Моя політика

Моя политика

Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації: (Частина 8. Доктринальний підхід Республіки Румунія)

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Республіка Румунія з населенням майже 23 мільйони осіб займає площу понад 237 тис. км2 і має довжину спільного державного кордону з Україною 608 кілометрів. Безпосередньо межує також з Молдовою, Словенією, Хорватією, Угорщиною, омивається Чорним морем (245 км).

Національний склад: румуни – 89 %, угорці – 7,1 %, цигани – 1,8 %, німці – 0,5 % (від 70 до 100 тис.). За офіційними даними в Румунії проживає 67 тис. (0,3 %) українців (за даними Союзу українців Румунії – близько 250 тис. осіб), а румунів в Україні – 134,8 тис. осіб [1]. Решту складають росіяни, серби, хорвати, словени, болгари, євреї, турки.

Державна мова – румунська. Грошова одиниця – лей. Столиця – Бухарест (2,1 млн жителів). Адміністративний поділ – 40 повітів (judet) і муніципія Бухарест із сільськогосподарським районом Ілфов, прирівняним до повіту. Повіти поділяються на 36 муніципій (municipiu), міста (oras) – 260 і комуни (comuna) – 2,7 тис. Національні свята в Румунії вважаються 1 грудня як День утворення єдиної румунської національної держави в результаті об’єднання в 1918 році з Трансільванією, Бессарабією (27 березня 1918 р.) та Буковиною (28 листопада 1918 р.); 10 травня – День проголошення незалежності Румунії від Оттоманської імперії 1877 р.; 24 січня – День створення Румунії внаслідок об’єднання Дунайських князівств у 1839 році.

Відповідно до нової Конституції від 21 листопада 1991 р. Главою держави є Президент, якого обирають шляхом загального рівного прямого і таємного голосування терміном на чотири роки. Президент призначає прем’єр-міністра, скликає надзвичайні сесії парламенту, має право розпускати парламент після консультацій з головами палат і лідерами політичних фракцій та груп. До компетенції Президента входить укладання міжнародних договорів, призначення і відкликання дипломатичних представників. Президент є головнокомандуючим Збройними силами і головою Вищої ради оборони Румунії.

Законодавчу владу здійснює парламент Румунії, котрий складається з палати депутатів і сенату. Парламент обирається на основі загального рівного виборчого права шляхом прямого таємного голосування терміном на чотири роки. Вищим адміністративно-розпорядчим органом Румунії є уряд, затверджується парламентом і йому підзвітний.

При Президентові та прем’єр-міністрові діє Рада національної безпеки (Вища рада оборони Румунії), яка об’єднує і координує діяльність усіх силових структур держави. Контроль за діяльністю Ради здійснює Парламентська комісія із захисту національної безпеки та громадського порядку [2]Гносеологічні корені та характер чинників визначення сучасних геостратегічних настанов розвідувальних спрямувань Республіки Румунія  

Зовнішнє середовище румунської нації визначаєтьсясусідством народів центрально-, південно- і східноєвропейських держав, вміщених до складної системи геополітичних взаємодій Західна Європа – континентальна Євразія (Росія) – Балкани – Чорноморський регіон.

Безпосередньо територію Румунії геополітики умовно відносять до Північної зони Балканського вектору, до якої входять також сусідні південнослов’янські держави Словенія і Хорватія, республіки колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (СФРЮ).

Північна зона здебільшого зберігає набір ознак, який міститься в понятті «Балкани»: економічна відсталість, нерозвинена інфраструктура, внутрішня політична нестабільність, змішаний етнічний склад населення і вкрай напружені міждержавні відносини, які загрожують виникненням нових конфліктів.

Як відомо, Балканський півострів через особливості свого геополітичного положення був і залишається у фокусі зіткнення інтересів різних держав Заходу та Сходу. Це розподільчий коридор між ісламською та християнською (романською, германською і слов’янською) цивілізаціями, де утворився особливий міжцивілізаційний культурний, економічний і політичний простір. Внаслідок історичних особливостей розвитку регіону Балкани – це низка перманентних конфліктів, збудниками яких є національні, етнічні та релігійні чинники.

На півночі Румунія межує з Угорською Республікою, державою котра репрезентує народ іншої мовно-культурної групи та цивілізаційного простору, що також утворює передумови для зіткнення інтересів і конфліктів. Так, зокрема, у Румунії мешкає 2 млн угорців. Після повалення режиму М. Чаушеску в 1991 році відбулися міжетнічні зіткнення угорців із румунами в районі м. Тиргумуреш. Нині напруга навколо угорської меншини не спадає. Саме це надає конфліктогенності міждержавним відносинам з Угорською Республікою.

На південному сході Румунія межує зі спорідненою в мовно-культурному відношенні Молдовою (Бессарабією), що збуджує природні експансійні тенденції в певних румунських політичних колах щодо сусідньої території: проімперські політичні сили прагнуть приєднати Бессарабію до «Великої Румунії». На сході, як вже зазначалося, – зі слов»янською Україною, до якої румунська сторона має претензії щодо «втрачених територій». На півдні – з іншою державою слов’янської цивілізації – Болгарією.

З геоекономічної точки зору Румунія поряд з Молдовою і Болгарією займає ключове географічне положення для транзиту російського газу в Грецію та Македонію, а в перспективі – в Албанію та по нових газопроводах в Італію.

Внутрішньополітичний і соціально-економічний стан Румунiї характеризується економічними та політичними кризовими процесами.

Геополітичні інтереси Румунії. У Бухаресті вважають, що нині в регіоні утворився вакуум безпеки, тому йде широкомасштабний пошук способів її забезпечення. У зв’язку із цим румунське керівництво прагне якнайскоріше приєднатися до загальноєвропейських військово-політичних та економічних структур. У цьому напрямі досягнуто певних позитивних результатів.

Посідаючи важливе стратегічне положення, Румунія прагне:

·  в геополітичному плані:

oу далекій перспективі створити міжнародні умови для реалізації ідеї відновлення «Великої Румунії» в межах 1918 року за рахунок приєднання Бессарабії (Молдова), Хотинського повіту, Герцаївського краю та Північної Буковини (Україна);

·  в геостратегічному (військово-стратегічному) плані:

oдовести представникам держав НАТО, що вона може стати важливою сполучною ланкою на Балканах і гідна бути прийнятою до лав Альянсу в новій хвилі розширення;

·  в геоекономічному плані:

oстати транзитною державою для транспортування каспійської нафти, у зв’язку із чим претендує на роль сполучної ланки між Кавказьким регіоном і Європою;

oзберегти за собою статус маршрутної ланки постачання нафти на Балкани й далі в Європу, у зв’язку із чим румунське керівництво намагається підтримувати добрі партнерські відносини з Молдовою для продовження вісі стратегічного партнерства, яке вже сформувалося між Баку, Тбілісі, Києвом і Кишиневом у межах ГУАМ.

Силовий компонент забезпечення оборони, безпеки та захисту національних інтересів Румунії. Військовий бюджет – 607 мільйонів доларів. Регулярні збройні сили налічують близько 207 тис. осіб, інші воєнізовані формування – приблизно 76 тисяч. Комплектування збройних сил відбувається за призовом: у Сухопутні війська та ВПС – на 12 місяців, у ВМС – на 18. Мобілізаційні ресурси держави становлять 5,9 млн. осіб. Стратегія військового будівництва і оборонної доктрини Румунії відбувається з огляду на активізацію співробітництва з НАТО.

Так, реформа в збройних силах, яка розпочалася в 1997 році, на першому етапі була спрямована на побудову так званої структури «Армія-2000». У 1994 році парламент схвалив поправки до Конституції‚ які передбачають можливість транзиту іноземних військ через територію країни та їх розміщення на румунській території. У 1995 році було проведено близько двохсот військових та військово-політичних спільних заходів зі структурами НАТО (120 з них – зі США, 50 – з Францією). Румунія отримує вагому (інколи навіть надто вагому, що викликає незадоволення з боку європейських центрів сили Франції, Німеччини та Росії) підтримку з боку Сполучених Штатів у рамках програми «Партнерство заради миру». Зокрема Пентагон надав румунській стороні п’ять потужних радіолокаційних станцій та один мільйон доларів на придбання системи планування діяльності міністерства оборони [3].

Таким чином, розбудова збройних сил Румунії відбувається з орієнтацією на можливість їх взаємодії з військами держав Північноатлантичного альянсу. Для цього:

·  проводиться поступовий перехід до стандартів в організації їхньої структури;

·  переопрацьовуються мобілізаційні плани та тактика застосування ЗС у нових геостратегічних умовах;

·  визначаються правові засади участі підрозділів національних збройних сил у миротворчих і гуманітарних операціях;

·  здійснюються заходи щодо модернізації озброєнь і військової техніки з метою досягнення максимального рівня її готовності;

·  розпочато виробництво та закупівлю сучасних зразків озброєнь і військової техніки, котрі відповідають стандартам НАТО;

·  спрямовуються зусилля на технологічне оновлення та реструктуризацію національного оборонно-промислового комплексу (ОПК).

На завершальному етапі реформування Збройних сил румунське політичне керівництво планує скоротити особовий склад до 195 тисяч військовослужбовців, створити сили швидкого реагування загальною чисельністю близько 23 тис. осіб, досягти необхідного рівня сумісності із Збройними силами країн – членів НАТО, впровадити нову систему бойової підготовки військ і поліпшити систему підготовки військових кадрів тощо.

Характеристика основних зовнішніх чинників оперативної обстановки в румунському напрямі. Аналіз наявних матеріалів свідчить, що позитивною тенденцією нині є зміцнення міжнародного іміджу Румунiї як важливого і серйозного партнера в політичному, економічному та воєнному співробітництві.Слід зазначити, що оперативна обстановка в Румунії визначається такими зовнішніми чинниками:

По-перше, нинішня правляча румунська еліта значним чином патронується з боку Франції, для якої Румунія є другим після Польщі пріоритетом у наданні інвестиційної допомоги серед посткомуністичних країн. Здійснюється також тісне співробітництво спецслужб та оборонних відомств обох країн, які лобіюють в європейських структурах прагнення румунського керівництва щодо прийому Румунії в НАТО та ЄС.

По-друге, у країні значний вплив мають також США, Німеччина та Ізраїль.

По-третє, з часів комуністичного режиму М. Чаушеску Румунія має відносини особливого партнерства з «друзями із Китаю», які мають і нині значний вплив на румунську еліту [4].

Слід виокремити той факт, що інтенсифікація пронатовських приготувань Бухареста протягом останніх років відбувається на макрополітичному фоні реалізації Сполученими Штатами Америки цієї концепції «Ініціатива щодо співробітництва у Південно-Східній Європі». Метою цієї концепції є забезпечення американських економічних і політичних інтересів у регіоні. З огляду на важливість геополітичного розташування саме Румунії США надали відносинам із Бухарестом рівня «стратегічного партнерства», що, на думку автора даної статті, віддзеркалює зацікавленість Вашингтона (після повалення комуністичного режиму С. Мілошовича в колишній СФРЮ та закріплення військової присутності в Косово шляхом заснування найбільшої в Європі американської військової бази) в підготовці нових районів імовірного базування американських збройних сил в Європі на нових територіях на випадок подальшої реструктуризації інфраструктура НАТО.

Цілком природно, що після виходу міждержавних контактів Румунії і США на рівень стратегічного партнерства Бухарест обґрунтовано розраховує на додаткові перспективи в політичній, економічній та суто військовій сферах, що значно поліпшує шанси країни вступити в Альянс уже в осяжному майбутньому. У 2002 році Румунія була визначена кандидатом наступної «хвилі вступу» до НАТО.

Показовою деталлю військово-політичного майбутнього Румунії стала допомога американських експертів у розробці плану подальшого реформування румунської армії на період до 2005 року. Цей план передбачав скорочення до 80 тис. військовослужбовців з одночасним підвищенням оборонного бюджету країни з 620 млн доларів у 2000 році до 930 млн у 2007, що має дати змогу передбачити істотні коригування військової сфери Румунії в наступному десятилітті.

За визнанням фахівців Національного інституту стратегічних досліджень України, вступ Румунії до НАТО забезпечив би вихід блоку на західне узбережжя Чорного моря і до Болгарії, а через неї – до з’єднання з «анклавами» Греції і Туреччини [5]. Наявні матеріали свідчать також, що, насправді, баланс сил в акваторії Чорного моря ще більше схилиться в бік НАТО, якщо до альянсу приєднається Румунія, особливо після повалення тоталітарного режиму С. Хусейна в Іраку та окупацією на невизначений строк цієї держави англо-американськими коаліційними військами. У цьому випадку дуже корисним будуть ВМС Румунії, котрі складаються з чотирьох бригад бойових кораблів і двох бригад річкових бойових кораблів (22 тис. осіб) [6]. У Бухаресті наводять й економічні аргументи: якщо держава вступить до НАТО, то вона стане «своєю», і до неї нарешті надійдуть Західні інвестиції. Так чи інакше, це може бути подальша серйозна зміна геостратегічної ситуації та балансу сил в Європі [7].

Загальна характеристики румунсько-українських відносин

Після падіння тоталітарного режиму Н. Чаушеску в грудні 1989 року правлячі кола Румунії різко змінили зовнішньополітичний курс держави. Незмінним залишилися лише територіальні проблеми, котрі після проголошення в 1991 році Україною незалежності ще більше загострилися. У зв’язку з цим значно активізувалася діяльність представників як спецслужб щодо українських громадян, так і відповідних структур збройних сил Румунії в прикордонній зоні, що підвищило напруженість в українсько-румунських відносинах.

Водночас у румунському суспільстві розгорнулися інтенсивні пошуки доказів історичних витоків держави та шляхів їхньої актуалізації. Найбільшого резонансу набула ідея відновлення «Великої Румунії» в межах 1918 року, котра, власне, не згасла і продовж наступних десятиліть. Визнана більшістю партій, громадсько-політичних і культурологічних організацій, вона перетворилася на проблему суспільно-політичного, а згодом і міжнародного значення [8].

Кваліфікуючи уніонізм як прагнення до об’єднання, румунська національна ідея увібрала в себе просторову концепцію румунського державотворення в Карпатсько-Дунайському просторі від Дунаю до Дністра та від Чорного моря до Тиси. У світлі національного відродження тих меншин, над якими представники проімперськи налаштованого румунського політичного бомонду прагнуть опікуватися в історичній батьківщині за кордоном, гасло «єдиний румунський народ зі спільними традиціями та стандартами матеріального і духовного життя» має не лише уніоністське забарвлення, а й здатне викликати сепаратистські тенденції в сусідніх державах [9].

На тлі цих процесів у 1991 році парламентом Румунії була прийнята «Декларація про пакт Ріббентропа-Молотова і його наслідки для Румунії», в котрій зазначалося, що президент, уряд, усі політичні сили мають діяти «задля справдження законних прав населення румунських територій, силою анексованих внаслідок таємних угод». У документі високо оцінюються Версальські домовленості та європейський порядок, котрий склався після Першої світової війни, і повністю ігнорувався факт розчленування українських земель за тодішніми угодами [10].

Приєднання Румунією окупованих нею в 1918 році українських земель ніколи не визнавали ні офіційні представники Української Народної Республіки, ні Західноукраїнської Народної Республіки, ні СРСР, ні УРСР. Проте, не рахуючись з історичними реаліями, правовими нормами та національними інтересами України, румунський парламент проголосив: «Жодна політика, в тому числі навіть сталінська, не змогла знищити того, що Бессарабія, округ Герца та Північна Буковина належать Румунії». Вдруге про румунські території парламент заявив у листопаді 1991 року в «Декларації з приводу референдуму в Україні», кваліфікуючи його «недійсним у Північній Буковині, Хотинському повіті, Герцаївському краї». Звертаючись до міжнародного співтовариства із заявою про необхідність визнання незалежності України, парламент одночасно підкреслив права Румунії на вказаній території [11].

Поширюючи рух за відновлення «Великої Румунії», румунська сторона неодноразово ініціювала територіальні питання під час спільних з діаспорою заходів – наукових семінарів, конференцій, з’їздів тощо. Їхні рішення щодо визнання Північної Буковини та Герцаївського краю «споконвічними румунськими землями» стали основою для письмових звернень радикальних політичних партій та об’єднань до міжнародних правових інституцій.

Невизнання на початку 90-х років минулого століття суверенітету України на прикордонних українських територіях відбувалося на тлі фактичної згоди більшості партій, громадських і культурологічних організацій, а також політичної еліти Румунії. Проте під тиском обставин тактичного і стратегічного характеру румунському керівництву довелося знайти гнучкішу позицію. Щоб запобігти звинуваченням світової громадськості, а особливо держав НАТО, в наявності суттєвих непорозумінь із сусідніми державами, офіційний Бухарест змушений був перейти до конструктивного вирішення проблеми двосторонніх відносин з Україною, а також й з Угорщиною.

Поряд із зазначеним у підході до оцінки Румунії як партнера треба мати на увазі також наявність протиріч ще у часи колишнього режиму Чаушеску з радянським керівництвом, що обумовлювало особливість відносин двох держав – членів Організації Варшавського Договору, які проводили одночасно дуже законспіровану розвідувальну роботу один проти одного. Крім того, румунські спецслужби вдавалися навіть до розвідувально-підривних акцій з використанням своєї агентури, яка діяла серед етнічних румунів в Україні та Молдові, для розпалювання сепаратистських налаштовань з метою відторгнення української Буковини і приєднання до Румунії колишньої Бессарабії – Молдови. За наявними даними, частково оприлюдненими у ЗМІ, у радянські часи контррозвідкою КДБ УРСР було викрито, заарештовано, у судовому порядку доведено та засуджено декількох агентів румунських спецслужб із жителів України за «зраду Батьківщині у формі шпигунства на користь Румунської Соціалістичної Республіки».

Останнім часом, незважаючи на зазначену складність проблем у міждержавних відносинах, було витрачено багато зусиль з боку українських дипломатичних та інших відомств на усунення несприятливих чинників і створення вигідних умов для переведення румунсько-українських відносин із стану конкуруючих (через територіальні непорозуміння) в партнерські. Нині Румунія посідає важливе місце у системі зовнішньополітичних та економічних зв’язків України. Це зумовлено, передусім, наявністю спільного кордону, великими можливостями різнопланового партнерства, спільних інтересів щодо забезпечення стабільності в регіоні.

Враховуючи непростий характер міждержавних відносин у регіоні, діяльність румунської розвідки та інших спецслужб стосовно сусідніх держави і певних їх громадян знаходиться на високому рівні. Водночас за політико-дипломатичними каналами румунською стороною вживаються заходи щодо створення умов довіри та розвитку співробітництва спецслужб із іноземними партнерами у сфері боротьби з наркобізнесом, організованою злочинністю та вирішення інших питань взаємодії у прикордонних справах. Представники румунських спецслужб також намагаються розвиватия аналогічне співробітництво з українськими колегами. Найбільш тісні ділові контакти підтримуються між прикордонними та митними службами.

У червні 1997 року, прагнучи усунути всі перешкоди на шляху до вступу в НАТО, румунське керівництво було змушене піти на зустріч українській ініціативі та підписати широкомасштабний румунсько-український політичний договір та зняти офіційно на урядовому рівні всі територіальні претензії до України [12].

Проте вивчення наявних матеріалів і реальних подій свідчить, що нині уніоністські кола Румунії, незважаючи на укладання базового міждержавного договору, не відмовилися від ідеї відродження «Великої Румунії», продовжують стимулювати сепаратистські налаштовання серед своїх прихильників в Україні та особливо в Молдові. Природно розвідувальна діяльність румунських спецслужб націлена на реалізацію настанов політичного керівництва своєї країни щодо створення в українських ЗМІ позитивного іміджу Румунії, посилення вигідного впливу в румунських культурологічних товариствах Чернівецької та Закарпатської областей. Дипломати, громадські організації та журналісти з Республіки Румунії почали активніше вивчати умови проживання етнічних румун і молдован в Україні.

Неможливо обійти увагою ту обставину, що під час інтенсифікації приготувань на шляху до вступу в НАТО Румунія визнала за доцільне нормалізацію відносин з Україною. Визнавши її незалежність 8 січня 1992 р. і встановивши дипломатичні відносини з Києвом 1 лютого того ж року, офіційний Бухарест погодився припинити політичну дискусію навколо територіальної належності острова Зміїний та повернення міждержавного кордону до його конфігурації напередодні підписання пакту Молотова-Ріббентропа у 1939 році.

Підписання президентами Л. Кучмою і Е. Константинеску в 1997 році Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, ратифікованого парламентами обох держав, вивело їх взаємовідносини на рівень відповідності нормам міжнародного права, створило передумови системної нормалізації зовнішньополітичного курсу України на південно-західному напрямі.

Проте, констатуючи успіхи української дипломатії в сфері нормалізації відносин із офіційним Бухарестом, слід виокремити виділити проблему, яку в 1997 році сторони не змогли вирішити позитивно. Йдеться про підготовку і підписання угоди про делімітацію континентального шельфу та створення виключних економічних зон України і Румунії в Чорному морі. Цілком імовірно, що таке питання може бути в недалекому майбутньому винесене на засідання Міжнародного суду 00Н в Гаазі.

Незважаючи на «залишкову прохолоду» в українсько-румунських міждержавних контактах, Міністерство оборони України визнало за необхідне удосконалення військового співробітництва двох сторін. Зокрема ініціатива України щодо створення спільної інженерно-саперної частини «Тиса», оприлюднена в 1998 році, передбачає комплектування, насамперед, за рахунок особового складу українських і румунських, а також угорських і словацьких підрозділів. Цільовим призначенням цієї частини, як вважає військово-політичне керівництво залучених до проекту сторін, є спільна оперативна протидія негативним наслідкам надзвичайних ситуацій природного походження, насамперед, повнів, частота яких у Карпатському регіоні збільшується.

Військові аналітики не виключають, що в екстрених ситуаціях «Тиса» зможе виконувати й миротворчі функції. Крім створення багатонаціональної військової частини, керівництво військового відомства України пропонує розробити на румунському стратегічному напрямі систему прикордонних заходів довіри, що сприятиме посиленню потенціалу партнерства в українсько-румунських міждержавних відносинах.

Таким чином, оцінюючи сучасний стан румунсько-українських міждержавних відносин ієрархічною шкалою (добросусідські, партнерські, конкуруючі, конфронтуючі) можна зазначити, що вони є несталими, балансуючими партнерськими, котрі мають реальні передумови наближення до конкурування у військово-політичній та економічній сфері, а в окремих випадках (залишаються передумови до поновлення спорів з територіальних, етнічних, релігійних причин) навіть до конфронтації. Саме цей чинник визначатиме на найближчі роки характер організації і тактику розвідувальної та іншої оперативної діяльності румунських спецслужб щодо громадян, державних і недержавних структур України.

Безпекознавча характеристика організаційних і якісних особливостей розвідувального співтовариства Республіки Румунія

Останнім часом воєнно-політичне керівництво Румунії здійснює послідовні заходи, спрямовані на підвищення ефективності та поліпшення координації діяльності спеціальних служб держави. Нині одним із основних кроків у цьому напрямку стало завершення роботи над підготовкою нового законопроекту «Про національну безпеку Румунії», який пройшов експертну оцінку у відповідних державних установах. На відміну від чинного Закону України «Про національну безпеку Румунії» № 51 від 1991 року внесені конкретні пропозиції та положення щодо створення об’єднаного координаційного органу – Інформаційного співтовариства Румунії в складі:

·  Румунської служби інформації (РСІ – загальнодержавної служби безпеки);

·  Служби зовнішньої інформації (CЗІ – загальнодержавної служби розвідки);

·  Служби захисту і охорони (СЗО – загальнодержавної служби охорони);

·  Головного управління інформації оборони Міністерства національної оборони (ГУІО МНО – стратегічної військової розвідки та військової контррозвідки);

·  розвідувальних структур Міністерства внутрішніх справ та Міністерства юстиції [13].

Назва Інформаційного співтовариства (ІС) запропонована румунськими експертами з питань національної безпеки з огляду на офіційні назви провідних спеціальних служб держави, компетенцією яких є забезпечення вищого державного керівництва оперативною (розвідувальною і контррозвідувальною) інформацією. Відповідно до нового законопроекту керівник ІС затверджується Вищою радою оборони держави (ВРОД) за поданням Президента Румунії. Основним робочим органом ІС виступає Консультативна рада, до складу якої, окрім керівників РСІ, СЗІ, ГУІО МНО та розвідувальних структур МВС і Мін’юсту, входить Радник президента держави з питань національної безпеки.

Запропонована система координації розвідувальної діяльності на державному рівні об’єктивно потягла за собою певні зміни компетенції, завдань і визначення порядку підпорядкованості спеціальних служб Румунії. Саме в цьому аспекті була переглянута законодавча база МНО Румунії, в межах якої відповідним нормативно-правовим актом був затверджений юридичний статус військової розвідки.

Урядовою постановою № 14 «Про організацію та функціонування МНО Румунії», затвердженою на засіданні Комісії з питань оборони, безпеки та громадського порядку парламенту РР, передбачається проведення реорганізації військового відомства відповідно до вимог НАТО. Цим документом вперше чітко визначені та розширені повноваження Головного управління інформації оборони МНО Румунії. Зокрема ст. 17 визначає, що ГУІО є спеціальною структурою МНО, завданням якої є:

Þзбір, обробка, перевірка, накопичення та оцінка інформації щодо чинників ризику, зовнішніх, внутрішніх, військових і невійськових загроз, які можуть впливати на національну безпеку Румунії;

Þвідпрацювання концепції забезпечення безпеки інформації;

Þкриптологічна діяльність і забезпечення збройних сил необхідною інформацією топографічного характеру.

Керівником ГУІО МНО Румунії є Генеральний директор, який призначається прем’єр-міністром держави за поданням міністра національної оборони. Співробітники ГУІО мають право проводити як легальну, так і нелегальну (під прикриттям) діяльності, в рамках забезпечення воєнного аспекту національної безпеки. Фінансування ГУІО здійснюватиметься через спеціальні бюджетні фонди, а планування і контроль за використанням цих фондів проводиться Міністром національної оброни [14]. 

Основні сфери оперативної відповідальності та особливості тактики реалізації спецслужбами Румунії розвідувальних заходів на «східному напрямку»

Румунська присутність як передумова для визначення характеру організації розвідувальної діяльності

Неминучим наслідком розвитку українсько-румунських відносин, намаганням обох держав інтегруватися у світову спільноту є формування структур присутності як української в Румунії, так і румунської в Україні. Ця обставина викликана необхідністю реалізації румунським керівництвом своїх регіональних політичних, економічних, науково-технічних, військово-стратегічних та інших інтересів на теренах іншої держави. Таким чином, під румунською присутністю в Україні слід усвідомити на науковому рівні особливості діяльність на території України державних та недержавних структур Румунії, спрямованої на реалізацію інтересів її політичних, військових, наукових, ділових та інших кіл [15]. Взагалі до структур іноземної присутності в Україні можна віднести:

·  дипломатичні представництва, тобто посольства, генеральні та звичайні консульства, почесні консули, якщо вони існують;

·  інститут іноземних радників, консультантів, експертів, які працюють в Україні;

·  представництва та філії іноземних фірм, банків, спільних підприємств та інших фінансово-економічних установ і організацій;

·  військові частини та бази іноземних країн, розташовані на території України, а також іноземні військовослужбовці, що проходять навчання в Україні;

·  представництва міжнародних і регіональних організацій;

·  незалежні асоціації, фонди, профспілки, неурядові громадські організації;

·  культурні та релігійні центри і організації;

·  представництва засобів масової інформації, іноземні видавництва;

·  різні форми тимчасової присутності, наприклад, туризм, офіційні та неофіційні делегації, приватний в’їзд, ділові поїздки, місіонерська діяльність, нелегальна імміграція [16].

Слід зазначити, що для того, щоб йшов процес створення структур іноземної присутності, необхідно виконати дві умови.

По-перше, з об’єктивного боку, повинні існувати відповідні чинники, котрі сприяють формуванню цих структур. Стосовно румунської присутності в Україні, ними насамперед є економічний чинник, який базується на зацікавленості двох сторін в отриманні від співробітництва економічних прибутків. Далі можна назвати географічний фактор (спільний кордон протягом 531 км), історичний (володіння в минулому Румунією частиною прикордонних українських територій) та етнополітичний чинники, які пояснюються існуванням достатньо великої румунської національної меншини в Україні та української в Румунії.

По-друге, з суб’єктивного боку для формування іноземної присутності повинні існувати належні правові засади. Ними виступають нормативно-правові акти двох держав, головну ланку з яких складають різноманітні міждержавні угоди. Отже, в цьому випадку держави втілюють активний засіб впливу на процес створення структур присутності залежно від своїх національних інтересів. Аналіз сучасного законодавства України, а також українсько-румунських міждержавних правових джерел свідчить, що українська держава надає можливість для існування тією чи іншою мірою румунських структур присутності практично в усіх сферах взаємовідносин. Крім того, на формування румунської присутності впливає політична, соціально-економічна, криміногенна ситуація в нашій країні та інші обставини.

Але неоднакова роль різних чинників зумовлює неоднорідність присутності, її відмінності за обсягом і роллю: по-перше, в різних галузях життєдіяльності держави, і по-друге, в різних географічних регіонах.

Таким чином, щоб зробити висновок про можливий характер впливу румунської присутності на державну безпеку України, існує сенс розглянути її структуру в окремих сферах.

Політична сфера. Румунську присутність у політичній сфері можна умовно поділити на два види. По-перше, це структури, що постійно діють на території України. Ними перш за все є румунські дипломатичні представництва, а також філії міжнародних і регіональних політичних організацій. І по-друге, структури, діяльність яких має тимчасовий характер. У цьому випадку йдеться про офіційні та неофіційні румунські делегації, котрі прибувають в Україну на короткостроковий час для вирішення певних питань.

Правовими засадами існування і функціонування в Україні дипломатичних представництв Румунії є Комюніке про встановлення дипломатичних відносин, котре було підписано за ініціативою Румунії президентами обох країн 1 лютого 1992 р. на міжнародному форумі в Давосі (Швейцарія) [17]. Одразу після цього Україна та Румунія обмінялися дипломатичними представництвами. Зараз посольство Румунії в Україні функціонує в Києві і знаходиться за адресою: вул. Коцюбинського, 8. Як правило, на посади призначаються співробітники із знанням російської, англійської та іспанської мов. Перевага надається тим, хто має досвід роботи в державах СНД. Вивчення практики румунської дипломатії засвідчує, що майже всі дипломати, які прибувають до Києва, працювали раніше в представництвах Румунії в Росії або Молдові.

Окрім румунського посольства, нині в Україні діє генеральне консульство в місті Одеса та протягом останніх років румунською стороною активно порушувалось питання відкриття консульства в м. Чернівці, де з червня 1997 року функції почесного консула виконував голова представництва Сучавської торговельно-промислової палати Казак Г. Т. Дипломати з Румунії встановлюють і підтримують постійні контакти з активістами румунських національних формувань, виступають посередниками у наданні їм матеріальної і фінансової допомоги, проводять серед них пропагандистську роботу, що не порушує чинного законодавства і діючих міжнародних угод. У зв’язку з цим вони постійно відвідують регіони компактного проживання румунської національної меншини.

Наприклад, у 1993 року в Чернівцях перебував Цибулеак Думитру, перший секретар посольства Румунії в Україні. Одночасно область відвідувала кореспондент бухарестської газети «Зіуа» Зернеску Артемія-Крістіна. Встановлено, що поїздки здійснювались за дорученням МЗС Румунії. Було проведено зустрічі з лідерами місцевих культурологічних румунських об’єднань. Після цього президія культурологічного об’єднання прийняла рішення скласти меморандум – звернення до президента Румунії про політичну і фінансову підтримку румунської національної меншини області.

У політичних колах Румунії постійно порушується питання про посилення присутності румунських офіційних осіб серед румуномовного населення України.

Як практичне втілення цього політичного завдання можна розглядати постійні відвідування районів компактного проживання українських румун представниками владних і громадських організацій Румунії як у складі офіційних, так і неофіційних делегацій. Такі поїздки розпочалися активно використовуватися з 1993 року і протягом наступних років їх кількість поступово зростала. З 1997 року спостерігається ще більш різке зростання кількості румунських делегацій, особливо до Чернівецької та Одеської областей. Зазначене пояснюється геополітичними та етнополітичними чинниками.

Спочатку основною метою таких поїздок були зустрічі з місцевими жителями і передача літератури для румунських шкіл і бібліотек, а також зустрічі з керівниками та активістами румунських культурологічних товариств, що діють в Україні. Поступово з’явилося інше завдання – розширення своєї присутності шляхом укладення на рівні місцевої облдержадміністрації протоколів про співробітництво в галузі культури. Після підписання базового політичного договору з Україною румунська сторона розпочала використовувати поїздки делегацій також для створення певної напруги навколо питання забезпечення прав румунської меншини в Україні.

Наприклад, у середині вересня 1997 року Чернівці відвідала офіційна делегація МЗС Румунії, яка взяла участь у фестивалі «Limba noastra» (Наша мова). До складу делегації входило 17 парламентаріїв, у тому числі депутат від правлячої Націонал-селянської християнсько-демократичної партії Дорин Ватаман та радник посла Румунії в Україні Іван Іліє. Метою поїздки було вивчення становища етнічних румун у місцях їх компактного проживання, виявлення можливих фактів порушення українською стороною договору про дружбу та співробітництво, а також спрямування діяльності культурних товариств у потрібному для Румунії руслі. Зокрема, дипломати дали пораду керівникам товариства ім. Емінеску «для досягнення мети не конфліктувати, а співробітничати з місцевою владою».

  Таким чином, безпосередньої небезпеки від румунської присутності в політичній сфері немає, оскільки за своїми масштабами вона не є достатньо великою, однак аналіз наявних матеріалів свідчить про підготовку керівництвом Румунії основи для винесення на офіційний рівень питання про дотримання Україною прав національних меншин, що в майбутньому може завдати шкоди міжнародному авторитету нашої держави.

Економічна сфера. Нині румунську присутність в Україні в економічній сфері представляють спільні підприємства за участю румунської сторони, представництва торговельно-промислової палати Румунії, румунські фірми, котрі підтримують зв’язки з українськими колегами і мають для цього свої представництва в Україні, а також тимчасова присутність у вигляді поїздок делегацій усіх фінансово-економічних установ Румунії в Україну.

Нормативно-правову базу цієї присутності складають більш як 10 міждержавних угод з економічних питань, котрі вже укладено між двома державами. Політичне керівництво Румунії та України створює необхідні умови для розвитку двостороннього економічного співробітництва як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Створення спільних українсько-румунських підприємств відбувається протягом майже всього часу налагоджування українсько-румунських відносин, а саме починаючи з 1992 року. До цього часу в Україні діяло лише одне таке підприємство «Меда Фін» у Закарпатській області. Але у 1992 році з’явилося одразу 8, у 1993 – 11, у 1994 – 6. Останніми роками кількість створюваних спільних об’єднань дещо впала десь у середньому до 4 на рік. Це може бути пов’язано із штучним стримуванням розвитку взаємовідносин румунською стороною, по-перше, з метою дискредитації України як регіонального партнера перед зверненням до Міжнародного суду в Гаазі з приводу континентального шельфу, що в свою чергу могло б збільшити вірогідність вирішення питання на користь Румунії і, по-друге, невпевненістю перед тим, які політичні сили могли прийти до влади в Україні після президентських виборів 1999 року.

Проте вже на 1999 рік в Україні нараховувалось більше 40 спільних українсько-румунських фірм, серед яких 16 знаходилось у Чернівецькій області (40 %), 8 – в Одеській (20 %), 5 – в Київській (12 %), 2 – у Закарпатській (5 %), решта – у Вінницькій, Кіровоградській, Хмельницькій, Дніпропетровській, Житомирській, Івано-Франківській, Львівській областях (21 %). Всі вони мали і мають серед інвесторів різні румунські організації. Так, зараз у Києві існує 5 українсько-румунських підприємств:

1.   ТОВ «УКРРОМ ЛТД» – займається виробництвом плодоовочевих консервів. Статутний фонд – 2 625 млн крб, інвестор Іовцу М. – 225 млн крб, Бухарест;

2.   ТОВ «Юніцентр» – надає посередницькі послуги у купівлі-продажу товарів народного споживання. Інвестор – румунське ТОВ «Романеле ЛТД» – 50 000 дол. США;

3.   С/П «Транссервіс» – займається оптовою торгівлею недержавних організацій, крім споживчої кооперації. Інвестор – фірма «Ліаж Корімяж» – 1000 дол. США;

4.   ТОВ «УКРОМ» – нафтодобувна промисловість. Інвестор – «Петорм-РА» – 55000 дол. США;

5.   ТОВ «Електротранссервіс» – оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчих кооперацій.

Слід також зазначити, що структури присутності в Україні мають не тільки спільні підприємства, а й окрема ланка інших румунських організацій, яким надано право займатися зовнішньоекономічною діяльністю. Наприклад, румунська фірма «Індустріал експерт», котра співробітничає з українською компанією «Укранафтакиїв», має постійного представника у Київі в особі В. Капуцине, на якого покладено завдання пошуку вигідних контрактів. Крім того, час від часу деякі румунські фірми надсилають свої делегацій до України. Так, відомо, що делегації спеціалістів румунської компанії «Таром» часто відвідують виробниче об’єднання ім. Антонова, що займається ремонтом літаків АН-24.

Окрему ланку румунської присутності в економічній сфері складають представництва торговельно-промислової палати Румунії, що створені в прикордонних регіонах. Наприклад, у м. Сучава і Чернівцях діють представництва торговельно-промислової палати Румунії, головою якого є громадянин України Казак. Ця структура вирішує питання розширення представництва торговельно-економічного обміну між Україною та Румунією і перерахуванням частини прибутків через приватні румунські банки типу «Дачія-Фелікс» на рахунки румунських громадських товариств області для їх використання в інтересах національної меншини, а також на рахунки «незалежних видавництв» у Чернівецькій та Одеській областях.

Отже, аналізуючи характер румунської присутності в Україні в економічній сфері, необхідно зазначити, що, по-перше, з румунського боку сприяння розвиткові економічних структур у більшості своєму здійснюється у середовищі етнічних румун, тобто в регіонах з сильною румунською національною меншиною. Так, доля таких структур досягає 65 % від загальної кількості. І, по-друге, фінансово-економічні структури можуть використовуватися для фінансування румунських культурологічних організацій, що призводить встановлення контролю з боку Румунії їх діяльності та, як наслідок, використання певною мірою для реалізації власної політичної лінії.

Проте румунські економічні структури не мають достатньо великої кількості та впливу.

Таким чином, незважаючи на можливість часткового використання Румунією економічних структур присутності в Україні для досягнення політичних завдань, масштаб їх діяльності свідчить про відсутність особливої небезпеки з їх боку, але тенденції, що помітилися, дають підстави прогнозувати зростання цього небезпечного впливу в майбутньому.

Військова сфера. Румунська присутність в Україні у військовій сфері представлена слабко. Вона регламентована невеликою кількістю міждержавних угод, що передбачають можливість розвитку двохстороннього українсько-румунського військового співробітництва. Поки що єдиним постійним представником Румунії в Україні з військових питань є військовий аташе при посольстві Румунії. Серед тимчасових форм присутності також можна назвати одну – періодичний приїзд делегацій представників Міністерства національної оборони Румунії в Україну. Під час таких поїздок румунські військові відвідують окремі бази збройних сил України, де їм демонструється військова техніка та зброя.

Наприклад, у 1997 році Міністерство національної оборони Румунії виявило зацікавленість у можливості закупівлі в нашій державі боєприпасів. У серпні того ж року начальник Генерального штабу Румунії відвідав з делегацією Августовську базу артозброєнь в смт Дружба, що в Чернігівській області. У грудні 1998 року військова делегація Румунії у супроводі військового аташе Василє Давидом побувала в смт Десна Чернігівській області. Під час огляду військової техніки інтерес делегації викликав танк Т-80. Румунські військові не виключили можливості закупівлі цих бойових машин.

Перебування таких делегацій в Україні, як і діяльність військового аташе, не залишаються поза увагаю СБ України, що виключає можливість неконтрольованаго використання їх у противоправних цілях.

Таким чином, румунська присутність в Україні у військовій галузі не є такою, що може активно і серйозно впливати на окремі сфери життєдіяльності держави. Тому безпосередньої небезпеки для України з боку Румунії на цьому етапі не вважається реальним. Враховуючи тенденції, що склалися, не слід також очікувати в майбутньому значного її розширення. Напроти, підтверджуючи думку, що контакти у військовій сфері виявляють намагання Румунії не стільки розвивати взаємовигідне військове співробітництво, стільки лише представити його як продуктивне на противагу політичним негараздам, можна припускати скорочення військової румунської присутності, особливо при зменшенні зайвої напруги навколо спірних політичних питань.

Науково-технічна сфера. Нині Румунська присутність в Україні в цій сфері є також досить слабкою. Незважаючи на створення обома державами необхідних умов для розвитку науково-технічного співробітництва, перш за все, прийняття відповідної нормативно-правової бази, цей процес відбувається вкрай повільно. Основною причиною цього, на думку автора, є глибокі економічні кризові процеси, які поки що відчутні як в Україні, так і в Румунії. Саме через це спостерігається різке скорочення наукових кадрів в обох державах, відтік інтелектуалу на Захід, повальне зниження науково-дослідної активності. Цілком логічно, що низький рівень наукових взаємовідносин обумовлює низький рівень румунської присутності у цій сфері. Так, серед основних її форм можна назвати:

1.   Тимчасова присутність у вигляді румунських делегацій, котрі прибувають до України з науково-технічних питань, тобто для проведення симпозіумів, конференцій, спільних зустрічей, в рамках діяльності спільних комісій, для реалізацій спільних досліджень тощо. За весь час становлення українсько-румунських відносин таких візитів було лише декілька. Наприклад, поїздка до Києва у грудні 1992 року представників Національної академії наук Румунії, за результатами якої було створено спільну комісію з проблем історії, фольклору та етнографії (подальші зустрічі в рамках цих заходів відбуваються раз на рік).

2.   Румунська присутність в Україні як наслідок наукового обміну між окремими вищими навчальними закладами. Так, нині укладено договір про науковий обмін між Чернівецьким та Сучавським (Румунія) університетами, згідно з яким щорічно на взаємній основі відбувається обмін кадрами цих вищих навчальних закладів.

3.   Присутність у рамках спільного наукового центру оздоровлення навколишнього середовища, котрий було створено Івано-Франківським державним університетом нафти і газу та Університетом НОРД (м. Бая-Маре, Румунія) під час візиту делегації повіту Марамуреш до Івано-Франківської області у травні 1999 року.

Таким чином, румунська присутність у науково-технічній сфері має у більшості своїй тимчасовий характер і не має достатнього рівня, щоб суттєво впливати на процеси в Україні. Така ситуація, перш за все, викликана об’єктивною необхідністю в тяжких для держав умовах спільно вирішувати окремі питання науково-технічного характеру. Більше того, враховуючи дуже повільні темпи розвитку українсько-румунських відносин у цій сфері не слід очікувати суттєвого розширення румунської присутності в майбутньому, хоча поступово може зростати кількість суб’єктів, що співробітничають між собою.

Соціальна сфера. Постійна форма румунської присутності в соціальній сфері представлена румунською діаспорою, яка знаходиться в Україні, тобто особами – насамперед, громадянами Румунії, які прибули до України на постійне місце проживання, а також вихідцями з Румунії, які вже фактично мають українське громадянство, але зберегли національно-культурну свідомість колишньої батьківщини та духовно орієнтуються на неї. Не виключено, що частина з них має бажання виїхати до Румунії, але не може цього зробити з різних причин.

Розглядаючи структуру румунської діаспори, слід зазначити, що її кількісний склад, а тому й румунська присутність, сильно варіюється в різних районах України. Так, згідно з переписом 1989 року з 460 тисяч румун та молдован України 43 % мешкало в Чернівецькій області, 32 % – в Одеській, 7 % – в Закарпатській, 4 % – в Миколаївській, 2 % – в Кіровоградській і лише 12 % – в решті 20 областях. Тому в оцінці румунської присутності перш за все слід відштовхуватися від регіонів Чернівецькій, Одеській та Закарпатській областей, де румунська діаспора є досить сильною. Наприклад, у Чернівецькій області румуни складають близько 20 % населення.

За даними соціологічних опитувань у румунському середовищі ідеї створення «Великої Румунії» підтримують 3 % представників румунської діаспори, або приблизно 6 000 осіб, а духовно орієнтуються на Румунію – 15 %, або приблизно 18 000 осіб. Таким чином, румунська присутність у Чернівецькій області складає приблизно 24 000 осіб, а це означає, що теоретично кожен двадцять сьомий житель готовий співробітничати з румунськими структурами. У Закарпатській та Одеській областях цей показник дещо нижчий, але досягає рівня відповідно 3 000 та 7 000 осіб. За станом на 1996 рік у Києві та Київській області на постійне проживання залишилось лише 11 румунських громадян, а загальна їх кількість без врахування ставлення до ідей «Великої Румунії» не досягає й 2 000 осіб. Таким чином, румунська діаспора у прикордонних регіонах України є досить сильною.

Серед тимчасових видів румунської присутності в Україні в соціальній сфері можна виокремити лише туризм та в’їзд-виїзд у приватних справах. Їх масштаби також залежать від регіону України. Збільшенню їх кількості активно сприяють угоди про спрощений порядок перетинання державного кордону жителями прикордонних регіонів. Якщо за рік Київ відвідує близько сотні громадянина Румунії, то за цей же період кількість румунів, які приїздили до Чернівецької та Одеської областей досягає декілька тисяч осіб. Доля між туристичними та приватними поїздками теж неоднакова. Так, для Києва вона має співвідношення 9 до 1, а для Чернівецькій області – 1 до 9.

Окремо слід висвітлити такий з точки зору закону противоправний вид перебування румунів в Україні як нелегальна імміграція. Це явище, перш за все, стосується прикордонних з Румунією областей України. Особливість цього виду присутності полягає в тому, що її розміри залежать від об’єктивних чинників: соціально-економічних умов життя, з одного боку, та режиму охорони державного кордону, — з іншого. Наприклад, матеріали, що періодично оприлюднюються правоохоронними органами, свідчить, що у Закарпатській області у 1994 році на одній із ділянок українсько-румунського кордону існувала нелегальна переправа. Справа в тому, що на декількох заставах були відсутні інженерні споруди, замість прикордонної зони існувала лише прикордонна смуга (2 км). Як наслідок спостерігалось зростання спроб нелегального переходу кордону.

Вторинним об’єктивним чинником є недосконалість відповідної законодавчої бази. Так, відсутність тривалий час нормативно-правових актів про правове становище іноземних громадян в Україні та правил перебування на її території, адміністративно-правова неврегульованість питання про пересування іноземців територією держав СНД сприяли в період відкритості кордонів з Молдовою масовому вїзду в Україну громадян Румунії через територію Молдови.

Як висновок, тимчасова румунська присутність у соціальній сфері є також досить масштабною і має тенденції до зростання. Все це може впливати на процеси в Україні таким чином:

1.   Враховуючи те, що в структурі румунської присутності в Україні значно представлені особами-носіями національно-уніоністських ідей Румунії, їх дії призводять до певної консолідації етнічних меншин у регіоні на несприятливій для національної безпеки України основі, що в окремих випадках може викликати приховані, керовані із-за кордону, суспільні заворушення та ускладнення оперативної обстановки в регіонах компактного проживання етнічних румун, а також румунська діаспора має бути певним інструментом вигідного прорумунського впливу і тиску на органи місцевого самоврядування і центральні органи влади України.

2.   Зазначені структури румунської присутності на далеку перспективу представлятимуть активну силу в розпалюванні та розповсюдженні сепаратистських настроїв, тоді, як економічні труднощі в нашій державі сприяють народженню зайвих політичних амбіцій на місцевому рівні.

3.   Маючи широкі зв’язки у центральних і регіональних державних установах, представники зазначених структур румунської присутності можуть в разі необхідності використовувати такі можливості на шкоду Україні.

Таким чином, на підставі потенційних можливостей та реального масштабу румунської присутності в соціальній сфері України можна зробити висновок, що її вплив є досить сильним, отож, при певних обставинах може стати небезпечним, тому що може бути використано румунською стороною для досягнення корисних не лише політичних цілей.

Також слід констатувати, що нині намітилася тенденція до кількісного зростання структур цієї присутності, і як наслідок – румунського впливу в прикордонних регіонах України.

Гуманітарна сфера. Румунська присутність в Україні в гуманітарній сфері характеризується як постійною, так і тимчасовою формами. Серед постійно діючих структур можна назвати румунські культурологічні організації, що знаходяться в Україні, та Румунську православну церкву. Тимчасовим видом є румунські студенти, які навчаються у вищих навчальних закладах України по лінії гуманітарного обміну. Слід зазначити, що румунська присутність у гуманітарній сфері, як і в соціальній, має яскраво виражений регіональний характер, тобто вона характерна, насамперед, для Чернівецької, Закарпатської, Одеської областей та частково – для Києва. Наприклад, нині в Україні нараховується 15 румунських культурологічних товариств, 14 з яких знаходяться в прикордонних з Румунією областях і лише 1 – в Київській області.

Серед найбільш впливових серед цих культурологічних товариств можна виокремити:

1.   Товариство румунської культури ім. Міхая Емінеску. Створене у 1989 році, налічує близько 10 000 членів і більш ніж 40 філій, що діють у ряді сільських населених пунктах Чернівецької області. Голова – Аркадій Опаіц – поет, підприємець, має вищу філологічну і юридичну освіту. Це найбільше об’єднання Чернівецької області. У вирішенні будь-яких проблем, перш за все, орієнтується на підтримку Румунії. Його керівництво періодично відвідує сусідню державу, зустрічається з румунськими дипломатами в Україні. Так, під час знаходження у 1997 році в області румунської делегації активну участь у поїздках іноземців брав аспірант факультету міжнародних відносин Бухарестського університету, активіст товариства М. Емінеску Євген Патраш. МЗС Румунії навіть розглядало можливість направити його представником румунської національної меншини України до Ради Європи. Фінансова база товариства формується за рахунок членських внесків, надходжень від проведення концертів, виставок, видавничої діяльності тощо. При цьому відчутна допомога надається з боку посольства Румунії в Україні (комп’ютери, факси і т. ін.). У 1997 році з Румунії на адресу товариства надійшла матеріальна допомога на суму понад 100 тис. доларів США.

2.   «Християнсько-демократичний альянс румун України» (ХДАРУ), створений у 1992 році в Чернівцях, має республіканський статус. Головою об’єднання є Олару Константин (лікар). Віце-головою – Ковальчук Константин. Філії ХДАРУ діють на півдні Бессарабії, у містах Ізмаїл та Одеса. Відповідно до програми діяльність об’єднання спрямована на реставрацію румунських пам’ятників, сприяння підбору та відрядженню на навчання до Румунії абітурієнтів із етнічних румун України. Під час виборчої кампанії ХДАРУ підтримав кандидатуру Іона Попеску в депутати Верховної Ради України. Має налагоджені контакти з Християнсько-демократичним фронтом Молдови. За участю радикальних об’єднань Румунії та румунських дипломатів ХДАРУ розробив програму національного розвитку етнічних румун в Україні, яка передбачає проголошення румунської мови державною поряд з українською офіційною в місцях компактного проживання меншини, вивішування румунських прапорів поряд з українськими, повернення будинків, що раніше належали румунській спільноті, відкриття румунського театру і філармонії, теле- і радіоцентру.

3.   «Соціально-культурне товариство румун Закарпаття ім. Георге Кожбука». Найбільша румунська організація Закарпатської області створена у 1989 році. До того року мала назву «Асоціація румун Закарпаття ім. Г. Кожбука», підтримує зв’язки з румунською спілкою «Ватра роминеске». Наприкінці березня 1997 руку під його егідою в області (с. Біла Церква Рахівського району) проводилось свято «Мерцішоп» (Зустріч весни), під час якого з боку румунських націоналістичних кіл були виявлені спроби нав’язати румунам Закарпаття ідеї монолітності румунської нації та відродження «Великої Румунії». У 1998 році на одному із засідань цього товариства висунуто пропозицію щодо створення нової адміністративно-територіальної одиниці – «румунського національного району». Крім того, через те, що румунське населення краю на виборах було поділено на 2 виборчих округи і це не давало можливість висунути кандидата в депутати Верховної Ради України від меншини, товариством надісилалися до вищих органів влади нашої держави протести з цього приводу.

4.   Науково-педагогічна асоціація «Арон Пумнул». Голова – Аурел Константинович (викладач Чернівецького державного університету, фахівець із теоретичної фізики). Об’єднання має республіканський статус. Навересні 1997 року на ім’я Президента України цією організацією надісилався протест з приводу обмеження прав румунської національної меншини в Україні. В ньому містилися вимоги відкрити в Україні румунські дошкільні установи, ліцеї, професійні училища та вищі навчальні заклади.

5.   Товариство румунської культури ім. Петра Могили. Юридично зареєстровано 23 січня 1998 р. у м. Києві. Головою у 1998 році був обраний Микола Мицней – диригент Київського державного театру Опери та балету. Його діяльність спрямована на сприяння розвитку румунської культури, лінгвістики та духовності серед румун столиці України.

6.   Товариство «Голгофа» (м. Чернівці) має філії в Закарпатській та Одеській областях. Об’єднує осіб, які були репресовані сталінським режимом.

Крім зазначених вище організацій, на території України діють ще декілька об’єднань культурологічної спрямованості: товариства «Арбороаса», «Митрополітул Силвестру», «Лучаферул», об’єднання «Доамнеле ромине» в Одеській області тощо.

Активну участь у формуванні румунської присутності в Україні бере Румунська православна церква. Вона налічує 8 500 парафій, 8 000 священиків, 387 монастирів і вважається однією з провідних у православному світі. Зараз будується ще 30 нових храмів, близько 300 студентів навчаються у богословських школах Румунії. За підтримкою уряду румунський патріархат вносить у ці заходи значні кошти.

Студентський обмін. За існуючими домовленостями між Україною та Румунією він повинен здійснюватися в однакових пропорціях. Проте Румунія ці вимоги фактично не виконує. Вона запрошує значно більшу кількість українських румун до себе і оплачує їх навчання.

Так, у 1996 році в Києві навчалось лише три студента-румуна. З причини відсутності постійного контролю за студентами, які навчаються в Румунії, точну кількість їх встановити неможливо. Під час навчання спостерігаються непоодинокі випадки нав’язування запрошеним із України студентам прорумунських і сепаратистських настроїв, проведення антиукраїнської обробки. Повернувшись до України, окремі з цих студентів включаються в активну діяльність, спрямовану на пропаганду ідей повернення частини українських земель до Румунії. У Чернівецькій області навіть створено «Лігу студентів-румунів Буковини». Такі студентські організації підтримують постійні контакти з аналогічними румунськими однодумцями. Наприклад, між Галацькою лігою студентів (Румунія) і Одеським молодіжним парламентом, представники якого у 1998 році виїздили до Галацу. Аналогічно здійснюються візити румунських студентських товариств до України.

Крім того, активному гуманітарному обміну сприяють інші румунські культурологічні організації. Наприклад, під час відвідування румунського посольства в Україні керівник товариства М. Емінеску доповідає про готовність прорумунських груп випускників середніх шкіл України до поїздки на навчання у ВНЗ Румунії.

Таким чином, поряд з позитивними чинниками румунської присутності в Україні відбуваються негативні процеси, насамперед, використання гуманітарної сфери для спрямованого формування нелояльного ставлення до України та здійснення вигідного румунській стороні впливу на представників румунської діаспори в Україні. А саме:

·  організація і підтримка контактів з румунськими уніоністичними організаціями;

·  отримання матеріальної допомоги від таких структур присутності (грошові внески, обладнання, оргтехніка);

·  отримання гуманітарної допомоги особами румунської національності, які навчаються (спеціальне фінансування окремих осіб з далекосяжною перспективою);

·  отримання допомоги віруючим (спеціальна література, грошові вклади для уніоністично налаштованих осіб);

·  інспірування сепаратистських настроїв у середовищі віруючих румунської національності. Так, свого часу за вказівкою бухарестської митрополії, шляхом участі священнослужителів із Румунії в релігійному житті України реалізується програма залучення духовенства до «національного відродження». Останнім часом почастішали заяви духовних лідерів про возз’єднання «Великої Румунії». Особливо сильне поширення уніоністичних поглядів серед румун і молдаван у Чернівецькій області;

·  поширення серед громадської думки поглядів про порушення прав румунської національної меншини. Так, культурологічними організаціями Чернівецької області постійно проводяться мітинги, під час яких висуваються вимоги до введення подвійного громадянства, спрощення оформлення документів на перехід кордону тощо.

Отже, підводячи підсумок, можна зазначити: в Україні румунська присутність у гуманітарній сфері створює особливо «делікатні» умови та проблеми для державності, територіальної цілісності та громадського порядку, а також можна прогнозувати подальше збільшення її впливу в прикордонних регіонах нашої держави.

Інформаційна сфера. Основними видами румунської присутності в Україні в інформаційній сфері є представництва ЗМІ, насамперед, преси, і поїздки румунських журналістів в Україні.

Нині найбільш масовими румуномовними періодичними виданнями України, котрі сприяють розповсюдженню уніоністичних поглядів, є:

1.   «Плай роминеск» – незалежна газета тиражем 2 000 екземплярів. Очолюється Штефаном Броаске. Отримує постійну допомогу з боку румунського уряду. У 1992 році в м. Геленешти (Сучава, Румунія) відбувся II конгрес Товариства румунської культури і літератури Буковини, під час якого вирішено відкрити спеціальний банківський рахунок у м. Редеуци для матеріального стимулювання цієї газети. Так, у 1995 році на видавничу сферу їй було виділено 4 000 дол. США, у 1996 році – 12 000 доларів.

2.   «Аркашул» – незалежна газета, котра очолюється поетом Василє Терциану. Має тираж 1500 екземплярів та відрізняється особливо відкритою критикою на адресу української влади.

3.   «Газета да Херца» – незалежна газета, редактором якої є Іон Бічу. Тираж приблизно 1500 екземплярів.

4.   «Гласул Буковіней» – журнал, який очолює Александрина Чернов. Видається Товариством румунської культури ім. Емінеску. Тираж – 2 000 екземплярів. Александрина Чернов є засновником приватного видавництва «Александру чел бун».

Загальний тираж усіх цих видань приблизно 7 000 екземплярів, тоді як тираж однієї газети «Зоріле Буковіней», котра фінансується парламентом України – 13 000 екземплярів на місяць.

Однак, ці видання є важливим чинником впливу на румуномовне населення України, бо вони постійно критикують діяльність української влади, підтримують і розповсюджують серед населення позиції офіційного Бухаресту щодо спірних питань. Так, тільки у зв’язку з церковним конфліктом у Чернівецькій області за 2 роки, з 1992 по 1994, надруковано більш ніж 100 матеріалів у пресі, серед яких не останнє місце посідають статті прорумунської спрямованості, зокрема газети «Плай роминеске».

Неабияке значення для цього мають також поїздки румунських журналістів в Україні. Так, наявні матеріали свідчуть, що території Одеської, Чернівецької, Закарпатської областей відвідуються громадянами Румунії, які представляються журналістами. В Одеській області деякі з них виявляють особливий інтерес до території портів, пропонують хабарі посадовим особам за поїздку на о. Зміїний, за фотографії острову. В Чернівецькій області окремі румунські журналісти збирають матеріал тенденційного характеру (наприклад, щодо непропорційності кількості румунів в органах влади загальній кількості місцевої національної меншини, церковних обрядів українською мовою, «українізації» в цілому). Зазначені матеріали збираються з метою передачі їх до МЗС Румунії. Так, у 1998 році було закрито в’їзд до України двома румунськими журналістами, які під час попереднього перебування в Чернівецькій області пропагандували ідеї уніонізму.

Таким чином, румунська присутність в інформаційній сфері використовується урядовими колами Румунії для здійснення вигідного для впливу, насамперед, на румуномовне населення України. Для цього використовуються різні методи, серед яких безпосередня агітація, розповсюдження пропагандистської літератури, проведення соціальних опитувань, створення напруги навколо питання національної меншини, організації проведення румунських національних свят тощо.

Звертає на себе увагу такий метод, як розповсюдження літератури. Наприклад, у 1996 році на територію Одеської області завезено низку книг, зміст яких не відповідає ідеологічним підходам до висвітлення проблем в україно-румунських відносинах. Серед них «Basarabia din nou la rascruce» (Бессарабія знову на «розпутті»), на 231 сторінці якої зазначено, що «настали умови, коли істина повинна розширити свої простори на схід». «Виробництво» таких книг безпосередньо підтримується румунськими урядовими колами. У тому ж 1996 році на видавничу сферу урядом Румунії було виділено 150 тис. доларів США.

У цілому можна сказати, що незважаючи на антиукраїнський характер діяльності окремих румунських структур присутності в інформаційній сфері, самі по собі вони значної небезпеки для України в цілому не виявляють, перш за все, завдяки своєму невеликому розмаху. Проте у сукупності з діяльністю культурологічних товариств, які їх використовують в інформаційно-психологічних заходах, так звана «румунська інформаційна присутність» робить вагомий внесок у досягненні політичних цілей радикально налаштованих кіл Румунії. У зв’язку з цим українським владним органам слід враховувати сучасні тенденції до зростання цієї присутності для здійснення альтернативних контрзаходів щодо нейтралізації її негативних наслідків, бо це може створити додаткові проблеми у майбутньому.

Характерні особливості розвідувальної діяльності румунських спецслужб

Розглядаючи питання, що стосуються безпосередньої організації використання румунськими спецслужбами сил і засобів для реалізації поставлених перед ними завдань щодо держави – об’єкта спрямувань відповідно до вимог свого політичного керівництва, перш за все, необхідно визначитися з критеріями структурування окремих елементів під час аналізу цієї проблеми.

Відповідно до сучасних теоретичних поглядів організація розвідувальної діяльності складається, по-перше, зі створення системи виконавчого механізму, тобто формування структур відповідних сил і засобів розвідки та зведення їх у відповідні системи. Зазначене передбачає, насамперед, визначення ролі та місця розвідки в політичній практиці правлячої еліти іноземної держави, а також інших політичних сил, характеру процесу створення системи розвідувальних органів, встановлення їх статусу, компетенції та порядку (зокрема традицій) діяльності. По-друге, визначення принципів управління цією розвідувальною системою, що включає встановлення завдань і найбільш ефективних форм та методів діяльності розвідувальної системи відповідно до політичних цілей, створення умов для використання сил і засобів розвідки та безпосереднє їх застосування для реалізації спрямувань.

Таким чином, організація управління використання сил і засобів румунської розвідки належить до другого етапу управління розвідувальною системою. Суб’єктом цієї системи є держава в особі вищих владних і урядових органів, вищі координаційні ланки розвідувальної системи, а об’єктом управління – сама розвідувальна система. Використання сил і засобів розвідки здійснюється у двох основних формах: у межах права, тобто шляхом збору і законного придбання відкритої інформації, її аналітичної обробки, що передбачено відповідними нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про інформацію», і у позаправовій формі шляхом її добування, тобто противоправним проникненням до інформації через подолання системи захисту інформації, що спеціально охороняється державою або іншим її власником. Для цього застосовуються агентурні та спеціальні технічні засоби прихованого доступу до закритої інформації, котра віднесена до категорії державної таємниці, а також оперативні сили та засоби застосовуються для реалізації заходів прихованого здійснення вигідного впливу з метою створення сприятливих умов. Для цього здійснюється оперативне проникнення на об’єкти розвідувальних спрямувань для створення відповідних розвідувальних позицій. Тому доречно було розглядати це питання в контексті юридичного аспекту організації оперативної діяльності розвідки та інших спецслужб Румунії.

Слід зазначити, що всяка іноземна присутність в Україні, румунська не є виключенням, формує основне середовищем, в якому утворюються найбільш сприятливі умови для розвідувальної діяльності іноземних спецслужб. Досліджені факти свідчать, що румунські структури присутності, котрі мають суттєвий вплив на процеси, що відбуваються в Україні, активно використовуються румунськими спецслужбами в проведенні як розвідувально-інформаційної, так й інформаційно-психологічної діяльності, тобто здійснення таємних операцій прихованого вигідного впливу на населення і правлячих кіл України та управління соціально-політичними процесами. Більше того, масштаби цієї розвіддіяльності прямо пропорційній залежать від ступеня румунської присутності в тих чи інших сферах, тобто, як правило, де румунська присутність більша, там має фіксуватися більша активність її розвідки.

Щоб виявити зв’язок між характером присутності та розмахом розвідувальної діяльності слід використовувати при вивченні цієї проблеми метод оцінки розвіддіяльності залежно від сфери її прояву. Це дозволяє визначити можливі закономірності у процесі організації румунськими спецслужбами оперативної діяльності щодо України, зокрема, залежно від румунської присутності. Отже, загальне правило зазначає, що активність румунських спецслужб деякою мірою залежить від характеру та ступеня розвитку українсько-румунських відносин. Оскільки остання проблема є більш відкритою і доступною для детального вивчення, це дозволяє на основі аналізу цього явища виявити тенденції та прогнозувати розвиток румунської розвідувальної системи щодо України. Структури розвідувальної діяльності існують паралельно, доповнюють структури політико-дипломатичної системи: розвідувальна – здійснюється у поза правовому полі специфічними силами та засобами, конспіративними, таємними методами; політико-дипломатична – суворо дотримується принципів і норм міжнародного та національного права держав, що співпрацюють, а також традицій, міжнародних і торговельних звичаїв.

Отже, існує сенс розглянути порушене питання — організацію румунської розвідувальної діяльності щодо України з точки зору виявлення її в різних сферах та одночасно в різних правових формах: легальна розвідка, умовно легальна розвідка, агентурна розвідка і технічна розвідка.

Політична сфера.Діяльність співробітників румунських дипломатичних представництв за кордоном традиційно знаходиться під пильним контролем спецслужб. Серед дипломатів румунського посольства і консульських установ присутні особи, які належать до спецслужб Румунії або співробітничають з ними, будучи їхніми конфідентами різних категорій. Потація, як і пересічних дипломатів, відбувається 1 раз у 3 роки. Майже всі мають досвід роботи в країнах СНД. Таким чином, практично всі дипломати займаються умовно легальною розвідкою. Співробітники спецслужб традиційно прибувають до України також у складі різних офіційних делегацій з метою ознайомлення з оперативною обстановкою і перевірки в умовах роботи за кордоном. Окремі співробітники цивільних міністерств і відомств, які відряджуються для роботи у дипломатичних представництвах за кордоном, проходять навчання на спеціальних курсах у спецслужбах, зокрема щодо вивчення питань особливостей забезпечення особистої безпеки та методів отримання оперативної інформації, надання прихованого вигідного впливу.

Більшу частину політичної інформації дипломати та співробітники розвідки отримують легальним шляхом, в межах виконання офіційних дипломатичних функцій. Для цього румунські дипломати підтримують постійні контакти з представниками румунських фірм в Україні, українсько-румунських спільних підприємств, зі студентами, які навчаються в Україні, в середовищі румунської діаспори, яка має зв’язки в центральних державних установах України. Перші особи посольства підтримують контакти з лідерами і активістами прорумунських товариств, від яких також надходить різнопланова інформація про соціально-політичну, економічну обстановку в регіонах України.

Паралельно румунською стороною створюються позиції впливу. З цією метою відбувається моральна, політична підтримка та приховане фінансування передвиборчих кампаній окремих осіб, вихідців із румунської діаспори.

Економічна сфера. Як було зазначено раніше, під час розгляду питання стосовно структури румунської присутності в Україні в економічній сфері, вона має ярко виражений регіональний характер, тобто більшою частиною існує в прикордонних регіонах України. Спецслужби Румунії приділяють достатню увагу тимчасовій формі румунської економічної присутності як можливому каналу отримання оперативної інформації. З цієї причини всі учасники румунських делегацій ставляться на облік в інформаційних системах спецслужб, а їх керівники мають приписи надавати звіти про такі поїздки за кордон у відрядження.

Помітною є діяльність Торгівельно-промислової палати Румунії в Україні. Завдяки її відбуваються акцій сприяння розвитку економічних структур виключно в середовищі представників етнічних румун.

Військова сфера. Яскравим прикладом взаємозв’язку румунської присутності та розвідувальної активності спецслужб є військова сфера.

У зв’язку з тим, що румунська присутність в Україні у військовій сфері є мінімальною, розвідувальна діяльність не має масштабного характеру. Моніторинг військово-політичних і військово-технічних проблем в Україні здійснюється апаратом військового аташе, котре діє у складі дипломатичного представництва Румунії в Україні. Традиційні напрями роботи військового аташату поширюються й на військових дипломатів Румунії:

·  збір відомостей щодо розбудови збройних сил України, їх оснащення та озброєння;

·  збір відомостей про розташування частин Міністерства оборони України та стан їх бойової готовності;

·  отримання даних про появу нових зразків військової техніки та озброєння, їх основних характеристик;

·  спроби створення розвідувальних позицій у вищих військових колах з метою отримання даних щодо мобілізаційного розгортання військових частин на випадок збройного воєнного конфлікту;

·  вирішення питань двостороннього співробітництва у військовій та військово-технічній сферах;

·  організація візитів делегацій військових відомств обох держав, проведення наукових конференцій, симпозіумів, науково-практичних семінарів, прес-конференцій тощо.

Науково-технічна сфера. Як і військова, так і науково-технічна сфера в україно-румунських відносинах не є достатньо активною. Перш за все, це викликано слабким розвитком контактів між науковими закладами обох держав. Як наслідок – слабка румунська присутність в Україні в цій сфері. Проте наявна інформація свідчить про те, що тривалий час на каналі наукового обміну румунська сторона встановлює цільові контакти переважно з вченими із України із активістів румунських товариств, для яких створюються сприятливі умови щодо відвідування сусідньої держави та проведення там науково-викладацької діяльності, спільних наукових експериментів тощо [18].

Останніми роками відбувається поступове збільшення суб’єктів українсько-румунського науково-технічного обміну, що дає підстави вважати, що в найближчому майбутньому може розпочатися закладання основ до її поступового розширення.

Гуманітарна сфера.Проведеним дослідженням доведено, що нинішні спецслужби Румунії в загальних рисах зберегли традицію оперативної діяльності часів комуністичного режиму Чаушеску. З огляду на це, що нинішні реформовані розвідувальні, контррозвідувальні та поліцейські служби, хоча і позбавлені певних рудиментів тоталітаризму, проте достатньо жорстко контролюють суспільно-політичні, економічні та інші процеси в державі.

Наприклад, Румунська служба інформації (РСІ – загальнодержавної служби безпеки) позбавлена права здійснювати традиційну правоохоронну функцію. На РСІ покладені лише функція інформаційного забезпечення прийняття керівництвом держави відповідних рішень у сфері державної безпеки та організаційно-розпорядча функція щодо втілення вжиття завдань Президента, уряду і парламенту в сфері державної і громадської безпеки, а також контроль за ефективністю функціонування відповідних режимів у державі, насамперед режиму захисту державних секретів, функціонування іноземних дипломатичних представництв, державного кордону, перебування іноземців, контртерористичної протидії. На цій основі РСІ має оперативну відповідальність щодо організації та безпосереднього здійснення заходів протидії іноземним розвідувальним та іншим спецслужбам, іноземним організаціям та окремим фізичним особам, які загрожують державній чи національній безпеці та національним інтересам Румунії

З огляду на це діяльність будь-якої офіційно зареєстрованої громадської або приватної організації знаходяться під пильним оком румунської контррозвідки. Для отримання державної реєстрації будь-якої підприємницької структури чи громадсько-політичної організації необхідна обов’язкова згода РСІ. Зазначена обставина сворює сприятливі умови залежності, котрі беззаперечно використовуються румунськими спецслужбами для встановлення за необхідності оперативних контактів з керівниками та лідерами зазначених структур. З огляду на це, всяка зовнішня діяльність румунських громадян і організацій, крім РСІ, додатково контролюється Службою зовнішньої інформації (CЗІ – загальнодержавної служби розвідки), Головним управлінням інформації оборони МНО (стратегічної військової розвідки та військової контррозвідки). Це відбувається головним чином у процесі співробітництва з громадськими організаціями та їх лідерами, які знаходяться як на території Румунії, так і в державах СНД, зокрема в Україні, Росії та Бєларусі, а також при використанні студентського обміну, котрий останнім часом в Україні набув неконтрольного характеру.

Найбільш відомими «проблемними» громадсько-політичними організаціями Румунії, котрі беззаперечно пильно контролюються національними спецслужбами, є «Союз буковинських румунів», «За Бессарабію та Буковину», «Румунська культура та літератури на Буковині», «Герцаївський край», «Ліга-16».

Зазначене твердження автора ґрунтується на тій підставі, що представники відповідальних за безпеку і реалізацію зовнішньої політики румунських структур чітко розуміють, що неконтрольованість і некоординованість з державною зовнішньою політикою діяльність зазначених радикально налаштованих громадсько-політичних організацій може завдати шкоди не лише сусіднім іноземним державам, а й безпеці та зовнішньому авторитету Румунії. Крім того, реальні події підтверджують припущення про наявність відповідної взаємодії між ними та спецслужбами.

Так, нині спостерігається тенденція до збільшення кількості поїздок до України делегацій активістів румунських громадських організацій і рухів націонал-патріотичного спрямування. Найчастіше їх цікавить інформація політичного змісту щодо проблем міжнаціональних відносин. Вони також встановлюють і налагоджують контакти з українськими громадськими організаціями прорумунської орієнтації, надають їм матеріальну і фінансову допомогу, проводять соціологічні опитування тощо.

Наприклад, у травні 1997 року членами румунської делегації товариства «Астра» проведено соціологічне опитування громадян України з румуномовного населення Ізмаїльського, Ренійського та Саратського районів. Отримана інформація дозволила встановити коло осіб, які могли б ставити інтерес для Румунії.

Всесвітня асоціація «За Бессарабію та Буковину», товариство «Буковина» (Румунія), Всеукраїнська науково-педагогічна асоціація «Арон-Пумнул», Всеукраїнський комітет захисту прав випускників румунських шкіл, Чернівецьке товариство румунської культури ім. Емінеску, Одеський ХДАР, Закарпатське товариство ім. Кожбука (Україна) активно діють на каналі міжнародного студентського обміну для проведення, зокрема, заходів прихованого вигідного впливу з метою формування радикального прорумунського лобі в Україні. Як правило, проводиться ретельне вивчення особистих і ділових якостей, перспектив кар’єрного росту, застосовується опитування, анкетування, тестування студентів з України, які навчаються у вузах Румунії, найбільш цікавим особам надається допомога в працевлаштуванні.

У Сучавському університеті жителями Чернівецької області створена Ліга студентів – румун Буковини, члени якої відмовляються стати на консульський облік та нехтують захистом з боку посольства України їх громадянських прав у Румунії.

Традиційно під пильним контролем румунських спецслужб знаходяться інші канали гуманітарного обміну, зоврема туристичні та приватні поїздки українських громадян до Румунії та румунських – до держав СНД, особливо до України та Росії. Не залишається поза увагою також і канал трудової іміграції з держав СНД, «челнаки» тощо.

Інформаційна сфера.З огляду на викладене, інформаційна сфера в діяльності підрозділів політичної розвідки румунських спецслужб є найпріоритетнішою. 

По-перше, завдяки добре розвинутим засобам масової інформації для румунської спільноти в Україні, за участю спецслужб відбувається свідоме поширення та ідеологічна обробка в дусі пан-румунізму населення України, особливо західних областей – Чернівецької, Одеської, Закарпатської.

По-друге, з метою отримання оперативної інформації традиційно використовуються кореспонденти та інші співробітники ЗМІ під час їх відвідування України у службових справах. Створюються умови для виконання ними професійних обов’язків. Дипломатичними представництвами з участю співробітників спецслужб організуються їх зустрічі з високопоставленими особами Верховної Ради, Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони України, інших органів влади та державного управління. Природно, зазначені можливості одночасно використовуються для задоволення інформаційних потреб спецслужб, які відпрацьовують для журналістів відповідні спеціальні переліки питань. Як правило, журналісти під час перебування в Україні зустрічаються зі співробітниками посольства Румунії, зокрема офіцерами РСІ та СЗІ, які діють під дипломатичним прикриттям, консультуються з ними щодо подальших дій. Тактика реалізації отриманої під час відряджень кореспондентів інформації, як правило, редакторами структурних підрозділів ЗМІ Румунії також погоджується зі спецслужбами.

Таким чином, найбільш поширеними методами отримання інформації з позицій ЗМІ є здійснення «ознайомчих» поїздок журналістів до Румунії.

Враховуючи намагання румунської сторони збільшити свою інформаційну присутність в Україні, найближчими роками можна прогнозувати, що разом з поширенням присутності поступово посилиться активність «заходів спеціальної інформаційних операцій» з позицій ЗМІ.

Висновки

Отже, що існує тісний взаємозв’язок між характером двосторонніх українсько-румунських відносин і характером діяльності румунських спецслужб щодо України. Детальне вивчення українсько-румунських відносин дозволяє досліднику встановити не лише загальний характер, а й виділити певні пріоритети румунської політики (в тому числі й галузі розвідки), її цілі на політичній арені, яких вона намагається досягти. Останні зумовлюють завдання, що ставляться румунським керівництвом перед спецслужбами.

Так, сучасні українсько-румунські міждержавні відносини в цілому знаходяться на рівні партнерських і мають характер конфліктної взаємодії, що виражається в прихованій формі ворожості та наявності спільних інтересів, що перетинаються. Головним політичним орієнтиром Румунії було і залишається нині — намагання повернути до свого складу «історичні території», що знаходяться під юрисдикцією України. Відомо, що зазначені «спірні території» у звітах спецслужб називаються як «простір Кокорій».

Реалізації зазначеної вище стратегічної мети сприяють певні чинники, а саме:

·  наявність в Румунії чисельної та активної бессарабсько-буковинської еміграції, яка живим носієм територіальних претензій до України, кровно зацікавлених у поверненні Румунії територій, на яких вони жили до 1944 року;

·  діяльність політичних партій та громадсько-політичних формувань, які мають на меті відродження «Великої Румунії», насамперед, за рахунок приєднання до Румунії Республіки Молдова, Бессарабії, частини територій Одеської та Закарпатської областей;

·  обговорення румунськими засобами масової інформації, насамперед, пресою, питань про так звані «окуповані території» та «порушення прав румун, які мешкають в Україні»;

·  наявність у Чернівецькій, Одеській, Закарпатській областях України низки активних прорумунських культурологічних товариств, діяльність яких підтримується і певною мірою спрямовується радикальними політичними силами Румунії;

·  наявність об’єднаних зусиль зацікавлених політичних кіл всередині Румунії і румунської діаспори на проведення відповідної інформаційно-психологічної роботи з етнічними румунами в України, спрямованої на збудження автономістських настроїв та організованих акцій з вимогами повернення Румунії «колишніх втрачених територій».

Все це створює напругу в українсько-румунських відносинах, насамперед, в політичній, гуманітарній і соціальній сферах, що негативно впливає на оперативну обстановку в румунському напрямі.

Поряд з цим слід зазначити, що українсько-румунські міждержавні відносини зазнають певного розвитку, особливо в економічній та гуманітарній сферах. Завдяки цьому в Україні формується ціла мережа структур румунської присутності, що є цілком логічним наслідком розвитку міжнародного співробітництва і може позитивно впливати на формування добросусідських відносин між обома державами. Румунська присутність представлена практично в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства, а в деяких з них мають досить великий вплив на процеси, що відбуваються в Україні. Це й фінансування суспільно-політичних, громадських рухів та їх лідерів, створення релігійних, культурологічних та інших організацій і об’єднань, консолідація етнічної меншини, перетворення її в політичний рух з метою захисту власних інтересів і лобіювання інтересів румунської держави, розпалювання сепаратистських, уніоністських настроїв серед радикальних груп, рухів, партій, сприяння розвитку економічних структур виключно в середовищі етнічних румун нашої держави, збільшення рівня освіти в середовищі румунських етнічних меншин з метою просування їх представників на керівні посади в управлінські та владні структури України, створення і фінансування теле- і радіокомпаній, видавничої мережі в Україні, фінансування і розповсюдження періодики, літератури пропагандистського характеру, використання засобів масової інформації для інспірування деструктивних процесів у прикордонних регіонах тощо.

У результаті зазначеної діяльності формуються і стимулюються небезпечні для України тенденції:

1.   Послаблення впливу державних органів влади України за рахунок поширення румунського впливу в прикордонних регіонах.

2.   Останні майже п’ять років українська політична еліта, зайнята боротьбою за владу в Україні, позбавила можливості Президента та уряд України проводити продуману далекосяжну політику в україно-румунських відносинах, що практично призвело до втрати ініціативи в двосторонніх відносинах, за рахунок чого румунська сторона ще більше посилила свої позиції як на регіональному, так і на загальноєвропейському рівні.

Отже, характер діяльності румунських структур присутності в цілому відповідає основним напрямам зовнішньополітичного курсу Румунії щодо України. Можна впевнено стверджувати, що існуючі структури частково створюються саме з метою досягнення далекоосяжних (стратегічних) політичних цілей.

При збереженні сучасних темпів існуючих тенденцій у майбутньому можна очікувати:

1.   Посилення тиску з боку Румунії на переговорах про режим держаного кордону з можливістю реального звертання до Міжнародного Суду.

2.   Активізація негативної для безпеки та національних інтересів процесів у районах компактного проживання етнічних румун в Україні.

3.   Проблеми з румунськими інвестиціями в будівництві Криворізького гірничо-збагачувального комбінату можуть бути передані на розгляд Міжнародного арбітражу з метою дискредитації України як порушника відповідних угод.

 Отже, можна прогнозувати, що в цілому румунські спецслужби зі вступом Румунії до НАТО продовжуватимуть нарощувати активність у проведенні розвідувальних заходів щодо України. Це збігається також із цілями зовнішньополітичного курсу політичної і правлячої еліти держави. Відбуватиметься подальша робота щодо вдосконалення позицій розвідувальної присутності в суміжних регіонах України. Для цього в оперативній школі «Гредшин» співробітники спецслужб вивчають українську мову, отримують спеціальну країнознавчу підготовку. Для реалізації оперативних завдань використовуватимуться визначені в цій статті канали політико-дипломатичного, економічного, гуманітарного та інформаційного співробітництва, а також сприятлива соціальна структура в українських прикордонних районах, культурні та науково-технічні зв’язки, а також дипломатичні представництва Румунії.

Для попередження розвитку подій за такими, політично невигідними для України, сценаріями необхідна розробка узгодженої програми розвитку румуно-українських відносин, котра передбачала б спільні міждержавні заходи, спрямовані на усунення причин виникнення розбіжностей у взаємовідносинах на різних рівнях міждержавних і людських відносин. Окрім програми, має бути наступальна прогнозована регіональна зовнішня політика, спрямована на сворення сприятливих для України умов існування і розвитку, а для цього необхідна стабільність на Українському владному олімпі.

Література:

1.  Наукова доповідь Національного інституту стратегічних досліджень України „Національна безпека України: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішення”. – К., 1995. – 197 с.

Національна безпека України 1994–1996 рр.: Наукова доповідь Національного інституту стратегічних досліджень. – К., 1997. – 197 с.

Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку: Монографія Національного інституту стратегічних досліджень України і Національного інституту українсько-російських відносин. – К.: НІСД, 1999.

А. Кузьменко. Регіональні особливості оперативної обстановки на Євразійському просторі: геополітичний аналіз і контррозвідувальна оцінка наслідків для безпеки України: Монографія. –К., – 2001. – 714 с.

2.  Спецслужбы Румынии. WWW. AGENTURA.RU

3.  Наукова доповідь Національного інституту стратегічних досліджень України «Національна безпека України: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішення», 1995. – 197 с.

Національна безпека України 1994–1996 рр.: Наукова доповідь Національного інституту стратегічних досліджень. – К., 1997. – 197 с.

Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку: Монографія Національного інституту стратегічних досліджень України і Національного інституту українсько-російських відносин. – К.: НІСД, 1999.

А. Кузьменко. Регіональні особливості оперативної обстановки на Євразійському просторі: геополітичний аналіз і контррозвідувальна оцінка наслідків для безпеки України: Монографія. – К., – 2001. – 714 с.

4.  А. Кузьменко. Республіка Румунія // Особливості впливу на стан економічної безпеки України геополітичних інтересів Китаю у Східноєвропейському та Чорноморсько-Кавказькому регіонах: Монографія. – К., 1998. – 400 с.

А. Кузьменко. Регіональні особливості оперативної обстановки на Євразійському просторі: геополітичний аналіз і контррозвідувальна оцінка наслідків для безпеки України: Монографія. – К., – 2001. – 714 с.

5.  Наукова доповідь Національного інституту стратегічних досліджень України «Національна безпека України: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішення», 1995. – 197 с.

Національна безпека України 1994–1996 рр.: Наукова доповідь Національного інституту стратегічних досліджень. – К., 1997. – 197 с.

Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку: Монографія Національного інституту стратегічних досліджень України і Національного інституту українсько-російських відносин. – К.: НІСД, 1999.

А. Кузьменко. Регіональні особливості оперативної обстановки на Євразійському просторі: геополітичний аналіз і контррозвідувальна оцінка наслідків для безпеки України: Монографія. – К., – 2001. – 714 с.

6.  Там само.

7.  Там само.

8.  Там само.

9.  Там само.

10.  Там само.

11.  Там само.

12.  Там само.

13.  Спецслужбы Румынии. WWW. AGENTURA.RU

14.  Там само.

15.  А. Кузьменко. Республіка Румунія// Особливості впливу на стан економічної безпеки України геополітичних інтересів Китаю у Східноєвропейському та Чорноморсько-Кавказькому регіонах: Монографія. – К., 1998. – 400 с.

А. Кузьменко. Регіональні особливості оперативної обстановки на Євразійському просторі: геополітичний аналіз і контррозвідувальна оцінка наслідків для безпеки України: Монографія. – К., – 2001. – 714 с.

16.  Там само.

17.  Там само.

18.  Там само.

Кузьменко Анатолій Михайлович,

к. ю. н, доцент, завідувач кафедри господарського і міжнародного права юридичного факультету Навчально-наукового інституту права та безпеки підприємництва ПВНЗ „Європейський університет”

Стаття надрукована в Юридичному журналі видавництва „Юстиніан”:

А. Кузьменко. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації (Частина 8. Доктринальний підхід Республіки Румунія)/ Юридичний журнал. – 2008. – № 1. – C. 25-43. — Режим доступу до публ.: http://www.justinian.com.ua

Ukrainian English French German Polish Russian