Моя політика

Моя политика

Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації: (Частина 9. Доктринальний підхід Угорської Республіки)

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

ВСТУП

Угорська Республіка, маючи площу 93 тис. км2 і державний кордон з Україною довжиною 135 км, нині серед країн Центральної Європи є найбільш стабільною в політичному та економічному відношенні. Її воєнно-політичні інтереси полягають у підтриманні взаємовигідних відносин із сусідніми країнами, в тому числі й з Україною. Вона не прагне посісти  домінуюче місце в регіоні, але з причини невирішеності етнічних проблем має складнощі у взаємовідносинах із країнами колишньої Югославії, Румунією та Словаччиною, де проживає велика угорська діаспора.

 

За всіма відомими параметрами Угорщина належить до так званих «середніх» країн, що зумовлює коло та масштаб її власних інтересів, а також характер інтересів інших держав щодо неї. Зовнішнє середовище угорської держави складається з двох основних сфер:

По-перше, це регіон Центральної Європи, складовою якого є Угорська Республіка. Цей регіон існує в обрисах колишніх Австро-Угорщини та Речі Посполитої. Як відомо, Центральна Європа є ключовим елементом геополітичної структури Євразії, контроль над цим регіоном дозволяє поширити контроль на решту континентальної Євразії.

По-друге, іншою сферою є сукупність геополітичних утворень, які оточують Центральну Європу, репрезентують елементи внутрішньої структури євразійського геополітичного простору і впливають на зовнішньополітичну поведінку Угорщини. Передусім це Західна Європа та ЕС – як регіональна організація країн цих територій. Потім слідує континентальна Євразія, головним чином РФ, котра охоплює центральноєвропейські території зі Сходу. Нарешті, третьою складовою другої сфери геополітичного середовища Угорщини є Балканський регіон.

Отже, Угорська Республіка є центральноєвропейською державою, вміщеною разом зі своїми сусідами по регіону до складної системи геополітичних взаємодійЗахідна Європа – континентальна Євразія (Росія) – Балкани.

Саме ці географічні напрями є пріоритетними в діяльності зовнішньої цивільної та військової розвідок Угорщини.

Економічна ситуація в Угорщині вважається найкращою серед посткомуністичних держав. Сприятливий економічний стан перетворив Угорщину на найбільшого в Центральній Європі одержувача західних інвестицій. Приплив приватних капіталів дав змогу Угорщині, починаючи з 1997 року, відмовитися від зовнішніх запозичень. Проте до цього моменту вже 51 % капіталу угорської промисловості належало іноземним інвесторам.

Сучасна Угорщина однозначно належить до розряду «держав – клієнтів ЄС», у першу чергу Німеччини, що зумовлює характер та особливості її участі в загальноєвропейському політичному процесі. Переважна більшість торговельних партнерів Угорщини – західні держави (70 % угорського експорту зорієнтовано на ЄС. Перше місце посідає Німеччина: до неї надходить 27 % угорського експорту, німецькі товари становлять 24 % імпорту до УР).

Росія є єдиним серйозним торговельним партнером Угорщини на Сході (переважно постачальником сировини та енергоносіїв. Угорська енергетика залежить від імпорту російських енергоносіїв, на закупівлю яких держава витрачає близько 2 млрд дол. на рік).

Отже, в економічному сенсі УР має динамічне господарство, зорієнтоване на Захід, і частково залежне від російської сировини.

Сучасне військово-політичне становище УР обумовлено її членством у НАТО. Саме Угорщина була першою з посткомуністичних країн, яка вийшла з ОВД. На кінець 1997 року угорська армія була скорочена до 55 тис. осіб, сформована спрощена командна структура, яка відповідала вимогам організаційного суміщення і здатності до взаємодії з арміями держав НАТО.

У 1998 році Угорська Республіка, в так званій «першій хвилі» увійшла до лав військової структури НАТО. Пояснення цього факту слід шукати в двох сферах:

· матеріальній (Угорщина має одну з найсильніших у колишньому соціалістичному таборі економік і, разом з тим, дуже нечисельну армію, яку легше переорієнтувати на НАТО),

· а також «метафізичній» сферах (угорці з їхнім традиційним відчуттям власної винятковості, відмінності від навколишнього слов’янського етносу цілком відповідають вимогам натовського керівництва).

Геостратегічні інтереси Угорщини як «середньої» країни обмежуються її безпосереднім оточенням, тобто державами, з якими має спільні кордони: Україною, Австрією, Словаччиною, Румунією, Сербією, Хорватією. Ці інтереси ускладнюються наявністю в історичній свідомості угорців як на рівні побутового так і політичного мислення, міфологізованого поняття «Велика Угорщина». Частина угорців проживає за межами Угорщини, на території сусідніх держав, і це створює певні проблеми у відносинах із сусідами [1].

Зовнішня політика Угорщини тривалі роки формувалася під впливом етнічного фактору. Дві останні світові війни значною мірою розшматували ареал угорського етносу. Частина колишніх угорських земель, де проживає багато угорців, належить тепер сусіднім державам.

Так, у Румунії мешкає 2 млн угорців, у Словаччині – 600 тис., у Сербії -400 тис., в Україні – 200 тис., у Хорватії – 90 тис., в Австрії – 70 тис., у Словенії – 10 тис. Особливістю етнічного чинника є те, що на території самої Угорщини мешкає 10 млн. осіб, серед яких угорці становлять 90%, в сусідніх державах – 3–4 млн угорців[2].

Навесні 1993 року Парламент УР в «Основних принципах національної безпеки Угорської Республіки» сформував три основних напрями зовнішньої політики:

1.   Захист прав угорських національних меншин за кордоном.

2.    Нормалізація відносин із сусідніми державами.

3.     Інтеграція держави в НАТО і ЄС.

Відносини Угорщини з сусідніми державами залежали значною мірою від ставлення правлячих кіл цих країн до угорських меншин. Так, становище угорської меншини:

·  у Словаччині викликає стурбованість офіційного Будапешту. Після розпаду Чехословаччини виникла загроза дискримінації угорців з боку новоутвореної словацької держави;

·  у Румунії ситуація ще складніша, ніж у Словаччині. У 1991 році відбулися міжетнічні зіткнення угорців із румунами в районі міста Тиргумуреш. Нині напруга навколо угорської меншини не спадає.

·  Україна є саме тією державою, де становище угорців, за визнанням самої угорської сторони, є найкращим. Права угорської меншини набагато більші, ніж це передбачено навіть Гельсінським актом.

У 1994 році було ратифіковано Угоду між Україною та Угорщиною щодо прав нацменшин. Для України наявність угорської діаспори в Закарпатті, де компактно за оцінками угорських фахівців мешкає до 200 тис. угорців залишається майже не єдиним внутріполітичним стимулом розвитку відносин з Угорщиною. Разом із тим, оскільки одна із вимог з боку Євросоюзу в процесі інтеграції УР в ЄС – поглиблення відносин із прикордонними державами, офіційний Будапешт взяв на себе обов’язок сприяти вступу України в НАТО і ЄС. У цілому для України Угорщина є таким же провідником євроатлантичної політики, як і Польща.

Зацікавленість угорської держави проблемами угорських меншин має значно ширший етнічний контекст, що характеризується як угро-фінська солідарність. Офіційний Будапешт виступає за взаємну підтримку всіх угро-фінських народів. Так, приміром, у Росії – це Республіка Комі, Марі-Ел, Удмуртія, Мордовія, Ханти-мансійський автономний округ, де 23 % населення становлять угро-фінські народи. Показовою в цьому плані є й пропозиція про створення Фінляндією, Угорщиною та Естонією інститутів підтримки угро-фінських народів.

Причина зацікавленості угорської держави проблемами угорських меншин у тому, що діаспора для угорського уряду – одна із засобів розвитку економічних відносин із сусідніми державами (зокрема й з Україною).

Проблема захисту прав угорських меншин була гострою і актуальною. Угорщина як демократична держава намагається владнати це питання: по-перше, через двосторонній переговорний процес із зацікавленими країнами та двосторонні міжнародні угоди, по-друге, через участь у багатосторонніх міжнародних організаціях.

Поки прагнення Будапешта вирішити проблему прав людини та колективних прав національних меншин не знаходить порозуміння в Євросоюзі, де не відрізняють поняття «громадянство» і «національність». Проте експерти вважають, що саме інтеграція в ЄС зможе частково вирішити проблему діаспори у зв’язку з тим, що в межах ЄС діє концепція єврорегіонів і принцип «прозорості кордонів».

Таким чином, стратегічним завдання розвідувально-інформаційного забезпечення цих напрямів зовнішньополітичної діяльності держави в повному обсязі виконує зовнішня розвідка Угорщини. Зазначені умови розселення ареалу угорського етносу сприяють і активно використовуються розвідкою в здійсненні розвідувальної роботи в суміжних країнах.

Крім питань національних меншин, другим стратегічним і вирішальним за значенням для Угорщини питанням завжди були її відносини з «великими» державами світу та плани цих держав щодо неї.

З розпадом СРСР правонаступницею колишнього лідера Організації Варшавського Договору та РЕВ стала Росія, і це визначає характер та особовості ставлення до РФ з боку Угорщини. Сутність цього ставлення полягає в бажанні на політичному рівні підтримувати високі стандарти взаємовідносин, бо Росія залишається для УР основним постачальником енергоносіїв. Із РФ надходить чимало сировини, а також вона представляє неабиякий інтерес як ринок збуту угорських товарів. Угорська сторона намагається мати справу безпосередньо з тими суб’єктами РФ звідки надходить сировина та енергоносії (республіки Татарстан і Башкортостан, де угорська сторона має суттєві інтереси в нафтопереробній та харчових галузях промисловості).

Україна як самостійна держава цілком влаштовує офіційній Будапешт, оскільки її існування ліквідує безпосередній угорсько-російський кордон. Україна в очах Угорщини матиме тим важливіше значення, чим меншою буде ступінь інтеграції України в СНД. Україна цікавить Угорщину як економічний партнер.

До України з боку Угорщини існує інтерес і через наявність на українській території значної колонії угорської меншини (200 тис.). Не виключається, що сприятливі двохсторонні відносини надалі можуть використовуватися Угорщиною для просунення плану створення прецеденту «територіальної автономії угорської меншини» в Закарпатській області.

Не варто забувати при цьому, що Угорщина є однією з країн, з якими Україні доводиться й доведеться конкурувати в процесі інтеграції в європейські політичні та економічні структури.

Як вже зазначалося, домінанта угорської зовнішньої політики була і залишається – вступ адаптація до структур ЄС та НАТО. Можна стверджувати, що Україна не має з жодною із сусідніх держав такого сприятливого рівня зв’язків, як з Угорщиною. Співробітництво Будапешта з Києвом дало змогу угорській стороні досягти тактичної мети – Угорщина стала активним чинником центральноєвропейської політики та однією з найбільш близьких до Заходу постсоціалістичних країн. У 1999 році вона прийнята разом із Польщею та Чехією до НАТО. Угорщина зуміла забезпечити собі майже 50 % від загального обсягу західних інвестицій в економіку східноєвропейських країн.

Угорська ділова та політична еліта зацікавлена, щоб вектор економічних зв’язків між Сходом і Заходом Європи проходив через Тисо-Дунайський басейн. Передумови для цього цілеспрямовано закладаються в прискорений розвиток і концентрацію в Угорщині економічної інфраструктури – від банківської до транспортної, реалізацію на її території загальноєвропейських проектів. Україні в цій системі зв’язків відводиться роль продовження «плеча»[3].

Силовий компонент забезпечення оборони та безпеки Угорщини [4].

Під впливом завершення підготовчого процесу вступу і адаптацією державних структур як повноправного члена НАТО Угорщина переглянула свої принципи оборонної політики і безпеки. 29 грудня 1998 р. Парламент УР прийняв постанову, в якій закріплені основні положення політики оброни та безпеки УР:

· безпека Угорської Республіки розбудовується з одного боку, на її міжнародному впливі, з іншого, – на євроатлантичній інтеграції та міжнародному співробітництві;

·  безпека УР базується на єдності євроатлантичних держав;

·  безпека регіонів Північноатлантичного блоку впливає на безпеку УР, але держава має право на невтручання в локалізацію тих чи інших конфліктів.

Звідси випливає ідеологія формування політики економічного забезпечення безпеки, оборони та захисту національних інтересів УР. Військовий бюджет УР – дещо більше 700 мільйонів доларів. Регулярні збройні сили налічують близько 43 тисяч, резерв – понад 90 тисяч осіб. Воєнізовані формування – близько 14 тисяч осіб. Комплектування нижчих посад у збройних силах відбувається за призовом військовозобов’язаних на 9 місяців. Мобілізаційні ресурси країни налічують 2,7 мільйона осіб [5].

Сухопутні війська – близько 23 тисяч військовослужбовців, 2 механізовані дивізії, 2 навчальних центри, бригада річкових катерів. Військово-повітряні сили – близько 12 тисяч осіб, 114 бойових літаків, 59 бойових вертольотів.

Перший постсоціалістичний варіант воєнної доктрини Угорщини засвідчив, що у держави відсутні політичні цілі, для досягнення яких потрібне застосування військової сили. Будапешт віддав беззаперечну перевагу мирним засобам вирішення суперечливих питань. Національна армія розглядається як сила призначена в разі зовнішнього нападу стримати просування агресора вглиб угорської території, щоб виграти в часі для врегулювання конфлікту політичними засобами. Для вирішення такого завдання дислокація військ має забезпечувати їх швидке перегрупування та своєчасне розгортання на будь-якому напрямі з метою організації гнучкої системи оборони.

Протягом останнього десятиліття Угорщина здійснювала реалізацію плану реформування своїх збройних сил на період до 2005 року. Метою плану було створення збройних сил, спроможних забезпечити суверенітет держави та недоторканність її кордонів на основі організаційної і технічної спорідненості з військами НАТО, в тому числі шляхом ведення спільних бойових дій у складі сил Альянсу. Передбачається, що кількісне зменшення збройних сил не матиме негативного впливу на їх боєздатність за рахунок підвищення рівня професіоналізму особового складу, якості озброєння та бойової техніки, здатності частин і підрозділів до негайного реагування на виконання поставлених завдань.

До головних напрямів реформування угорської армії в контексті її якісного наближення до інших армій НАТО віднесено адаптацію таких сфер військового будівництва, як: інтелектуальну, інформаційну, озброєння, постачання. Показова деталь: із січня 1994 року в угорській армії запроваджено нові військові звання додатково до тих, що існували раніше, які відповідають прийнятим у збройних силах більшості країн – членів НАТО, зокрема, звання «бригадний генерал».

Угорське військово-політичне керівництво протягом другої половини 90-х років минулого століття виконало низку першочергових заходів:

· завершено процес реформування вищої і середньої ланок управління військами;

· розроблено регламентуючі документи щодо функціонування органів управління національною обороною в мирний час;

·  введено в дію нову систему зв’язку;

·  розпочато створення польової системи управління збройними силами та їх функціонування [6].

Для виконання подальших військово-реформаційних планів Будапешт передбачає щорічне підвищення витрат на оборону в розмірі 0,1 % ВВП, що дасть змогу через 8–10 років привести угорські Збройні сили до стандартів Об’єднаних збройних сил (ОЗС) НАТО.

Політика безпеки та розвитку розвідувального співтовариства УР [7]. 

У соціалістичній Угорщині спеціальні служби мали організаційну структуру аналогічну спецслужбам СРСР. Відмінність полягала лише в тому, що окремі відомства подібні КДБ СРСР в УНР не існувало, всі спецслужби (крім військової розвідки) організаційно входили в структуру МВС УНР (на правах 3 Головного управління держбезпеки).

Після зміни суспільно-політичного ладу держави у 1989 році нова влада прийняла низку законодавчих актів з метою:

·  реформування спецслужб Угорської Народної Республіки;

·  встановлення над ними громадського контролю.

У межах так званої «доктрини Анталла», метою якої було швидше підключення Угорщини до загальноєвропейського процесу – відбувалося реформування та зміни завдань держапарату Угорщини, зокрема її  спецслужб.

Із промов прем’єр-міністра УР Й. Анталла в Брюсселі (липень 1990 року, «Непсабадшаг», 7 серпня 1990 р.) та міністра-куратора спецслужб Т. Фюзенши (1992 року, «Известия») випливає, що ідеологія зміни пріоритетів розвідки УР в той час зводилася до такого: «Раніше угорська розвідка концентрувала свою діяльність на Західні держави, насамперед держави НАТО, і прагнула працювати в цьому напрямку в коаліції з іншими спецслужбами ОВД. У деяких випадках розвідувальною діяльністю займалися люди, які діяли під дипломатичним прикриттям. Нині (1992 р.) розвідка, орієнтована виключно на Захід, буде «перепрофільована» на сусідні держави. Угорські розвідники та агенти мають бути переведені із Західних держав до держав колишнього «соціалістичного табору». З урахуванням цього уряд зробить висновки організаційного та кадрового порядку під час здійснення значного оновлення особового складу дипломатичних місій Угорщини на Заході та Сході.

В умовах збереження у держави потреби в проведенні розвідувальної діяльності у майбутньому вона здійснюватиме таким способом, який жодною мірою не поставить під загрозу політичне та економічне співробітництво».

У 1990 році було прийнято низку законів та постанов щодо регулювання реалізації завдань, пов’язаних з національною безпекою в перехідний період. А саме:

· Закон «Про перехідне регулювання застосування спецслужбами спеціальних засобів та методів» обмежив права спецслужб в застосуванні спеціальних засобів і методів всередині угорської держави.

· Закон «Про захист і оприлюднення особистої та суспільно корисної інформації» впровадив нові демократичні принципи управління і гласності в інформаційній сфері суспільства.

У 1990 році спецслужби були виведені із складу МВС. Військова контррозвідка увійшла до складу МО УР. Цивільні розвідка і контррозвідка були відокремлені в самостійні відомства.

Головним законодавчим актом щодо діяльності спецслужб є Закон №125 «Про службу національної безпеки УР», затверджений парламентом у грудні 1995 року.

Законом було визначено шести місячний термін на реформування спецслужб. Відповідно до закону із складу цивільної контррозвідки були вилучені підрозділи оперативно-технічного забезпечення, на базі яких сформована самостійна служба – Служба національної безпеки УР. За законом усі п’ять спецслужб мають статус самостійних, мають окремий бюджет і підпорядковані безпосередньо уряду УР.

Нині розвідувальне співтовариство Угорщини має таку структуру:

1. Розпорядчо-координаційні органи представлені Кабінетом національної безпеки (КНБ), який діє при КМ УР. Він не є постійно діючим, тому скликається в разі необхідності. До його складу входять керівники всіх силових міністерств та МЗС. У разі необхідності на засідання КНБ запрошуються міністри промисловості та торгівлі. Міністр транспорту та зв’язку, керівники інших зацікавлених міністерств і відомств.

Засідання КНБ проходять раз у квартал або в разі необхідності, тому для поточного забезпечення вирішення питань, актуальних для спецслужб, при адміністрації прем’єр-міністра УР діє постійний координаційний орган – Інформаційне бюро (ІБ).

Головне завдання ІБ: підготовка прем’єр-міністру щоденних доповідей щодо поточних подій або спеціальних доповідей щодо питань, які зачіпають інтереси Угорщини та вимагають офіційної реакції влади на зазначені події. Необхідні матеріали для підготовки документів надходять від інформаційно-аналітичних органів всіх спецслужб. Крім того, ІБ готує матеріали для засідання КНБ УР.

Штат ІБ – 5 осіб (всі посади комплектуються із представників усіх спецслужб, які за віком відповідно до законодавства не мають права продовжувати кадрову службу, проте, враховуючи їхній багатий життєвий досвід. Вважаються цінними фахівцями). Так, з жовтня 1994 року ІБ очолював полковник Пал Маг (до призначення працював військовим аташе Угорщини в Києві, який у 55 років змушений був піти у відставку; до відрядження в Україну працював у воєнній розвідці на посаді першого заступника начальника Управління військової розвідки ГШ УА).

Управляє і координує діяльністю трьох цивільних спецслужб міністр без портфеля. В його безпосередньому підпорядкуванні діє кабінет міністра без портфеля у складі 17 осіб.

Парламентський контроль за діяльністю спецслужб здійснює Комісія з питань національної безпеки Державних зборів. До її складу входить 11 членів-депутатів парламенту від всіх фракцій парламентських партій.

Особливістю угорського парламентаризму є те, що зазначену комісію в обов’язковому порядку повинен очолювати представник опозиції.

Під час комплектування комісії депутати-кандидати проходять перевірку з заповненням анкети типу «С» (найвища категорія допуску до секретів). Перед проведенням перевірки на благонадійність кожний кандидат має дати письмову згоду на проведення відповідних перевірочних заходів (Допускний директорат ВНБ).

Аналіз положень «Закону про служби національної безпеки Угорщини» та наявних матеріалів свідчить, що реальними можливостями для проведення розвідувальної діяльності по державах СНД, зокрема по Україні, мають такі спецслужби: Інформаційне відомство УР, Відомство воєнної розвідки, Спецслужба національної безпеки УР. На угорській території по громадянах держав СНД працюють Відомство національної безпеки (контррозвідка) та Відомство військової безпеки (військова контррозвідка).

2. Виконавчі органи:

1)   цивільна сфера:

o     Інформаційне відомство (ІВ – цивільна зовнішня розвідка);

o     Відомство національної безпеки (ВАБ – цивільна контррозвідка)

2)   військова сфера:

o     Відомство воєнної розвідки (УВР – Управління військової розвідки);

o     Відомство воєнної безпеки (УВБ – управління військової контррозвідки);

o     Спеціальна служба національної безпеки (ССНБ – технічна розвідка та оперативно-технічне забезпечення діяльності інших спецслужб) [8].

Загальна структура управління системою спецслужб УР має такий вигляд.

У цьому контексті одним із найпріоритетних завдань угорської розвідки є моніторинг процесу розвитку ситуації на теренах колишніх держав СНД і вплив цього процесу на хід реалізації західних інтеграційних намірів УР. Так, за висловлюванням Гендиректора ВІ Йожефа Саса, основні зусилля відомства в 1997–1998 роках були спрямовані на збір інформації щодо тих зовнішньополітичних чинників, які безпосередньо могли перешкоджати процесу вступу Угорщини до євроатлантичних структур НАТО та ЄС, а також на складання прогнозів для потреб керівництва держави щодо корегування угорської зовнішньої політики.

У 1999 році в спецслужбах Угорщини відбулися певні структурні зміни, котрі, за словами одного із керівників УНБ УР, «найбільш оптимальні в умовах Угорщини та відповідають концепції структури спецслужб держав – членів НАТО».

Так, в Інформаційному відомстві (ІВ) створений новий Директорат зі сприяння діяльності правоохоронним органам у боротьбі з організованою злочинністю, контрабандою, нелегальною міграцією та розповсюдженням зброї масового враження. В цілому аналіз діяльності ІВ УР показує, що угорська цивільна зовнішня розвідка в своїй діяльності займається добуванням політичної та політико-економічної інформації, а також даних щодо політики безпеки. Особлива увага в оперативній діяльності розвідки приділяється заходам у середовищі угорських меншин у суміжних державах у напрямі збору відомостей щодо процесів в угорській діаспорі. Робота з лідерами та функціонерами діаспори відбувається в основному на території Угорщини. Збір суто економічної та науково-технічної інформації не є пріоритетним завданням цього відомства.

Результати аналізу даних різних джерел свідчать, що угорські спецслужби отримують близько 70 % інформації із відкритих джерел і до 30 % – оперативним та технічним шляхом.

Серед завдань Відомства військової розвідки (ВВР), які були додатково уведені новим законом «Про служби національної безпеки УР», слід зазначити, зокрема виявлення і запобігання намірам та діям терористичного характеру, боротьба з організованою злочинністю, а також нелегальною міграцією.

Нові завдання визначили також обов’язок УВР щодо збирання інформації:

·  воєнного характеру стосовно політики вірогідного супротивника;

· щодо воєнно-політичної обстановки для поточного планування і прийняття відповідних рішень у діяльності ГШ Угорської армії;

·  щодо планів і наміри керівництва збройних сил сусідніх держав щодо УР;

·  а також виявлення діяльності іноземних спецслужб на території УР;

·  фактів нелегальної торгівлі озброєнням та технологіями військового виробництва.

Останніми роками в оперативній роботі спостерігається тенденція на зближення і поглиблення угорських спецслужб зі спецслужбами провідних Західних країн і в першу чергу з ЦРУ США, БНД Німеччини, ДЖСЕ Франції, а також МОСАД Ізраїлю [9].

Нині найбільш тісні контакти угорці мають з Німеччиною. Відмовившись від взаємної розвідувальної діяльності один проти одного, зусилля угорських і німецьких спецслужб спрямовані на забезпечення спільних інтересів та безпеки в регіоні. Саме ці заходи сприяють розвитку економічних зв’язків і залученню в економіку Угорщини німецького капіталу, виходу угорських товарів на ринки Західної Європи.

Аналогічне співробітництво по лінії спецслужб встановлено зі спецслужбами Сполучених Штатів‚ зокрема з ЦРУ. З 1993 року відбуваються якісні зміни характеру відносин ЦРУ США з ІВ та ВНБ УР. Спостерігається зростання впливу ЦРУ на роботу цих спецслужб: перехід від обміну оперативною інформацією до прямих форм надання методичної та організаційної допомоги з боку американців у діяльності по державах СНД. Фахівці із ЦРУ читають спеціальні курси лекцій співробітникам ІВ УР [10].

Одночасно 21 лютого 2000 року американська газета «Нью Йорк Таймс» оприлюднила матеріал про створення в Будапешті закордонного бюро ФБР з основним завданням  боротьби з «російською мафією». Керівник підрозділу ФБР, який займається боротьбою з організованою злочинністю, Томас В. Фуентес заявив, що  «це буде справжня робоча група, котра створить і використовуватиме власну мережу інформаторів». Газета також повідомила, що агентам ФБР також надане право на носіння зброї, отримання оперативним шляхом інформації та у взаємодії з угорськими колегами затримання підозрюваних осіб.

Нові тенденції у відносинах із Західними колегами вплинуло й на відповідні кадрові перестановки в керівництві угорської зовнішньої розвідки. Нові керівники ІВ УР були призначені не зі складу директорів ІВ, а із закордонних апаратів. Нинішній генеральний директор ІВ Й. Сас до призначення посідав у США «дахову» посаду і при цьому був офіцером із питань налагодження зв’язків між угорськими та американськими спецслужбами. За його словами, у відносинах з американськими колегами склалися «добрі робочі контакти». Й. Сас в угорської зовнішньої розвідки працює з середини 70-х років, вільно володіє німецькою, російською, іспанською, грецькою мовами, може спілкуватись італійською, англійською та португальською, а читати – французькою. Крім цього, з осені 1996 року в Будапешті відкрито офіс Служби Інформації США, який, є одним із «дахових» прикриттів ЦРУ в Угорщині.

Політичні діячі постсоціалістичної Угорщини послідовно наголошують, що за всяку ціну треба зберегти незалежність України та інших нових країн Європи. Угорщина не виграє від дестабілізації становища в жодній із сусідніх країн або від того, якщо СРСР відродиться і знову стане її сусідом. Угорщина історично миттєво визнала незалежність України, першою серед усіх сусідніх держав підписавши з нею 6 грудня 1991 р. Договір про основи добросусідства та співробітництва, визнала кордони обох держав непорушними, передбачила надання взаємодопомоги в разі агресії проти однієї з них третьої держави, зобов’язалася брати участь у захисті етнічних, культурних, мовних і релігійних прав та інших свобод національних меншин відповідно до міжнародного законодавства.

Таким чином, оцінюючи сучасний стан угорсько-українських міждержавних відносин за ієрархічною шкалою (добросусідські, партнерські, конкуруючі, конфронтуючі), можна зазначити, що вони є партнерські, які найбільши за інші наближені до добросусідських. Саме цей чинник визначатиме на найближчі роки характер організації і тактику розвідувальної та іншої оперативної діяльності угорських спецслужб щодо громадян, державних і недержавних структур України.

Серед чинників, які визначають геостратегічні настанови розвідувальної політики Угорщини щодо України, головним є те, що:

·  Україна як самостійна держава цілком задовольняє офіційний Будапешт, оскільки її існування ліквідує угорсько-російський кордон;

·  Україна в очах угорців матиме тим більшу вагу, чим меншою буде її інтеграція з СНД;

· Не виключається, що декларовані нинішні сприятливі двосторонні відносини можуть бути використані Угорщиною для просування плану створення «Великої Угорщини» [11].

За заявою голови Державних зборів ВР Золтана Гала: «Всі політичні партії УР досягли консенсусу в підході до відносин з Україною та вітають курс на підтримку добросусідських відносин. Україна представляє інтерес як економічний партнер» [12].

Проте наявні матеріали свідчать також, що у 1998 році в Угорщині розглядалися варіанти перегляду підходів до розвитку відносин з Україною. Деякі представники спецслужб і МЗС ВР, оцінюючи ситуацію в Україні, висловлювали стурбованість, що «Україна у перспективі може відновити втрачені провідні позиції в ЦСЄ, проте реально так і не розпочавши реалізацію економічних реформ. Поки що немає перспективи в найближчий час якісно змінити цю ситуацію. Українські політичні сили та різні гілки влади не можуть ефективно самоорганізуватися для виводу держави із кризи. В економіці та сфері зовнішньоекономічної діяльності спостерігається зростання корупції та некомпетентності, відсутнє просування в галузі формування відповідної нормативної бази, що також демонструє безперспективність орієнтації на розвиток і підтримку з боку політичного керівництва Угорщини контактів угорських бізнесменів з українськими партнерами».

Єдиною сферою прояву сталого інтересу з боку угорської сторони до України є забезпечення належних умов розвитку в Україні угорської меншини, яка налічує близько 200 тис. осіб. Зазначена обставина може розглядатися як передумова для подальшого використання чинника угорської діаспори для впровадження планів створення міжнародного прецеденту «територіальної автономії угорської меншини» в Закарпатській області. Так, з боку керівників посольства УР в Україні вже неодноразово висловлювалася думка щодо доцільності в двосторонніх відносинах з Україною в галузі захисту прав національних меншин розпочати роботу над якісно новою моделлю реалізації прав національних меншин, яка могла б стати прикладом для інших держав Європи, сприяла б зростанню іміджу України на шляху її входження до європейських структур.

Недоцільно забувати при цьому, що Угорщина є однією з держав, з якою Україна конкурує і конкуруватиме й надалі в процесі інтеграції в європейські політичні та економічні структури.

У зв’язку із цим неодмінно розвідувальна робота в Україні має здійснюється в інтересах практичної реалізації урядових програм УР щодо розвитку контактів з міжнародними організаціями (НАТО та ЄС) і конкретними іноземними державами, координації цієї діяльності на рівні органів влади Угорщини, різних дослідних центрів, фондів та організацій держави, а також інформаційно-аналітичної роботи з метою розробки таких стратегічних рішень та здійснення практичної роботи в Угорщині створено низку функціональних спеціалізованих державних органів:

На західному напрямі зовнішньополітичної діяльності – це:

·  Кабінет європейської інтеграції при КМ УР (організація та координація роботи в Євроатлантичній інтеграції);

·  Секретаріат з питань Євроатлантичної інтеграції МЗС УР;

·  Управління МЗС УР по країнах ЦСЄ [13].

На українському напрямі в сфері українсько-угорського співробітництва діють:

·  Відомство у справах угорців, які проживають за межами УР (розробка тактичних і стратегічних планів щодо угорської меншини, яка проживає за кордоном, здійснення переговорного процесу з угорськими закордонними організаціями, інформаційно-аналітичне забезпечення Кабінету європейської інтеграції).

·  Чотири міжурядових комісії:

o з питань торговельно-економічного і науково-технічного співробітництва (у межах комісії діють змішані групи з питань міжрегіонального співробітництва, аналізу стану взаєморозрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності тощо);

o з питань прикордонного співробітництва (за її рекомендаціями реконструйовано міст через річку Тисса, наданий статус міжнародних пунктам перепуску через кордон «Лужанка-Берегшурань» та «Вілок-Тисабеч», проробляються питання створення вільних економічних зон у містах Чоп та Зохне, поглиблюється співробітництво правоохоронних органів суміжних областей);

o  з питань боротьби з організованою злочинністю;

· Двосторонній Консультативний комітет міністерств іноземних справ (у рамках роботи якого відбуваються консультації між Управліннями інформації двух міністерств в інтересах виконання Протоколу про співробітництво між МЗС України та МЗС УР у сфері інформації);

· Міжпарламентська Комісія з питань забезпечення прав національних меншин (за її рекомендаціями угорські парламентарі проводили моніторинг забезпечення прав угорської меншини в Закарпатті; угорська сторона виявила зацікавленість в ознайомленні українських парламентаріїв з угорським досвідом під час підготовки Закону України «Про мову»).

·  На рівні суміжних регіонів сторони розвивають співробітництво в межах «Карпатського Єврорегіону».

· Розвиваються також контакти у напряму керівників та експертів спецслужб. Для цього в структурах розвідки та контррозвідки створені ефективні ланцюги «відкачування» інформації [14].

Станом на вересень 2007 року між Україною та Угорщиною підписано понад 60 двосторонніх документів, які регламентують співробітництво в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, екологічній та інших сферах. Динаміка підписання домовленостей свідчить, що донині формування договірно-правової бази двосторонніх відносин практично завершено. Крім того, в Україні діють Посольство, Військовий аташе (ВАТ) і Торговельне представництво УР у м. Києві, Генеральне консульство в Ужгороді, Консульський пункт у м. Берегове.

Основні питання двостороннього переговорного процесу (відповідно до завдань інформаційного забезпечення уряду УР щодо України для розробки пропозицій на переговорах) складають:

· європейське співробітництво (погодження позицій сторін і взаємодопомога в міжнародних організаціях);

·  регіональне співробітництво;

·  взаємодія у сфері забезпечення прав меншин;

· активізація двостороннього торговельно-економічного співробітництва (спорудження п’ятого європейського транспортного коридору Триєстр – Любляна – Будапешт – Київ) [15].

З урахуванням сприятливого розвитку двосторонніх відносин у політичній сфері, інфраструктура українсько-угорських відносин дозволяє угорській стороні отримувати необхідний об’сяг первинної інформації і даних, а також надавити вигідний вплив з позиції нерозвідувальних структур, а також іншими формами легальної та умовно легальної розвідки, тобто з легальних позицій офіційних структур угорської присутності. За визнанням французьких фахівців з безпекознавства така тактика розвідувальної діяльності вважається цивілізованою формою у зв’язку з тим, що дипломати та співробітники спецслужб, які діють під дипломатичним прикриттям, в оперативній діяльності максимально дотримуються положень законів держави перебування і міжнародного права.

Аналіз інтересів угорців в Україні та інших державах СНД свідчить, що їх цікавлять питання щодо:

·  еволюції кризових явищ і можливий вплив на Угорщину (держави СНД визначаються як джерела небезпек для внутрішньої стабільності УР);

· фахових і особисто ділових якостей державних службовців (виявляються схильні до хабарництва) з метою вигідного впливу через них на прийняття офіційними колами держави перебування вигідних для УР рішень загальнодержавного і регіонального масштабу;

· попередження контрабанди, особливо небезпечних радіоактивних, високотоксичних, наркотичних речовин, вибухівки та зброї, яка може доставлятися територією суміжних держав;

· підготовка урядових і парламентських двосторонніх візитів і засідань двосторонніх міждержавних комісій, погодження позицій сторін під час підготовки міжнародних форумів та засідань спеціалізованих міжнародних органів;

·  вивчення питань розвитку економічних зв’язків, участь у погодженні текстів і підготовка міжурядових угод;

·  моніторинг ситуації у внутрішній та зовнішній політиці держави перебування, а також – реакції дипломатичних представництв на «чутливі» для угорської сторони зовнішньої та внутрішньої політики події на міжнародній арені;

·  воєнно-політичні аспекти політики безпеки держави перебування;

·  ставлення держави перебування до інтеграційних процесів у СНД, ЄС, в інших міжнародних структурах;

·  суспільно-політична ситуація в державі перебування;

·  ситуація в силових структурах держави перебування;

·  двосторонні відносини держави перебування з іноземними державами;

·  ініціативи держави перебування в питаннях європейської безпеки та інтеграції, характер взаємодії з міжнародними організаціями;

·  регіональна політика держави перебування, ситуація з національними меншинами, соціально-політична ситуація в Закарпатті.

Для отримання необхідної інформації дипломати встановлюють і підтримують контакти на офіційній основі з такими категоріями громадян держави перебування:

·  співробітники Управління контролю за роззброєнням та зброєю, Управління ОБСЄ та європейських регіональних структур, Управління міжнародних організацій, Управління політичного аналізу і планування, Управління інформації МЗС держави перебування;

·  керівники Міністерства у справах національностей, міграції та культів;

·  співробітники Центру верифікації МО держави перебування;

·  керівники Національного інституту стратегічних досліджень;

·  співробітники інституту соціології;

·  співробітники незалежних дослідних центрів, які розробляють проблеми національної та регіональної безпеки.

Для отримання необхідної інформації та матеріалів використовуються такі методи:

·  обробка відкритих матеріалів ЗМІ та спеціальних друкованих видань держави перебування;

·  вивідування та опитування під час офіційних контактів з представниками міністерств і відомств держави перебування;

·  під час неофіційних (довірливих) контактів з громадянами держави перебування та іноземцями шляхом цілеспрямованого тематичного опитування з проблематики, що їх цікавлять.

При цьому практикувалися такі організації форми та методи опитувань:

·  опитування з позиції протокольних заходів посольства (особи із зв’язків об’єктів зацікавленості, включаються до кола запрошених на прийоми);

·  опитування з позиції «інтелектуальних груп» (різновид прийому в посольстві, коли мало чисельний склад учасників підбирається за критерієм їх професійних інтересів, виходячи із конкретних тем, котрі цікавлять угорців);

·  опитування з позиції участі в організації міжнародної конференції на території Угорщини або організації співробітництва між науково-дослідними структурами держави перебування та Угорщини;

·  опитування з позиції участі в проведенні конференцій, презентацій в державі перебування та наступним розвитком контактів із зацікавленими співробітниками інститутів та центрів із учасників зазначених заходів (запрошення відвідати дипломатів за місцем роботи та проживання, надання наукових друкованих продуктів з тематики, які цікавлять фахівців держави перебування, обговорення публікацій в ЗМІ держави перебування тощо);

· отримання даних під час участі як міжнародних спостерігачів з контролю за голосуванням на виборах у законодавчі та виконавчі органи влади держави перебування в міжнародних форумах, нарадах, які проводяться на території Угорщини.

Інформаційні інтереси воєнних дипломатів, які діють з позиції Військового аташе відповідають їхній професійній спрямованості:

Політика безпеки держави перебування –  воєнно-політичні аспекти:

· заходи, які здійснюються іноземними державами (зокрема США і Німеччиною) в галузі скорочення озброєнь у держав перебування, наявність та підготовка угод з цих тематик;

· характер процесу конверсії в державі перебування; стан розробки та прийняття нормативних актів у цій сфері; можливості держави перебування щодо експорту озброєнь, номенклатура військової техніки, яку може продавати держава перебування у зв’язку із процесом скорочення озброєнь; потреби підприємств держави перебування в інвестиціях у сфері виробництва озброєнь;

·  якісні, кількісні та часові параметри процесу скорочення озброєнь у ВПС;

·  ситуація в Криму; проблеми розподілу ЧФ та існування з ВМС України, статусу Севастополя;

Ставлення до інтеграційних процеси в СНД:

·  позиція держави перебування в питаннях інтеграції в СНД, ставлення до Співдружності про колективну оборону; підходів до переговорів і позиція держави перебування у період участі в роботі органів СНД з актуальних питань Співдружності у воєнно-політичній сфері;

Суспільно-політична ситуація в ЗС держави перебування:

·  розбудова ЗС держави перебування, моральні та економічні аспекти обстановки в армії держави перебування; ситуація в керівництві ЗС (кадрові та морально-політичні характеристики); корупція в керівництві ЗС держави перебування;

Європейська безпека:

·  перспективи та напрями співробітництва держави перебування і НАТО в межах програми «Партнерство заради миру», рівень взаємодій держави перебування з НАТО; мета приїздів делегацій НАТО до держави перебування, підходи та результати зустрічей, їхній персональний рівень;

·  оцінки регіональних конфліктів (Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, Карабах, конфлікти Сербії з колишніми республіками Югославія); роль РФ у зазначених гарячих точках; плани України щодо участі в миротворчих операціях у СНД;

·  підходи МЗС та МО держави перебування щодо врегулювання конфліктів на території Югославії.

Форми роботи воєнних аташе УР:

· обробка та аналіз джерел українських ЗМІ, відвідування прес-конференцій, брифінгів МО держави перебування;

· участь у національних (держави перебування) і міжнародних конференціях, які проводяться в державі перебування з питань компетенції ВАТ;

· опитування запрошених до посольства в державі перебування військовослужбовців, зв’язків із середовища співробітників інститутів та незалежних дослідних центрів, провідних співробітників у сфері політики безпеки (приміром, для обміну думок та відкритими матеріалами з тематик, що цікавлять угорців, є наукова діяльність, написання дисертацій та необхідності її оцінки з боку компетентних фахівців держави перебування). Доцільно зазначити, що воєнні дипломати в свою чергу розповсюджують у друкованому вигляді широкий спектр відкритої інформації щодо воєнно-політичних аспектів політики безпеки УР, її інтеграційні прагнення до НАТО, узагальнені матеріали в сфері європейської безпеки, які привертають увагу науковців держави перебування). Під час таких зустрічей ініціюється обговорення тем, що цікавлять співробітників ВАТ;

·  опитування осіб, які цікавлять ВАТ, з позиції протокольних заходів у посольстві УР в державі перебування, або прийомів та «круглих столів», які проводяться ВАТ самостійно;

·  обмін інформацією в період двосторонніх та багатосторонніх зустрічей співробітників ВАТ з військовими дипломатами інших держав у державі перебування;

· збір інформації в період ознайомчих відвідувань співробітниками ВАТ регіонів держави перебування (у складі спостерігачів та запрошених на військові навчання, які проводяться на території держави перебування; у складі «дипломатичного клубу військових аташе» (приміром, в Україні «КАВА») до військових частин);

·  через представників угорських фірм у державі перебування (Віодетон, Техніка) співробітники ВАТ у державі перебування вивчають питання закупівлі державою перебування військової техніки та комплектуючих, отримання інформації щодо інформаційного забезпечення переговорного процесу в галузі військово-технічного співробітництва зазначених угорських комерсантів та забезпечення їх базовими даними для виходу та ведення попередніх переговорів з підприємцями держави перебування (для цього готуються спеціальні списки необхідної для закупівлі військової техніки та комплектуючих, списки підприємств держави перебування, які виробляють воєнну продукцію по періоду РЕВ, номенклатура їх продукції).

Заслуговують на увагу факти, коли співробітники ВАТ УР в державі перебування здійснюють збір інформації в межах своїх повноважень з позиції участі воєнних дипломатів у реалізації угорських державних програм.

Особливе значення в механізмі її впливу на Україну займає Закарпатська область, зокрема Берегівський, Виноградівський, Ужгородський та Мукачівський райони. Саме регіони компактного проживання угорської національної меншини. Відчувається, що ці регіони є об’єктами ретельного вивчення та активного впливу.

Робота у прикордонні на українському напрямку 

З метою зміцнення східних кордонів УР прикордонні війська та їхні розвідувальні підрозділи здійснюють активну розвідувально-пошукову діяльність серед громадян України та інших держав СНД, інших іноземців, які перетинають державний кордон з боку України. На КПП у різних формах, під прикриттям різних закладів. Проводяться опитування мешканців Закарпаття. Ситуація сприятлива для угорських спецслужб тим, що значна кількість громадян України, насамперед мешканці Закарпаття, систематично виїжджають до УР на роботу, до родичів тощо.

Сприятливим явищем для виконання їхніх функцій щодо добування інформації через прикордонні служби є те, що в цьому середовищі поширена корупція та зрощування на протиправній основі українсько-угорських прикордонників (неслужбові контакти, відвідування Угорщини, взаємозалежність військовослужбовців та митників).

Значним чинником, котрий сприяє угорським спецслужбам є підвищене відчуття приналежності до Угорщини всіх угорців, які проживають за її межами. Така солідарність стала основою без агентурних методів збору інформації серед угорців-громадян держави проживання. Для отримання інформації ВІ використовує прикриття в дипломатичних представництвах. Розвідробота проводиться під прикриттям Відомства угорців за кордоном, співробітники якого систематично відвідують Україну та інші держави компактного проживання угорців.

Відповідно до Закону УР «Про Служби національної безпеки» всі співробітники розвідки працюють під глибоким прикриттям. Для цього створюються відповідні фірми прикриття. Спеціальні митні та поліцейські структури, які здійснюють заходи проти міжнародної організованої злочинності проводять спеціальну оперативну роботу щодо іноземців за наявності компрометуючих обставин, в умовах залежності або на основі зацікавленості.

Аналіз отриманих матеріалів свідчить про значне поширення криміналізації серед громадян держав СНД, які входять до кола політичної та ділової еліти та мають власні інтереси в УР (зокрема розміщення капіталів), що сприяє проникненню спецслужб в їхнє середовище з метою розкриття їхньої протиправної діяльності на території УР або можливого впливу на користь Угорщини.

Економічні складові українського напрямы розвитку так звіаних «угорсько-угорських» зв’язків у Закарпатті:

· обсяг угорських інвестицій в Україну становить більше 2 млн дол. і практично всі вони пішли на розвиток проектів у Берегівському районі Закарпатської області (на розвиток території компактного проживання угорської діаспори);

· на території області дії близько 400 СП та низка угорських фірм (підтримка місцевих підприємців угорського походження через урядові та неурядові фонди, їх методична підтримка в межах про видимих семінарів та конференцій активно здійснюється угорською стороною). Нині, за даними МЗС України, угорською стороною для активізації прикордонного регіонального українсько-угорського співробітництва запропоновано створити в Закарпатській області регіональний Центр розвитку з функціями збору та обробки на місці необхідної соціально-економічної інформації в інтересах координації проектів з угорськими організаціями та фірмами. Аналогічний Центр пропонується створити в  місті Ніредьхазі УР;

· угорською стороною вивчаються можливості приватизації в місцях компактного проживання угорських меншин за кордоном, що дозволить максимально контролювати та гарантовано вкладати вільні кошти угорських підприємців та враховувати інтереси розвитку місць компактного проживання етнічних угорців;

· Угорщина проштовхує такий план будівництва п’ятого європейського транспортного коридору, щоб відрізок Будапешт–Київ перетинав кордон в Береговськоме районі Закарпаття, що, на думку угорської сторони, дозволить успішно розвивати економічну інфраструктуру самоврядування угорської меншини.

Висновки 

Україна має важливе значення, проте не знаходиться у сфері першочергових інтересів Угорської Республіки. Основою її зовнішньої політики щодо України в цілому є:

По-перше, нині поки що немає підстав для того, щоб Угорщина гостро ставила проблеми етнічних угорців у суміжних державах, в тому числі й питання національно-територіальної автономії в Береговському районі Закарпатської області в його відкритому вигляді. Проводячи політику добросусідських відносин з Україною, вона одночасно через відповідні державні та неурядові організації прагнутиме спонукати діяльність щодо подальшої фактичної самоізоляції угорського населення області, розвитку матеріальної і гуманітарної інфраструктури Береговського району. Швидше, на відміну від Румунії та Польщі, угорська сторона ухилятиметься від прийняття відповідних політичних і законодавчих рішень щодо «автономії національних меншин» на двосторонньому державному рівні. При цьому реально може бути досягнуто зростання благополуччя та умов життя громадян України угорської національності при одночасному посиленні їх проугорської орієнтації.

По-друге, угорська сторона продовжуватиме:

· дотримання послідовного прагматизму у використанні спецслужб в інформаційному забезпеченні реалізації національних інтересів та розробки на їхній основі урядових програм у «чутливих» для Угорщини двосторонніх відносинах та міжнародних сферах;

· традиційну активну підтримку інтересів етнічних угорців, які проживають на території України, насамперед в Закарпатті;

·  врахування рекомендацій держав Заходу, зокрема економічні та воєнно-політичні аспекти.

По-третє, у перспективі роль Угорщини у зовнішній політиці України визначатиметься такими чинниками:

·  у рамках європейської орієнтації інтеграційних прагнень України роль Угорщини визначається її статусом держави, яка стала членом НАТО та її важливими позиціями як держави – члена міжнародних організацій Центральноєвропейська ініціатива та ЦЄФТА;

· у найближчий час Україна може опинитися в оточенні торговельних режимів своїх традиційних торговельних партнерів, режими яких не стикуватимуться з її торговельним режимом. У цьому зв’язку Україна розраховує на допомогу УР в своєму приєднанні до ЦЄФТА та ЦЄІ.

Література:

  1. Див: Schmidt-Eenboom, Erich. Nachrichtendienste in Nordamerika, Europa und Japan Länderporträts und Analysen Weilheim. STÖPPEL-Verlag 1995. – S. 428–436.
  2. А. Кузьменко. Особливості впливу на економічну безпеку України інтересів Китаю в Східноєвропейському, Чорноморському та Кавказькому регіонах: Монографія. – К., – 1996. – С. 114–117.
  3. А. Кузьменко. Регіональні особливості оперативної обстановки на Євразійському просторі: геополітичний аналіз контррозвідувальна оцінка наслідків для безпеки України: Монографія. – К., 2001. – 652 с.
  4. Там само.
  5. Структура геополітичних інтересів України/ Монографія. – К.: НІСД, 1995. – 94 с. Кремень В., Ткаченко В. Україна у контексті глобалізму. – К.: Вид. центр «Друк», 1998. – 61 с.
  6. Проблеми регіональної безпеки в контексті сучасного стану українсько-польських відносин/ Польські спецслужби в умовах перехідного періоду до нового світового порядку (частина № 3): Науково-практичний посібник. / кол. авт. Кузьменко А. М., Єрко А. В., Лейко Т. М. – К., 1996, – С. 112–113.
  7. Смоляк В. Ф. У силовому середовищі. Військова могутність суміжних держав як проблема геополітичного визначення України / Політика і час: Щомісяний суспільно-політичний журнал. – К.: МЗС України, 2000. – № 7–8. – С.13–14.
  8. Кузьменко А. М. Розвідувальна діяльність у сфері міжнародних відносин: геостратегічні аспекти: Монографія. – К., 2003. – 234 с.
  9. Див: Schmidt-Eenboom, Erich. Nachrichtendienste in Nordamerika, Europa und Japan Länderporträts und Analysen Weilheim. STÖPPEL-Verlag 1995. – S. 428–436.
  10. Transitional Regulation of the Use of Special Secret Service. Methods, Act No 10 of 1990. Magyar Kölöny 1990, övi 14. szбm.
  11. Information from a former senior BND-official.
  12. The Control of Persons in Some Important Positions. Magyar Közlöny 1994, övi 36, szбm.
  13. http://www.agentura.ru/
  14. А. Кузьменко. Особливості впливу на економічну безпеку України інтересів Китаю в Східноєвропейському, Чорноморському та Кавказькому регіонах: Монографія. – К., – 1996. – С. 114–117.
  15. А. Кузьменко. Регіональні особливості оперативної обстановки на Євразійському просторі: геополітичний аналіз контррозвідувальна оцінка наслідків для безпеки України: Монографія. – К., 2001. – 652 с.
  16. Там само.
  17. Там само.
  18. Там само.
  19. Там само.
  20. Там само.
  21. Там само.
  22. Там само.
  23. Там само.
  24. Там само.
  25. Там само.

Кузьменко Анатолій Михайлович,

к. ю. н, доцент, завідувач кафедри господарського і міжнародного права юридичного факультету Навчально-наукового інституту права та безпеки підприємництва ПВНЗ „Європейський університет”

Стаття надрукована в Юридичному журналі видавництва „Юстиніан”:

А. Кузьменко. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації (Частина 9. Доктринальний підхід Республіки Румунія)/ Юридичний журнал. – 2008. – № 3. – C. 23-34. — Режим доступу до публ.: http://www.justinian.com.ua

Ukrainian English French German Polish Russian