Моя політика

Моя политика

Нормативно-правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави: досвід Російської Федерації

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Актуальність теми. Сучасна парадигма розвитку теорії інформаційної безпеки в Україні концентрується на науковому понятті „безпекознавство”, котре визначає окрему поки що не достатньо сформовану галузь фундаментальної науки. Проте, парадокс полягає в тому, що багато політиків, урядовців, їхніх помічників і консультантів ведуть відверту балаканину навколо проблем безпеки особи, суспільства і держави у даному випадку інформаційної, а охочих старанно зайнятися формуванням фундаментальних знань як із загальної теорії безпеки, так й теорії інформаційної безпеки, не достатньо. Одночасно в парламентських, урядових і фахово-наукових колах України є порозуміння, що при розробці національної законодавчої, нормативно-правової бази регулювання правовідносин в інформаційно-комунікаційній галузі та сфері інтелектуальної власності не потрібно „винаходити велосипеду”. Поряд з власними науковими розробками необхідно творчо застосовувати напрацьований закордонний досвід.

 

Метою даної доповіді є привернення уваги науковців і фахівців-безпекознавців до порушеної проблеми та спонукати зацікавлених осіб до серйозної наукової роботи в галузі безпекознавства взагалі та теорії інформаційної безпеки зокрема.

Завдання – оприлюднити низку результатів авторських досліджень іноземного досвіду (у даному випадку російського) у галузі нормативно-правового регулювання забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави й, таким чином, викликати науковий інтерес і спонукати молодих науковців до вивчення окресленого автором доповіді напряму досліджень.

1. Конституція і Доктрина інформаційної безпеки РФ про правове забезпечення інформаційної сфери

Проблема правового регулювання відносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки є для Росії однією з найважливіших. Від її вирішення багато в чому залежить збереження, примноження і захист інформаційних ресурсів, становлення міжнародного авторитету та зниження кримінальної напруженості в державі, захист прав, свобод і безпеки людини, суспільства та держави в системі інформаційних відносин.

1.1. Конституційні норми щодо захисту інформаційної сфери.Реалізація конституційних норм у сфері інформації (тобто у сфері життя цього специфічного соціального явища, засобу комунікації і основоформуючого елементу предмету інтелектуальної власності, у сфері інформаційно-аналітичної діяльності та комунікації, інших різновидів правовідносин в інформаційно-телекомунікаційній галузі) є одним із найважливіших завдань державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки громадян, суспільства і держави. Конституція РФ передбачає право кожного громадянина на вільний пошук, отримання, зберігання, передачу, виробництво і поширення інформації будь-яким законним способом (ст. 29, п. 4). Конституція гарантує свободу масової інформації і забороняє її цензуру (ст. 29, п. 5). Вона ж наділяє кожного громадянина правом на недоторканність приватного життя, збереження особистої і сімейної таємниці (ст. 23, п.1). Збір, зберігання, використовування і розповсюдження інформації про приватне життя особи без її згоди не припускаються (ст. 24, п.1). Згідно Конституції, кожному гарантується свобода думки і слова (ст. 29, п. 1), а також свобода літературного, художнього, наукового, технічного та інших видів творчості (ст. 44, п. 1). Положення Конституції РФ прямо або опосередковано зобов’язали органи державної влади і місцевого самоврядування, відповідних посадовців забезпечити кожному громадянину РФ можливість ознайомлення з документами і матеріалами, котрі безпосередньо зачіпають його права і свободи, якщо інше не передбачене законом.

Проте, декларація інформаційних прав і свобод не означає відмову держави від захисту інформаційних ресурсів. Правове забезпечення інформаційної безпеки формується на основі підтримки балансу інтересів громадян, суспільства, держави, що особливо важливе в умовах існування різних форм власності. Тому Конституцією визначені й підстави для обмеження інформаційних прав і свобод громадян. До їх числа відносяться захист:

1) основ конституційного ладу;

2) моральності;

3) здоров’я;

4) прав і

5) законних інтересів інших осіб;

6) забезпечення оборони і безпеки держави (ст. 17, п. 3, ст. 55, п. 3). Основним законом передбачена також можливість обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану з вказівкою меж і термінів їх дії (ст. 56).

Відповідні статті Конституції РФ спрямовані на припинення розповсюдження наступних видів інформації:

1) інформації, розрахованої на розпалювання ненависті, ворожнечі та насильства у відносинах між людьми і народами;

2) непристойної та неправдивої інформації, включаючи явно фальшиву рекламу;

3) інформації, котра посягає на честь і гідність громадян, надаючи негативну дію на здоров’я людей та їх духовно-етичний стан;

4) інформації, що змінює пам’ять про минуле, фальсифікує історію держави, котра порушує зв’язок поколінь і підриває єдність російського народу;

5) інформації, здатної ініціювати процеси руйнівної властивості – від техногенних і природних катастроф до всіляких соціальних, демографічних, економічних потрясінь, криз, конфліктів.

Разом із тим, як зазначається у Доктрині інформаційної безпеки РФ, закріплені Конституцією РФ права громадян на недоторканність приватного життя, особисту і сімейну таємницю, таємницю листування в практичному відношенні не мають достатнього правового, організаційного і технічного забезпечення. А саме, незадовільно організований захист зібраних федеральними органами державної влади, органами державної влади суб’єктів РФ, органами місцевого самоврядування даних про фізичних осіб (персональних даних). У результаті незабезпеченість прав громадян на доступ до інформації, маніпулювання інформацією викликають негативну реакцію населення, що у ряді випадків веде до дестабілізації соціально-політичної обстановки в суспільстві.

1.2. Доктрина інформаційної безпеки РФ про стан і вдосконалення правових відносин в інформаційній сфері.Доктрина є документом, що містить офіційно прийняту в Росії систему наукових поглядів на проблеми забезпечення інформаційної безпеки, методи і засоби захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави в інформаційній сфері. Доктрина указує на наявність низки недоліків, пов’язаних з суперечністю і нерозвиненістю системи правового регулювання відносин в інформаційній сфері та котрі призводять до серйозних негативних наслідків у справі забезпечення інформаційної безпеки особи суспільства і держави.

1.2.1. Вдосконалення правових механізмів регулювання суспільних відносин, котрі виникають в інформаційній сфері, згідно російській Доктрині, є пріоритетним напрямом державної політики в області забезпечення інформаційної безпеки РФ. Робота в цьому напрямі передбачає:

1) оцінку ефективності вживання чинних законодавчих та інших нормативних правових актів в інформаційній сфері, а також вироблення програми їх вдосконалення;

2) створення організаційно-правових механізмів забезпечення інформаційної безпеки;

3) визначення правового статусу всіх суб’єктів відносин в інформаційній сфері, включаючи користувачів інформаційних і телекомунікаційних систем, та встановлення їх відповідальності за дотримання законодавства РФ в даній сфері;

4) створення системи збору і аналізу даних про джерела небезпек, ризиків, викликів і загроз інформаційній безпеці РФ, а також про наслідки їх здійснення;

5) розробку нормативних правових актів, що визначають організацію слідства і процедуру судового розгляду по фактах протиправних дій в інформаційній сфері, а також порядок ліквідації наслідків цих протиправних дій;

6) розробку складів правопорушень і злочинів з урахуванням специфіки дисциплінарної, адміністративної, цивільної і кримінальної відповідальності та включення відповідних правових норм в кримінальний, цивільний, адміністративний і трудовий кодекси, в законодавство РФ про державну службу;

7) вдосконалення системи підготовки кадрів, які використовуються в галузі забезпечення інформаційної безпеки РФ.

1.2.2. Державна політика у справі забезпечення інформаційної безпеки РФ.

1.2.2.1. Державна політикау загальнонауковому значенні – визначається як сукупність:

1) політичних настанов;

2) морально-етичних принципів;

3) доктринальних підходів до організації та практичної реалізації завдань, спрямованих на досягнення проміжних (тактичних) і далекосяжних (стратегічних) цілей розвитку особи, суспільства і держави;

4) визначених підходів до застосування сил, засобів, іншого інструментарію;

5) практичних заходів реалізації;

6) теоретико-правових методів і законодавчого забезпечення ефективного функціонування механізму регулювання правовідносин у визначеній сфері безпеки.

Доктрина РФ до правових методів реалізації державної політики забезпечення інформаційної безпеки відносить розробку і неухильну реалізацію вимог нормативних правових актів, котрі регламентують правовідносини в інформаційній сфері, та нормативних методичних документів з питань забезпечення інформаційної безпеки держави. Одночасно, Доктрина Росії підкреслює, що державна політика грунтується на наступних двох основних принципах:

1. Принцип законності вимагає від федеральних органів державної влади і органів державної влади суб’єктів РФ при вирішенні проблем і конфліктів, що виникають в інформаційній сфері, неухильно керуватися законодавчими та іншими нормативними правовими актами, котрі регулюють відносини в цій сфері, а саме, дотримання:

1) Конституції РФ;

2) законодавства РФ;

3) загальновизнаних принципів і норм міжнародного права при здійсненні діяльності щодо забезпечення інформаційної безпеки.

2. Принцип балансу інтересів громадян, суспільства і держави в інформаційній сфері, котрий припускає законодавче закріплення пріоритету цих інтересів у різних областях життєдіяльності суспільства, а також використання форм суспільного контролю за діяльністю федеральних органів державної влади та органів державної влади суб’єктів РФ. Забезпечення правової рівності всіх учасників процесу інформаційної взаємодії незалежно від їх політичного, соціального та економічного статусу, що грунтується на конституційному праві громадян на вільний пошук, отримання, передачу, виробництво і розповсюдження інформації будь-яким законним способом. При цьому реалізація гарантій конституційних прав і свобод людини та громадянина, що стосується діяльності в інформаційній сфері, є першочерговим пріоритетом і найважливішим завданням держави в області інформаційної безпеки.

1.2.2.2. Найважливішими напрямами діяльності держави щодо вдосконалення системи правового забезпечення інформаційної безпеки в Доктрині названі наступні:

1) внесення змін і доповнень у законодавство РФ, котре регулює відносини в області забезпечення інформаційної безпеки, конкретизація правових норм, що встановлюють відповідальність за правопорушення в області інформаційної безпеки держави;

2) законодавче розмежування повноважень в області забезпечення інформаційної безпеки, визначення цілей, завдань і механізмів участі в цій діяльності політичних і громадських об’єднань, організацій і громадян;

3) вдосконалення правових актів, котрі встановлюють відповідальність юридичних і фізичних осіб за несанкціонований доступ до інформації, її протиправне копіювання, спотворення і протизаконне використання, навмисне розповсюдження недостовірної інформації, протиправне розкриття конфіденційної інформації, використання в злочинних і корисливих цілях службової інформації або інформації, що містить комерційну та/чи службову таємницю;

4) уточнення статусу іноземних інформаційних агентств, засобів масової інформації і журналістів, а також інвесторів при залученні іноземних інвестицій для розвитку інформаційної інфраструктури Росії;

5) законодавче закріплення пріоритету розвитку національних мереж зв’язку і вітчизняного виробництва космічних супутників зв’язку;

6) визначення статусу організацій, що надають послуги глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж на території РФ, і правове регулювання діяльності цих організацій;

7) створення правової бази для формування в РФ регіональних структур забезпечення інформаційної безпеки;

8) розробка механізмів правового забезпечення інформаційної безпеки Росії.

1.2.2.3 Особливості державної політики безпеки РФ в галузі міжнародного інформаційного обміну. В епоху нових інформаційних технологій законодавча регламентація інформаційної безпеки в Російській Федерації та її участі в міжнародних інформаційних правовідносинах необхідна і дуже важлива. З цієї причини Указом Президента РФ В. Путіна від 12.05.2004 р. № 611 „Про заходи із забезпечення інформаційної безпеки Російської Федерації у сфері міжнародного інформаційного обміну” встановлено, що:

1. Суб’єктам міжнародного інформаційного обміну в Російській Федерації не дозволяється здійснювати пряме підключення до складу засобів міжнародного інформаційного обміну, в тому числі до міжнародної асоціації мереж „Інтернет”, вітчизняних інформаційних систем, мережевих каналів зв’язку і автономних персональних комп’ютерів, в яких обробляється інформація, що містить відомості, котрі становлять державну таємницю і службову інформацію обмеженого доступу, а також для яких встановлені особливі правила доступу до інформаційних ресурсів.

2. Федеральна служба охорони Російської Федерації має забезпечувати підтримання і розвиток сегменту мережі „Інтернет” для федеральних органів державної влади та органів державної влади суб’єктів Російської Федерації.

3. Адміністрація Президента Російської Федерації, апарат Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації, апарат Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, апарат Уряду Російської Федерації, апарати Конституційного Суду Російської Федерації, Верховного Суду Російської Федерації, Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації і Генеральна прокуратура Російської Федерації зобов’язані здійснювати взаємодію.

Спільний етап розвитку суспільства характеризується зростаючою роллю інформаційної сфери, котра є сукупністю:

1) інформації;

2) інформаційної інфраструктури;

3) суб’єктів, які здійснюють отримання, формування, розповсюдження і використовування інформації, а також

4) системи регулювання суспільних відносин, котрі при цьому виникають. Інформаційна сфера, будучи системоформуючим чинником життя суспільства, активно впливає на стан 1) політичної, 2) економічної, 3) оборонної та 4) інших складових безпеки Російської Федерації. Національна безпека Російської Федерації істотним чином залежить від забезпечення інформаційної безпеки. У ході науково-технічного прогресу зазначена залежність зростатиме.

Теоретико-методологічне визначення інформаційної безпеки держави. Доктрина інформаційної безпеки РФ від 09.09.2000 р. закріплює узгоджене на державному рівні фахове розуміння того, щоінформаційна безпека Російської Федерації – це стан захищеності її національних інтересів в інформаційній сфері, котрі визначаються сукупністю збалансованих інтересів особи, суспільства і держави. У даному випадку:

1. Інтереси особи в інформаційній сфері полягають у реалізації конституційних прав людини і громадянина на:

1) доступ до інформації;

2) використання інформації на користь здійснення не забороненої законом діяльності, фізичного, духовного та інтелектуального розвитку, а також

3) у захисті інформації, що забезпечує особисту безпеку.

2. Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають у:

1) забезпеченні інтересів особи в цій сфері;

2) зміцненні демократії;

3) створенні правової соціальної держави;

досягненні та підтриманні суспільної злагоди;

5 у духовному оновленні Росії.

3. Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у 1) створенні умов для гармонійного розвитку російської інформаційної інфраструктури, для реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина в області отримання інформації і користування нею в цілях 3) забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності Росії, політичної, економічної і соціальної стабільності, 4) у безумовному забезпеченні законності та правопорядку, 5) розвитку рівноправного і взаємовигідного міжнародного співробітництва.

7.1.2.4. Складові національних інтересів. На основі національних інтересів Російської Федерації в інформаційній сфері формуються стратегічні та поточні завдання внутрішньої і зовнішньої політики держави щодо забезпечення інформаційної безпеки. Виділяються чотири основні складовінаціональних інтересівРосійської Федерації в інформаційній сфері.

Перша складова національних інтересів Російської Федерації в інформаційній сфері включає дотримання конституційних прав та свобод людини і громадянина в області отримання інформації та користування нею, забезпечення духовного оновлення Росії, збереження і зміцнення етичних цінностей суспільства, традицій патріотизму і гуманізму, культурного і наукового потенціалу країни. Для досягнення цього потрібно:

1) підвищити ефективність використання інформаційної інфраструктури на користь суспільного розвитку, консолідації російського суспільства, духовного відродження багатонаціонального народу РФ;

2) удосконалити систему формування, збереження і раціонального використання інформаційних ресурсів, що становлять основу науково-технічного і духовного потенціалу РФ;

3) забезпечити конституційні права та свободи людини і громадянина вільно шукати, отримувати, виробляти, передавати і поширювати інформацію будь-яким законним способом, одержувати достовірну інформацію про стан навколишнього середовища;

4) забезпечити конституційні права та свободи людини і громадянина на особисту та сімейну таємницю, таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень, на захист своєї честі й свого доброго імені;

5) укріпити механізми правового регулювання відносин в області охорони інтелектуальної власності, створити умови для дотримання встановлених федеральним законодавством обмежень на доступ до конфіденційної інформації;

6) гарантувати свободу масової інформації і заборону цензури;

7) не допускати пропаганду і агітацію, які сприяють розпалюванню соціальної, расової, національної або релігійної ненависті та ворожнечі;

8) забезпечити заборону на отримання, зберігання, використання і розповсюдження інформації про приватне життя особи без його згоди та іншої інформації, доступ до якої обмежений федеральним законодавством.

Друга складова національних інтересів Російської Федерації в інформаційній сфері включає інформаційне забезпечення державної політики Російської Федерації, пов’язане з доведенням до російської і міжнародної громадськості достовірної інформації про державну політику РФ, її офіційної позиції по соціально значущих подіях російського і міжнародного життя, із забезпеченням доступу громадян до відкритих державних інформаційних ресурсів. Для досягнення цього потрібно:

1) зміцнювати державні засоби масової інформації, розширювати їх можливості щодо своєчасного доведення достовірної інформації до російських та іноземних громадян;

2) нтенсифікувати формування відкритих державних інформаційних ресурсів, підвищити ефективність їх господарського використовування.

Третя складова національних інтересів Російської Федерації в інформаційній сфері включає розвиток сучасних інформаційних технологій, вітчизняної індустрії інформації, у тому числі індустрії засобів інформатизації, телекомунікації і зв’язку, забезпечення потреб внутрішнього ринку її продукцією й вихід цієї продукції на світовий ринок, а також забезпечення накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних інформаційних ресурсів. У сучасних умовах тільки на цій основі можна вирішувати проблеми створення наукоємних технологій, технологічного переозброєння промисловості, примноження досягнень вітчизняної науки і техніки. Росія повинна зайняти гідне місце серед світових лідерів мікроелектронної і комп'ютерної промисловості. Для досягнення цього потрібно:

1) розвивати та удосконалювати інфраструктуру єдиного інформаційного простору Російської Федерації;

2) розвивати вітчизняну індустрію інформаційних послуг і підвищувати ефективність використання державних інформаційних ресурсів;

3) розвивати виробництво в РФ конкурентоздатних засобів і систем інформатизації, телекомунікації та зв’язку;

4) розширювати участь Росії в міжнародній кооперації виробників цих засобів і систем;

5) забезпечити державну підтримку вітчизняних фундаментальних і прикладних досліджень, розробок у сферах інформатизації, телекомунікації та зв’язку.

Четверта складова національних інтересів Російської Федерації в інформаційній сфері включає захист інформаційних ресурсів від несанкціонованого доступу, забезпечення безпеки інформаційних і телекомунікаційних систем, як вже розгорнених, так і створюваних на території Росії. Для досягнення цього необхідно:

1) підвищити безпеку інформаційних систем, включаючи мережі зв’язку, перш за все безпека первинних мереж зв’язку та інформаційних систем федеральних органів державної влади, органів державної влади суб’єктів Російської Федерації, фінансово-кредитної і банківської сфер, сфери господарської діяльності, а також систем і засобів інформатизації озброєння та військової техніки, систем управління військами і зброєю, екологічно небезпечними та економічно важливими виробництвами;

2) інтенсифікувати розвиток вітчизняного виробництва апаратних і програмних засобів захисту інформації і методів контролю за їх ефективністю;

3) забезпечити захист відомостей, що становлять державну таємницю;

4) розширювати міжнародну співпрацю Російської Федерації в області розвитку і безпечного використовування інформаційних ресурсів, протидії загрозі розв’язування протиборства в інформаційній сфері.

2. Федеральне законодавство у сфері інформаційної безпеки

Послідовний розвиток законодавства у сфері інформаційної безпеки визначається необхідністю комплексного підходу до формування і розробки єдиної концепції її правового забезпечення, що співвідноситься зі всією системою законодавства РФ. При створенні правової основи інформаційної безпеки, на думку російських фахівців, необхідно враховувати наступне:

1) стан і склад міжнародних норм в галузі інформатизації;

2) стан вітчизняного законодавства у вказаній і суміжних областях;

3) формування системи законодавства з обхватом всіх її рівнів, забезпеченням спадкоємності та сумісності норм у законах різного рівня – конституційних, загальних, спеціальних;

4) послідовний вихід на розвиток відомчих і місцевих нормативних актів з опорою на законодавчу основу; 5) створення механізмів, котрі забезпечують організацію, вживання і дієвість законодавчої бази у сфері інформаційної безпеки.

Загальна структура правової бази повинна зачіпати всі чотири рівні законодавства РФ:

1) конституційне законодавство;

2) основні загальні закони;

3) закони по організації державної системи управління; 4) спеціальні закони.

Російські фахівці-безпекознавці мають єдину думку щодо того, що в законодавстві всіх суб’єктів РФ мають бути враховані окрім федерального законодавства всі інші питання інформатизації та інформаційної безпеки. Підзаконні нормативні акти мають займати важливе місце в правовому забезпеченні інформаційної безпеки. Правоохоронне законодавство має завершувати зазначену вище ієрархічну систему національного законодавства, котре включає норми відповідальності за правопорушення при роботі з інформацією. Основні закони у сфері інформаційної безпеки.Базовими нормативними актами інформаційного законодавства Російської Федерації є Закони „Про безпеку”, „Про інформацію, інформаційні технології і про захист інформації”, „Про засоби масової інформації”. В них законодавчо закріплюється право громадян, організацій і держави на інформацію, встановлюються їх основні права і обов’язки, правовий режим отримання, обробки та використання інформації, порядок забезпечення інформаційної безпеки і гарантії реалізації прав та відповідальності суб’єктів інформаційних правовідносин.

2.1. Закон РФ Про безпеку”, прийнятий 05.03.1992 р., із змінами від 25.12.1992 р.,є базовим в області захисту життєво важливих інтересів держави. Він юридично закріплює поняття інформаційної безпеки, її об’єктів і суб’єктів, визначає систему безпеки та її функції. У ст. 13 Закону указується, що Рада безпеки РФ, котрає конституційним органом, щоздійснює підготовку рішень Президента РФ у відповідній області, здійснює свою діяльність у сфері державної, економічної, суспільної, оборонної, інформаційної, екологічної та інших видів безпеки. В Законі є положення про те, що до функцій Ради, зокрема, входить розгляд питань інформаційної безпеки, забезпечення стабільності та правопорядку. Таким чином, Рада безпеки є відповідальною за стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх небезпек, ризиків, викликів і загроз.

2.2. Федерального закону „Про інформацію, інформаційні технології і про захист інформації”, прийнятого27.07.2006 р. Його основна мета полягає у вдосконаленні правової основи відносин у галузі формування і використання інформаційних ресурсів, в області інформатизації з урахуванням зростаючої ролі інформації в оновленні виробничого, наукового, організаційного і управлінського потенціалів держави, у вирішенні питання про включення Росії в світову спільноту. Сфера дії Закону охоплює відносини, котрі виникають при здійсненні права на пошук, отримання, передачу, виробництво і розповсюдження інформації, вживання інформаційних технологій, забезпечення захисту інформації (ст. 1). Згідно ст. 3 даного Федерального закону правове регулювання відносин у даній сфері грунтується на наступних принципах:

1) свободи пошуку, отримання, передачі, виробництва і розповсюдження інформації будь-яким законним способом;

2) встановлення обмежень доступу до інформації тільки федеральними законами;

3) відвертість інформації про діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування;

4) рівноправність мов народів Російської Федерації при створенні інформаційних систем;

5) достовірність інформації і своєчасність її надання; 6) недоторканість приватного життя;

7) неприпустимість встановлення нормативними правовими актами будь-яких переваг вживання одних інформаційних технологій перед іншими.

Ст. 5 зазначеного Федерального закону такожвизначає, що вся інформація залежно від порядку її надання і розповсюдження підрозділяється на наступні групи:

1) інформація вільного поширення;

2) інформація, що надається за угодою осіб, які беруть участь у відповідних відносинах;

3) інформація, яка відповідно до федеральних законів підлягає наданню або розповсюдженню;

4) інформація, розповсюдження якої в Російській Федерації обмежується або забороняється.

Згідно ж цьому Закону, володарем інформації може бути громадянин (фізична особа), юридична особа, Російська Федерація, суб’єкт Російської Федерації, муніципального утворення (ст. 6). Володар інформації зобов’язаний дотримувати права і законні інтереси інших осіб, вживати заходів щодо захисту інформації, обмежувати доступ до інформації, якщо такий обов’язок встановлений федеральними законами. Закон визначає порядок державного регулювання у сфері вживання інформаційних технологій (ст. 12), використання інформаційно-телекомунікаційних мереж (ст. 15) і захисти інформації (ст. 16), а також відповідальність за правопорушення у сфері інформації, інформаційних технологій і захисту інформації (ст. 17). З дня набуття чинності даного Федерального закону визнані тими, що втратили силу Федеральний закон від 20.02.1995 р. „Про інформацію, інформатизацію і захист інформації” і низка інших законодавчих актів (ст. 18). Національне законодавство, покликане регулювати відносини у сфері інформатизації і забезпечення інформаційної безпеки, включає низку інших чинних законодавчих актів. Найважливіші з них є:

2.3. Закон РФ Про засоби масової інформації”, прийнятий 27.12.1991 р., в редакції від 02.03.1998 р. У ст. 1 Закону записано, що свобода масової інформації в РФ не підлягає обмеженням, за винятком випадків, передбачених законодавством про засоби масової інформації. Не підлягають також установи засобів масової інформації обмеженням у пошук, отриманні, виробництві та розповсюдженні масової інформації; у виготовленні, придбанні, зберіганні та експлуатації технічних пристроїв і устаткування, у володінні, користуванні та розпорядженні ними; у сировині та матеріалах, призначених для виробництва і розповсюдження продукції засобів масової інформації. У даному Законі прямо указується, що цензура масової інформації, а також створення і фінансування організацій, установ, органів або посад, у завдання або функції яких входить здійснення цензури масової інформації, не допускається. У ст. 4 Закону йдеться про неприпустимість зловживання засобами масової інформації з метою здійснення кримінально караних діянь:

1) розголошування відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка спеціально охороняється законом;

2) заклики до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу і цілісності держави;

3) розпалювання національної, класової, соціальної, релігійної нетерпимості або ворожнечі, пропаганди війни;

4) розповсюдження передач, що пропагують порнографію, культ насильства і жорстокості. У цій же статті забороняється використання в теле-, видео- та кінопрограмах, документальних і художніх фільмах, а також в інформаційних комп’ютерних файлах і програмах обробки інформаційних текстів, що відносяться до спеціальних засобів масової інформації, прихованих вставок, що впливають на підсвідомість людей і (або) які роблять шкідливий вплив на їх здоров’ї.

2.4. Федеральний закон „Про державну підтримку засобів масової інформації і книговидання в РФ”,прийнятий 01.12.1995 р., також має певне відношення до сфери інформаційної безпеки. Зазначений Закон регулює порядок державної підтримки засобів масової інформації і книговидання, приватизацію підприємств, що забезпечують їх функціонування, і спрямований на забезпечення конституційного права громадян на отримання повної і об’єктивної інформації.

2.5. Закон РФ Про державну таємницю”, прийнятий 21.07.1993 р., регулює відносини, що виникають у зв’язку з віднесенням відомостей до державної таємниці, їх розсекреченням і захистом на користь забезпечення безпеки Росії. Положення закону відображають практичну діяльність щодо захисту відомостей, що становлять державну таємницю. Законом збережена спадкоємність з питань захисту більшості відомостей нормативного характеру, що дозволяє певною мірою зберегти існуючі підходи до захисту інформації на всіх стадіях її існування. В основу концепції Закону „Про державну таємницю” встановлена ідея переорієнтації існуючої системи захисту інформації на досягнення балансу інтересів людини, суспільства і держави, її адаптації до змін, що відбуваються, в системі управління в економічній, політичній, військовій та інших сферах життя суспільства, створення механізмів реалізації правовідносин, здатних розвиватися в нових умовах.

2.6. Закон РФ Про зв’язок”, прийнятий 20.01.1995 р., визначив сферу дії цього Закону, котра поширюється на відносини, пов’язані з діяльністю з надання послуг і виконання робіт в області зв’язку, в здійсненні яких беруть участь органи державної влади, оператори зв’язку, окремі посадовці, а також користувачі зв’язку. Закон встановлює правову основу діяльності в області зв’язку, здійснюваного під юрисдикцією РФ (федеральний зв’язок), визначає повноваження органів державної влади щодо регулювання вказаної діяльності, а також прав і обов’язків фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у вказаній діяльності або які користуються послугами зв’язку. Окремий розділ Закону присвячений регулюванню відносин в області управління зв’язком, регулюванню використання радіочастотного спектру і орбітальних позицій супутників зв’язку, управлінню мережами зв’язку при надзвичайних ситуаціях і в умовах надзвичайного стану. Законом визначено, що до федерального зв’язку відносяться всі мережі та споруди електричного і поштового зв’язку на території РФ (за винятком внутрішньовиробничих і технологічних мереж зв’язку).

2.7. Законом РФ Про федеральні органи урядового зв’язку та інформації”, прийнятим 19.02.1993 р., зокрема, визначаються обов’язки держави у сфері формування інформаційних ресурсів, їх використання і захисту. В ст. 3 Закону вказується, що державна політика в цій сфері спрямована на створення умов для ефективного і якісного інформаційного забезпечення стратегічних та оперативних (тактичних) завдань розвитку Росії. У даному Законі сформульовані основні напрями державної політики у сфері інформатизації та інформаційної безпеки, до яких відносяться:

1) забезпечення умов для розвитку та захисту всіх форм власності на інформаційні ресурси;

2) формування і захист державних інформаційних ресурсів;

3) створення та розвиток федеральних та регіональних інформаційних систем і мереж, забезпечення їх сумісності та взаємодії в єдиному інформаційному просторі Росії;

4) створення умов для якісного та ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій і суспільних об’єднань на основі державних інформаційних ресурсів;

5) забезпечення національної безпеки у сфері інформатизації, а також забезпечення реалізації прав громадян, організацій в умовах інформатизації;

6) створення і вдосконалення системи залучення інвестицій та механізму стимулювання розробки та реалізації проектів інформатизації;

7) розвиток законодавства у сфері інформаційних процесів, інформатизації і захисти інформації.

2.8. Закони РФ Про органифедеральної служби безпеки РФ”, прийнятий 10.04.1995 р., і „Про зовнішню розвідку” від 10.01.1996  р. у частині, що стосується добування, обробки розвідувальної інформації і захисту державної таємниці, мають багато спільного. Так, для досягнення цілей розвідувальної діяльності та отримання спеціальної інформації органи Федеральної служби безпеки (ФСБ) і органи зовнішньої розвідки використовують методи та засоби відповідно до федеральних законів. У ст. 20 Закону „Про органи федеральної служби безпеки Російської Федерації” вказано, що зберігання в інформаційних системах відомостей про фізичних і юридичних осіб не є підставою для вживання заходів, котрі обмежують права названих осіб. Законом „Про зовнішню розвідку” регламентується діяльність підрозділів і частин радіорозвідки Федерального агентства урядового зв’язку та інформації (ФАУЗІ), які забезпечують і ведуть розвідувальну діяльність у сфері шифрованого, засекреченого та інших видів спеціального зв’язку.

2.9. Федеральні закони „Про державну охорону” і Про Федеральний фельд’єгерський зв’язок” визначають права і обов’язки відповідних служб у сфері збору, придбання, добування, охорони, захисту і доставки інформації.

2.10. Юридичне закріплення інформаційних відносин, що виникають у сфері діяльності органів внутрішніх справ, регулюються Федеральними законами „Про поліцію” (до 07.02.2011 р. – .„Про міліцію”) і „Про оперативно-розшукову діяльність”.

Зокрема, Федеральний закон Про оперативно-розшукову діяльність”, прийнятий12.08.1995 р. надав оперативним підрозділам органів внутрішніх справ широкі можливості щодо збору інформації „про події або дії, що створюють загрозу державній, військовій, економічній або екологічній безпеці РФ” (ст. 2). У ст. 6 Закону наведений перелік оперативно-розшукових заходів, у ході проведення яких для отримання необхідних відомостей „використовуються інформаційні системи, відео- і аудіозаписи, кіно- і фотографування, а також інші технічні та інші засоби, котрі не завдають шкоду життю і здоров’ю людей та не заподіюють збитку навколишньому середовищу”. Федеральний закон „Про оперативно-розшукову діяльність” також допускає обмеження конституційних прав громадян при проведенні оперативно-розшукових заходів тільки з дозволу суду на підставі мотивованої ухвали одного з керівників органу-суб’єкту оперативно-розшукової діяльності.

Зі свого боку, відповідно до Закону РФ „Про поліцію”, прийнятого 07.02.2011 р., діяльність російської поліції (раніше – міліції) засновується на принципах відкритості для суспільства в тій мірі, в якій не суперечить вимогам законодавства Російської Федерації про кримінальне судочинство, про впровадження у справах про адміністративні правопорушення, про оперативно-розшукову діяльність, про захист державної та іншої охороняємої законом таємниці, а також не порушує прав громадян, громадських об’єднань та організацій (ст. 8, п.1). Громадяни, суспільні об’єднання і організації мають право в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації, одержувати достовірну інформацію про діяльність поліції, а також одержувати від поліції інформацію, що безпосередньо зачіпає їх права, за винятком інформації, доступ до якої обмежений федеральним законом (ст. 8, п.2).

Зазначений Законнадає поліції широкий спектр повноважень в інформаційній сфері. Так, поліція регулярно інформує державні і муніципальні органи, громадян про свою діяльність через засоби масової інформації, інформаційно-телекомунікаційну мережу Інтернет, а також шляхом звітів посадовців (не рідше одного разу на рік) перед законодавчими (представницькими) органами державної влади суб'єктів Російської Федерації, представницькими органами муніципальних утворень і перед громадянами. Періодичність, порядок звітності, а також категорії посадовців, уповноважених робити звіт перед вказаними органами і громадянами, визначаються федеральним органом виконавської влади у сфері внутрішніх справ (ст. 8, п. 3). Поліція відповідно до законодавства Російської Федерації надає відомості про свою діяльність засобам масової інформації по офіційних запитах їх редакцій, а також шляхом проведення прес-конференцій, розсилки довідкових і статистичних матеріалів і в інших формах (ст. 8, п. 4). По заявках редакцій засобів масової інформації в порядку, визначуваному федеральним органом виконавської влади у сфері внутрішніх справ, здійснюється акредитація журналістів для освітлення діяльності поліції (ст. 8, п. 5). Федеральний орган виконавської влади у сфері внутрішніх справ відповідно до законодавства Російської Федерації має право фундирувати засоби масової інформації для освітлення діяльності поліції (ст. 8, п. 1).

Відомості, що порочать честь, гідність і ділову репутацію громадянина, зраджені гласності співробітником поліції, у разі визнання їх не відповідними дійсності судом, слідчим, органом дізнання або самою поліцією винні бути спростовані в тій же формі, в якій вони були надані гласності, в можливо короткий термін, але не перевищуючий одного місяця з дня визнання таких відомостей не відповідними дійсності (ст. 8, п. 4). Федеральний орган виконавської влади у сфері внутрішніх справ проводить постійний моніторинг громадської думки про діяльність поліції, а також моніторинг взаємодії поліції з інститутами цивільного суспільства. Результати вказаного моніторингу регулярно доводяться до зведення державних і муніципальних органів, громадян через засоби масової інформації, інформаційно-телекомунікаційну мережу Інтернет (ст. 8, п. 5).

У своїй діяльності Поліція зобов’язана використовувати досягнення науки і техніки, інформаційні системи, мережі зв’язку, а також сучасну інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру (ст. 11, п. 1). Поліція в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації, застосовує електронні форми прийому і реєстрації документів, повідомлення про хід надання державних послуг, взаємодії з іншими правоохоронними органами, державними та муніципальними органами, громадськими об’єднаннями і організаціями (ст. 11, п. 2).

Таким чином, поліція має право:

1) приймати і реєструвати (у тому числі в електронній формі) заяви і повідомлення про злочини, про адміністративні правопорушення, про події;

2) видавати заявникам на підставі особистого обігу повідомлення про прийом і реєстрацію їх письмових заяв про злочини, про адміністративні правопорушення, про події;

3) здійснювати відповідно до підвідомчості перевірку заяв і повідомлень про злочини, про адміністративні правопорушення, про події;

4) приймати по таких заявах і повідомленнях заходи, передбачені законодавством Російської Федерації;

5) інформувати заявників про хід розгляду таких заяв і повідомлень в терміни, встановлені законодавством Російської Федерації, але не рідше одного разу на місяць;

6) передавати (направляти) заяви і повідомлення про злочини, про адміністративні правопорушення, про події до державних і муніципальних органів, організацій або посадовцям, до компетенції яких відноситься вирішення відповідних питань, з повідомленням про це протягом 24 годин заявника;

7) інформувати відповідні державні та муніципальні органи, організації і посадовців цих органів та організацій про те, що стали відомими поліції факти, котрі вимагають їх оперативного реагування (ст. 12, п. 1, пп. 1).

При документуванні обставин здійснення злочинів, адміністративних правопорушень, обставин подій, у тому числі в громадських місцях, а також для фіксації дій співробітників поліції, які виконують покладені на них обов’язки, поліція використовує технічні засоби, включаючи засоби аудіо-, фото- і відеофіксації (ст. 11, п. 3). Крим того, поліція має проводити реєстрацію, фотографування, аудіо-, кіно- і відеозйомку, дактилоскопування осіб, затриманих за підозрою в здійсненні злочину, ув’язнених під варту, обвинувачених у здійсненні злочину, підданих адміністративному покаранню у вигляді адміністративного арешту, інших затриманих осіб, якщо протягом встановленого терміну затримання достовірно встановити їх особу не представилося можливим, а також інших осіб відповідно до федерального закону (ст. 12, п. 1, пп. 19). Федеральний орган виконавської влади у сфері внутрішніх справ забезпечує поліції можливість використовування інформаційно-телекомунікаційної мережі Інтернет, автоматизованих інформаційних систем, інтегрованих банків даних (ст. 11, п. 4). Одночасно поліція повинна забезпечувати створення і ведення єдиної автоматизованої системи технічного огляду (ст. 12, п. 1, пп. 40). При формуванні та веденні банків даних про громадян, поліція має право по-перше, обробляти інформаційні дані про громадян, необхідні для виконання покладених на неї обов’язків, з подальшим внесенням одержаної інформації в банки даних про громадян (далі – банки даних); по-друге, формування і ведення банків даних здійснюються відповідно до вимог, встановлених законодавством Російської Федерації (ст. 17, п. 1 и 2).

Відповідно до Закону „Про поліцію” внесенню в банки даних підлягає інформація (ст. 17, п. 3):

1) про осіб, підозрюваних або обвинувачених в здійсненні злочину;

2) про осіб, осуджених за здійснення злочину;

3) про осіб, які вчинили злочин або суспільне небезпечне діяння і відносно яких судом застосовані примусові заходи медичного характеру;

4) про осіб, відносно яких винесена ухвала про припинення кримінального переслідування за закінченням терміну давності, у зв’язку з примиренням сторін, унаслідок акту про амністію, у зв'язку з діяльним розкаянням;

5) про неповнолітніх, звільнених від кримінальної відповідальності або звільнених судом від покарання із застосуванням примусових заходів виховної дії;

6) про неповнолітніх, які вчинили правопорушення і (або) антигромадські дії, про їх батьків або інших законних представників, які не виконують своїх обов’язків з виховання, навчання і (або) утримання дітей та (або) які негативно впливають на їх поведінку або жорстоко поводяться з ними;

7) про осіб, відносно яких до набуття чинності вироку був застосований акт помилування або акт об амністії, котрі звільняють їх від покарання;

8) про осіб, відносно яких вчинений злочин;

9) про осіб, що вчинили адміністративне правопорушення;

10) про осіб, оголошених у розшук;

11) про осіб, зниклих без вісті;

12) про осіб, що знаходяться в безпорадному стані та нездібних за станом здоров’я або віком повідомити відомості про себе;

13) про власників транспортних засобів;

14) про осіб, що одержали посвідчення водія;

15) про осіб, що одержали посвідчення приватного охоронця;

16) про осіб, що одержали ліцензію на здійснення приватної детективної (розшукової) діяльності;

17) про осіб, що перебувають на профілактичному обліку;

18) про осіб, відносно яких заведені справи оперативного обліку;

19) про осіб, що пройшли державну дактилоскопічну реєстрацію;

20) про осіб, що пройшли державну геному реєстрацію;

21) про осіб, що підлягають державному захисту;

22) про осіб, що володіють зброєю;

23) про осіб, реабілітованих відповідно до законодавства Російської Федерації;

24) про іноземних громадян і про осіб без громадянства, відносно яких ухвалено рішення про депортацію або про адміністративне видворення.

Поліція забезпечує захист інформації, що міститься в банках даних, від неправомірного і випадкового доступу, знищення, копіювання, розповсюдження і інших неправомірних дій (ст. 17, п. 4). Інформація, що міститься в банках даних, надається державним органам і їх посадовцям тільки у випадках, передбачених федеральним законом; правоохоронним органам іноземних держав і міжнародним поліцейським організаціям - відповідно до міжнародних договорів Російської Федерації (ст. 17, п. 5). Поліція зобов’язана забезпечити громадянину можливість ознайомлення в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації, з тією, що міститься в банках даних інформацією, що безпосередньо зачіпає його права і свободи (ст. 17, п. 6). Обробка персональних даних здійснюється відповідно до вимог, встановлених законодавством Російської Федерації в області персональних даних (ст. 17, п. 7). Персональні дані, що містяться в банках даних, підлягають знищенню після досягнення цілей обробки або у разі втрати необхідності в досягненні цих цілей (ст. 17, п. 8). Органи внутрішніх справ Росії виконують функції формування і ведення загальнодержавних довідково-інформаційних установ. Зазначені функції покладені на інформаційні центри та експертно-криміналістські підрозділи у взаємодії з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, а також з організаціями та службами інших правоохоронних органів, у тому числі й закордонних.

2.11. Закон РФ „Про авторське право і суміжні права”набув чинності 03.09.1993 р. (нині Закон діє в редакції 2004 р.). Предметом регулювання Закону, зокрема, є відносини, що виникають у зв’язку із створенням і використанням творів науки, літератури (включаючи програми для ЕОМ), які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення і гідності твору, а також способу його виразу. Джерелами регулювання є не тільки закони РФ і законодавчі акти суб’єктів РФ, що приймаються на їх основі, а й міжнародні договори, в яких бере участь Росія. Якщо міжнародним договором, в якому бере участь РФ, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в Законі, то застосовуються правила міжнародного договору. До основних понять Закону відносяться, в числі інших, поняття програми для ЕОМ і бази даних, записи програми в пам’ять ЕОМ, а також поняття контрафактних екземплярів творів. Законом визначено, що програми для ЕОМ є об’єктами авторського права, порушення якого вабить цивільну, кримінальну і адміністративну відповідальність відповідно до законодавства РФ.

2.12. Федеральним закономПро основи державної служби”, прийнятим 31.07.1995 р., визначені права, обов’язки і обмеження, що накладаються на державних службовців, у тому числі й в області інформаційного обміну. Так, ст. 11 Закону забороняє державним службовцям використовувати в неслужбових цілях засоби інформаційного забезпечення і службову інформацію.

2.13. Конституція РФ і Цивільний кодекс РФ прямо або побічно торкаються таких важливих тем інформатизації, як право на інформацію, гарантії, обмеження і створення умов для інформаційної безпеки, розмежування сфер ведення на найважливіші складові елементи інформатизації: інформацію і зв’язок. Так, у Цивільному кодексі РФ (ч. 1  і ч. 2) інформація розглядається як об’єкт цивільного права разом з інтелектуальною власністю і майном (ст. 128). У Кодексі також визначається інформація, що становить службову і комерційну таємницю. У ст. 139 визначений склад особливих формальностей, які дозволяють застосовувати будь-які санкції у разі порушення конфіденційності інформації.

2.14. Кримінальний кодекс РФ,прийнятий 24.05.1996 р., який набув чинності 01.01.1997 р. (з подальшими змінами і доповненнями), закріплює принципово нові для російського законодавства підходи до деяких проблем кримінального права. Окремі норми в російській правопримирливій практиці використовуються вперше. Зокрема, гл. 28 „Злочини у сфері комп’ютерної інформації” визначає суспільно небезпечні та злочинні діяння у сфері комп’ютерної інформації.

До розряду злочинів проти конституційних прав і свобод людини та громадянина, які мають інформаційний характер, в Кримінальному кодексі віднесені наступні злочини:

1) порушення таємниці листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних або інших повідомлень громадян (ст. 138, ч. 1);

2) незаконне виробництво, збут або придбання в цілях збуту спеціальних технічних засобів, призначених для негласного отримання інформації (з. 138, ч. 3);

3) надання громадянину посадовцем неповної або явно помилкової інформації, якщо цим спричинена шкода правам і законним інтересам громадян (ст. 140, ч. 3);

4) незаконне використання об’єктів авторського права або суміжних прав, привласнення авторства (ст. 146, ч. 1);

5) порушення авторських прав групою осіб (ст. 146, ч. 2);

6) незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, розголошування їх сутності без згоди автора або заявника до офіційної публікації відомостей про них, привласнення авторства або примушення до співавторства (ст. 147, ч. 2);

7) використання в рекламі явно помилкової інформації щодо товарів, робіт або послуг, а також їх виготівників, виконавців, продавців (ст. 182, ч. 1);

8) збирання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, шляхом викрадення документів, підкупу або загроз, а також іншим незаконним способом (ст. 183, ч. 1);

9) незаконне розголошення або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, без згоди їх власника (ст. 183, ч. 2);

10) незаконний експорт технологій, науково-технічної інформації і послуг у сфері озброєння та військової техніки (ст. 189, ч. 2).

2.15.Федеральний закон Про радіаційну безпеку населення”, прийнятий 09.01.1996  р., визначає особливості законодавчого регулювання прав громадян на сприятливе оточуюче середовище і достовірну інформацію про його стан. Так, відповідно до ст. 23 Закону „громадяни і громадські організації одержали право на об’єктивну інформацію про радіаційну обстановку і заходи безпеки, що вживаються, від тих організацій, які здійснюють діяльність із застосуванням засобів іонізуючого випромінювання. Крім того, згідно ст. 6 Закону, суб’єкти РФ уповноважені інформувати громадян про радіаційну обстановку на відповідній території.

3. Укази Президента РФ та інші нормативно-правові акти з питань інформаційної безпеки

3.1. Підзаконні нормативно-правові акти – це правотворчі акти компетентних органів, які засновані на законі і не суперечать йому. Підзаконні акти володіють меншою юридичною силою, ніж закони, вони базуються на юридичній силі законів і не можуть протистояти їм. Ефективне регулювання суспільних відносин має місце тоді, коли загальні інтереси узгоджуються з приватними. Підзаконні акти якраз і покликані конкретизувати основні, принципові положення законів стосовно своєрідності конкретних ситуацій. За своїм змістом підзаконні акти, як правило, є актами різних органів виконавської влади. По суб’єктах видання і сфері розповсюдження вони підрозділяються на загальні, місцеві, відомчі та внутрішньоорганізаційні акти.

3.2. Укази Президента РФ в системі підзаконних нормативних актів володіють вищою юридичною силою видаються на основі та у розвиток федеральних законів.

Постанови (Ухвали) Уряду РФ – це нормативні акти, котрі приймаються в контексті з Указами Президента РФ і покликані, при необхідності, регулювати більш дрібні питання, в даному випадку пов’язані із забезпеченням інформаційної безпеки.

Місцеві підзаконні акти видаються органами представницької влади на місцях і органами місцевого самоврядування. Дія цих актів обмежена підвладною їм територією.

Відомчі та внутрішньоорганізаційні нормативні акти – накази, інструкції і т. ін. – видаються структурними підрозділами урядових органів і, відповідно, різними організаціями для регламентації своїх внутрішніх питань, зокрема, щодо забезпечення інформаційної безпеки. Їх дія обов’язкова для членів цих відомств і організацій.

3.3. Укази Президента РФ з питань інформатизації і забезпечення інформаційної безпеки.

3.3.1. Указ Президента РФ від 17.12.1997 р. № 1300 „Про затвердження Концепції національної безпеки Російської Федерації”. Концепція є політичним документом, що відображає сукупність офіційно прийнятих поглядів на цілі та державну стратегію в області забезпечення безпеки особи, суспільствами та державами від зовнішніх і внутрішніх загроз політичного, економічного, військового, інформаційного та іншого характеру з урахуванням наявних ресурсів і можливостей. У Концепції указується, що національні інтереси Росії в інформаційній сфері обумовлюють необхідність зосередження зусиль суспільства і держави на вирішенні завдань дотримання конституційних прав і свобод громадян в області отримання інформації та обміну нею, на захисті національних духовних цінностей, пропаганді національної культурної спадщини, забезпеченні права громадян на отримання достовірної інформації. Концепцією визначені найважливіші завдання щодо забезпеченню національної безпеки в інформаційній сфері. До них відносяться:

1) встановлення необхідного балансу між потребою у вільному обміні інформацією і допустимими обмеженнями її розповсюдження;

2) вдосконалення інформаційної структури, прискорення розвитку нових інформаційних технологій та їхнє широке розповсюдження, уніфікація засобів пошуку, отримання, обробки і аналізу інформації з урахуванням входження Росії в глобальну інформаційну інфраструктуру;

3) розробка та координація відповідної нормативної правової бази за участю всіх органів, котрі вирішують завдання забезпечення інформаційної безпеки;

4) розвиток вітчизняної індустрії телекомунікаційних та інформаційних засобів;

5) захист державного інформаційного ресурсу.

3.3.2. Указ Президента РФ від 20 січня 1994  р. № 170 „Про основи створення і розвиток федеральних та регіональних систем і мереж інформатизації із забезпеченням їх сумісності та взаємодії в єдиному інформаційному просторі Росії” визначив конкретні важливі положення щодо забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері:

1) формування і захист інформаційних ресурсів держави як національного надбання;

2) забезпечення інтересів національної безпеки у сфері інформатизації;

3) забезпечення єдності державних стандартів у сфері інформатизації, їх відповідність міжнародним рекомендаціям і вимогам;

4) формування та здійснення єдиної державної науково-технічної і промислової політики у сфері інформатизації, що відповідає сучасному світовому рівню;

5) підтримання проектів інформатизації, що забезпечують розвиток інформаційних мереж і систем;

6) створення та вдосконалення системи залучення іноземних інвестицій і механізму стимулювання недержавних структур в розробці та реалізації проектів інформатизації. Указом закріплюється поняття „єдиний інформаційний простір Росії”.Відповідно до Указу, на базі ліквідованого Комітету РФ з інформатизації утворений Комітет при Президентові РФ з політики інформатизації, основними завданнями якого є , зокрема, участь у розробці та проведенні державної політики у сфері інформатизації, а також розробка проектів законодавчих та інших нормативних актів із вказаних питань.

3.3.3. Указ Президента РФ від 28 червня 1993  р. №  966 „Про Концепцію правової інформатизації Росії”. В основних положеннях Концепції зафіксовано, що під правовою інформатизацією Росії розуміється „процес створення оптимальних умов максимально повного задоволення інформаційно-правових потреб державних і суспільних структур, підприємств, організацій, установ і громадян на основі ефективної організації та використовування інформаційних ресурсів із застосуванням прогресивних технологій”. Відповідно до Концепції, правова інформатизація повинна здійснюватися по наступних напрямах:

1) інформатизація правотворчої діяльності;

2) інформатизація право реалізаційної діяльності;

3) правове забезпечення процесів інформатизації.

У Концепції визначені головні цілі правової інформатизації:

1)інформаційно-правове забезпечення внутрішньої діяльності органів держави;

2) інформаційно-правове забезпечення зовнішніх по відношенню до державних органів суб’єктів, у тому числі й юридичних осіб;

3) збереження і структуризація інформаційного правового поля.

3.3.4. Указ Президента РФ від 31.12.1993 р. № 2334 „Про додаткові гарантії прав громадян на інформацію”(із змінами і доповненнями від 17.01.1997 р.). В Указі декларується, що „право на інформацію є одним з фундаментальних прав людини”. Діяльність державних органів, організацій і підприємств, громадських об’єднань, посадовців здійснюється на принципах інформаційної відвертості, що виражається:

1) в доступності для громадян інформації, що представляє суспільний інтерес або що зачіпає особисті інтереси громадян;

2) у систематичному інформуванні громадян про передбачувані або прийняті рішення;

3) у здійсненні громадянами контролю над діяльністю державних органів, організацій і підприємств, громадських об’єднань, посадовців та схвалюваними ними рішеннями, пов’язаними з дотриманням, охороною та захистом прав і законних інтересів громадян;

4) у створенні умов для забезпечення громадян Росії зарубіжними інформаційними продуктами та надання ним інформаційних послуг, котрі мають зарубіжне походження.

3.3.5. У 1993 р. введені в дію „Основи законодавства РФ про Архівну фундацію РФ і архіви”. У розвиток цього документу були підписані Указ Президента РФ від 17.03.1994 р. № 552 Про затвердження Положення про Архівну фундацію РФ і Положення про Державну архівну службу Росії”, а також Указ Президента РФ від 25 березня 1994 р. № 151-рп „Про Архів Президента РФ”. В Указі Президента РФ №  151-рп визначено, що „Архів є спеціалізованим підрозділом Адміністрації Президента, в якому здійснюється постійне зберігання і використовування документів, що утворилися в результаті діяльності Президента та його структурних підрозділів.

3.3.6. Указ Президента РФ від 04.08.1995 р. № 808„Про президентські програми з правової інформатизації”.Цим указом затверджена Президентська програма „Правова інформатизація органів державної влади РФ”, котра передбачає розробку та реалізацію проектів і заходів щодо наступних напрямів:

1) правова інформатизація правотворчої діяльності органів державної влади РФ;

2) правове забезпечення процесів правової інформатизації;

3) створення єдиного інформаційно-правового простору органів державної влади РФ;

4) формування державної політики правової інформатизації.

3.3.7. Постанова (Ухвала) Уряду Москви від 22.08.2000 р. № 654 „Про затвердження Концепції безпеки Москви”, зі змінами від 02.12.2003 р., може служити прикладом правових актів місцевих органів влади. У цій Ухвалі розглядаються основні небезпеки, ризики, виклики і загрози безпеці Москві, у тому числі й інформаційно-психологічного характеру, а також основні напрями забезпечення безпеки та організацію системи забезпечення безпеки міста.

ЗАГАЛЬНИЙ ПІДСУМОК: оцінка і аналіз нормативно-правової бази РФ, спрямованої на регулювання правовідносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки, дозволяє зробити висновок про те, що вона не є досконалою і все ще знаходиться у процесі розвитку і становлення. Як й в Україні, нині низка нормативних актів з питань забезпечення інформаційної безпеки проходить стадію розробки, апробації або затвердження. Разом із тим, російський досвід з усіма його перевагами і недоліками може бути дуже корисним не лише для українських правовиків-безпекознавців, а й для інших держав пострадянського простору як варіант моделі теоретико-методологічної підходу та практики перетворення радянської системи у сучасну систему правового забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства, держави, регіонального і світового співтовариства, що глобалізується.

Література:

1. А. А. Стрельцов. Обеспечение информационной безопасности России. Теоретические и методологические основы: Монография. –М.: МЦНМО, 2002. –30 c.

2. А. А. Стрельцов. Правовое обеспечение информационной безопасности Российской Федерации как правовая категория/ Право и политика, 2001. –№2.

3. В. М. Боер. Информационно-правовая политика государства. - СПб.: СПб. ГУ, 1998.

4. В. Н. Лопатин Информационная безопасность России: человек, общество, государство. Фонд поддержки и образования в области правоохранительной деятельности „Университет”. СПб. ун-т МВД России. –СПб., 2000.

5. Доктрина информационной безопасности Российской Федерации// Российская газета, 2000. –05 октября.

6. Закон РФ „О государственной тайне” от 21.07.93 г., № 5485-1.

5. Закон РФ „О полиции” от 07.02.2011 г., N 3-ФЗ.

6. Закон РФ „Об информации, информатизации и защите информации” от 20.02.95 г., № 24-ФЗ.

7. Закон РФ „Об информации, информационных технологиях и о защите информации” от 27.06.2006 г., № 149 ФЗ

8. Закон РФ „О средствах массовой информации” от 27.12.1991 г., № 2124-1.

9. Закон РФ „О связи” от 16.02.95 г., № 15-ФЗ.

10. Закон РФ „Об авторском праве и смежных правах” от 09.07.93 г., № 5351-1.

11. Закон РФ „О правовой охране программ для электронных вычислительных машин и баз данных” от 23.09.92 г., № 3523-1.

12. Конституция Российской Федерации, 1993 г.

13. Концепция национальной безопасности Российской Федерации// Российская газета. 2000. –15 января.

14. П. У. Кузнецов Правовая методология информационных процессов и информационной безопасности/ Российский юридический журнал. –Екатеринбург: Библиотека Альманах, 2001.

Кузьменко Анатолій Михайлович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри

міжнародного та порівняльного правознавства

Київського університету права НАН України

Доповідь оприлюднена29.03.2012 р. на ХІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” у Київському університеті права НАН України.

Доповідь надрукована у збірнику матеріалів конференції:

Кузьменко А. М.Нормативно-правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави: досвід Російської Федерації// Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: зб. матеріалів ХІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції „Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку”(29.03.2012 р., м. Київ)/ Київський університет права НАН України [редкол.: Ю. С. Шемшученко, Ю. Л. Бошицький, О. В. Чернецька та інші]. Випуск 3. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2011. −С.479-493.

Ukrainian English French German Polish Russian