи на складну історичну спадщину, Декларація про засади та основні напрями розвитку українсько-польських відносин від 13 жовтня 1990 р. і Договір про добросусідство, дружні відносини та співпрацю від 18 травня 1992 р., – заклали фундамент рівноправного геостратегічного партнерства між обома державами, національні інтереси яких, засновані на ідеології панєвропеїзму, в більшості випадків збігаються.

Більш як показовим аргументом продуктивності військового співробітництва Києва і Варшави, який не може не впливати на військову могутність обох держав, стало створення в 1997 році українсько-польського миротворчого батальйону (260 українських військовиків, 530 польських), який використовується під час розв’язання реальних військово-політичних миротворчих завдань у Косово.

Необхідність розвитку та поглиблення партнерства з Польською Республікою продиктована тим чинником, що вона є повноправним членом НАТО і ЄС. У цьому контексті зміцнення цих відносин можуть сприяти за певних умов досягненню стратегічної мети зовнішньої політики України – інтеграції в європейські та євроатлантичні структури.

Незважаючи на задеклароване стратегічне партнерство, навряд чи можна поставити знак рівності між національними інтересами України та Польщі. У цьому контексті для нашої держави бажано володіти всім обсягом інформації щодо процесів, котрі відбуваються в державі-сусіда, особливо тих, що стосуються реорганізації спецслужб і завдань, які ставить перед ними політичне керівництво. З приходом до влади в Польщі ще свого часу Союзу лівих демократів нове керівництво держави не приховувало, що й надалі використовуватиме спецслужби для отримання інформації щодо ситуації на європейському континенті (насамперед, щодо сусідніх держав України, Росії, Білорусі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Угорщини, Литви) та лобіювання власних національних інтересів.

Незважаючи на неоднозначність ставлення до України з боку різних верств населення, політичних і клерикальних кіл, керівництво Республіки Польща впродовж попередніх років активно виступало в ролі «адвоката» українських інтересів на міжнародній арені. Водночас Польща як член НАТО і надійний союзник США, активний учасник Вишеградської групи (ПР, Словаччина, Угорщина, Чехія) та «Веймарського трикутника» (Франція, Німеччина, Польща) небезпідставно вважається деякими керівниками держав ЄС американським «троянським конем». З цієї причини польське керівництво змушене йти услід за зовнішньою політикою Вашингтона. Як показали відомі події навколо радіолокаційних станцій «Кольчуга» і подій в Іраку, відносини України із заокеанським стратегічним партнером теж не завжди бувають «безхмарними».

Останні ініціативи офіційної Варшави (вірогідно з подачі Білого Дому) щодо організації в Польщі нового «круглого столу» для переговорів української влади з непримиренною опозицією стали певним подразником у двосторонніх відносинах і були розцінені тодішнім Президентом України Л. Кучмою як втручання у внутрішні справи нашої держави.

Таким чином, оцінюючи сучасний стан польсько-українських міждержавних відносин за визначеною ієрархічною шкалою (добросусідські, партнерські, конкуруючі, конфронтуючі), можна зазначити, що вони є партнерські, котрі схильні до конкурування по різних напрямках, а в деякі періоди навіть до конфронтуючих. Саме цей чинник визначатиме на найближчі роки характер організації і тактику оперативної діяльності польських спецслужб щодо громадян, державних і недержавних структур України.

Інакше кажучи, на найближчі 5–10 років можливо прогнозувати, що реформована Військова інформаційна служба і реорганізоване в червні 2002 року Відомство охорони держави в Агентство розвідки і Агентство внутрішньої безпеки Польської Республіки збережуть напрацьовану попередниками традицію оперативної діяльності щодо України: вона здійснюватиметься із використанням розвідувальних можливостей легальної, умовно легальної та технічної розвідки, застосування оперативних сил і засобів із числа польських громадян відбуватиметься з наявних в Україні позицій польської присутності та української – в Польщі. Підвищиться роль проведення спеціальних інформаційних операцій щодо відповідальних посадових осіб України, Білорусі та Росії високого рівня, що природно обмежуватиме оперативні можливості протидії з боку місцевих контррозвідок.

Безпекознавча характеристика організаційних і якісних особливостей розвідувального співтовариства  Республіки Польща

Спецслужби є важливим елементом політичної системи будь-якої держави, тому її керівництво надає великого значення питанню ефективності їх використання, а також проблемі контролю за їх діяльністю. Специфікою особливо тих держав, котрі входять до військово-політичних об’єднань (насамперед НАТО), є необхідність певного зведення до спільного «знаменника» системи розвідувальних і контррозвідувальних органів з метою покращання взаємодії на міжнародній арені, особливо в умовах нинішньої геополітичної ситуації [17].

Така проблема повстала перед новими членами НАТО (Польща, Угорщина, Чехія), політичні реформи в яких від початку 90-х років минулого століття проводилися, безсумнівно, за західним зразком. У сфері реформування спеціальних служб самостійні розвідувальні служби були створені (шляхом виведення їх із загальнонаціональних органів безпеки) лише в Угорщині та Чехії. У Польщі таку спробу зробив у 1997 році колишній міністр-координатор спецслужб РП З. Сємьонтковський, але її заблокувало керівництво військової спецслужби – Військової інформаційної служби (ВІС) [18].

Після повернення у вересні 2001 року до влади польських соціал-демократів план З. Сємьонтковського, який очолив Відомство охорони держави (ВОД), було нарешті реалізовано. Формальним завершенням процесу реорганізації так званих цивільних спеціальних служб Республіки Польща стало прийняття закону «Про Агентство внутрішньої безпеки і Агентство розвідки», котрий набув чинності 29 червня 2002 року [19].

Наявні матеріали свідчать, що після проведеної в червні 2002 року реорганізації головної спецслужби Відомства охорони держави (ВОД) розвідувальне співтовариство Польської Республіки нині складається із:

1. Наглядово-координаційних органів, котрі репрезентують безпосередньо суб’єкта розвідувальної діяльності (державу), тобто замовника і споживача розвідувальної продукції:

Рада національної безпеки РП, очолювана Президентом (поточною роботою керує Секретар) займається організацією розробки оборонної і розвідувальної стратегії, здійснює загальне керівництво діяльність виконавчих структур у сфері забезпечення національної безпеки, оборони, зовнішньої політики та захисту національних інтересів.

Комісія у справах спеціальних служб Сейму РП (9 депутатів), створена у квітні 1995 року, здійснює загальну оцінку правових і нормативних актів (проектів законів), напрямів оперативної роботи (на основі інформації керівників спецслужб); розглядає щорічні звіти керівництва АР, АВБ, ВІС та висловлює думку щодо призначення конкретних осіб на посади керівників спецслужб та їхніх заступників; проводить оцінку проекту бюджету, передбаченого для спецслужб, а також звіт про його виконання; оцінює ефективність співпраці спецслужб з органами  державної адміністрації та органів слідства, а також вивчають скарги, котрі пов’язані з діяльністю спецслужб [20].

Колегія у справах спеціальних служб при Раді Міністрів РП (основний експертно-консультативний орган, голова – Голова РМ РП, а поточною роботою керує секретар) займається плануванням, здійснює практичну координацію і нагляд за діяльністю АР, АВБ та ВІС; висловлюється думка щодо призначення і звільнення керівника АВБ, визначення напрямів і планів діяльності спецслужб, розгляд проектів бюджету і правових актів, котрі стосуються спецслужб. Колегія складається із міністра внутрішніх справ і адміністрації, міністра закордонних справ, міністра національної оборони, міністра фінансів, керівника Бюро національної безпеки РП. У засіданнях Колегії беруть участь також керівники АР, АВБ, ВІС і голова профільної парламентської комісії [21].

Генеральний прокурор і голова окружного суду у Варшаві виконують контролюючі функції у сфері застосування спецслужбами оперативної техніки і проведення інших спеціальних заходів (перлюстрації кореспонденції тощо) [22].

Верховна контрольна палата РП контролює діяльність АВБ у сфері виконання державного бюджету, реалізації законів та інших правових актів, пов’язаних із фінансовою, господарською та організаційно-адміністративною діяльністю [23].

2. Виконавчих органів:

·  Агентство розвідки РП (АР – загальнодержавна стратегічна зовнішня розвідка).

·  Агентство внутрішньої безпеки (АВБ – загальнодержавна контррозвідка).

·  Військова інформаційна служба (ВІС – відомчий орган військової розвідки і контррозвідки).

·  Прикордонна охорона (Sraz graniczna).

·  Бюро охорони уряду (БОУ).

·  Головне митне управління (ГМУ).

·  Поліція МВС.

·  Надвіслянські військові частини (військові підрозділи спеціального призначення).

Агентство розвідкивиникло наприкінці червня 2002 року внаслідок реорганізації основної спецслужби Республіки Польща Відомства охорони держави та набуття чинності закону «Про Агентство внутрішньої безпеки та Агентство розвідки». Детальної інформації щодо структури АР у відкритих джерелах інформації поки що недостатньо. Проте можна вважати, що його основою стало Управління колишнього ВОД, котре складалося із 15 оперативних географічних відділів (європейські та заокеанський), зовнішньої контррозвідки, оперативно-технічного забезпечення, загальних справ, аналізу і досліджень, основних проблем науки та техніки, оперативного обліку і архіву, технологій та основного застосування, поточного інформаційного забезпечення, міжнародних фінансових відносин; оперативно-антитерористичної секції, окремих секції «Н» (робота з агентами-нелегалами), «Д» (штаб при начальникові АР) та фінансової; Центру підготовки кадрів розвідки.

АР РП має повноваження:

·  отримувати, аналізувати, опрацьовувати та передавати відповідним органам інформацію, котра може мати істотне значення для безпеки і міжнародної позиції Польщі, її економічного та оборонного потенціалу;

·  виявляти та протидіяти зовнішнім і внутрішнім загрозам, спрямованих проти безпеки, обороноздатності, незалежності та недоторканості території РП;

·  забезпечувати захист польських закордонних представництв та їхніх співробітників від оперативної діяльності іноземних спецслужб;

·  забезпечувати захист шифрованого зв’язку з польськими дипломатичними та консульськими представництвами, а також кур’єрської пошти;

·  виявляти діяльність міжнародного тероризму, екстремізму, а також міжнародних груп організованої злочинності;

·  виявляти нелегальний міжнародний обіг зброї (зокрема масового знищення), засобів одурманення, технологій та послуг стратегічного значення;

·  виявляти та аналізувати загрози в регіонах напруженості, конфліктів та міжнародних криз, котрі мають вплив на безпеку держави;

·  проводити електронну розвідку.

Оперативна діяльність АР на території Польщі можлива лише тоді, коли це стосується його завдань за кордоном. У цьому випадку використання оперативної техніки, контроль кореспонденції та контрольовані закупки здійснює АВБ РП.

Агентство внутрішньої безпеки РП (контррозвідка) сформовано у 2002 році на основі контррозвідувальних підрозділів ВОД: Управління контррозвідки, Слідчого управління, Бюро аналізу та інформації, Відділу внутрішньої безпеки. АВБ, підпорядковані відповідні регіональні контррозвідувальні структури на рівні воєводств – делегатури, на районному – плацувки. Делегатури знаходяться в Катовице, Щеціні, Гданську, Любліні, Кракові, Ольштині. Вроцлаві, Жешуві, Познані, Лодзі, Радомі, Кєльці, Бидгощі.

АВБ РП:

·  виявляє та протидіє загрозам, спрямованим проти внутрішньої безпеки держави, його конституційного ладу, суверенітету та позицій на міжнародній арені, незалежності, недоторканності території, обороноздатності;

·  виявляє злочини, спрямовані проти безпеки держави або її економічних основ, зокрема шпигунство, тероризм, розголошення державної таємниці, корупцію осіб, які виконують публічні функції (у разі, якщо є загроза безпеці держави), виробництво та обіг товарів і технологій стратегічного значення для безпеки, нелегальне виробництво, володіння зброєю, боєприпасами, засобами одурманення і психотропними субстанціями;

·  отримує, аналізує і передає відповідним органам інформацію, котра може мати істотне значення для захисту безпеки держави та її конституційного ладу;

·  відповідає за питання захисту таємної інформації в міжнародних відносинах.

Керівники АР і АВБ РП прирівняні за посадою до державних секретарів, що в Польщі відповідає рівню Першого заступника міністра. Їхнє призначення на посаду здійснюється Головою Ради Міністрів за погодженням з Президентом РП як головою держави та РНБ, Колегією у справах спеціальних служб при РМ та Комісією у справах спеціальних служб Сейму РП. На зазначені посади не можуть призначатися особи, які проходили службу в органах безпеки колишньої комуністичної ПНР, а також судді, які. виносячи вирок, порушували суддівську незалежність. Зміщення з посади керівників агентств до закінчення відповідного терміну чітко регулюється законом і є можливим лише в таких випадках:

·  добровільний вихід у відставку;

·  відмова від польського громадянства чи отримання громадянства іншої держави;

·  винесення вироку суду щодо них, котрий набув законної сили (зокрема за фінансові зловживання);

·  невиконання обов’язків через хворобу понад три місяці.

Військова інформаційна служба.Її реформування затягнулося, що було спричинено як об’єктивними (пріоритет у прийнятті законодавчих актів про діяльність АВБ і АР), так і суб’єктивними (впливовість нового керівника ВІС М. Дукачевського, близької до президентського палацу особа). За відсутністю окремого закону про ВІС її діяльність регулював закон «Про загальний оборонний обв’язок», прийнятий ще 21 листопада 1967 р. (зі змінами 1992 р.). Лише 3 вересня 2002 р. був затверджений урядовий проект закону «Про Військову інформаційну службу», яких наприкінці 2002 року пройшов перше читання.

Центральний апарат ВІС складається із:

·  апарату керівництва;

·  двох оперативних управлінь: розвідки і контррозвідки;

·  трьох оперативних бюро: 1) аташе, 2) аналізу і дослідження, 3) технічного забезпечення;

·  секретаріату;

·  двох бюро забезпечення: 1) фінансового і 2) адміністративно-господарчого;

·  навчального центру.

Структури підрозділів військової контррозвідки ВІС приведено у відповідність як до структури збройних сил за родами військ (наземні, ВПС, ППО, ВМС), так і до адміністративно-територіального принципу (органи ВКР у військах зведені в округи за територіальною належністю, підпорядковані відповідним відділам та командуванню округів).

Центральний апарат військової контррозвідки складається із трьох оперативних відділів: 1) контррозвідувальної розробки; 2) організації та керівництва оперативною роботою на східному напрямі; 3) організації та керівництва оперативною роботою на західному напрямі.

Управлінська ланка ВКР ВП складається із 7 відділів, зокрема по:

1.   Варшавському військовому округу, м. Варшава, підпорядковано 5 периферійних відділів.

2.   Шльонському військовому округу, м. Вроцлав, підпорядковано 6 периферійних відділів у містах Губін, Краснокшаньськ, Жахань, Бедруско, Ополє, Вроцлав, Красне, Єлєнєгурі.

3.   Полоцькому ВО, м. Бидгощі, підпорядковано 7 периферійних відділів у містах Щецін, Кошалін, Гданськ, Ольштин, Торунь,  Лодзь, Бидгощ.

4.   Авіації та ППО, м. Варшава, підпорядковано 5 периферійних відділів у містах Битом, Познань, Піла, Дембно, Варшава.

5.   ВМС, м. Гдина, підпорядковано три периферійних відділів.

6.   Центральний апарат ВП у Варшаві, підпорядковано три периферійних відділів.

7.   Краковський ВО з відповідними структурами ВКР, завданням яких визначено оперативну роботу на українському напрямі.

Оперативні завдання Управління контррозвідки ВІС:

·  організація контррозвідувальної протидії спрямуванням спецслужб іноземних держав (в зокрема України) до збройних сил РП;

·  захист секретів на об’єктах, підпорядкованих МНО РП та перевірка секретоносіїв;

·  виявлення і припинення антиконституційної діяльності в лавах Війська Польського;

·  виявлення ознак наявності угруповань ворожої спрямованості серед особового складу Війська Польського;

·  виявлення організацій та осіб, які мають ознаки підготовки та проведення диверсій, терору і саботажу;

·  розшук і перевірка осіб, які виявляють невиправдану зацікавленість до державної таємниці, військ та іншої закритої інформації з позиції оточення військових баз;

·  проведення спільно із жандармерією розшук осіб, які мали раніше відношення до секретів і які завдають своїми діями шкоди Війську Польському;

·  оцінка та аналіз стану бойової готовності війсь і надання відповідної інформації командуванню з цих питань;

·  викриття фактів розкрадання і продажу військової зброї та бойової техніки;

·  активізація оперативного вивчення найближчого театру воєнних дій (ТВД) і використання з цією метою вільного виїзду за кордон польських громадян;

·  розробка основ розвідувальної діяльності на «східному напрямку»;

·  виявлення розвідувальних спрямувань зі Сходу;

·  розгортання оперативної роботи в середовищі національних меншин, які проживають в районах дислокації військових баз Війська Польського, а також у східних районах Республіки Польща;

·  активне вивчення польських військовослужбовців, які підтримують контакти з громадянами України та інших держав СНД, організація широкомасштабних акцій на підставі окремих із них, а також агентури з офіцерів Війська Польського;

·  розробка, в тому числі вербувальна, громадян держав СНД, які підтримують родинні та інші зв’язки з військовослужбовцями Війська Польського.

Управління військової розвідки ВІС проводить всі розвідувальні операції, за котрі відповідальний безпосередньо міністр національної оборони і начальник Генерального штабу Війська Польського. Узагальнення розрізнених документальних даних та інших інформаційних матеріалів засвідчило, що на «українському» напрямі можуть бути окреслені такі оперативні завдання:

·  збирання первинної інформації щодо дотримання українською стороною прийнятих зобов’язань щодо ліквідації, скорочення (до 1999 року) та нерозміщення ядерної зброї на власній території;

·  визначення дислокації і технічного оснащення місць його знищення, характер спеціальних робіт щодо рекультивації ґрунту та інших екологічних заходів;

·  оперативний контроль за виконанням Україною міжнародної домовленості щодо ліквідації, розформування окремих військових частин;

·  визначення позицій розміщення інших видів зброї масового ураження, складів боєприпасів, засобів доставки;

·  добування відомостей щодо характеру процесів реформування української армії, її озброєння, боєготовності, настроях серед особового складу, місцях дислокації переміщених військових частин, особливо в прикордонних з Республікою Польща областях;

·  проблеми взаємовідносин з об’єднаними збройними силами СНД;

·  збирання інформації щодо стану оборонної промисловості, дослідних та конструкторських робіт, котрі проводяться в інтересах збройних сил;

·  отримання  первинних даних щодо структури та особового складу підрозділів військової розвідки та військової контррозвідки держав СНД, котрі працюють по польській лінії, місць їхньої дислокації, завдань, сил і засобів, тактичні особливості, форми та методи оперативної діяльності;

·  створення умов для здійснення в державах розвідувальних спрямувань оперативних заходів з позицій легальної, умовно легальної та агентурної розвідки;

·  створення умов для здійснення в державах розвідувальних спрямувань розвідувальної діяльності з позицій глибокого прикриття на випадок виникнення військово-кризової ситуації.

Основні напрямі та особливості тактики реалізації спецслужбами Польщі розвідувальних заходів щодо держав СНД

Дослідження порушеної проблеми засвідчило, що польська сторона для проведення розвідувальної діяльності щодо держав СНД, зокрема України, Білорусі і Росії використовує такі канали міждержавних відноси: політико-дипломатичних, військово-політичних, зовнішньоекономічних і торговельно-підприємницьких зв’язків, туристичного та гуманітарного обмінів, в’їзду польських громадян за кордон та в’їзду громадян держав СНД до Польщі з приватних та інших справ.

Політико-дипломатичний каналхарактеризується функціонуванням Посольства Республіки Польща у Києві та Мінську, заснованих на базі колишніх Генеральних консульств ПНР радянських часів; з 1999 року – Генеральних консульств Польщі у містах Львові та Харкові; Посольства і Генерального консульства в Москві. Аналогічні дипломатичні представництва Польща відкрила в Кишиневі, Вільнюсі, Ризі, Таллінні, Баку, Тбілісі, Єревані, Астані, Ташкенті, Бішкеку, Ашхабаді, Душанбе.

У складі Посольства, приміром, у Києві працює 17 співробітників з дипломатичним статусом, в Генконсульствах відповідно в Харкові – 2 і у Львові – 5 дипломатів. У вирішенні питань кадрового забезпечення адміністративно-технічного персоналу, вказані представництва орієнтуються на громадян України польського походження.

Головними завданнями польських дипломатичних представництв є інформаційно-аналітичне забезпечення уряду Республіки Польща з широкого кола соціально-політичних, економічних, науково-технічних та інших проблемних питань, котрі виникають при здійсненні поточних міждержавних і міжнародних зносин. Значні зусилля дипломати зосереджують на координації діяльності полонійних організацій і Римо-католицької церкви (РКЦ) в Україні, Білорусі, Росії, інших державах СНД; наданні ним практичної правової і матеріальної допомоги. У діяльності дипломатів фіксуються ознаки намагання збирати необхідну первинну інформацію, використовуючи можливості офіційних позицій польської присутності в державах СНД, в тому числі й в Україні (тобто – позицій легальної та умовно легальної розвідки). Одночасно спостерігається підтримання дипломатами сталих контактів з керівниками та активістами Спілки поляків Києва і Київщини, Товариства поляків Фастовщини ім. Матейчика  та іншими полонійними організаціями тощо. Зазначене може свідчити про використання співробітниками спецслужб Польщі дипломатичних прикриттів для здійснення оперативних заходів розвідувального і контррозвідувального характеру.

Міжпарламентські, міжурядові та партійно-державні контактиміж Польщею і Україною відзначаються підвищеною інтенсивністю: офіційні та робочі візити, напівофіційні консультативні зустрічі Президентів, голів урядів обох держав, міністрів закордонних справ, міністрів оборони, представників МВС, прикордонних і митних відомств, спецслужб вже сформували відповідну традицію в польсько-українських відносинах. Регулярний обмін делегаціями здійснюється на рівні керівників депутатських груп Верховної Ради України та Сенату і Сейму Республіки Польща, представників обласних, окружних, районних і воєводських адміністрації, окремих міст, відомств, державних, навчальних і т. ін. закладів, а також різного роду політичних партій, рухів  та неурядових організацій.

Останнім часом дуже часті стали так звані «ознайомчі» візити спеціалізованих польських груп.

У складі делегацій, котрі відвідують з різних підстав Україну, знаходяться високоавторитетні та відповідальні представники урядових кіл, воєводських владних та управлінських структур, духівництва, військових відомств, сенаторів, депутатів, технічних співробітників Сейму і Сенату, державних міністрів, радників, співробітників департаменту МЗС у справах Східної Європи, посадові особи МВС, прокуратури, інших правоохоронних органів, а також навіть співробітники спецслужб, які іноді прибувають в Україну навіть й не під прикриттям.

У більшості випадків, представники зазначених делегацій супроводжуються співробітниками дипломатичних представництв в Україні, журналістами, іншими співробітниками ЗМІ. Як правило, вони відбуваються напередодні або під час важливих суспільно-політичних подій. Під час таких поїздок по Україні поляки встановлюють і розвивають численні контакти з представниками, як центральних владних та управлінських структур, так і посадовими особами місцевих держадміністрацій, громадськими та політичними діячами, впливовими бізнесменами для отримання різнопланової інформації, котра висвітлює ситуацію, плани, наміри та перспективи української сторони.

Одночасно, офіційні представники Республіки Польща, насамперед дипломати, під час перебування в Україні в складі делегацій здійснюють заходи, спрямовані на консолідацію різного роду організацій етнічних поляків в Україні, особливо в західних прикордонних регіонах, з метою об’єднання їх в єдину центральну Федерацію польських організацій (ФПО). Практично всі заходи, які здійснюються по лінії ФПО, відбуваються під контролем дипломатичних представництв в Україні, а також польських спецслужб.

Збір інформації на цьому каналі здійснюється під час офіційних контактів на переговорах, зустрічах з обміну думок, «круглих столів», прийомів у дипломатичних та інших польських представництвах. У цьому випадку використовуються традиційні методи умовно легальної розвідки – оперативне спостереження за поведінкою окремих представників української сторони, перехресні опитування, вивідування, спонукання до розголошення конфіденційної інформації, під благими приводами застосовуються технічні засоби фіксації інформації: фото- і відеотехніка, диктофони тощо.

Гуманітарний канал займає особливе місце в повсякденній практиці дипломатичних представництв і оперативній діяльності спецслужб Республіки Польща. Він є для них одним із основних напрямів. Гуманітарний канал поділяється на три напрями: 1) етнічний; 2) науково-освітянський; 3) приватного в’їзду-виїзду.

Етнічний напрямок в оперативній діяльності польських спецслужб і державних структур є основним на каналі гуманітарного обміну. Це обумовлено відповідними історичними чинниками.

Так, на території України, проживає понад 200 тисяч етнічних поляків: у Житомирській області – понад 80 тис., у Вінницькій – 42 тис., Хмельницькій – 36 тис., Львівській – 33 тис., у Рівненській – 3,5 тис., Тернопільській – 1 тис., у Київській – декілька тисяч, які підтримують родинні, ділові, релігійні та мовно-культурологічні зв’язки з Польщею. Природно, саме цим мотивований підвищений інтерес до цього процесу з боку польських офіційних владних і урядових кіл до нашої держави, регулярні відвідування і тривала присутність різних категорій громадян Республіки Польща  в Україні та українських громадян у Польщі.

Урядові, політичні, релігійні та ділові кола, а також представники спецслужб Республіки Польща намагаються реалізувати національні польські інтереси в «східній політиці малими кроками», використовуючи арсенал різноманітних заходів, спрямованих на проведення культурологічно-освітнього, ідеологічного та релігійного характеру, шляхом формування пропольсько налаштованого прошарку серед громадян України польського походження. Найбільшу активність у вирішенні цього питання виявляють неурядові громадсько-політичні організації, центри, об’єднання Республіки Польща, а також представники польського костьолу, діяльність яких, насамперед, спрямована на надання вигідного Варшаві ідеологічного впливу в межах культурологічно-освітянських програм щодо етнічних поляків в Україні.

Нині в нашій державі та сусідній Білорусі функціонують філії таких неурядових польських організацій, як: «Вспульнота польська», «Відродження», «Союз поляків України», «Союз поляків Білорусі», «Товариство польської культури», фонд «Польської просвіти», різного роду «кресові товариства» та інші (близько сорока). Зазначені структури проводять постійну спрямовану ідеологічну обробку громадян України та Білорусі польського походження під гаслом відродження їхньої культури, мови та релігії. В межах зазначеної діяльності з боку іноземців фіксуються спроби сприяти етнічним полякам, з якими встановлені довірчі контакти, в посиленні їхнього впливу на соціально-політичну ситуацію в районах компактного проживання співвітчизників або закладання основ для його розширення там, де етнічна присутність поляків слабка, з метою стимулювання серед певної частини населення антиукраїнських, анатибілоруських, автономістських і сепаратистських настроїв. Для цього використовуються реальні факти нерівномірного або неадекватного представництва етнічних поляків в місцевих органах влади та управління, зокрема на Галичині.

Постійно зростає кількість заїздів в Україну та Білорусь до місць компактного проживання етнічних поляків спеціалізованих груп представників державних, освітянських, релігійних, культурологічних організацій на строк від кількох днів до трьох місяців. Зафіксовані непоодинокі факти порушення правил і вимог до перебування та пересування іноземців територією України та Білорусі: ухилення від реєстрації, самовільних поїздок територією України та Білорусі, зміни місць проживання. У приватних контактів іноземці проводять ідеологічну обробку українських і білоруських громадян. Пропагується ідея зміцнення зв’язків польської діаспори з прабатьківщиною, закликаються до відродження національної свідомості, традиції, звичаїв, обрядів. На цій основі виховується негативне ставлення до українського та особливо до нинішнього білоруського способу життя, певне зверхнє ставлення до всього українського і білоруського. Упереджено обговорюється давня трагічна проблема в українсько-польських відносинах, пов’язана зі злочинами під час конфліктної взаємодії між ОУН, УПА та «Армії крайової», іншими формувань українських і польських націоналістів. Однобічно славиться бойова діяльність вояків Армії крайової. До заходів зазначених інформаційно-психологічних операцій залучаються окремі відповідальні посадові особами українських владних структур, лідери політичних і громадських рухів, через котрих антиукраїнськи та інтибілоруські налаштовані польські кола намагаються здійснювати ідеологічну обробку, сприяти формуванню в представницьких органах влади та управління етнічно польського прошарку з далекосяжною метою.

Зазначена категорія іноземців під приводом вивчення історичних фактів активно займається розшуком документальних даних щодо місць проживання етнічних поляків, наявності колишніх польських маєтків та характер їхнього нинішнього стану. Зазначена робота польською стороною проводиться з метою в перспективі підготувати відповідні позиви до владних структур України та Білорусі з вимогами повернення їх польським громадянам або виплати відповідної компенсації за збитки, або передачі земель, майна та нерухомості нащадкам із числа представників польських громадам в Україні. Проблема так званих «кресових земель» неодноразово порушувалася й колишнім президентом Республіки Польща О. Кваснєвським.

Релігійний напрямна гуманітарному каналі відіграє значну роль. Під час дослідження  характеру контрактів осіб із польських клерикальних кіл з українськими та білоруськими громадянами встановлено, що іноземці збирають різнопланову інформацію, видають за неї грошову винагороду окремим керівникам і активістам полонійних об’єднань і пропольські налаштованим етнічним українцям.

Наявні матеріали підтверджують припущення, що великою об’єднуючою силою етнічних поляків все більше стає римо-католицька церква, яка своїм впливом, розвитком структурної мережі є другою релігійною конфесією після православних і має тенденцію до розростання. Зазначене може свідчити, приміром, що нині відбувається реалізація заходів таємних операцій щодо України та Білорусі з боку якнайменш двох нетрадиційних суб’єктів розвідувальної діяльності – Республіки Польща в особі Польського кліру і Ватикану в особі спеціального відділу «Радіо Ватикан» Святого Престолу [24].

Зазначене припущення підтверджується інформацією дослідників, які займаються дослідженням діяльності Ватикану, сучасних таємних елітарних співтовариств і структур новітніх неокультів, сект, окультних осередків. Так, дослідники констатують, що після повалення комуністичних режимів в державах Східної і Центральної Європи та розвалу Радянського Союзу, Ватикан активізував свою таємну діяльність з метою створення умов для поширення своєї сфери впливу на Польщу, Угорщину, Румунію, Чехію, Словаччину, держави, що утворилися на терені колишньої Югославії, Балтійські держави, Білорусь та України. Польський клір у зазначених заходах бере найактивнішу участь [25].

За наявними матеріалами, нині Ватикан намагається здійснити низку заходів (започаткованих ще покійним Іоаном Павлом ІІ, поляком за походженням), спрямованих на обмеження автономії Української греко-католицької церкви. У керівництва Великого Престолу викликає занепокоєння той факт, що надмірна популярність серед українських єпископів ідеї заснування патріархату УГКЦ може призвести до обмеження чи навіть припинення контролю з боку Папської курії над значною частиною віруючих у західних регіонах України. Нині у Ватикані триває процес переоцінки ставлення до унії, котра, як вважає більшість римсько-католицьких ієрархів, виконавши свою історичну роль, остаточно вичерпала можливості в плані просування католицької віри на схід України і перешкоджає тепер поширенню екуменічного руху. Крім цього, міжконфесійні конфлікти між УГКЦ і православ’ям стали причиною припинення зростання кількості віруючих і деякого обмеження сфери впливу греко-католиків на заході України. Враховуючи ці обставини, Ватикан вважає за необхідне зберегти домінуючу роль римо-католицької церкви стосовно УГКЦ.

Реалізація політики Ватикану проводитиметься через введення інституту так званих апостольських адміністраторів і призначення в УГКЦ єпископів, підпорядкованих безпосередньо Святому Престолу. Серед зазначених місіонерів Ватикану багато поляків за походження.  Вирішується також питання щодо переходу деяких малочисельних і на даний час «безперспективних» автономно діючих приходів УГКЦ в Східній Україні під юрисдикцію римо-католицьких єпископів, які при фінансовій підтримці Святого Престолу зможуть дещо пожвавити католизацію населення, а також обмежити владу українського кардинала М. Любачівського та його прихильників. Одночасно із зазначеними організаційними заходами в Україні нині направляється значна фінансова допомога своїм прихильникам. Зокрема, через «Renavabis» (фонд солідарності німецьких католиків з віруючими в Центральній і Східній Європі, м. Фрайзвінг, земля Баварія) та Європейський фонд допомоги (Відень, Австрія) лише на будівництво катехічного центру при кафедральному соборі Івано-Франківської єпархії УГКЦ, резиденції єпископа Коломійсько-Буковинського в семінарії у м. Коломія (Івано-Франківської області) виділено 240 тисяч німецьких марок. Надані Ватиканом валютні кошти надходять також через інші католицькі громади ФРН. Крім цього, як вважає лідер Унії Демократичної Б. Лабуда, на підставі проведеного нею приватного розслідування фінансової діяльності Костьолу в Республіці Польща, останній приховує певну частину прибутків (близько 10 %), в обхід уряду фінансує католицькі громади та місіонерську діяльність в Україні та Білорусі.

Після серпня 1991 року постійно фіксується активна діяльності емісарів «Мальтійського ордена». Так, активісти його німецької філії періодично відвідують Україну для надання гуманітарної допомоги представникам католицької церкви. Одночасно викриті ознаки втручання іноземців у внутрішні справи нашої держави, постачання під прикриттям гуманітарних вантажів матеріально-технічної допомоги деяким радикально налаштованим угрупованням в Західній Україні, що сповідують католицизм. Зокрема, нині можна навести наступний факт: у 1998 році органами держбезпеки України була попереджена спроба поставити із ФРН осередкам УНА-УНСО 400 комплектів польової уніформи спецназу колишньої Національної армії НДР.

Заслуговує на увагу також той факт, що в Україні, особливо в її західних областях, спостерігається процес заснування закритим католицьким орденом «Опус деї» своїх осередків.

Темпи поширення впливу римо-католицької церкви можуть бути проілюстровані такими показниками.

Так, у 1990 році в Україні нараховувалося лише 92 громади римо-католиків; у 1995 році – вже 651 (приходи з’явилися навіть в тих областях, де їх ніколи не було). У 1998 році в Україні вже діяло 4 єпархії, 22 монастиря. 314 священиків (з них 204 – іноземці), відкрито 193 недільних школи, почало виходити 6 періодичних релігійних видань римо-католиків. Їхні громади нині існують практично у всіх областях України: Вінницька область – 97, Житомирська – 80, Закарпатська – 71, Львівська – 104, Тернопільська – 72, Чернівецька – 25, Івано-Франківська – 24, Рівненська – 13, Донецька – 4, Київська – 11, Одеська – 8, Запорізька – 5, Миколаївська – 4, Кіровоградська – 1, Луганська – 1, Сумська – 1, Чернігівська – 1. Споруджено близько 500 культових споруд.

Необхідно підкреслити, що певні представники урядових кіл Республіки Польща неофіційно пропагують доктрину зовнішньої полонійної експансії (зокрема, завоювання України) через поширення впливу римо-католицької церкви. Зі свого боку, вищі авторитети РКЦ уважно слідкують за тенденціями і характером розвитку суспільно-політичної обстановки в нашій державі. Нині католицьких ієрархів найбільше турбують результати виборів до Верховної Ради та Президента України, характер відносин і розстановка сил на українській політичній арені, можливість «лівого реваншу», інші загрози, які можуть виникнути для існування римо-католицької церкви в Україні. Приймаються відповідні заходи щодо формування відповідних груп підтримки (лобі) в різних структурах державної і церковної влади в нашій державі. В цьому випадку Святий Престол в розвідувальній діяльності використовує тактику масонів для формування в Україні нелегальних структур із агентури впливу з метою організації вигідного впливу на політичну, особливо правлячу еліту, і отримання конфіденційної інформації із державних владних і управлінських структур різного рівня.

З метою пропаганди католицизму і вивчення оперативної обстановки в релігійно-конфесійному середовищі до України відряджаються ксьондзи та монахи. Розширюється місіонерська діяльність католиків. У Люблінському католицькому університеті з 1991 року діє відділення україністики, на якому щорічно навчається 30 слухачів, які після закінчення працюють у західних областях України. Дослідження засвідчує, що представники Ватикану в Україні діють також через можливості Мальтійського ордену та іншої закритої католицької елітарної структури «Опус деї». За рахунок Ватикану під виглядом поширення впливу католицької церкви польська сторона фактично здійснює приховану полонізацію України.

Потрібно бути дуже наївним, щоб вважати, що подібні процеси відбуваються поза увагою польських спецслужб. Дослідженням доведено, що підрозділи політичної розвідки АР РП традиційно використовують на свою користь релігійний канал для проведення оперативних заходів прихованого вигідного впливу в Україні, Білорусі та Росії. Факти свідчать, що окремі католицькі священики займаються збором соціально-політичної,. економічної і навіть воєнної інформації, а також намагаються вирішувати окремі практичні економічні проблеми: приватизація земель, заснування підприємств, вкладання інвестицій тощо. Як правило, авторитети польського кліру, які прибувають в Україну з місіонерською метою, перед поїздкою мають контакти зі співробітниками спецслужб Республіки Польща. Одночасно польський уряд також тримає на контролі питання, пов’язані з відновленням роботи костьолів, кількістю віруючих, умови проживання католиків в Україні. Передача інформації по перелічених питаннях через осередки товариств польсько-української дружби, культурологічні чи релігійні структури, громадсько-політичні організацій, які підтримують постійний контакт із польськими дипломатичними представництвами, які прагнуть впливати на розвиток ситуацій, спрямовуючи їх у вигідному для  іноземців напрямку.

Напрям освітянського і наукового обмінузгідно з наявними офіційними та неофіційними даними активно використовується польською правлячою елітою для вирішення геостратегічних цілей Республіки Польща. Так, польська сторона докладає багато зусиль для створення низки польських вузів або факультетів у Тернопільському, Дрогобицькому, Луцькому та Рівненському педінститутах, де навчання має проводитися лише польською мовою. Для цього співробітниками Генерального консульства РП у Львові сформована ініціативна група із викладачів вузів і представників місцевої адміністрації, громадян України польського походження, через яких проштовхується зазначена ідея в життя. Їм надається всіляка фінансова підтримка.

Щорічно зростає кількість грандів від неурядових організацій РП, котрі надаються громадян України польського походження для навчання у вузах Польщі. Нині в більш ніж 20 вищих і середніх навчальних закладах РП навчається до 300 громадян України. Відомі такі вузи: Вроцлавський, Люблінський (католицькі), Краківський (біблійсько-місіонерський), Варшавський і Познанський університети; Вроцлавський політехнічний інститут тощо. Після закінчення навчання студенти отримують дипломи економістів, вчителів, місіонерів, політологів та інших найбільш престижних нині професій. Рівень освіти дає їм можливість займати відповідні керівні посади в управлінських і владних структурах, відомствах та підприємства. Саме цю перспективу прагнуть використати спецслужби Польщі, встановлюючи з окремими з них оперативні контакти.

Оперативної уваги заслуговує діяльність Комітету наукових досліджень РП у напрямі створення так званого банку даних «Учені Польщі за кордоном». Зазначена робота знаходиться під контролем співробітників посольства і генконсульств РП в Україні, а також польських спецслужб. Дипломати намагаються отримувати необхідні матеріали через полонійні товариства. Разом із отриманням різноаспектних відомостей на українських учених польського походження, яких в перспективі планується залучати до «тісного співробітництва». У зазначений діяльності виявляються ознаки цілеспрямованого їх визначення польською стороною можливих інформаційних можливостей (перспектива кар’єрного росту, зв’язки, здатність до політичної чи наукової діяльності тощо). Пошуком перспективних молодих учених та їхньою спрямованою обробкою займаються функціонери «Фонду ім. С.Баторія» (філія фонду Сороса) і «Фонду ім. Мяновського», котрі систематично організують відбір на навчання молодих українських громадсько-політичних лідерів, стажування перспективних науковців у Польщі (зокрема й у навчальних закладах США і Великої Британії), проведення міжнародних конференцій за участю української інтелектуальної еліти. Для проведення цих заходів залучаються провідні політики Польщі, а також учені західних держав польського походження.

Останніми роками спостерігається активна діяльність міжнародної асоціації «Спільний дім», штаб-квартира якої знаходиться в ПР за адресою: м. Лодзь, вул. Врублевського, 26а. Асоціація рекламує свою роботу через ЗМІ, а також через громадян України, які тимчасово працевлаштувалися в Польщі.

Аналіз офіційних матеріалів, котрі направляються асоціацією кореспондентам за кордоном, можна висунути версію про можливість її використовується спецслужбами Польщі для вирішення різних оперативних завдань. Зазначене припущення робиться на підставі того, що під час анкетування бажаючих скористатися послугами асоціації, поряд із наведенням даних про освіту, місце роботи, знання іноземних мов тощо, мають вказувати про власні ділові та особисті якості характеру, наявність власних засобів пересування, а також можливість прийому в Україні представника цієї організації. Анкетні дані на кожного нового члена асоціації з іноземців вливаються в єдиний банк даних. Опитування жителів України, які виїздили по цьому каналу до Республіки Польща, свідчить про те, що функціонери центру зацікавлені в підтриманні сталих контактів з особами з високим рівнем інтелекту, відповідною освітою, які, з оперативної точки зору, відповідають категорії носіїв інформації. Решта їх не цікавить.

З боку окремих науковців та активістів різного роду дослідних центрів Польщі спостерігається зацікавленість отримання інформації щодо методики засекречування архівних матеріалів в Україні, збереження документальних матеріалів на репресованих і депортованих поляків. Зафіксовані факти спроб отримання матеріалів щодо діяльності Армії крайової на території деяких областей України. Іноземці з’ясовують можливості отримання доступу партійних архівів, матеріалів КДБ і МВС. Висловлюються пропозиції щодо ознайомлення з метричними книгами з наступною їх передачею польській стороні зібраних матеріалів.

Заслуговує на увагу діяльність польської редакції «Радіо Лвув», котра фінансується польською авіакомпанією «LOT», Товариством польської культури Львівщини, генконсульством РП у Львові, іншими добровільними пожертвами приватних і юридичних осіб.

Канал зовнішньоекономічних зв’язків займає важливе місце в розвитку традиції добросусідства. Розвитку українсько-польських економічних відносин слугують діяльність бізнес-форумів ділових кіл, Торговельно-промислових палат, Польсько-української господарчої палати, Посольств і Генеральних консульств обох держав. Особливу роль відіграють особисті контакти Президентів держав.

В Україні нині діє понад 495 підприємств з капіталом польських інвесторів, з них понад 455 – спільних.

Поряд з існуючими планами подальшого розширення польської присутності в економічній сфері України в місті Жешув місцевим відділенням «Вспульноти польської» і Польсько-американським інститутом підприємництва відкрито курси бізнесу для підготовки громадян України та інших держав СНД польського походження. Основною метою курсів є розширення на території України та держав СНД мережі СП за участю польської сторони, а також низки філій Жешувського польсько-американського інституту підприємництва.

Аналіз фактичних результатів спільного підприємництва засвідчив, що більшість українсько-польських СП не вирішує конкретних завдань в пріоритетних галузях господарства, не забезпечує залучення провідних технологій та управлінського досвіду. Прибуток досягається головним чином за рахунок посередницької діяльності, обміну сировини на готову продукцію, послуг іноземним та українським громадянам. Викрито багато порушень ведення комерційної і господарської діяльності на території України. В основному польські підприємці зорієнтовані на вивозі металів, сировини, дефіцитних матеріалів. Має місце також використання українських громадян як дешеву робочу силу.

Заслуговує на увагу той факт, що, зі свого боку, німецька сторона в  «східній політиці» використовує з вигодою для себе польський чинник для економічного стримування України. Для цього залучаються польські банківські, комерційні та підприємницькі структури, які контролюються німецьким капіталом. Німці намагаються діяти за схемою: «Україна–сировина, Польща–напівфабрикати, Німеччина–кінцевий продукт». У цьому ланцюгу польські фінансові структури, фірми та підприємства з німецьким капіталом використовуються як прикриття в створенні умов для нерівноцінного економічного співробітництва і перетворення України в сировинний придаток економіки Німеччини.

Крім того, з німецької сторони фіксується тенденція щодо стримування польських співзасновників СП від суттєвих валютних вливань у розвиток конкурентоспроможних галузей промисловості України.

У процесі зовнішньоекономічної діяльності польська сторона намагається створити механізм впливу на формування української політичної та управлінської еліти. Для цього польські фірми залучають громадян України до співробітництва як своїх посередників на території нашої держави. Зазначені лобістські групи зацікавлені в гонорарах інофірм і проводять діяльність відповідно до завдань, котрі визначаються іноземцями та завдають значної шкоди Україні шляхом нав’язування невигідних контрактів, завищення їхніх сум. Через вказані зв’язки йде добування необхідної для поляків економічної інформації, в тому числі й конфіденційної.

Особливе місце займає воєнно-технічний аспект у співробітництві обох держав в економічній сфері.

Канал виїзду громадян України в РП. Як свідчать наявні матеріали, найбільшу активність польські спецслужби виявляють саме на цьому напрямі. Її пік припав на 1992 і першу половину 1995 року, коли фіксувалися неодноразові вербувальні підходи та вербування громадян України під час їхнього перебування на території Польської Республіки. Здебільшого – це були спрощені вербувальні підходи співробітників польських спецслужб, котрі здійснювалися в рамках боротьби з контрабандою та спекулятивною діяльністю. Проте наявні класичні форми вербування з відбором підписок, постановкою конкретних розвідувальних завдань і відпрацюванням каналів конспіративного зв’язку тощо.

У тактиці оперативної діяльності співробітників польських спецслужб щодо громадян України та інших держав СНД виділяються прийоми морально-психологічного тиску; використання різноманітних компрометуючих ситуацій, в тому числі штучно створених; морально-психологічний тиск, шантаж, поєднаний з такими прийомами, як підкуп.

Канал в’їзду громадян РП в Україну. За приблизними підрахунками українських прикордонних і митних органів на території лише Львівської та Волинської областей, щомісячно держкордон України перетинає близько 50 тис. польських громадян. Дія положення про безвізовий в’їзд в Україну, навіть після введення відповідних обмежень громадян України в разі після вступу ПР в ЄС, функціонування пунктів спрощеного перепуску іноземців виключають налагодження належного контролю за перебуванням поляків на території України.

При цьому в’їзд в державу поляків по туристичному каналу, як й інших іноземців, здійснюється на основі ваучерів, якими турфірми-партнери обмінюються в неконтрольованому порядку після укладання договорів. Такі документи не зобов’язують туристі дотримуватися певного сталого маршруту.

Набуває поширення тенденція, коли особи польської національності, які відвідують Україну, через свої зв’язки із місцевих жителів купують житло і проживають таким чином у регіонах тривалий час.

Наявні матеріали свідчать, що в умовах безвізового режиму спостерігаються непоодинокі випадки відвідувань співробітниками та агентами спецслужб РП західних прикордонних міст і селищ України. Аналогічні факти викриті у прикордонних регіонах Білорусі та в анклавній Калінінградській області Росії. Під час таких поїздок, приховуючи свою причетність до спецслужб, вони вступають у контакти з посадовими особами держадміністрацій, громадськими та політичними діячами, бізнесменами, військовослужбовцями, вірогідно проводять також візуальну дорозвідку зацікавлених об’єктів, насамперед військових, митних і прикордонних служб.

Висновки

Організація проведення дослідження розвідувальної діяльності Республіки Польща (як генерального суб’єкта) та оперативної діяльності її спецслужб (як виконавчих суб’єктів) є дуже делікатною проблемою і має власні специфічні особливості. У зв’язку із цим, фахівці мають усвідомити той факт, що АР, АВБ, ВІС та інші спецслужби РП реально мають спрямовувати свої засилля на:

·  моніторинг політичних, економічних, соціальних аспектів державного будівництва, стану забезпечення національної безпеки, обстановки в оборонній промисловості, на об’єктах транспорту і зв’язку;

·  вивчення характеру і перспектив розвитку українсько-російських, українсько-білоруських та інших міждержавних відносин;

·  особливості організації управління державою і механізму прийняття важливих  державних рішень;

·  проведення таємних операцій з вигідного впливу в регіонах компактного проживання етнічних поляків;

·  підготовки умов для можливого використання зазначених території областей України та Білорусі, Росії, Литви на випадок проведення НАТО заходів силової підтримки зовнішньополітичних заходів Північноатлантичного альянсу в регіоні;

·  дискредитації спроб проведення керівництвом України, Білорусі незалежної від позиції РП, США, Великої Британії, Франції, в окремих випадках – навіть РФ.

Звідси виходить, що спеціальні заходи протидії мають охоплювати:

·  своєчасне попередження та інформування керівництва держави щодо дій польської сторони, котрі завдають або можуть завдати шкоди інтересам чи безпеці держави – об’єкту спрямувань;

·  попередження відтоку ноу-хау з території України, що вимагає залучення до вирішення цієї проблеми експертів та учених;

·  попередження фактів виходу за межі дозволеного, визначені законодавством України, у сфері інформації та інформаційної діяльності з боку представників посольства та інших представництв РП в Україні; аргументоване припинення діяльності польських державних і неурядових структур  в Україні, здійснення інших попереджувальних і профілактичних заходів.

Для кваліфікованої оцінки оперативної обстановки на «польському напрямі» фахівці мають:

по-перше, знати або намагатися дізнатися:

·  офіційні зовнішньополітичні завдання правлячої еліти Республіки Польща;

·  головну мету сучасної розвідувальної стратегії РП в галузі національної безпеки;

·  сфери розвідувальної відповідальності та ієрархії пріоритетних цілей стратегії національної безпеки РП;

·  чітко усвідомлювати принципи визначення змісту «життєво важливих» інтересів РП у зовнішньополітичній і розвідувальній стратегії щодо України, Білорусі, Росії та інших держав СНД, а також відповідні ним завдання;

·  перелік поточних інтересів щодо України та інших держав СНД;

·  сутність, пріоритетні форми організації, кінцева мета створення розвідувальних позицій легальної, умовно легальної та агентурної розвідки;

·  особливості організаційних заходів розвідувального спостереження в Україні, Білорусі, Росії та інших державах СНД;

·  конкретні об’єкти розвідувального проникнення агентурної розвідки, а також об’єкти розвідувальних спрямувань легальної та умовно легальної розвідки;

·  ознаки розвідувальних дій співробітників і агентів спецслужб РП, які виявляються під час підготовки та проведення операцій з розвідувального контакту, використання технічних засобів розвідниками, що діють у сфері легальної та умовно легальної розвідки, розвідників–агентуристів;

·  ознаки шпигунського спорядження;

по-друге, вміти:

·  поєднувати політологічні знання з інформацією щодо оперативної діяльності спецслужб РП;

·  на цій основі прогнозувати можливі їхні оперативні заходи;

·  моделювати відповідний перебіг можливих подій, реально оцінювати сили і засоби, тактичні особливості поведінки польських громадян під час реалізації розвідувальних заходів;

·  принципи та порядок формування вербувальної бази та особливостей проведення вербувальних операцій.


*Атлантизм (споріднене термінам Вода, Море, Таласократія, SeaPower) – складне геополітичне поняття; поєднує в собі: історично-західний сектор людської цивілізації, стратегічно – союз західних країн, в яких домінує ліберал-демократична ідеологія, воєнно-стратегічно – країни – учасниці НАТО, соціально – орієнтацію на «торговий устрій» і «ринкові цінності» (модель – США). Протиставляється поняттю євразійство.

**Домовленості між Президентами України, Росії та ФРН, досягненні під час зустрічі в Санкт-Петербурзі, а також підписане в Харкові в червні 2002 року урядами РФ і України угода про наміри щодо створення міжнародного консорціуму з транспортування нафти та газу по трубопроводу «Дружба», заблокували реалізацію проекту паливно-енергетичної магістралі Ямал–Польща–Західна Європа. Можна вважати, що російська сторона, навіть реально не маючи відповідних фінансових коштів для практичної реалізації вказаного проекту, в тактичних цілях шляхом вдало розгорнутої пропагандистської акції через ЗМІ та по каналах спецслужб використала ситуацію і так званий «польський чинник» на свою користь. Саме ця ситуація показала українській стороні, що польські партнери при вирішенні економічних проблем здатні піти на невигідні для України домовленості з іноземними колегами, а польській стороні, що українські партнери мають необхідний потенціал для альтернативної відповіді на «польські демарші». Нині спільно з польською стороною обговорюється питання щодо продовження нафтопроводу «Одеса–Броди» польською територєю до Гданська.

Література:

1.      Характер політичної боротьби та реформування польських спецслужб / Польські спецслужби в умовах перехідного періоду до нового світового порядку (ч. 2): Науково-практичний посібник. Авт. кол.: А. Кузьменко, А. Єрко, Ю. Літвінов та ін. – К., 1997. –С. 35–36.

2.      Там само.

3.      Проблеми німецької безпеки / Спецслужби Німеччини в сучасних умовах (ч. 1): Науково-практичний огляд. Авт. кол.: А. Кузьменко,  А. Єрко, Ю. Літвінов та ін. – К., 1997. – С. 73.

4.      А. Кузьменко. А. Єрко. Україна в східноєвропейській політиці Франції: Науково-практичний огляд. – К., 1996. – 135 с.

Проблеми німецької безпеки / Спецслужби Німеччини в сучасних умовах (ч. 1): Науково-практичний огляд. Авт. кол.: А. Кузьменко, А.Єрко, Ю. Літвінов та ін. – К., 1997. – С. 73.

5.      Там само.

6.      Відповідний диктат з боку польської політичної еліти вже відчули, зокрема, росіяни під час будівництва газопроводу «Ямал – Західна Європа» (прим авт.).

7.      Див.: А. Кузьменко. О некоторых особенностях формирования и перспективах французско-украинских политических отношений: Научно-практический обзор. –К., 1994. – 120 с.

А. Кузьменко. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації (ч. 2. Доктринальні підходи Європейського союзу, ФРН, Французької республіки)// Юридичний журнал. – 2007. – № 6. www.justinian.com.ua

А. Кузьменко. Регіональні особливості оперативної обстановки на Євразійському просторі: геополітичний аналіз і контррозвідувальна оцінка наслідків для безпеки України: Монографія. – К., 2001. – 714 с.

В. Горбулін. Національна безпека та міжнародна безпека / Наукова думка, – 1997. –№ 1. – С.80.
Передумови політичних змін у Польщі в 1970-80-ті роки / Польські спецслужби в умовах перехідного періоду до нового світового порядку (ч. 1): Науково-практичний посібник. Авт. кол.: А. Кузьменко, А. Єрко, Ю. Літвінов та ін. – К., 1997. – 150 с.

Характер політичної боротьби та реформування польських спецслужб / Польські спецслужби в умовах перехідного періоду до нового світового порядку (ч. 2): Науково-практичний посібник. Авт. кол.: А. Кузьменко, А. Єрко, Ю. Літвінов та ін. – К., 1997. – С. 35–36.

А. Кузьменко. А. Єрко. Україна в східноєвропейській політиці Франції: Науково-практичний огляд. – К., 1996. – 135 с.

Проблеми німецької безпеки/ Спецслужби Німеччини в сучасних умовах (ч. 1): Науково-практичний огляд. Авт. кол.: А. Кузьменко, А.Єрко, Ю. Літвінов та ін. – К., 1997. – 245 с.

Б. Осадчук. Непотрібна вісь/ Час-Time. – жовтень 1997. – №  43. – С. 8.

8.      Проблеми регіональної безпеки в контексті сучасного стану українсько-польських відносин / Польські спецслужби в умовах перехідного періоду до нового світового порядку (ч. 3): Науково-практичний посібник. Авт. кол.: А. Кузьменко, А. Єрко, Ю. Літвінов та ін. –К., 1997. – 275 с.

9.      Смоляк В. Ф. У силовому середовищі. Військова могутність суміжних держав як проблема геополітичного визначення України / Політика і час. – К.: МЗС України, 2000. – № 7–8. – С.12–13.

10.  Там само.

11.  Характер політичної боротьби та реформування польських спецслужб / Польські спецслужби в умовах перехідного періоду до нового світового порядку (ч. 2): Науково-практичний посібник. Авт. кол.: А. Кузьменко, А. Єрко, Ю. Літвінов та ін. – К., 1997. – 190 с.

12.  Проблеми регіональної безпеки в контексті сучасного стану українсько-польських відносин / Польські спецслужби в умовах перехідного періоду до нового світового порядку (ч. 3): Науково-практичний посібник. Авт. кол.: А. Кузьменко, А. Єрко, Ю. Літвінов та ін. – К., 1997. – 275 с.

13.  А. Кузьменко. Особливості сучасної конкуренції «груп впливу і тиску» з публічною владою держав: контроль над спецслужбами (розвідкою і контррозвідкою) – ознака реальної влади // Діалог цивілізацій: місце і роль латентних структур в управлінні світом: Зб. наук. пр. Третьої всесвітньої конференції, 28.05.2004. – К.: МАУП, 2005. – С. 146–160.

А. Кузьменко. Особенности конкуренции «групп влияния и давления» с государственною властью // Персонал. – К.: МАУП, – 2004. – № 7. – июль. – С. 3–6. – № 8. – август. – С. 3–8.

А. Кузьменко. Контроль над спецслужбами (розвідкою і контррозвідкою) – ознака  реальної влади // Юридичний журнал. – 2006. – № 4. – C. 82–92. www.justinian.com.ua

Масонський скандал набирає обертів. Заява парламентських фракцій «Наша Україна», Комуністичної партії України, Соціалістичної партії України та виборчого блоку Юлії Тимошенко від4 лютого 2003 р. (http://maidan.org.ua/n/free/1044369558).

Див: А. Кузьменко. Транснаціональні закриті елітарні об’єднання, союзи та ордени /Новітні та нетрадиційні культи, транснаціональні об’єднання і безпека України. (ч. 2). – К., 2001. – 194 с.

В. Кустов. Тайные и закрытые общества в Украине: вчера и сегодня: Авторское исследование. (обновленные данные на 28.01.2006 г.). – 45 с. (www.oto.com.ua, www.urmason.org).

14.  Проблеми регіональної безпеки в контексті сучасного стану українсько-польських відносин/ Польські спецслужби в умовах перехідного періоду до нового світового порядку (ч. 3): Науково-практичний посібник. Авт. кол.: А. Кузьменко, А. Єрко, Ю. Літвінов та ін. – К., 1997. – 275 с.

15.  Там само.

16.  Там само.

Спеціальні служби іноземних країн / www.agentura.ru

17.  Там само.

18.  Там само.

19.  Там само.

20.  Там само.

21.  Там само.

22.  Там само.

23.  Там само.

24.  А. Кузьменко. Транснаціональні закриті елітарні об’єднання, союзи та ордени/ Новітні та нетрадиційні культи, транснаціональні об’єднання і безпека України: Навч. пос. (ч. 2). – К., 2001. – С. 110–143.

А. Кузьменко. Контроль над спецслужбами (розвідкою і контррозвідкою) – ознака реальної влади // Юридичний журнал. – 2006. – № 4. – C. 82–92. http://www.justinian.com.ua/

А. Кузьменко. Аналіз соціально-правової регламентації діяльності новітніх і нетрадиційних культів у конкурентній боротьбі з публічною посткомуністичною владою України// Юридичний журнал. – 2006. – № 9. – C. 57–90. http://www.justinian.com.ua/

Еріх Шмідт Еенбум. Спецслужби Ватикану// Розвідки Північної Америки‚ Європи та Японії. Країнознавчий портрет і аналіз: Монографія. Вайнгайм: Дослідний інститут політики миру (ФРН), вид. STOPPEL. – 1995.

25.  Там само.

Кузьменко Анатолій Михайлович,

к. ю. н, доцент, завідувач кафедри господарського і міжнародного права юридичного факультету Навчально-наукового інституту права та безпеки підприємництва ПВНЗ „Європейський університет”

Стаття надрукована в Юридичному журналі видавництва „Юстиніан”:

А. Кузьменко. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації (Частина 7. Доктринальний підхід Республіки Польща)/ Юридичний журнал. – 2007. – № 11. – C. 37-58. — Режим доступу до публ.: http://www.justinian.com.ua

Ukrainian English French German Polish Russian